Трамп, Путін та «проект із витягування сонячних променів з огірків»

Геополітична сцена 2026 року нагадує химерний експеримент, де Вашингтон намагається сконструювати мир із матерії, що не піддається логіці. Поки Дональд Трамп наполегливо переконує світ у близькості «великої угоди», реальність на фронті та в кабінетах Кремля малює зовсім іншу картину. Це історія про небезпечні ілюзії, де надію на швидке припинення вогню намагаються витиснути з агресії, яка лише підживлюється кожним новим закликом до поступок.

Сьогоднішня колонка Джорджа Вілла у Washington Post б’є в саму суть американської стратегії щодо України. Автор влучно порівнює зусилля Дональда Трампа «улестити» Володимира Путіна з героєм Свіфта, який вісім років намагався витягти сонячне світло з огірків. Це метафора марності: Трамп припускається двох фундаментальних помилок, які можуть коштувати Європі безпеки на десятиліття вперед. По-перше, він не розуміє, що Путін, витративши колосальні ресурси, тепер прагне не просто миру, а повної «спокути» за свій стратегічний промах через остаточне поглинання України. По-друге, він ігнорує факт, що найкращий спосіб економити американські гроші — це не підготовка до майбутніх воєн з підбадьореною успіхом Росією, а повне виснаження її армії та економіки руками України вже зараз.¹

invincibility: Міф про «непереможність» та реальність 1%

Дональд Трамп, за свідченнями Financial Times, після перегляду чергового військового параду в Москві назвав російську армію «непереможною». Проте цифри OSINT-моніторингу за останні два роки свідчать про зворотне: за цей час Росія спромоглася захопити лише 1% української території. Ціна цього відсотка — жахлива: 157 загиблих окупантів на кожен квадратний кілометр.¹ Це не армія, що перемагає, це м’ясорубка, яка працює на виснаження власної демографії.

У Донецькій області, яка стала головним «казаном» цієї війни за останні чотири роки, російські сили просунулися всього на 60 кілометрів — це відстань від Вашингтона до Балтимора. До кінця 2025 року Росія почала втрачати більше людей, ніж здатна рекрутувати. Патріотизм закінчився, залишилися лише гроші: бонуси за підписання контракту тепер становлять 90% бюджетного дефіциту РФ, а в обмін на службу пропонується анулювання тюремних термінів та особистих боргів.^{1 2}

Мирний план на 28 пунктів: пастка для суверенітету?

Американська адміністрація просуває план закінчення війни, що складається з 28 пунктів. Серед них: обмеження чисельності ЗСУ (600-800 тисяч осіб), проведення виборів в Україні протягом 100 днів та використання заморожених активів РФ для відбудови, причому 50% прибутку від цього процесу мають отримувати США.² Проте головна суперечка точиться навколо територій. Зеленський вже пішов на болючий компроміс, погодившись на «заморожування» лінії фронту, що залишає під контролем РФ 18% країни.³

Але Трамп та його команда (Witkoff та Kushner) наполягають на передачі РФ навіть тих частин Донбасу, які вона не змогла захопити за чотири роки боїв. Зеленський чітко артикулював: «Якщо ми віддамо все, що він хоче, ми втратимо все — наші домівки, життя, родини. Бо всі ми змушені будемо тікати або стати росіянами».³ Це не мир, це відкладена капітуляція під тиском обох сторін — як російської зброї, так і американського дипломатичного примусу.

Дипломатичний «уклон» та угорський чинник

Трамп продовжує підтримувати Віктора Орбана — чи не найбільш пропутінського лідера Європи. Уряд Орбана нещодавно заявив про хвилю «бомбових погроз» угорським школам, написаних українською мовою, щоб звинуватити Київ у тероризмі. Аналітики вбачають у цьому скоординовану гру: Вашингтон намагається «підкупити» Орбана посадами чи впливом, щоб той перестав блокувати допомогу ЄС, але блокування триває.¹

Водночас Трамп публічно закликає Зеленського «рухатися швидше», інакше той «пропустить велику можливість». У відповідь Зеленський заявив Axios, що такі публічні заклики до поступок є «несправедливими», адже Путін сприймає їх як слабкість. За лаштунками ситуація ще гостріша: Путін особисто відмовив Трампа від ідеї відправки ракет Tomahawk в Україну наприкінці минулого року, просто зателефонувавши йому перед візитом Зеленського до Вашингтона.³

Очікування 2027 року: ЄС як останній рубіж

Розуміючи хиткість американської підтримки, Володимир Зеленський переорієнтовує стратегію на Європу. Мета — вступ до ЄС у 2027 році. Під час четвертої річниці вторгнення 24 лютого 2026 року він закликав Трампа нарешті відвідати Київ, щоб побачити руйнування на власні очі, а не через призму звітів розвідки.⁴

Київ обрав тактику «підтримки американських пропозицій у будь-якому форматі», щоб США не вважали, ніби Україна хоче продовжувати війну вічно. Проте червоною лінією залишаються «залізні гарантії безпеки», ратифіковані Сенатом. Без них будь-яке припинення вогню — це лише перепочинок для Кремля перед новим ударом. «Ми хочемо знати, що партнери зроблять, якщо Путін прийде знову. Це те, що хочуть почути українці», — наголосив президент.³

Висновки: стратегія виснаження проти ілюзії угоди

Замість того, щоб «витягувати промені з огірків», Заходу варто зосередитися на математиці війни. Росія слабшає щодня, її економіка тримається на виплатах найманцям, а армія втратила здатність до великих проривів. Примус України до несправедливого миру не зекономить ресурси США, а лише зробить майбутній конфлікт неминучим і набагато дорожчим. Справжній мир вимагає не улещування тирана, а перемоги над ним на полі бою, де 1% території коштує ворогу цілого покоління.^{1 3}

Джерела

1. The Washington Post: Two big things Trump the wheedler misunderstands about Russia
2. Gwara Media: Trump’s 28-point peace plan for Ukraine-Russia war and what follows
3. Washington Examiner: As war in Ukraine enters fifth year, peace remains elusive
4. The Guardian: Zelenskyy pushes for Ukraine’s 2027 EU accession as Europe marks four years of war
5. Arab News: Ukraine’s Zelensky: We have backed US peace proposals to get a deal done