Тінь Швабростану на Закарпатті: символи агресора в храмах РПЦ МП імені Сталіна

Ексклюзив. У живописних куточках Закарпаття, серед гористих пейзажів і старовинних дерев’яних церков, розташовані храмові споруди Хустської єпархії РПЦ МП. Ці святині, які повинні бути оазами миру і духовності, часто перетворюються на символи геополітичних конфліктів і неочікуваних проявів імперських амбіцій з боку країни-агресорки.

Єпархія, яку очолює владика  Марк, людина, яка має російський паспорт, є центром розповсюдження не лише релігійних уявлень, а й символів, що походять з країни-агресора. Віряни в цих храмах, перебуваючи під пильною увагою священнослужителів, можуть зіткнутися із символами, які мають не лише релігійне, а й політичне значення. Найбільш тривожним є факт, що в окремих храмах зберігаються зображення двоголових орлів — емблеми Російської Федерації, яка є країною-агресором у сучасному геополітичному контексті.

Двоголовий орел, що символізує імперську могутність і історичну спадкоємність Росії, став іконографічним елементом, який у цих храмах функціонує не лише як декоративний елемент, але і як символ підтримки або принаймні толерантності до агресивної зовнішньої політики. Його присутність у храмах Закарпаття — це не лише питання естетики, але і свідчення певного політичного впливу, який проникає в духовну сферу.

Двоголовий орел, що колись символізував імперську могутність Візантії, тепер у свідомості багатьох людей асоціюється виключно з путінською Росією. У сучасному світі він став чітким знаком агресії і авторитаризму, представляючи політичний режим, що прагне розширення своїх впливів через військові та політичні амбіції.

Відтак, його присутність у храмах Закарпаття більше не сприймається як культурна чи історична спадщина, а є ясним вираженням сучасної політичної ідеології, яка активно просувається Російською Федерацією.

Цікаво, що ці символи з’являються у часи, коли країна переживає важкі моменти війни та напруги. Це може бути сприйнято як спроба легітимізувати ідеї і політичні позиції країни-агресора в очах місцевого населення. Важливо зрозуміти, що храми, як осередки духовності, мають слугувати об’єднуючою силою, а не інструментом політичної маніпуляції чи пропаганди.

Питання, яке постає перед українським суспільством, — як можуть попи РПЦ МП, які перебувають на території незалежної України, сприяти збереженню символів держави-агресора? І чи не є це випадком використання релігійних інститутів для поширення ідеологій, що суперечать національним інтересам України?

Священнослужителі, які повинні бути втіленням миру і світла для своїх парафіян, зараз ризикують перетворитися на інструменти агресивних політичних інтересів через використання чужих символів. Їхня роль полягає не лише в духовному наставництві, але й у тому, щоб нести людям послання миру і злагоди. Із символікою країни-агресора, що просувається в релігійних об’єктах, виникає небезпека, що ці священнослужителі замість того, щоб об’єднувати людей, сприяють розподілу і напрузі.

Символи, що носять політичний контекст, не повинні бути частиною храмового середовища, яке має бути місцем для відновлення духовної єдності, а не для політичної маніпуляції чи пропаганди. Релігійні інституції повинні бути об’єднуючою силою, а не ареною для поширення ідеологій, що суперечать національним інтересам України.

Священики, як духовні наставники, мають бути прикладом для своїх парафіян, пропагуючи справжні цінності миру і любові, а не стаючи частиною агресивних політичних ігор путінської росії.

Присутність імперських символів у храмах свідчить про те, що ці святині можуть використовуватися для просування чужих політичних ідей, які суперечать самій суті релігії як сили, що об’єднує і зцілює.

Найважливіше питання, яке постає перед українським суспільством, — це кому насправді служать ці священнослужителі? Хто їхні справжні покровителі та куди йде їхня лояльність? Чи підтримують вони ті цінності, що стоять за ідеями і політикою держави, яку їхня церква представляє, або ж їхня діяльність орієнтована на служіння іншим, світлішим цілям? Символи агресора в храмах вказують на те, що релігійна спільнота може стати важелем для просування інтересів країни, яка прямо або непрямо сприяє конфлікту і дестабілізації ледь не у всьому світу.

Віряни, які приходять до храмів, мають право знати, що їхні релігійні місця не є аренами для політичних ігор і не підлягають маніпуляціям. Релігія повинна залишатися сферою, яка об’єднує людей, а не розділяє їх на основі геополітичних інтересів країни-агресорки. Тому важливо забезпечити, щоб у храмах і релігійних спільнотах України не зберігалися символи, що несуть в собі чужу політичну ідеологію, яка суперечить основам незалежності та суверенітету  нашої держави.

Шандор Рудь та Лайош Надь, брати-мад’ярони (м. Берегово)