Тінь Кремля у Страсбурзі: справа Бочкор як тест для уряду Мадяра

або  нова загроза для українського Закарпаття

Є політичні історії, які не зникають разом із відставкою урядів. Вони залишаються – як випробування. Як питання, на яке рано чи пізно доведеться відповісти. Сьогодні, коли Угорщина входить у новий політичний цикл під проводом Петера Мадяра, на поверхню знову виходять факти, що роками залишалися на периферії уваги або ж свідомо замовчувалися. Йдеться не лише про персональну відповідальність, а про значно ширший вимір – про здатність держави очистити власний політичний простір від впливів, які підривають довіру до Європи як спільноти цінностей.

Історія  мадам Андреї Бочкор– це не приватний епізод і не локальний скандал. Це вузол, у якому переплелися геополітика, етнічна риторика та інформаційні стратегії, що об’єктивно працювали на користь Кремля. І якщо нова влада Угорщини справді прагне змін, вона не зможе оминути це питання.

Впродовж останніх років тема діяльності колишньої депутатки Європейського парламенту від партії Фідес мадам Андреї Бочкор неодноразово ставала предметом гострих дискусій у публічному просторі. Йдеться не лише про політичні розбіжності чи суперечливі заяви, а про значно серйозніші питання – про характер її політичних зв’язків, про реальні мотиви її дій та про те, чи відповідала її діяльність тим принципам, які декларує Європейський Союз.

Ситуація набула нового резонансу після появи листа, адресованого лідеру нової парламентської більшості Угорщини Петера Мадяра. У цьому зверненні вже без дипломатичних напівтонів порушується питання про можливі зв’язки мадам Бочкор із російською стороною, а також міститься прямий заклик до проведення всебічної перевірки її діяльності. Фактично йдеться про вимогу дати чітку відповідь: чи мала місце політична поведінка, яка об’єктивно працювала на користь держави-агресора, і якщо так – хто нестиме за це відповідальність.

Таким чином, справа  мадам Бочкор виходить за межі персональної історії окремої політикині. Вона перетворюється на принципове питання політичної доброчесності та на випробування для нової угорської влади: чи буде вона готова не лише декларувати зміни, а й дати належну оцінку діям, що підривали довіру до європейських інституцій і ставили під сумнів саму ідею солідарності перед лицем російської агресії.

Шановний пане Прем’єр-міністре Угорщини! Звертаюся до Вас як до майбутнього очільника правлячої партії з таким шанобливим проханням: прошу Вас перевірити зв’язки колишньої депутатки Європейського парламенту з подвійним громадянством Андреї Бочкор з російською стороною. Вона, будучи єдиною українкою в Європейському парламенті, сприяла легітимізації так званого «мирного плану» Медведчука. Що пов’язує Віктора Медведчука та Андрею Бочкор? В Україні напередодні дострокових парламентських виборів 21 липня та після інавгурації Зеленського Кремль шукав нові способи інтеграції фейкових «ДНР» і «ЛНР» до складу України, надаючи їм широку автономію. Це включало збереження збройних формувань терористів, амністію для бойовиків, а також створення нових органів влади через внесення змін до Конституції України. Андрея Бочкор у Європейському парламенті, представляючи інтереси Кремля, допомагала легітимізувати цей план, а також, за даними польських розслідувань, перебувала у зв’язках з російськими спецслужбами. Підкреслюю, що така особа може становити загрозу як для Угорщини, так і для України.

Лист, що опинився у нас через інсайдерські джерела з Угорщини , містить значно ширший і тривожніший зміст, ніж може здатися на перший погляд. У ньому прямо вказується, що діяльність Андреї Бочкор виходить за межі звичайної політичної полеміки і потенційно становить фактор ризику для формування нового європейського курсу Угорщини. Йдеться не лише про минулі дії чи окремі політичні епізоди, а про системну проблему – можливу наявність впливів, які здатні деформувати зовнішньополітичний вектор держави.

Автори звернення наголошують: у нинішніх умовах будь-які зв’язки з російськими політичними або квазіполітичними структурами не можуть розглядатися як нейтральні чи другорядні. Вони автоматично набувають виміру безпекового виклику. У цьому контексті постать Бочкор постає не як внутрішньопартійна чи персональна проблема, а як потенційний елемент ширшої геополітичної гри, наслідки якої можуть позначитися на стабільності всього регіону.

Особливе занепокоєння викликає можливий вплив подібних факторів на українсько-угорські відносини. Замість їх поступового відновлення та зміцнення існує ризик подальшого загострення – насамперед через політичні наративи, що можуть бути використані для поглиблення недовіри і конфлікту. У цьому сенсі справа Бочкор виглядає вже не як ізольований випадок, а як симптом небезпечної тенденції, яка потребує не замовчування, а чіткої, принципової та публічної оцінки.

Звернемо увагу на те, що мадам Андрея Бочкор, використовуючи мандат євродепутатки, послідовно формувала інформаційний наратив про нібито «утиски» угорської національної меншини в Україні. По суті, така риторика не лише дискредитувала Україну на міжнародній арені, а й об’єктивно грала на користь російській стороні, підриваючи єдність європейської підтримки у боротьбі проти російської агресії.

Особливе занепокоєння викликає її політична поведінка у Європарламенті. Нагадаємо, 23 листопада 2022 року Європейський парламент ухвалив резолюцію про визнання росії державою-спонсором тероризму. Документ підтримали 494 депутати. Однак серед тих, хто проігнорував голосування, були 13 представників угорської партії Фідес, серед них –й мадам Андрея Бочкор. У момент, коли вся Європа демонструвала солідарність з Україною, її відсутність виглядала як свідомий політичний сигнал.

Окремим блоком постають питання щодо її можливих зв’язків із проросійськими політичними колами. У 2019 році ім’я мада Бочкор фігурувало у контексті презентації так званого «мирного плану» Віктора Медведчука у Страсбурзі – документа, який фактично передбачав легалізацію російського сценарію для Донбасу та зняття відповідальності з Кремля.

Саме тоді на міжнародному рівні просувався план, який мав включити фейкові «ДНР» і «ЛНР» до складу України на правах широкої автономії із збереженням бойовиків, амністією та створенням нових органів влади через зміни до Конституції України. Фактично це був політичний інструмент Кремля, легалізований руками українських проросійських політиків та їхніх союзників у Європі. Мадам Андрея Бочкор була серед учасників цієї презентації у Страсбурзі, де Медведчук фактично виводив російський «мирний план» на міжнародний рівень.

Додаткові питання виникають і щодо її легітимності як «представниці закарпатських угорців». Після направлення офіційних запитів до Закарпатської обласної ради та обласної військової адміністрації було отримано відповіді, згідно з якими жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не делегував Андрею Бочкор представляти інтереси закарпатських угорців у Європарламенті.

Це ставить під серйозний сумнів її численні заяви про нібито захист прав угорської громади Закарпаття та може свідчити про використання етнічного питання як політичного інструмента.

Не менш резонансним є і те, що Бочкор, уродженка нашого рідного  Берегова, яка має українське та угорське громадянство, внесена до бази проєкту «Миротворець» за підозрами у діях, спрямованих проти суверенітету та територіальної цілісності України.

Сьогодні, коли в Угорщині формується новий політичний курс, уряд Петера Мадяра має всі підстави дати принципову оцінку діяльності осіб, які були частиною орбанівської політичної системи та могли діяти в інтересах Кремля.

Випадок Андреї Бочкор– це не лише питання політичної репутації окремої особи. Це тест для нового уряду Угорщини на готовність до очищення державних та політичних інституцій від будь-якого впливу, пов’язаного з попередньою владою та проросійськими мережами. Саме тому її діяльність потребує ретельної перевірки – як з боку Будапешта, так і європейських партнерів.

Історія Андреї Бочкор– це не про окрему політичну помилку і не про випадкову недбалість у стінах Європарламенту. Це симптом значно глибшої хвороби – розмиття меж між декларованою європейськістю та фактичною участю у політичних сценаріях, вигідних Кремлю. Її мовчання під час ключових голосувань, її дистанціювання від чіткої оцінки російської агресії виглядають не як нейтралітет, а як форма співучасті – тихої, але від того не менш небезпечної.

Коли політик, що представляє європейську інституцію, виявляється дотичним до ініціатив, пов’язаних із Віктором Медведчуком, це вже не просто питання політичного смаку чи ідеологічної орієнтації.

Це питання відповідальності – перед Україною, перед Європою і перед самою ідеєю свободи як такої. Бо будь-яка легітимація «мирних планів», що передбачають фактичну капітуляцію, є нічим іншим, як замаскованим інструментом геополітичного тиску.

Особливо тривожною є практика прикриватися риторикою захисту національних меншин. У виконанні  мадам Бочкор ця тема перестає бути сферою прав людини і перетворюється на політичний інструмент – гострий, конфліктогенний, спрямований не на порозуміння, а на розкол. Це не захист громади, а використання її як аргументу у грі, де ставки визначаються далеко за межами Закарпаття.

Не менш проблематичним виглядає і питання легітимності її представництва. Коли за політиком не стоїть чітко виражена воля тієї спільноти, від імені якої він говорить, виникає природне запитання: чиї інтереси він насправді відстоює? І це запитання стає ще гострішим на тлі інформації про можливі контакти з проросійськими колами – інформації, яка, навіть якщо потребує додаткової перевірки, вже сама по собі є тривожним сигналом.

У підсумку справа мадам Бочкор перестає бути особистою справою мадам Бочкор. Вона стає тестом – іспитом на зрілість для нової угорської влади, очолюваної Петером Мадяром. Чи здатна ця влада дати чітку, недвозначну оцінку таким явищам? Чи готова вона відмежуватися від практик, що підривали європейську солідарність і працювали на користь агресора? Без відповіді на ці питання будь-які декларації про «новий курс» ризикують залишитися лише риторикою.

Бо мовчання в таких випадках – це теж позиція. І, як показує досвід, найчастіше вона працює не на користь правди.

Шандор Рудь та Лайош Надь, брати-мад’ярони (м. Берегово).