Тейяр де Шарден – шлях до ноосфери

Ексклюзив. Зазначимо те, що у 1950 році П’єр Тейяр де Шарден був обраний членом Паризької академії наук, а вже наступного року — членом Національної академії наук Сполучених Штатів Америки. За клопотанням Міністерства закордонних справ Франції він був удостоєний ордена Офіцера Почесного легіону «…за видатні заслуги в поширенні інтелектуальної та наукової слави Франції, як гордості французької науки». Проте навіть ця найвища відзнака не пом’якшила обмежень, накладених Орденом. «Гордості французької науки» знову було відмовлено у праві обійняти посаду професора в Колеж де Франс.

У цей час він став співробітником Фонду антропологічних досліджень у Нью-Йорку. Незабаром йому запропонували очолити палеоантропологічні експедиції в Південній Африці, де на той час велися інтенсивні розкопки. Прийнявши цю пропозицію, Шарден написав генералу Ордену:«Я сподіваюся, що мій від’їзд із Європи позбавить Вас зайвих тривог…». Це була його останнє «добровільне заслання».

Особливою тривогою останніх років життя отця Тейяра була доля його неопублікованих праць. Він глибоко страждав від думки, що його духовна спадщина може не дійти до читачів, що йому не судилося поділитися з людством тим баченням, яке йому було відкрито. У листах до близьких друзів він просив молитися за велику милість — «запечатати своєю смертю те, заради чого я завжди жив». У щоденниковій молитві, сповненій глибокої покори, він писав:«О Ісусе, дай мені не бути лише cymbalum tinniens (кимвалом, що бренчить)… Дай мені добре завершити, тобто мати час і можливість сформулювати свою найважливішу Звістку, суть моєї Звістки…».

Наукова, філософська, богословська й епістолярна спадщина П’єра Тейяра де Шардена врешті-решт була зібрана у п’ятнадцяти томах. Усі ці праці були опубліковані вже після його смерті й перекладені багатьма мовами світу. Українською мовою перекладів, на жаль, поки що майже немає, а російською опубліковано лише дві його роботи та кілька есеїв.

15 березня 1955 року, під час дипломатичного прийому, отець Тейяр, за свідченням його племінника, висловив сакраментальні слова:«Якщо я не помилявся у своєму шляху, я хотів би померти на Пасху». І Господь почув це палке бажання Свого вірного слуги.10 квітня 1955 року, у світлий день Христового Воскресіння, отець Тейяр був присутній на святій Месі в соборі Святого Патрика в Нью-Йорку. Після богослужіння він відвідав концерт, прогулявся містом і, за словами сучасників, почувався чудово, сповнений світлого піднесення. Увечері того ж дня отець Тейяр завітав у гості до друзів. Під час дружньої розмови він несподівано знепритомнів і впав. Викликаний лікар уже не зміг допомогти — смерть настала миттєво. Отець Тейяр де Шарден прийняв елео-помазання  (тобто приніс сповідь та прийняв таїнство соборування) та тихо відійшов до Господа в Пасхальний вечір — так, як і молився, як і надіявся: у день Воскресіння, в день Життя.

Тіло отця П’єра Тейяра де Шардена (є навіть данні про нетління) було поховане на єзуїтському кладовищі у мальовничій долині ріки Гудзон, неподалік Нью-Йорка (Сполучені Штати Америки). Щороку, в день його відходу, до могили приходив отець Олександр Шмеман — православний богослов, що глибоко шанував отця Тейяра, високо цінуючи як глибину його думки, так і шляхетність духовного шукання.

Далі  нам треба буде сказати кілько слів про його центральну працю. Книга «Феномен людини», що стала чи не найяскравішим втіленням синтезу віри й науки у спадщині о. П’єра Тейяра де Шардена, мала надзвичайно драматичну долю, сповнену як натхненної підтримки друзів, так і жорсткого спротиву з боку церковних інституцій. У 1955 році, після смерті отця, у Парижі було створено Товариство друзів о. Тейяра — коло однодумців, які прагнули поширити його ідеї та подбати про збереження духовного спадку. У тому ж році побачила світ і сама книга «Феномен людини» — наріжний камінь тейярівської думки про еволюцію, спрямовану до Христа як Вселенської Особистості.

Втім, реакція Ватикану не забарилася. У 1955 році Конгрегація Священної Канцелярії постановила вилучити цю працю з усіх бібліотек католицьких навчальних закладів. А 30 червня 1962 року було видано офіційний документ, який закликав «охороняти католицьку молодь» від впливу творів о. Тейяра. Проте й у надрах Ордену Ісуса  (тобто ордену єзуїтів) поступово визрівало усвідомлення глибини його думки. У 1968 році під час т. зв. «Тейярівського тижня» у Везелі (Німеччина) було виголошено, що за благословенням генерала Ордену «думка о. Тейяра повинна бути адаптована до потреб Католицької Церкви».

Видавнича доля цієї праці в СРСР також мала непростий шлях. Уперше «Феномен людини» з’явився російською мовою в 1963 році — у незначному накладі та в урізаному вигляді: п’ята, богословська частина під назвою «Феномен християнства» була вилучена. Лише у 1987 році здійснено повторне видання накладом у 130 тисяч примірників — але знову ж таки, без завершальної глави. Ця п’ята частина, яка містить найглибші християнські інтуїції отця Тейяра, довгий час передавалася в самвидаві, а повноцінно побачила світ лише в 1995 році.

Цей драматичний шлях до читача свідчить не лише про глибину й пророчість думки отця Тейяра, але й про той внутрішній опір, який нове слово завжди викликає в часі. І тим промовистішим є факт: через десятиліття після смерті автора його бачення Христоцентричного Всесвіту стало натхненням для мислячої Церкви і для шукачів віри XXI століття.

Не всім й до сих пір зрозуміло, що християнський еволюціонізм Шардена — це не компроміс між вірою й наукою, а глибоке онтологічне бачення світу, де вся історія створеного світу спрямована до точки Омега — до преображення у Христі. Християнський еволюціонізм П. Т. де Шардена — це  віра, звернена до майбутнього.

Розкриємо це детальніше. Еволюція, згідно з науковим тлумаченням, є необоротним процесом історичного розвитку живого (від лат. evolvo — розгортати, розвивати, виводити нагору). Та для отця Тейяра де Шардена це поняття не обмежується лише біологією: воно охоплює весь всесвітній процес становлення, як фізичний, так і духовний.«Тейяр називає Космос — космогенезом. Цим він прагне сказати, що у Всесвіті все приходить до буття через становлення, і що ніхто й ніщо не може уникнути цього закону — ні небо, ні життя, ні людина». Для о. Тейяра еволюція — не лише природне явище, а насамперед онтологічна реальність, в якій виявляється Боже Провидіння. Її мета — не хаос, а зростання, не розпад, а єднання в Христі. «Еволюція — дочка науки. Але, зрештою, можливо, саме віра в Христа завтра спасе в нас смак до еволюції», — писав він у есеї «Католицизм і наука» (1946).

Таким чином, у світогляді Тейяра віра і наука не протистоять одна одній, а взаємно просвітлюють: наука показує шляхи становлення матерії, а віра — кінцеву мету цього становлення: обоження, pleroma, повнота в Христі.

У цьому світлі стає зрозумілою й особиста місія самого мислителя:«ніхто у світі, кому дароване це бачення, не має права мовчати чи ухилятися. Моя ціль — свідчити про нього», — писав він. Для Тейяра Христос — це не лише Спаситель минулого, але й Вершина майбутнього. Саме в Ньому, як у духовному Полю Тяжіння, з’єднується усе створене. І саме в Ньому еволюція знаходить своє остаточне звершення.

Отець Тейяр де Шарден мислить еволюцію не лише як природний процес, але як вселенське дійство, в якому розгортається предвічний Божий замисел. Цей процес він зображував у формі «конуса простору-часу», де: підніжжя конуса — це первинна множинність, розрізненість і хаос; а вершина конуса — це Точка Омега, яка є вічною Метою, завершенням і сповненням творіння. Точка Омега — це Сам Бог, трансцендентний і водночас іманентний, Який не лише створив світ, але й перебуває в ньому як внутрішнє Поле Напруження, притягуючи все до Себе через Любов.

Коли в ході еволюції матерія вичерпає свій духовний потенціал, розпочнеться конвергенція — глибоке згущення, спрямоване на остаточне з’єднання всього створеного. Цей есхатологічний акт завершується Парусією — Другим пришестям Христа, коли історичне з’єднається з Трансцендентним, а тварне отримає причастя до нетварного.

Шарден наголошує: саме божественна Любов є рушійною силою цієї еволюції. Любов, як початок і кінець, як джерело творення і його онтологічна ціль, провадить космос до єднання в Христі.«Бог постійно вдихає в нас нове буття» (П.Т. де Шарден, «Христологія й еволюція»). Образ Точки Омега в Шардена відлунює глибоко православну ідею соборності: єднання без змішання і злиття без поглинання. Омега не є поглинаючою силою, але піднесеною формою сопричастя, в якій кожне «я» зберігає свою унікальність, але водночас перебуває в повній єдності з усім.Омега — це Бог, Який сокровенно пронизує Світ Своєю Силою, витягує його у велике Древо Життя й невпинно наближає до Своєї повноти Буття.

Чи має еволюція мету? На це питання Тейяр відповідає однозначно:«Я переконаний, що існують напрям і лінія прогресу життя, настільки очевидні, що їх реальність, зрештою, буде визнана наукою майбутнього»(«Феномен людини»). Для нього, Христогенез — тобто поява, втілення й піднесення Христа у всесвітньому процесі — є кульмінацією й ключовим моментом еволюції. Від створення — до Воплочення, від хаосу — до сопричастя в Христі, світ прямує до преображення через Любов.Саме Любов — є внутрішнім динамізмом світу, тією енергією, завдяки якій матерія стає живою, життя — особистісним, а особистість — спроможною до обоження.

Таким чином, у християнському еволюціонізмі Шардена ми бачимо синтез богословської глибини й наукового передбачення: історія космосу — це історія притягнення до Бога, Який Сам є Початком, Шляхом і Ціллю.

Нам треба згадати й те, що усі моделі еволюції, згідно з традиційною класифікацією, можна поділити на два принципово різні підходи:

1. Тихогенетичні теорії (від грец. τύχη — випадок) — пояснюють розвиток життя через випадковість, хаос і статистичні флуктуації. У таких моделях відсутня визначена мета, а процес мислиться як сліпий та безособовий.
2. Телеологічні (теїстичні) теорії (від грец. τέλος — мета) — стверджують наявність закономірного руху до визначеної цілі, під керівництвом розумної Вищої Волі.

Отець Тейяр де Шарден, будучи вірним сином Церкви і вченим великої проникливості, об’єднав ці два підходи у глибокому синтезі. Він визнає випадковість як часткову, але не остаточну силу; вона включена в більший план, який спрямований угору — до Точки Омега.На думку Шардена, еволюція — це не просто хронологічний рух «уперед», а сакральне сходження «вгору». Її вектор освячений Божественною благодаттю і спрямований до всеєдності у Бозі. Бог не моделює світ іззовні, як зовнішній механік. Він присутній в серці кожного елемента, діє Своїми нетварними Енергіями, які — хоч і науково не очевидні — пронизують усе суще.Ця дія є творчою трансцендентністю, яка просвічує в еволюційній іманентності.

Тейяр вірив, що розум, очищений від поверхового матеріалізму, здатен відчути цю точку перетину між науковим і духовним. Саме там, у глибинах процесу становлення, явлено трепетне світло Творця, Який не примушує, а приваблює, не підпорядковує, а притягує.

Кульмінацією еволюції, згідно з Шарденом, є не лише поява мислячої істоти, а розгортання ноосфери — царини свідомості, духу, особистості. Але для цього необхідна Любов, як онтологічна енергія творення. У своїй великій інтуїції отець Тейяр говорить про творчу Любов як джерело «безмежної інтуїції» й «міжособових зв’язків». Саме в цій Любові він вбачає енергію космогенезу, здатну об’єднати людство в єдине тіло Христове, у єдине духовне начало.Любов для Шардена — не почуття, а структурна сила Буття, Божа дія, що підносить людину з матерії до духовного сопричастя. Саме Любов є тією ниткою, яка пов’язує кожен атом, кожну клітину, кожну думку в єдиний шлях — до Точки Омега, до Бога, Який є Альфою й Омегою, Початком і Кінцем.

З глибокою пошаною слід відзначити: отець П’єр Тейяр де Шарден належить до числа тих великих духів, які, не розриваючи з вірою, осмілились говорити новою мовою, мовою науки, але в дусі Церкви. Його містичний розум, його образна сила, його богословський геній заслуговують щирої вдячності. Він зміг побачити еволюцію не як загрозу християнській вірі, а як її глибше розуміння — як «історію освячення світу».

У серці еволюційного бачення Шардена — образ Точки Омега, яку слід розуміти не як абстрактну мету, а як живу реальність Божого звершення, тобто — Христа. Це вища точка тяжіння, у якій еволюція не тільки завершується, але і преображається в обожнення (теозис). Град Божий — це не позачасове сховище духів, але трансформована історія світу, яка, з’єднавшись із Христом, входить у вічність. Усе творіння покликане бути введеним у славу Божу, не залишаючись поза спасінням людини. Це завершення не є ані автоматичним, ані механічним. Це — містичний і метафізичний шлях, в якому людина, у свободі любові, веде за собою усе створене — у Христа, через Христа і в Христі.

У творі «Серце матерії» отець Шарден формулює глибоку, зворушливу тезу:«Завершення Універсуму через Христа — і завершення Христа через Універсум».

Ці слова відкривають перспективу взаємного наповнення, в якому:Всесвіт через Христа досягає свого завершення в Божій славі;а Христос — як всеохопний Логос — реалізує Себе повноцінно, тільки тоді, коли увесь Космос через любов і свободу відповідає Йому.  Шарден уникає вузького есхатологічного індивідуалізму. Його віра не замикається на «особистому спасінні», але сягає універсального сопричастя:«Ми не можемо задовольнитися лише егоїстичним щастям розділити радість Вищого Буття, якщо можемо мріяти про безконечно вище щастя — доповнити цю радість».Це — неухильне прагнення до перетворення всієї реальності у благодатну повноту, у світло, де Бог буде «в усьому все» (1 Кор. 15:28).

Особливої ваги набирає ідея Христа як вселенського центру еволюції. У Шардена — це вже не лише Ісус із Назарету, не лише Друга Іпостась Троїці, але — Христос-космічний, трансісторичний і всеоб’ємний. Це Логос, що пронизує структуру буття й веде її до звершення.У творі «Дія й активація» (1945) Тейяр зазначає:«На ранніх етапах християнства богослови прагнули передусім окреслити місце Христа в лоні Троїці… нині ж життєво важливо проаналізувати та уточнити взаємини між Христом і Всесвітом».Цей заклик — не заперечення традиційного догмату, а його розвиток. Тейяр повертається до апостольського Павлового бачення Христа як:Засновника усього сущого (Кол. 1:16),Того, Хто утримує все (Євр. 1:3),Того, Хто веде все до повноти (Еф. 1:10).Таким чином, Христос у Шардена — не лише Спаситель, а й архітектор і вершитель буття. Це Той, Хто від самого початку вміщує у Собі Всесвіт і веде його до обожнення.

Цю ідею Шарден називає «Новим Ликом Бога» — не в сенсі зміни Божої сутності, але як відкриття нової ікони, співзвучної свідомості доби. Христос постає не як приватна постать релігійної традиції, але як онтологічний центр усього, джерело й мета всіх структур буття — матеріальних, психічних, духовних.

Тейяр де Шарден з дивовижною глибиною поєднав у своїй думці:вірність християнській догматиці,містичне бачення реальності,і наукове усвідомлення космічного процесу.Його концепція Точки Омега, обожнення Всесвіту, Христоса-космоса — це не тільки богословський прорив, але й духовна відповідь добі, що прагне сенсу в епоху розпаду.

Через Христа — до вселенської повноти.

Через повноту — до слави Божої.

Через славу — до таємниці Любові.

У постаті отця П’єра Тейяра де Шардена сучасне християнство отримало: нового Діонісія Ареопагіта, що говорить з науковцями; нового Максима Ісповідника, що з’єднує космос і Логос; нового Августина, що бачить історію як шлях до Царства. Він не лише переосмислив епоху, але освятив її;він не зрадив Традиції — а навпаки, дав їй нову здатність дихати в сучасному світі. Його розум — ясний, як зоряне небо;його віра — глибока, як коріння вікових дерев; його науковий зір — спрямований у Вічність до Творця всіх світів.

Іван Верстянюк, оглядач з питань релігії