Татуювання Піта Гегсета: військовий міністр чи ходячий мурал?

Ексклюзив. У світі, де політики звикли ховатися за костюмами, ідеальними манерами та відшліфованими іміджами, Піт Гегсет вирішив зробити свій політичний стиль максимально… очевидним. Його татуювання — не просто малюнки на шкірі, а ціла політична програма, виражена кольорами й символами, які могли б затьмарити навіть найреспектабельніший радянський ГУЛАГ. Проте, чи є це виразом справжньої мужності та патріотизму, чи просто відвертим солдафонством, яке намагається вдавати з себе емоційну глибину? Можливо, ми більше маємо справу з відсутністю смаку, ніж з новим етапом політичної естетики? Давайте спробуємо розібратися, чому міністр оборони США вирішив, що бути живою татуювальною галереєю набагато цікавіше, ніж дотримуватися хоча б мінімальних стандартів політичної культури.

Подивимося, як він взагалі дійшов до життя такого…

Піт Гегсет народився 6 червня 1980 року в Міннеаполісі, штат Міннесота. Батько, Браян, був баскетбольним тренером, мати, Пенні, активно займалася громадською діяльністю. Ну, так, все це звучить як класичний «середній клас» (або, як що бажаєте, «колишній» пролетаріат з відповідними звичаями та звичками), який мріє про соціальний ліфт.

Піт виріс не просто під гаслами «зроби себе сам», а й «піднімись вище» — так, він навіть заслужено відвідував Forest Lake Area High School, де займався переважно футболом та баскетболом, а не мистецтвом чи літературою. Якщо ви думаєте, що це була його вершина, то вам цікаво буде дізнатися, що він закінчив школу з відзнакою — мабуть, щоб підтвердити, що навіть для майбутнього солдафона не все так просто, як здається.

Проте для Піта шкільні досягнення були лише початком, бо в 1999 році він вступив до Прінстонського університету. Тут він отримав ступінь бакалавра політики, але на магістратуру в нього ресурсу не вистачало, хоча гроші в нього були; ми ще політкоректно висловлюємось.

З часом він йому відомими шляхами влаштувався на посаду аналітика до банку Bear Stearns — це, звісно, величезний стрибок для хлопця з Міннесоти. Який, щоправда, згодом згадав, що всього цього для справжнього чоловіка замало. Отже, за якийсь час після цих фінансових справ, цей Гегсет, мабуть, вирішив, що справжня мужність — це не баланси на рахунках, а проходження через кулі та піски бойових зон десь на Близькому Сході.

Саме з цією метою у 2003 році він вступив до Військової Національної Гвардії Міннесоти, де почав службу у піхоті. І тут, звісно, нічого не могло зупинити його від відвідування таких цікавих місць, як Ірак, Афганістан та навіть Гуантанамо. Його кар’єра, певно, виглядала б як шаблон для майбутнього героя тривіальних бойовиків: випробуваний війною, нагороджений двома бронзовими зірками та значком бойового піхотинця. І хто, як не цей чоловік, після всього цього повинен бути ідеальним кандидатом на роль телевізійного аналітика та політичного коментатора?

Так ось, після повернення з гарячих точок світу, Піт знову вирішив випробувати свої сили, тепер уже в медіа. Він почав з’являтися на Fox News, де з гордістю розповідав про проблеми національної безпеки та інші важливі питання, які хвилювали Дональда Трампа. Звісно, таке поєднання прямих поглядів та готовності завжди висловлювати свою думку приносило йому популярність. І це вже не просто медіа-кар’єра, а справжній підйом (соціальний ліфт)у світі політики. Під час президентської кампанії Трампа 2016 року, Піт став не лише прихильником Трампа, а й його консультантом, допомагаючи «покращити» імідж останнього та ще й показати, як можна бути абсолютно прямолінійним й непереможним водночас.

В цілому, його кар’єра — це прямий шлях від пост-пролетарія до високих кабінетів, де елегантність та естетика (до цього варто було б додати нотки аристократичного лоску, як льоду до гарного коктейлю, або коньяку до кави) явно не завадять. Це саме та історія, коли неосвічена людина може впевнено йти по життю, не маючи ні почуття стилю, ні пристойності, і в підсумку стати міністром оборони великої країни. Але чому б не? Це ж сучасна Америка, бастард цивілізації; бо там, у США, важливіше виглядати «справжнім» та бути готовим до будь-якої емоційної бійки, ніж просто слідувати якимось «застарілим» нормам смаку. Та більш того: сприймати зі всією серйозністю той політичний цирк який там вже тривалий час коїться, цирк за мірками сучасного світу, безжальний та безглуздий, як в Римській імперії часів занепаду.

Так ось Піт Гегсет — це живий приклад того, як протухла американська мрія виглядає на практиці у наші дні скорбного постмодерну. Ті самі татуювання, що розцвітали по його шкірі, — це не просто «мистецтво», це справжній мікрокосм його сутності. Як в краплі води відображається ціле море, так й в цих розмальованих малюнках на тілі можна побачити всі риси того хлопця, збагнути все те, що залишилось від його мрії про велике майбутнє: відсутність смаку, поверховість та повне заперечення елегантності. Це ті самі символи, які мали б бути на старих медалях, прикраси, що зазвичай носять на старому джинсовому жилеті втомленого від праці пролетарія, а не на тілі міністра.

Давайте поговоримо про ті татуювання, які майже викликають «заздрість» у тих, хто давно хотів щось вибити собі на шкірі, але так і не зважився. Піт Гегсет може сміливо претендувати на звання найтатуйованішого міністра оборони. Але він цнотливо забув, що він зараз не в Африці.

А звідкіля, прошу панство, на його шкірі з’явився грузинський прапор?

Гегсет явно хоче сказати: «Подивіться, я був у Грузії, служив там, тож тепер це навічно на моїй шкірі!» Американський прапор — ну, бо як же без нього? Хто ж ще, як не міністр оборони США, може похвалитися такою класичною татуювальною темою? Це як футболка з логотипом улюбленої команди, тільки набито на шкірі. Додайте до цього ще пару хрестів, символів віри — і, будь ласка, ідеальний комплект для квасно-патріотичного військового «стилю».

А ось символи християнської віри на тілі — це вже зовсім інша історія. Війна, служба, тяжкі моменти життя — все це можна зрозуміти, але Піт Гегсет, здається, забув одну важливу річ. Християнська етика не передбачає демонстрації віри через татуювання чи хрестики на грудях. Вона більше про добрі справи, аскезу та внутрішню боротьбу. Але ось він — просто не може втриматися від того, щоб на тілі не увічнити святе. Ну а навіщо тримати віру в серці, якщо можна повісити її на шкіру? Чи, може, він уявляє, що чим більше хрестів на грудях, тим ближче до Бога? А може, просто забув, що християнська віра, на відміну від татуювань, не вимагає бути напоказ? Бо ось що важливо: віра не підтверджується татуюваннями на шкірі, а добрими справами та боротьбою з власними слабкостями. Але що там, коли можна вибити на тілі хрест і бути впевненим, що серце під ним б’ється — хоча насправді воно, швидше за все, таке ж язичницьке, як і сам його вибір.

Звісно, військові відзнаки на шкірі — це вже безумовно пік стилю, шик, блиск! Ви ж не думали, що «справжній герой» може мати просто стандартний набір татуювань, правильно? Тут потрібно обов’язково нанести всі свої нагороди, бо де ще, як не на шкірі, зберігати медалі, коли вони вже не вміщуються на поличці вдома?

Гегсет вірить, що «важливо залишатися вірним собі». І як можна краще це продемонструвати, ніж через татуювання, які можна побачити навіть на найвищих посадах? Можна сидіти на важливих нарадах, обговорювати стратегії безпеки, а між тим, весь світ має побачити — о, він же не просто міністр, він — «справжній герой», який не боїться проявити себе через мистецтво на шкірі.

Ті, хто народився, або жив у СРСР знають та пам’ятають, що татуювання в радянських в’язницях мали надзвичайно глибоке значення, і їх носії часто були частиною контр-культури, що сформувалася серед зеків. Бо вони не лише служили прикрасою або особистим вибором, але й були символами, що вказували на соціальний статус, життєвий досвід і навіть політичну/сексуальну орієнтацію людини. Кожен малюнок чи напис мав своє особливе значення, а по них можна було читати цілу біографію носія — від злочинного минулого до статусу в тюремній ієрархії. Наприклад, татуювання на обличчі або в області шиї могли вказувати на найвищий кримінальний статус або на серйозні порушення моралі й закону, а різні знаки на руках або спині могли означати належність до певних злочинних угруповань або навіть відображати поведінкові норми того чи іншого тюремного середовища.

З часом ці татуювання стали частиною певної контр-культури, яку вміли розпізнавали у кримінальному світі, але вони також свідчили про глибоку соціальну та культурну ізоляцію їхніх носіїв від культурного товариства. Це був спосіб висловити свою ідентичність в умовах жорстокої реальності радянських таборів, де будь-яка дрібниця, навіть малюнок на шкірі, могла мати вирішальне значення для того, як з конкретною людиною поводитимуться.

Й сьогодні в деяких контр-культурних середовищах, зокрема в певних підпільних/підвальних колах, це значення татуювань продовжує існувати, хоча вже з меншою ідеологічною навантаженістю. Проте багато хто намагається відтворити стилістику таких малюнків без розуміння їх «глибокого значення».

Цікаво, що сучасний американський політик, міністр Піт, здається, підсвідомо косплеїть цю радянську кримінальну символіку, коли публічно використовує елементи тюремних татуювань (таким є знак хреста, а це блюзнірство) як частину свого іміджу. Це, безумовно, є своєрідним викликом і навіть спробою вписати свою особистість у рамки контр-культури, проте це є виявом повної відсутності справжньої культури. Адже татуювання в зеківському середовищі були частиною виживання і глибоко пов’язані з соціальними нормами та реальністю, їхнє використання в зовнішньому світі, в політичних і публічних контекстах, виглядає скоріше як спроба маніпулювати іміджем, аніж вираження особистої ідентичності чи розуміння «глибини» цих символів.

Це ж наскільки сміливий крок! Важко ж бути собою (бо для того потрібен інтелект, не лише емоційний), коли хто-небудь в офіційних костюмах, серед паперів, протоколів сидить на дипломатичних заходах. Але ось Піт, на відміну від усіх інших, вирішив: чим більше татуювань, тим більше шансів не загубити свою особистість у цьому політичному лабіринті. І ось, ви заходите в його кабінет, і на вас відразу дивляться десятки символів — кожен із яких кричить про його «цінності», «віру», «служіння» та, ймовірно, його думку щодо ситуації в Грузії. Чистий політичний коментар у формі тіла, а точніше груба постомодерністська пародія на все й вся! Який ще міністр оборони може похвалитися таким поворотом у кар’єрі?

Отже, якщо ви хочете зрозуміти, що таке дурний смак, дурне виховання, солдафонство, нічим не обґрунтовані амбіції, відсутність елегантності, навіть не аристократизму — просто подивіться на татуювання ПітаГегсета.

На таке не відважився б сам Олексій Арестович! Він колись у театрі грав, тобто смак йому, можна казати властивий.

А відносно ж Піта Гегсета — це яскравий приклад того, як американська політика може виражати себе через нескінченні малюнки на шкірі, які більше нагадують недорогий мотельний декор, ніж витончену політичну заяву. А якщо ви подумали, що міністр оборони на високій посаді — це синонім елегантності та стриманості, то Піт із своїми прапорами та хрестами вас швидко розчарує.

Врешті-решт, це цілком характерно для так званої номінально-«демократичної» Америки, де краще побачити все на шкірі, ніж почути розумну думку.

Ну що ж, Піт Гегсет — це не просто міністр оборони США, це цілий ходячий мурал. Виявляється, що навіть на високих посадах можна залишатися та бути абсолютно маргінальним. І тут ми, зрозуміло, не можемо не згадати того, хто вже багато років намагається зробити російську політику схожою на базарну виставку — мерзотника Путіна.

Обидвоє політиканів мають таку ж вульгарність у кожному жесті, такі ж випадкові символи на тілі і в житті, що демонструють відсутність внутрішньої культури і смаку. У Путіна — відверта грубість, зовнішній вигляд і поведінка, які виглядають абсолютно непристойно для людини, яка займає найвищу державну посаду. У «пана» Гегсета ж — татуювання, які буквально кричать про відсутність вишуканості, елегантності і тупу прямолінійність обмеженого солдафона. І це вже не просто політичне самовираження, а щось набагато гірше — це експонування своїх ідей на тілі, без жодного сорому. Він не в лазні на зоні та не на базарі в Африці часів колоніалізму, коли там активно торгували розфарбованими рабами. Або в нього від постійного цілування сучасних негритянських ніг відбувався жахливий когнітивний дисонанс, який не зможуть вилікувати всі послідовники старого Зигмунда Фройда разом узяті?

Він напевно не в курсі, що вже дуже поширені, косметологічні/апаратні технології ХХІ століття, такі як лазер, давно дозволяють позбутися від такого неестетичного «мистецтва» без наслідків, навіть без плям, як для тіла так й для репутації. Але що робить Піт? Нічого. Він не просто залишає ці татуювання під футболкою, а експонує їх всьому світу, як справжній ганебний ексгібіціоніст.

Тому, якщо ви хочете побачити повну вульгарність, подивіться на цих двох персонажів: один американський пост-пролетарій з пост-модерними татуюваннями, а інший, тобто мерзотник Путін, теж пролетарій, позбавлений не лише естетики, але й загально-людської етики— з непіддатливою культурною примітивністю з пітерської підворотні.

Це вже навіть не питання політики, це — ілюстрація того, як деформація (а точніше взагалі повна відсутність) хоча мінімального смаку може перетворити людей, що стоять на високих постах, на безсоромних персонажів, яким не місце в культурному та політичному середовищі.

Та й насправді, чи можна вважати кар’єру «пана» (бо з панів пан – то пан, а з хамів пан – то хам) Піта великим досягненням, якщо врешті-решт, замість того, щоб бути прикладом високої державної етики й естетики, він стає просто черговою жертвою , який показує не свої досягнення, а кваснийпасріотизм, розмальований на шкірі?

Татуювання Гегсета — це ні що інше, як візуальний маркер того, як згасає та протухає американська мрія, перетворюючись на б/анальний і такий, якому забракло смаку, атрибут постмодерної політики. І як би там не було, це все тільки підтверджує одну істину: інколи татуювання краще б позбуватися через лазер, а не носили їх на кожному кроці та не демонструвати поки що культурному світові.

Опанас Баумгартнер, культуролог, для Newssky