«Так, але…»: як Зеленський переписує мирний план Трампа, не погоджуючись на капітуляцію

Між ультиматумом Трампа і війною на виснаження: чому Київ обрав формулу «так, але…»

Київ опинився в ситуації, коли просте «ні» американському мирному плану означало б ризик залишитися наодинці з Росією, а пряме «так» – погодитися на фактичну капітуляцію. Володимир Зеленський обрав третій шлях, який The Wall Street Journal описує як тактику «yes, but» – «так, але…»^{1 3}. Україна офіційно не відкидає план Трампа, натомість подає відповідь із власним баченням миру: із виборами, але лише після припинення вогню; з дискусіями про розмір армії, але без її ослаблення; з участю Росії в управлінні Запорізькою АЕС, але під контролем Києва і Вашингтона^{1 6}.

28 пунктів Трампа: що не влаштовує Україну

Базовий мирний план адміністрації Трампа – це 28‑пунктовий документ, який вимагає від України масштабних поступок в обмін на обіцянку припинити допомогу, якщо Київ відмовиться^{8 11}. За даними WSJ, Axios і європейських джерел, у первинній версії йшлося про де-факто передачу Росії контролю над усім Донбасом (у тому числі територіями, які нині утримує Україна), різке скорочення української армії, заборону іноземних військ та авіації на території України, поступову відмову від значної частини санкцій проти РФ і проведення виборів у стислі строки^{7 8}. Частина пунктів фактично віддзеркалює давні вимоги Кремля і суперечить ключовим «червоним лініям» Києва.

Додатково в плані містилися положення про перевірку всієї міжнародної допомоги Україні, заборону на розміщення ракет середньої й великої дальності, особливий статус російської мови та Російської православної церкви на окупованих територіях^{7 11}. Такий набір умов викликав різку реакцію не лише в Києві, а й у європейських столицях: дипломатичні джерела в ЄС описували документ як «не мирний план, а паузу для перегрупування російської армії»^{8 12}.

Тактика «так, але…»: відповідь Києва на ультиматум

За даними WSJ, Зеленський і його команда, консультувавшись із європейськими партнерами, виробили відповідь, яку журналісти називали формулою «yes, but»^{1 3}. Суть у тому, що Україна не відкидає ідею мирного плану як таку, але фактично переписує ключові пункти: погоджується на переговори щодо виборів, статусу деяких територій, контролю над атомними станціями, проте ставить жорсткі умови, які роблять російські вигоди мінімальними^{1 6}. Це дозволяє Києву уникнути прямого конфлікту з Білим домом і водночас не приймати нав’язані «червоні лінії» Москви.

Так, у відповідь Україна передала до Вашингтона власну 20‑пунктову контрпропозицію, узгоджену з низкою європейських держав^{3 16}. Цей документ, як зазначають джерела, зосереджений на трьох блоках: гарантії безпеки, модальність припинення вогню і майбутній статус окупованих територій. Формула проста: «так, ми готові говорити про мир; але ні, ми не будемо фінансувати цей мир власною територією і роззброєнням»^{3 6}.

Вибори: згодні, але не під обстрілами

Однією з найгучніших вимог Трампа стали загальнонаціональні вибори в Україні у максимально стислі строки – фактично за кілька місяців після погодження плану^{1 8}. Це створює очевидні ризики: частина території окупована, мільйони виборців за кордоном, а проведення голосування під ракетними ударами підриває легітимність результату. У відповідь Зеленський, за словами джерел WSJ, використав саме формулу «так, але»: Київ не заперечує проти виборів, але наполягає, що вони можливі лише після стабільного припинення вогню й базового рівня безпеки^{1 6}.

Ця позиція має і юридичний вимір: чинне українське законодавство забороняє загальнонаціональні вибори під час воєнного стану^{10 16}. Щоб змінити це правило, потрібна конституційна більшість і суспільний консенсус, чого зараз немає. Для Києва нав’язаний графік виборів виглядає не як крок до демократії, а як спроба Вашингтона отримати «зручну» дату для звіту про мир напередодні власних політичних циклів.

Запорізька АЕС: допуск Росії, але контроль не за Кремлем

WSJ звертає увагу на один із найделікатніших пунктів української відповіді: Зеленський допускає, що Росія може формально зберегти певну роль у роботі найбільшої в Європі АЕС, яку вона нині контролює, але наполягає, що реальний контроль має належати Україні та США, під патронатом МАГАТЕ^{1 3}. Це складний компроміс: Київ де-факто визнає, що повне й швидке витіснення Росії зі станції може бути нереалістичним у короткій перспективі, але намагається зафіксувати рамку, в якій Москва не зможе використовувати Запорізьку АЕС як інструмент шантажу.

У практичному вимірі йдеться про змішану модель управління: український оператор, міжнародний нагляд, мінімізація російської військової присутності, жорсткі протоколи безпеки і поетапне повернення контролю Україні^{1 6}. Це – ще один приклад формули «так, але»: Київ визнає, що частину вимог партнерів і реалій фронту доведеться враховувати, однак прагне не перетворити атомну станцію на символ втраченої суверенності.

Армія: не зменшувати, а зафіксувати нинішню силу

Один із найнебезпечніших для України пунктів плану Трампа – вимога суттєво скоротити українські збройні сили, фактично вдвічі, та відмовитися від значної частини далекобійного озброєння^{7 11}. Це залишало б країну вразливою перед новим нападом, особливо якщо Росія використає паузу для переозброєння. За інформацією WSJ, у своїй відповіді Київ погодився обговорювати обмеження подальшого зростання армії, але наполіг, що її чисельність не може бути меншою за нинішню, з урахуванням уроків повномасштабної війни^{1 3}.

Українські дипломати на майданчиках ООН і в двосторонніх контактах з партнерами підкреслюють: будь-який план, який обмежує наше право на самооборону, суперечить Статуту ООН і базовим принципам міжнародного права^{7 12}. Тому Київ проводить межу: так, можна говорити про прозорість структури ЗСУ, стандарти НАТО, контроль над певними типами озброєнь; але ні, не можна примусово перетворювати країну, яка воює, на демілітаризовану «сіру зону» між блоками.

Пункт про «верифікацію допомоги», який Київ уже переписав

Ще до нинішньої стадії дискусій Україна змогла змінити один із найбільш токсичних пунктів американського плану. Як писав WSJ і підтверджували українські джерела, в початковій версії йшлося про повний аудит усієї міжнародної допомоги Україні – вимогу, яку в Києві сприйняли як підозру в корупції, що підриває довіру між союзниками^{7 15}. У процесі переговорів цей пункт було замінено на концепцію «широкої амністії всіх сторін за дії під час війни», що більшою мірою стосується юридичних наслідків для військових і політичних рішень, а не фінансових потоків^{7 15}.

Цей епізод показує, що простір для маневру існує: Сполучені Штати готові вносити корективи в документ, якщо бачать аргументовану позицію Києва і підтримку з боку європейських партнерів^{3 6}. Водночас це нагадування, що без активної участі України і союзників початкові формулювання в подібних планах часто орієнтуються передусім на внутрішньополітичні потреби Вашингтона, а не на реалії війни на Дніпрі чи під Харковом.

Європейський фактор: спроба виробити спільну «червону лінію»

WSJ і європейські видання пишуть, що паралельно з українською контрпропозицією свої напрацювання подають і ключові європейські столиці – Берлін, Париж, Варшава^{3 12}. Мета – виробити спільну позицію, яка не дозволить Вашингтону і Москві домовлятися за рахунок української території. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підтвердив, що Європа разом з Україною передала Трампу відповідь із власним баченням, де чітко зафіксовано неприйнятність подальших територіальних поступок^{3 16}.

Європейські лідери, за даними преси, намагаються балансувати: з одного боку, вони не хочуть публічно ламати ініціативу Трампа, розуміючи його вплив на майбутню американську політику; з іншого – для них неприпустимо, щоб ЄС опинився співучасником угоди, яка санкціонує перепис кордонів силою^{8 12}. У цій конфігурації Україна використовує підтримку Європи як додатковий важіль, аби перетворити «так, але…» на неформальний консенсус Заходу.

Тиск Вашингтона: дедлайн «до четверга» і реальна свобода маневру

Публічні заяви Трампа не залишають сумнівів: він хоче швидкого результату. В інтерв’ю Fox News американський лідер прямо говорив, що очікує відповіді України на мирний план «до четверга», натякаючи на можливі наслідки у разі затягування^{2 8}. За інформацією WSJ, адміністрація розглядала варіант обмеження військової допомоги Києву, якщо той «затягуватиме» із погодженням документа, а в окремих публікаціях звучали фрази на кшталт «або мир, або підтримка»^{8 12}.

У такій ситуації тактика «так, але…» стає для Києва не просто дипломатичним стилем, а способом виграти час і зберегти канал впливу на документ, який де-факто пишеться без участі України і ЄС^{3 6}. Повна відмова дала б Трампу підстави сказати: «ми запропонували мир, але українці відмовилися, отже, це їхній вибір продовжувати війну». Формально погоджуючись на переговори і водночас переписуючи ключові пункти, Зеленський намагається забрати в Білого дому цей аргумент.

Як це сприймають в Україні: між гідністю і залежністю

Всередині країни дискусія про мирний план Трампа й відповідь Києва надзвичайно чутлива. Українське суспільство, яке пережило Бучу, Маріуполь, Ізюм і ракетні зими, болісно реагує на будь-які натяки на «мир за рахунок території»^{10 12}. Опитування й репортажі з різних регіонів показують: більшість українців не готові приймати угоду, яка фіксує втрату нових територій чи обмежує здатність країни оборонятися, навіть якщо це означає тривалішу війну.

Водночас усі розуміють масштаб залежності від американської підтримки – військової, фінансової, політичної. Тому суспільний запит звучить так: шукати дипломатію, не принижуючи гідності й не втрачаючи права на майбутнє^{10 16}. Тактика Зеленського «так, але…» у цьому сенсі відображає баланс між двома полюсами – бажанням зберегти стратегічні відносини зі США і відмовою приймати роль «молодшого партнера», який мусить мовчки погоджуватися на будь-який текст, надісланий із Вашингтона.

Чим це може завершитися: пауза, нова редакція чи «план на полицю»

Аналітики розглядають кілька сценаріїв розвитку подій. Перший – поступове «розмивання» найбільш скандальних пунктів плану Трампа під тиском України і Європи, що приведе до більш збалансованого документа, прийнятного щонайменше як рамка для подальших переговорів^{3 12}. Другий – жорстка реакція Вашингтона, який може спробувати нав’язати початковий варіант, звинувачуючи Київ у небажанні «завершити війну».

Третій сценарій – план поступово опиняється «на полиці», як це вже не раз траплялося з попередніми ініціативами, якщо політичні обставини в США чи на фронті зміняться^{8 12}. У будь-якому разі нинішня тактика Зеленського – спроба зробити так, щоб, якщо план все ж реалізують, він був ближчим до українського розуміння справедливого миру, ніж до початкових формулювань, продиктованих із позиції «ми платимо – значить, диктуємо умови».

Джерела

1. The Wall Street Journal: Ukraine’s Zelensky Attempts to Rewrite Trump’s Russia Peace Plan With ‘Yes, but’ Strategy.
2. The Wall Street Journal: Trump Says He Wants Ukraine’s Answer on Peace Plan by Thursday.
3. The Wall Street Journal: Ukraine Pitches Trump on Vision for Peace, but Tensions Over Territory Remain.
4. The Wall Street Journal / Axios / FT: матеріали про 28‑пунктовий мирний план США для України.
5. Axios, Financial Times: витоки деталей плану – вимоги щодо територій, армії, санкцій.
6. France 24: Zelensky says ceasefire must be in place before Ukraine can hold elections; оновлений український план для США.
7. RBC-Ukraine / Babel: WSJ – Ukraine alters major element of US peace plan; заміна «аудиту допомоги» на формулу амністії.
8. WSJ / європейські медіа: Trump Peace Plan Demands Major Concessions From Kyiv; європейська критика плану.
9. European, US think tanks: аналіз ризиків скорочення української армії та заборони іноземних військ.
10. Міжнародні та українські ЗМІ: репортажі про настрої українського суспільства щодо територіальних поступок і можливого миру.
11. Європейські медіа (The Hill, ін.): реакція лідерів ЄС на план Трампа та спроби узгодити спільну позицію.
12. Аналітика ECFR, відповідальні міжнародні видання: оцінка впливу плану Трампа на архітектуру безпеки в Європі.
13. Ньюзруми США та ЄС: коментарі про роль Китаю, Росії й інших гравців у тлі мирних ініціатив.
14. Українські медіа: коментарі дипломатів і військових щодо неприйнятності обмеження права на самооборону.
15. Офіційні заяви українських представників в ООН щодо «червоних ліній» – територія, армія, суверенітет.
16. Українські та міжнародні агентства: повідомлення про 20‑пунктову українську контрпропозицію та спільний план із європейськими країнами.