Святий воїн Христа: історія мученика Хосе Санчеса дель Ріо

Ексклюзив. Чи може дитина змінити світ? У темні часи релігійних переслідувань у Мексиці Хосе Санчес дель Ріо, всього 14-річний хлопець, став символом непохитної віри і боротьби за свободу совісті. Його відвага та жертовність вражають, а його останні слова, що лунали, мов крик душі: «Хай живе Христос-Цар!» — досі надихають мільйони.

Хосе Санчес дель Ріо народився 28 березня 1913 року в мексиканському місті Сауайо, штат Мічоакан. Він був третім із дітей у побожній родині Макаріо Санчеса та Марії дель Ріо. У школі Хосе вступив до Асоціації Католицької молоді.

У цей час у Мексиці, після революції, до влади прийшли ультраліві — альянс комуністів та анархістів під проводом президента Плутарко Кальєса. Цей уряд розпочав один із найжорстокіших терорів проти Католицької Церкви. Загальне уявлення про цей режим можна отримати з роману Ґрема Ґріна «Сила й слава» або з фільму «Крістіада». Режим намагався викорінити католицизм, конфіскуючи церковне майно, закриваючи школи й лікарні, вигадуючи обмеження для священнослужителів, що поставило під загрозу духовну свободу цілого народу.

Проти такої політики розпочалося повстання, яке увійшло в історію під назвою Крістіада, а його учасників називали крістьєрос. Це було не просто політичне чи соціальне протистояння, а справжня боротьба за віру. Як і його старші брати, Хосе долучився до повстання. У лавах крістьєрос Хосе став прапороносцем та отримав прізвисько Тарцизій на честь християнського мученика святого Тарцизія, який загинув у 257 році, захищаючи Євхаристію від наруги.

6 лютого 1928 року Хосе Санчес дель Ріо взяв участь у битві між урядовими військами та крістьєрос. Битва тривала кілька днів, і в ній проявили себе героїзм і віра, навіть серед наймолодших. Хосе, його друг Лазар і ще кілька повстанців були захоплені в полон і замкнені в місцевій церкві. 7 лютого полонених перевезли до рідного їм Сауайо та помістили в будівлю, яку раніше використовували як курник. Полонені, фактично ще діти, зазнавали регулярних катувань і побиттів, але це не похитнуло їхньої віри.

10 лютого, близько 18:00, Хосе оголосили смертний вирок. Він попросив чорнила та написав останнього листа своїй тітці Магдалені, у якому просив не турбуватися за нього, а молитися за його душу. О 23:00, щоб зламати його дух, зі ступнів Хосе здерли шкіру і змусили босоніж іти через усе місто до місцевого кладовища. По дорозі охоронці продовжували його бити, і це лише посилилося, коли вони дійшли до місця страти.

У відповідь на тортури Хосе Санчес дель Ріо лише вигукував: «Viva Cristo Rey! Viva la Virgen de Guadalupe!» (Хай живе Христос-Цар! Хай живе Діва Гваделупська!). Врешті-решт капітан охоронців витягнув пістолет та застрелив його.

Мученику було лише 14 років. Його смерть стала символом стійкості і віри для всіх християн Мексики. Після цього почалася хвиля посиленої підтримки крістьєрос з боку суспільства. 16 жовтня 2016 року Папа Франциск проголосив Хосе Санчеса дель Ріо святим, визнавши його життя та смерть прикладом святості для молоді всього світу.

Не вперше, звертаючись до теми святих мучеників, хочеться наголосити на одній важливій речі. Вперше в історії людської цивілізації виникло явище прямо злочинної держави, яка зробила масові вбивства невинних своєю «законною» практикою

Ми в Європі добре знаємо про комуністів на росії та нацистів у Німеччині, трохи менше про злочини комуністів в Іспанії. Проте про кривавий терор у Мексиці майже нічого не знаємо, хіба що з кіно чи літератури. Ця незнання тягне за собою небезпеку повторення історії, адже ігнорування минулого робить нас вразливими перед його уроками.

Фільм «For Greater Glory: The True Story of Cristiada» (2012), у прокаті відомий як «Крістіада», заслуговує на увагу. Його варто переглянути, щоб глибше зрозуміти трагічність тієї доби. Фільм не лише розповідає історію боротьби, а й порушує питання свободи совісті, цінностей і меж державної влади.

Хочеться звернути увагу, що гасло «Слава Христу-Царю!» є не просто виразом віри, а й політичним протестом, що засвідчує неприйняття легітимності злочинної влади. Багато історичних церков вагалися визнати цей факт. Спроби домовлятися і шукати компроміси лише заохочували кривавих катів.

Ми живемо в часи, коли подібна ситуація може повторитися.

Не варто обманювати себе і думати, що світ став гуманнішим. Зростання поваги до прав особистості сьогодні пояснюється лише економічними чинниками: конкуренція змушує держави створювати комфортні умови для людей. Але ненаситна жадоба влади залишилася незмінною. Протистояти цьому можна лише повертаючись до старих істин.

Історія Хосе Санчеса дель Ріо нагадує, що істинна свобода можлива лише через віру і моральні принципи, які не можна зламати катуваннями чи загрозами.

Жодна земна влада не має права претендувати на панування над душею людини. Лише Ісус Христос є Господом.

Глибоке усвідомлення цієї істини здатне поставити заслін перед будь-яким диктатором, індивідуальним чи колективним.

Хай же мученик-підліток стане заступником для всіх, хто страждає від свавілля влади. Нехай його приклад надихає нові покоління на боротьбу за духовну і особисту свободу.

Історія Хосе Санчеса дель Ріо нагадує нам, що справжня свобода починається з віри в незламність людського духу. Жодна тиранія не зможе панувати над душею, яка визнає єдиного Господа. Хай його мученицький подвиг стане для нас прикладом мужності та джерелом натхнення в боротьбі за правду і справедливість. «Слава Христу-Царю!» — це не лише слова, це крик душі, яка обирає вічне життя.

Іван Верстянюк, релігійний оглядач Newssky.