Святі покровителі свободи, святі апостоли Петро і Павло

Своїм життям вони дають нам приклад радикальності віри, приклад того, як як повністю слідувати за Христом Ісусом все життя. Вони вчать, як виконати слова Апокаліпсису святого Іоанна Богослова: «будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя». Зрештою, від цієї ревної Апостольської любові обидва вони померли мученицькою смертю. Св. Павло був обезголовлений мечем в Римі; а св. Петро помер, будучи розп’ятим вниз головою, тому що він сказав, що не гідний померти, «як його Господь». Скоро їхнє свято. Між ними було так багато людських відмінностей. Адже у них були різні характери та темпераменти. Але їх об’єднувала любов до Церкви і потреба євангелізувати, тобто говорити про Христа, Переможця смерті.

На вірі апостолів Ісус Христос побудував свою Церкву, як говориться у Євангелії не на піску, а на скелі. І так ця Церква існує вже 2000 років, хоча стільки разів і всіма силами намагаються її зруйнувати і викорінити з сердець людей.

Але з чого починався їхній шлях до святості? Згадаймо, що ще до початку з апостольського служіння ми бачили неосвіченого 30-річного рибалку, чоловіка, який багато працює, щоб утримувати будинок та родину на ім’я Симон.

Ми також побачимо, як інтелектуал на ім’я Савл отримує знання та вчиться говорити на багатьох мовах, дивлячись на свого великого вчителя Гамаліїла.
Чи міг хто-небудь з них припустити, що вони стануть основою нової всесвітньої релігії, заснованої Месією? Один жив спокійним життям простого чоловіка, глави сім’ї. Інший зайнятий набуттям знань.

Як вийшло, що, звільнившись від повсякденних справ, вони вийшли по всьому світу проповідувати Христа, день за днем ризикуючи життям?
Одного разу рибалка з Віфсаїди почув Христа, Який проходить повз: «Йди за Мною». Він залишив роботу, сім’ю та пішов за Спасителем. Христос покликав його до групи Дванадцяти Апостолів.

Він дуже швидко стає учнем та другом Ісуса Христа. Петро сповнений енергії та ентузіазму. Але той же Петро усвідомлює свої гріхи і слабкості. Він прожив (на свою добу) багато та запам’ятав до кінця своїх днів момент, коли він відрікся від свого Вчителя, коли він сидів біля вогню у дворі первосвященицького палацу, і коли він тричі відрікся від заточеного Христа, сказавши: «Я не знаю цієї людини».

Ось чому він був засмучений, коли Ісус після його воскресіння запитав Його: «Чи любиш ти мене?». Повний смирення, але з надією в серці, він відповідає: «Господи! Ти знаєш, що я люблю тебе».

Але Христос дивився в серце Петра. І коли він запитав учнів у Кесарії Філіппової: «За кого люди шанують Сина Людського?». Це питання найчастіше задають друзі, діти і батьки, родичі, тобто всі ті, хто пов’язаний узами любові. Єдиний і неповторний Петро дав йому правильну відповідь: «Ти Христос, Син Бога Живого».

Спаситель був у захваті від того, що Петро відкрив Його сутність, що Він очікуваний Месія. Ось чому Він йому говорить: «Ти — Петро Скала, і на цьому камені я побудую Свою Церкву, і врата пекла не здолають її». І це сталося. Апостол Петро сприяв поширенню та утвердженню Церкви Христової після зішестя Святого Духа, виголосивши сильну промову перед народом в день П’ятидесятниці та навернувши 3000 душ до Христа. Через деякий час, зціливши кульгавого від народження, він другою проповіддю звернув до віри ще до 5000 іудеїв. Духовна сила, що виходила від апостола Петра була настільки сильна, що навіть тінь його, осіняючи лежачих на вулиці хворих, зцілювала їх (Діян.5:15). Книга Діянь з 1 глави по 12 розповідає про його Апостольську діяльність.

Онук Ірода Великого, Ірод Агрипа І, в 42 році після Р.X. спорудив гоніння проти християн. Він убив апостола Якова Зеведеєва та ув’язнив апостола Петра в темницю. Християни, передбачаючи страту апостола Петра, гаряче за нього молилися. Вночі сталося диво: в темницю до Петра зійшов Ангел Божий, кайдани спали з Петра, і він безперешкодно пішов з темниці, ніким не помічений. Після цього чудесного звільнення книга Діянь згадує про нього тільки ще раз при розповіді про Апостольський собор.

У римському храмі Сан П’єтро «ін вінколі» зберігається дивна реліквія «кайдани апостола Петра». Це античні ланцюги, знайдені при розкопках мамертінской в’язниці. Був у них апостол Петро? Ні? Скільки в’язнів за триста років існування в’язниці через неї пройшло? А може це ланцюга від якогось запірного механізму? Ніхто не знає. Це свого роду «ікона» (або типологічний образ) реліквії.

Але в нашій літургійній традиції існує свято «Поклоніння веригам Апостола Петра». Насправді це свято «Чудесного звільнення святого апостола Петра з темниці». У контексті політичних подій в наших країнах, напрошується аналогія з усіма політичними в’язнями сучасності, особливо на Сході дикому. Про молитву за яких я закликаю своїх читачів. Будемо молити святого Петра, щоб він допоміг їм вийти на свободу та знайти подальші сили для боротьби за правду на нашій грішній землі.

І така рефлексія відвідала сьогодні при підготовці цієї проповіді. «У чому сила брате? У політичній могутності чергової «великої держави»? У поліції і легіонах нових «великих цезарів» Сила виявилася в істині. Тієї самої, пізнавши яку, ви «станете вільними».

Раніше я думав, що істина Христова зруйнувала імперію, але швидше за все імперія згнила сама по собі. Жучок, який її підточував та пив з неї цілющі соки до моменту її смерті, був там спочатку. Просто в міру зростання так званих скреп та колективної манії величі жучок теж росте та розмножується. А істина просто прийшла в цей світ. Просто як сонечко яке встає і розганяє темряву. Так само істина прийшла в світ. Світ, в якому інфернальна темрява влади та скрепність, велич держави та «победобесие» були густо замішані на вірі в божественний «геній імператора». А реальна Божественна істина, прийшовши в цей загрузлий у гріхах світ, переробляє людину як таку, і повітряні замки імперій і плани чергових «великих вождів» руйнуються самі по собі.

При цьому «велика імперія» хронічно не терпить та не приймає Христа як Бога. Не терпить присутності Його істини та всіляко намагається з нею боротися. Тому що бачить в Бозі ворога. А реально імперія — ворог сама собі. Будь-яка структура зла — ворог сама собі і в ній закладена сила, що її руйнує. Імперія — це ерзац раю. Але біда в тому, що ерзац раю може бути хорошим тільки поки він служить людині, але як тільки він починає служити сам собі він поглинає людей як ресурс. Коли для ерзацу раю люди стають не метою, а засобом, ерзац раю перетворюється на філію пекла на землі.

Бог знищує пекло своєю присутністю. І його філії теж. Така дивна реліквія — кайдани апостола Петра. Але у нас у християнстві є речі і більш дивні. Символом нашої релігії взагалі є Хрест, знаряддя катування та ганебної страти. Символ поневолення людей імперією, могутності держави і безправ’я людини. Через хрест імперія пожирала життя людей. І одного разу спробувала пожерти Бога. І Бог її зруйнував. І ось символ любові Бога до людини. Хрест.

Помолимося сьогодні своїми словами за політичних в’язнів. Нехай істина звільнить всіх та дасть сил на подальшу боротьбу за торжество правди, хоча б в окремо взятій країні.

А паралельно мені бачиться важливим акцентувати на духовний сенс цієї події. Бог не побажав насильства над людьми, оскільки через насильство людей не можна зробити доброчесними. Людина не може стати краще просто підкоряючись насильству. Те, що сидячи у в’язниці злодій не може красти і тому не краде, не робить його виконавцем заповіді Божої. Тому Господь залишає апостолів і обіцяє їм надприродну допомогу. Обітниця Святого Духа, який підкаже і направить до добра, але не примусить. І тільки тоді людина буде дійсно доброю (благою), коли обере це благо добровільно. Бог чекає від людини любові та тому не творить насильства.

Тому будемо прагне (за молитовною підтримкою апостолів) до справжньої свободи, яка виникає з любові Христової до нас, грішних і слабких, до таких, що постійно впадають в ті, чи інші гріхи.

Розглянемо основні віхи життєвого шляху апостола Павла. Після Воскресіння Христа один з іудейських інтелектуалів, старанно культивує Мойсеєву релігію, відправився в Дамаск, «задихаючись від злоби», щоб вбивати християн. Там він був засліплений, побачивши Христа як сліпуче світло. З цього моменту він переродився та став великим благовісником, апостолом язичників.

Як казав один хлопчик у мене на недільній школі, — апостол Павло впав з коня, в очах у нього потемніло, а в голові прояснилося. У чому чудо звернення апостола Павла.

Молодий ревний фарисей, на ім’я ιנול (Шауль — Саул) отримав у Синедрона права переслідувати учнів Христа та мав багато час на роздуми. Це зараз з Єрусалиму в Дамаск — майже поруч. А тоді це багато днів. Є час подумати. Чому ти такий молодий та розумний, а робиш роботу поліцая-карателя? Чому за наказом тих, хто не вірує в перспективу воскресіння мертвих, ти їдеш переслідувати тих, хто вірує в Воскресіння? А може ці люди взагалі не вороги?

А якщо вороги, то може краще їх ігнорувати як вчив великий Гамаліїл? Що б сказав тобі твій наставник про тебе, подумай, реббі Шауль з Тарса? І Шауль думав. І осяяло його світло, світло яке спитало, — «о Шаулю, Шаулю, за що ти переслідуєш Мене?». Ми всі читали це у Писанні. Але ось у чому таємниця. Сліпота, що оточила реббі, чи не мала причиною осяяло його світлом? Пишу звичайно не про фізичне світло, а про духовне. Про якесь надприродне осяяння.

До людей, для яких провідним по життю є інтелект, таке осяяння є під виглядом результату рефлексії. Інтелектуального зусилля. І вони не дають собі права визнати правоту осяяння поки не вбудують його в свою картину світу. І в цьому частково є сліпота. Сучасні люди вважають, що достовірна картина світу — це дуже важливо, і потрапляють в полон власного інтелектуального будівництва. Потрапляють настільки, що тільки божественне осяяння і може розбити ці кайдани.

Тобто наведені приклади показують одну спільну рису обох апостолів — їх тернистий шлях до свободи, як фізичної, так і духовної. І в цьому вони можуть нам допомогти, треба закликати їх на допомогу, щоб різноманітні кайдани спали з наших ніг, а пелена відпала з наших очей, а ментальний туман назавжди покинув наш розум, щоб ніяка пропаганди не мала над ними сили, щоб Христос царював в нашому житті завжди.

У цей день я хочу розкрити всього один цікавий аспект цього свята. Два священства. Точніше два служіння священства. І в давній юдейській традиції і в християнстві є два аспекти служіння священства. Умовно назвемо їх «Мойсеєве» та «Ааронове».

Перше. Пророче учительство. Як Мойсей та як усі наступні пророки, як знавці Писання. Особливе Боже благословення на проповідь та вчительство. Наставництво і звернення до людського розуму. Кафедра Проповідника — це біблійний «трон Мойсеїв». У пророчому та вчительському служінні ясно відображається наставництво Бога. Бог як Учитель і Наставник дає місію (апостольство) посланництво вчити («Ідіть і навчіть всі народи…»).

Друге. Містичне сакральне, ритуальне та молитовне служіння. Ааронове священство. Основа якого молитва за народ та жертвопринесення від імені народу Божого. Якщо завгодно служіння «kohen’a», слов’янське слово «жрець» дуже підходить. Той, хто приносить жертви. Той, хто здійснює таїнства. Той, хто молиться. Належить перед Богом від імені всього народу. В особистості Ісуса Христа та в Його служінні ми бачимо обидві харизми. Він сам і вчитель-наставник, і первосвященик, що здійснює одну і єдину на всі часи Жертву.

Але в житті Його апостолів ми бачимо, як по-різному розкриваються дари і покликання Христа. І якщо подивимося на наших священиків і єпископів, то побачимо, що в кожному щось виражено сильніше, щось слабше.

Не всякий молитовник — хороший проповідник. Не всякий хороший проповідник — глибокий молитовник. І на прикладі апостолів ми бачимо це розмаїття покликання. Звичайно і Петро писав послання, і Павло хрестив і здійснював висвячення. Але в цілому ми бачимо, як служіння церковного лідерства Петра доповнюється вчительством та наставництвом Павла. Як дві руки одного тіла. Як два крила одного птаха. Так різноманітні їх служіння.

З одного боку, весь народ Божий — новий народ святого священства. З іншого боку, у Бога для кожного є своє покликання. І своє особливе помазання, кажучи мовою Старого Завіту.

Тому знамените, улюблене багатьма місце з Євангелія від Матвія «Блаженний ти Симон син Іонін, бо не плоть і кров відкрили тобі це … » і там же «і дам тобі ключі Царства Небесного» говорить про служіння Петра і як священика і як пророка і як вчителя. Його особливе покликання до служіння.

І Павло «сосуд обраний» покликаний навернути до Хритса язичників. Почитаємо різноманітні дари апостолів. І різноманітні служіння. Але разом ці дари служать Церкві.

Історично християнство розділилося на конфесії, західні і східні, католицтво і протестантизм та історичне православ’я (включаючи до-халкідонітів: коптів, ефіопів, сирійців, ассирійців і т.д.), яке більший упор роблять на «Ааронове» священство. На таїнства і молитовне служіння наступників апостолів. Протестантські громади більше зосереджуються на вчительській функції своїх лідерів. А повнота в тому, що повинно бути всього в надлишку. Як два крила одного птаха. І вчительство, і сакраментальне священство. І влада проповідувати Євангеліє і влада дарувати прощення гріхів. І те, і інше передано людям Христом. Так, Спасителем світу в руки людей передано дуже багато. Життя і служіння апостолів — свідчення про це. І головне — це свідчення про те, що це передання можна не тільки зберегти, а й примножити.

Повернімося до наших роздумів про апостолів Петра та Павла. Як два крила одного птаха, ім’я якого Церква Христова. Ніколи не замислювалися, що Спаситель наш не належав до Ааронового священства? Спаситель світу не був «коһеп»’ом у храмі Соломоновому. Хоча здавалося б логічно Месії з’явитися саме у вигляді храмового Первосвященика, що входить в «святе святих» Єрусалимського храму. Але ні. Замість цього, Ісус Христос встановлює нове священство. Відтепер весь народ Божий оголошений «народом священиків». І відповідь на це прихована в священстві Самого Ісуса Христа. Божественний Первосвященик здійснює одну Жертву раз і на століття. Саме дією цієї однієї і єдиної унікальної жертви наповнюється сенсом все жертви і цілопалення старозавітної релігії, і їй же даруються всі духовні блага всім поколінням вперед.

Нам, що живуть дві тисячі років по тому, після смерті останнього очевидця подій — Євхаристія Єдина. Одна і єдина, виконана, здійснена самим Христом. Всі християнські священики і єпископи — наступники апостолів, і вони тільки «відкривають двері» нині для нас, до тієї єдиної і єдиної Євхаристії. У цьому сенсі християни — всі «сини Ааронові», всі ми — діти первосвященика. У цьому таємниця. У сенсі «містика», а не «секрет». Саме через Боговтілення у людський рід, людина отримала доступ до таємниці Бога.

І в першу чергу через залучення до містичної жертви. У цьому сенсі Євхаристія це щось більше ніж просто «реальне містичне присутність Христа серед нас». Це момент нашої співпраці з Богом. Момент нашого перебування в Бозі. Момент нашого тезису (обоження). І цим шляхом пройшли обидва першо-верховні апостоли. Їх шлях був тернистий і складний.

Але на їх прикладі Бог показує, як використовує спочатку недосконалі знаряддя, як Він перетворює людей, та так, що нам складно уявити та усвідомити все те, що з ними пройшло завдяки дії великої і зцілющої Божої благодаті. Перед нами спочатку проходять не великі та святі апостолі, а фанатик-вбивця християн та й рибалка з гарячим характером, той, що посмів проінструктувати Вчителя, що Він не помре на хресті, при цьому ще й тричі публічно відрікся від Нього. Стрімкий, сангвінічний. Дуже імпульсивний характер. Вони обидва вчилися вірі до кінця життя, вчилися відходити від початкових своїх уявлень, від соціальних та народних забобонів, від помилкової колективної ідентичності. Обидва апостоли вчилися страждати та переносити негаразди. Хто знає, може бути, якби не їхня апостольська діяльність, ми б не були сьогодні християнами?

Це свято змушує нас усвідомити, що Бог винагороджує за довіру і відданість у вірі до кінця, за безкомпромісний спосіб життя, за справжню відданість і вірність. Сьогодні за їх заступництвом помолимося про благодать вірності та істинної відданості Ісусу Христу для нас і ближніх, а також і для тих, хто перебуває у фізичному, або духовному (ментальному) полоні.

Ексклюзив

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов), доктор богословських наук