Свята Єлизавета Гулевич: доброчинниця та заступниця родинного щастя

Ексклюзив. Історія України знає чимало видатних жінок, які своїм розумом, рішучістю та добрими справами впливали на хід подій. Одна з таких постатей — праведна Галшка Гулевичівна, українська шляхтянка, меценатка та велика благодійниця. Вона не пішла монашим шляхом, але її життя стало прикладом служіння Богу та людям.Чому ж пам’ять про Галшку Гулевичівну живе й донині? Чому віряни звертаються до неї з молитвами про родинний лад, добробут, дітей, а також про щасливий шлюб і вибір супутника життя? Яку спадщину вона залишила Україні? Відповіді на ці запитання — у цій статті.

Свята Єлизавета (Галшка) Гулевич, канонізаційна ікона

Праведна Галшка Гулевичівна — жінка, яка пожертвувала власним майном заради освіти та духовного розвитку свого народу. Саме завдяки її щедрості було засновано Київське братство та братську школу — майбутню Києво-Могилянську академію. Вона підтримувала православну віру, допомагала нужденним і просвіщала покоління. Її життєвий шлях — це історія сили духу, вірності ідеалам та непохитної віри в майбутнє.

21 листопада 2021 відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви (Православної Церкви України). Після розгляду і рекомендації Синодальної Комісії з питань канонізації святих було надане благословення на місцеве шанування у єпархіях на території історичної Волині та у м. Києві відомої православної діячки XVI-XVII століть, сповідниці православної віри, меценатки, фундаторки Київського Братського Богоявленського монастиря та Київської братської школи Єлизавети Василівни Гулевич, відомої також як Галшка Гулевичівна (+1642).

Праведна Єлизавета Гулевич, сучасне зображення

День пам’яті праведної Єлизавети відзначатиметься щорічно в день її небесних покровителів – пророка Захарії і праведної Єлисавети, батьків святого Іоанна Хрестителя, 18 вересня (5 вересня ст.ст.). Праведна Єлизавета буде вшановуватися поки що в тих місцевостях, де вона потрудилася заради Христа і Його Церкви, тобто у м. Києві та на землях історичної Волині, як про це сказано у рішенні Священного Синоду.

Канонізація цієї праведної жінки, фактично вперше у новітньої історії Православної Церкви України, має важливе символічне значення для сьогодення. За велику, багатостраждальну історію України жінки завжди є справжнім прикладом збереження християнських цінностей, великих діянь у благодійництві, жертовності власного життя та глибокої релігійності. Як в ті часи, так і сьогодні, підчас страшенної війни з російським агресором, сотні тисяч невідомих жінок щодня роблять своїми діями все можливе для перемоги Божих заповідей над силами темряви і смерті. Україна дуже часто у народі, творах, мистецтві постає як жінка-Берегіня. Вона дає життя, вчить першої молитві, християнської любові до людей, наснаги перед викликами та смиренності до волі Господа.

Духовний подвиг такої Берегині – праведної Єлизавети Гулевич – вчить нас сьогодні не тільки покладатися на волю Господню у кожну хвилину життя, а і розуміти, що всі наші молитви, прагнення наближення до Христа мають втілюватися в діях, справах, конкретних вчинках, які слугуватимуть прикладом, у тому числі, для майбутніх поколінь.

Галшка Гулевичівна (1577-1642 рр.) походила зі старовинного українського шляхетського роду Волині – Гулевичів, відомого в історичних джерелах від початку ХVІ ст. Гулевичі посідали друге місце серед можновладців Волинської землі, серед них були воєводи, підстарости, хорунжі. Батько Галшки, Василь Гулевич, був заможною і поважною людиною, громадським діячем, захисником православ’я. Одружувався він тричі. Від останнього шлюбу у 1570 р. з Настасією Патрикіївною з’явилося на світ троє синів і донька Галшка.

Народилася вона в с. Затурці (нині Локачинського району Волинської області) найвірогідніше у 1577 р. За іншими джерелами у 1575 р. Дитинство Галшки минуло на Волині, де вона проживала в маєтках батька. Отримала добре виховання і ґрунтовну освіту, оскільки виховувалась в доброчесній родині, яка залишалась відданою православній вірі та українським національним традиціям. У 1594 р. Галшка одружується з Христофором Потієм, сином брацлавського каштеляна (згодом Володимирського єпископа Іпатія Потія) і княгині Ганни Федорівни Головні-Острожецької. Проте цей шлюб не був довготривалим, невдовзі після одруження чоловік Галшки захворів і помер. Тому їхня донька Катерина народилася уже сиротою.

У 1606 р. Галшка одружується вдруге – її чоловіком стає Стефан Лозка, заможний київський шляхтич, який обіймав посаду підчашого Київського й маршалка Мозирьського. Шлюб за віком був нерівним – Галшка мала близько 30 років, Стефан – під 60. У 1618 р. Галшка знову стає вдовою. Як зазначають польські генеалоги, від цього шлюбу народилося четверо спільних дітей: Йозеф, Михайло (Міхал), Регіна, Анастасія. Серед усіх дітей Михайло «…був уособленням людських протиріч. На відміну від матері вибрав інший християнський напрямок – католицизм. …Родинне майно не примножував, а лише розпорошував». Але, незважаючи на це, він був найулюбленішим сином Галшки, яка відписала йому частину свого маєтку на Рожеві.

Після 1606 р. Галшка Гулевичівна-Лозчина переїздить із Волині до Києва, з яким буде пов’язане все подальше її життя та історія створення Київської братської школи – попередниці Києво-Могилянської академії.

Меценатка надає землю під Київський Братський монастир і Братську школу й, таким чином, стає їх фундаторкою. У дарчій, яку пані Гулевичівна урочисто при «добре уроджених» свідках вписала в «гродські книги» Київського магістрату 15 жовтня 1615 р., говориться: «Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лазки маршалка Мозирського, будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомленою тим моїм добровільним листом-записом, що я статечне, в старожитній, святій православній вірі Східної церкви живучи… і з любові й милості до братів моїх народу руського… умислила добро учинити церкві Божій… і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського… дала, дарувала, записала й фундувала добра мої власні, дідичні, права і вольності шляхетські маючи: двір мій власний з землею… в місті Києві… зі всім до того двора і землі правами, пожитками, приходами і різними належностями і при належностями… на монастир, Ставропігії Патріаршеського спільного житія по Василю Великому, також і на школу дітям так шляхетським, яко й міським».

Цей документ мав юридичну силу, він офіційно стверджував фундування монастиря і школи. Таким чином, 15 жовтня 1615 р. звершилась історична подія – з’явилась прародителька вищої освіти на українських землях, попередниця Києво-Могилянської академії – Київська братська школа.

Близько 1618 р. Галшка переїздить до Луцька, де підтримує тісні зв’язки з Луцьким братством. 2 квітня 1641 р. пані Гулевичівна складає передсмертний заповіт, згідно якого 4,5 тисяч злотих відписує Луцькому братському монастирю, який опікувався Луцькою братською школою, на його шпиталь, а також на Братську Хрестовоздвиженську церкву в крипті якої вона була похована. Відійшла у вічність славетна волинянка у квітні 1642 р.

Києво-Могилянська академія поєднувала в собі вірність культурноосвітнім традиціям українського народу й відкритість до західноєвропейських інновацій. Тут формувався один із центрів філософської думки слов’янського світу в цілому, вивчалися грецька, польська, німецька, французька мови; до 80-х рр. ХVІІІ ст. викладання велося латинською мовою, впроваджувалися досягнення світової літератури, поезії, історії, філософії тощо. Першим ректором академії був Іван Борецький, згодом він – митрополит Київський, Галицький і всієї Руси. За час існування навчального закладу, з його стін вийшло багато відомих випускників. До числа вихованців належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський, Іван Самойлович та ін. Академія посідала провідне місце в культурно-освітньому середовищі України. Сьогодні – це відомий у нашій державі та за її кордоном освітній осередок – Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Пам’ять про Галшку Гулевичівну залишилась на довгі часи. Так, на стіні древнього Хрестовоздвиженського храму у 2002 р. видатній меценатці, патріотці українських земель була встановлена меморіальна дошка. В старій Києво-Могилянській академії щороку в день її іменин (22 грудня) поминали Галшку як засновницю цього закладу – проводили зібрання академічної корпорації, на яких обирали професорів, затверджували нових викладачів тощо. Сьогодні в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» кращі, обдаровані, розумні студенти нагороджуються стипендією імені Галшки Гулевичівни. Цікавою є й така традиція, коли на щорічне святкування Дня академії (15 жовтня) студенти здійснюють акцію «Чистий Сковорода», під час якої миють пам’ятник Григорію Сковороді на Контрактовій площі.

Отже, благодійність на українських землях була важливим складником суспільного життя і невід’ємною частиною національного минулого. Вона визначалась нормою християнської моралі й утіленням чеснот справжніх її представників. В умовах засилля католицизму і ополячення традиційною практикою була фундація навчального закладу разом із благодійною установою – шпиталем та монастирем, що мало виконувати захисні функції і оберігати школу від утисків «…радикальних католицьких світських та церковних кіл». Благодійність набувала церковно-громадського характеру, здебільшого вона залежала від приватної ініціативи окремої особи.

Прикладом цьому є спадщина Галшки Гулевичівни, а саме її шляхетське походження, належність до відомих магнатських родів; добре виховання і ґрунтовна освіта; раннє одруження, не зовсім просте і щасливе особисте життя; висока моральність, милосердність, добросердечність, а також рішучість і волелюбність; патріотичні почуття, прагнення захистити й відродити православну віру, культуру, традиції; стремління оборонити свою Батьківщину; перспективний характер благодійної діяльності, оскільки коштовні починання спрямовувались на розбудову національної освітньої справи, зокрема, на організацію й підтримку нового типу православних шкіл – академій; «життєздатність» благодійних дарів, адже Києво-Могилянська академія, яка пройшла в своєму розвитку складний та тернистий шлях, сьогодні функціонує й розвивається, зберігаючи попередні культурно-освітні надбання, традиції і пам’ять про своїх меценатів. Отже, високі моральні й духовні принципи благодійників минулого можуть стати прикладом для засновників сучасних доброчинних фондів, організацій та об’єднань.

Відтак, благодійність на українських землях була важливим складником суспільного життя і невід’ємною частиною національного минулого. Вона визначалась нормою християнської моралі, прикладом служіння ближнім та способом утвердження віри. Галшка Гулевичівна стала однією з найвидатніших постатей цього процесу. Її внесок у розвиток освіти та церковного життя є неоціненним, адже завдяки її жертовності постала Київська братська школа, що згодом перетворилася на славнозвісну Києво-Могилянську академію.

Пам’ять про праведну Галшку Гулевичівну живе й донині, і багато вірян звертаються до неї з молитвою як до великої благодійниці українського народу. Святій праведниці Галшці Гулевичівні моляться про допомогу в навчанні, здобутті мудрості та просвіті, адже вона присвятила своє життя розвитку освіти. Також її просять про зміцнення віри, любові до рідної землі та готовність до благодійності, бо її життя стало взірцем жертовного служіння суспільному добру.

Окрім цього, до святої праведниці ГалшкиГулевичівни звертаються з молитвами про лад у сім’ї, мир і порозуміння між подружжям, про вирішення родинних і фінансових проблем, а також про дітей та онуків.

Вона є заступницею для тих, хто шукає доброго супутника життя, хто прагне щасливого шлюбу або повторного сімейного щастя. Її молять про розраду в самотності, про зміцнення любові та взаємоповаги між подружжям і родичами.

Віряни також просять її заступництва для освітян, студентів, учених і всіх, хто прагне пізнання істини. Її шанують як покровительку благодійників і меценатів, звертаючись із проханням про чистоту намірів, силу духу та натхнення на добрі справи. Її приклад нагадує нам, що правдива слава полягає не в багатстві чи знатності, а в служінні людям і невтомному прагненні до духовного вдосконалення. Нехай пам’ять про її великі діяння надихає майбутні покоління на шлях праведності, освіти, милосердя та сімейного благополуччя!

Ієромонах Феофан (Скоробогатов) Полоцький.