Свята великомучениця цариця Кетеван
26.10.2023Ексклюзив. Доля цариці Кетеван була з юності, ще до прийняття мученицької кончини, була сповнена драматичних подій. Дочка Ашотана Мухран-батоні (молодша гілка карталінських Багратіоні) та правнучка царя Картлі Костянтина III (1469-1505) вона вийшла заміж за сина кахетинського царя Олександра II (1577-1605), Давида. У шлюбі народила Теймураза (1589-1663) і Олену. Теймуразу належало стати царем та видатним поетом грузинського Відродження.

Час, в якому жила Кетеван, одне з найтрагічніших в історії Грузії, а до того протягом трьох століть, повної героїчного протистояння з монголами, кипчаками, персам і турками, лезгинами та гірськими племенами. Три християнських царства Грузії — Кахетинське, Картлійське та Імеретинське, між якими часто не було узгодженості, витримували натиск ворогів-мусульман, яке після падіння Візантії став особливо жорстоким.
На початку XVII століття, в складній політичній ситуації, правлінням царя Олександра II була незадоволена знать. Його змусили відмовитися від трону та постригтися у ченці. Чоловік Кетеван, цар Давид, зійшов на престол у 1602 році, але через півроку раптово помер. Брат Давида, наступний син Олександра, царевич Георгій, за малолітством не міг бути коронований. Тоді Олександра повернули з алавердского монастиря, де він жив та знову звели на царство. Кахетія намагається відновити відносини з Москвою. За це в 1605 році були вбиті кахетинський цар Олександр II та його спадкоємець, визначений на кахетинський престол цар Костянтин, вбивця Олександра, що прийняв мусульманство. Кахетія не визнає нового царя. До Москви таємно був посланий племінник царя Олександра, царевич Баграт.
Вбивство кахетинського царя, свекра Кетеван, сталося за наступних обставин. Правитель Персії, шах Аббас I, у якого перебував у заручниках Костянтин, третій син Олександра, що прийняв іслам, послав його в Кахетію в якості претендента на престол. Грузини прийняли його з радістю, оскільки бачили в ньому людину, яка зможе захистити їх від шаха. Але Костянтин-Мірза виношував підступні плани. Він покликав батька та брата до себе й під приводом того, що йому потрібно передати їм наодинці послання від шаха Аббаса, видалив охорону. У той же момент на них накинулися озброєні перси і вбили нещасних, разом з єпископом Руставським. Після цього Костянтин, якого в народі називали «окаянний», відрізав голови убієнним та відправив їх шаху, а обезголовлені тіла, зануривши на верблюдів, послав до цариці Кетеван. Кетеван оплакала їх та поховала в соборі Алаверди в Кахетії. Тим часом Костянтин став вимагати, щоб вона залишила вдівство, перейшла в іслам та стала його дружиною.
Тоді цариця Кетеван, зібрала кахетинське військо на чолі з Тамазом, Давидом і Бебуром та виступила проти окаянного Костянтина. Той перед битвою дивився ворожильні книги та побачив, що удача не буде йому супроводжувати. Він хотів повернутися до Персії, але його оточення змусило його прийняти бій. Книги не брехали. Дійсно, грузини розбили вщент перський гарнізон, на який спирався Костянтин-Мірза та коронували на царство сина Кетеван Теймураза I у 1605 році. Кетеван поховала окаянного, згідно його царського походження та вирушила до Шах-Аббаса просити про визнання царем свого сина Теймураза I і запобігти черговому розоренню Грузії.
Шах Аббас, побоюючись, що Грузія може укласти союзницький договір з Константинополем або Москвою, на той момент тимчасово утримався від нападів на Грузію. Міжнародне оточення, в якому знаходилася Східна Грузія, було вкрай важким. Шах Аббас пам’ятав, що в 1534 році карталінскій цар Луарсаб I відмовився бути в залежності у його діда, тому Аббас й ненавидів непокірну Грузію. Він не тільки періодично розоряв її, але насильно переселив 100.000 тисяч грузинів до Персії, а захоплені кахетинські землі роздавав персам, причому без права передачі у спадок, чим завдавав великої шкоди сільському господарству, в першу чергу виноградарству, оскільки нові господарі землі ставилися до неї по хижацькому. Вони ж розоряли міста, знищували храми і споруди.
Грузію неодноразово завойовували. Перси, для того, щоб тримати її в підпорядкуванні, брали заручників — царевичів та представників знаті. До царя присилався довірений перський представник, наділений реальною владою, отримував функції суду, збору данини і т.д. А, з іншого боку, грузини грали при перському дворі в якості вельмож значні ролі. Шах Аббас бачив в цьому гарантію від інтриг грузин з Туреччиною. Він ввів звичай давати маєтки в Ірані грузинським царям і князям. Грузинські царі XVII століття відрізняються подвійністю. Це стосується і конфесійної приналежності. Вимушено переходячи в мусульманство вони робили щедрі пожертвування християнській церкві, «міняли закон» — могли знову хреститися, і не вважали негожим змінювати сунітство на шиїтство та навпаки, в залежності від політичної вигоди.
Будучи васалами, близькими до ісфаханського двору, грузинські царі втягували масу грузин у перські справи. Не знаходячи застосування зброї для блага батьківщини, грузини охоче билися за її межами, охоче служили в перському війську, тим більше, що билися вони під керівництвом своїх же начальників-грузин.
Шах Аббас I після відновлення війни з Туреччиною створив в 1602 році в Картлі (Лорі і Дебеда) кизилбашські ханства, а в Кахетії — Єнісельський султанат. Шах був змушений йти на поступки Грузії. У 1606 році в Кахетії сходить на престол Теймураз I, а в Картлі — Луарсаб II, обидва християни. На іранську політику в Грузії впливали відносини з Туреччиною. У 1612 році в Стамбулі був підписаний мирний договір між Іраном та Туреччиною. У 1613 році шах Аббас відправляє свого посла Моххамеда бен Талеша, щоб повідомити султану «справжню причину» грузинського походу — бажання «остаточно вирішити гюрджистанське питання» — скасувати Картлі та Кахетію. Кахетія піддається черговому розоренню, а її престол в 1614 році передається двоюрідному братові Теймураза — Іса-хану, який в свою чергу розоряє Кахетію, після чого панує в ній, і відвозить з Карлі царя Луарсаба до Ірану.
В кінці 1613 року до султана Ахмета в Константинополь прибувають карталінські посли, єпископ Феодосій та князь Дадіані. Вони просять у Туреччини допомоги та захисту від розорення Іраном. Одночасно шах посилає й свого посла, але султан його не приймає. 22 травня 1615 року великий везир Окуз Мехмед-паша залишає Стамбул та відновлює похід проти Ірану. Теймураз разом з 3000 грузинського війська бере участь в цьому поході.
У Грузії в 1615 році спалахує повстання яким керують Теймураз, Нодар Джорджадзе і Давид Джандієрі. Їм вдається взяти Шаки. Шах Аббас посилає проти них Алі-кулі-хана з 15000 військом, але повсталі з 6000 військом здобувають перемогу. Весь 1616 рік йде війна. В результаті Шах Аббас бере в полон 100.000 чоловік і переселяє їх в Іран. Кахетію ділять.
У цей час з гір на розорені землі спускаються дагестанські племена. Так утворилися Джарі та Білокани. Потім вони ж починають вторгатися в Картлі. У Кахетії міст майже не залишилося — Гремі, Загемі та інші відновлюються тільки у 60-70 рокі XVII століття.
У вересні 1618 року в Сераві (Південний Азербайджан) був підписаний мирний договір, в результаті чого Іран повинен платити не 200, а всього лише 100 в’юків шовку Туреччині.
У 1619 році цар Теймураз направляється до Туреччини з проханням про допомогу в боротьбі з Іраном. Ахмет-султан йому відмовляє. Тоді в Москву направляється архієпископ Феодосій. Він виїжджає з Чілдира (Ахалцихе) і в березні 1623 року їде через Трапезунд-Константинополь-Кафу-Азов. Таким шляхом посольство вирушило у зв’язку з тим, що вони їхали разом з московськими послами в Туреччині, які в Туреччині зазнали вкрай недружнього прийому та ледь змогли вибратися на батьківщину.

Шах Аббас зганяє злобу за невдачі на грузинах. Кахетинці просять царя Теймураза послати Кетеван і одного з синів, Олександра до шаха Аббаса, щоб умилостивити його та запобігти черговому розоренню. Теймураз довго чинить опір цьому, але в 1615 році стара цариця-мати та син відправляються до шаха. Спочатку прийнявши їх ласкаво, хитрий і підступний Шах Аббас пише Теймуразу, що він хоче виховати у себе при дворі не тільки молодшого Олександра, але й спадкоємця трону Левана, з тим, щоб зробити його з часом царем Кахетії та Карталінії. Теймураз розуміє брехливість цих милостивих обіцянок, але врешті-решт здається та відсилає також й Левана.
Шах Аббас ув’язнює царицю Кетеван та онуків у підземеллі, де вона проводить 10 років. Потім він каструє синів Теймураза. Один з них, старший, Леван, позбавляється розуму та вмирає. У день, коли цариця Кетеван дізнається про долю онуків, шах Аббас пропонує їй перейти в мусульманство, стати його дружиною і жити в гаремі, але вважатися грузинською царицею. Вона надсилає лист про відмову, перев’язуючи його волоссям, посивілим від горя у в’язниці.
Їй ще раз робиться пропозиція перейти в мусульманство. Вона читає Символ віри та після цього залишається мовчазною, як стіна, де вона знаходиться в ув’язненні. Тоді шах Аббас сповіщає про страту цариці Кетеван на площі Шираза. Її повинні були спалити на багатті. Багато мусульман були шоковані. Градоначальник Шираза відмовився бути присутнім при страті цариці і виїхав з міста, хоча йому загрожував гнів шаха.
Багато мусульман закривали очі, щоб не бачити страти великомучениці. Вона просила лише про одне, — щоб не оголювали її тіла. Але і це не було виконано. З неї зірвали одяг і прив’язали до дерева, де був розпалений багаття та лежали розпечені кліщі, цвяхи, голки, якими стали рвати її тіло. Кетеван тільки шепотіла «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Коли вона підняла руку для хресного знамення їй відсікли руку. На спину прибили розпечену дошку, а ломом завдали удару в лоб. Потім відв’язали від дерева та кинули на купу вугілля, а на голову, насміхаючись, замість корони наділи розпечений котел. Її мученицька смерть сталася 13 вересня 1624 року.
Вночі монахи-августинці, які були присутні при страті цариці, викопали її мощі та відіслали голову і праву руку синові Теймуразу в Кахетію, частину мощів передали в Рим в собор святого Петра, а частина мощей виявилася в католицькому монастирі в Гоа в Індії. Крім того, ще одна частина мощів знаходиться в Бельгії, в Намюрі.
Історія ця характерна для XVII століття. Один з християнських лицарів, що походив з тих місць, що опинився в момент страти в Ширазі, спитав, у чому вина цієї жінки. Дізнавшись, що вона відмовляється змінити віру, цей лицар розпродав все своє майно, зароблене в хрестових походах, щоб викупити святі мощі, після чого вони і опинилися в Бельгії. Крім того, в Британському музеї зберігається медальйон, який був на цариці Кетеван в момент страти. Як сказав директор музею, при страті великомучениці знаходився португальський монах Дон Анжус, який викупив частину мощей. Свята великомучениця цариця Кетеван канонізована грузинською церквою, пам’ять її-13/26 вересня.
Син Великомучениці Кетеван Теймураз, отримавши мощі, з великими почестями оплакав мати-царицю, поховав її останки в алавердському монастирі Св.Георгія.
У Православній Церкві Житіє Великомучениці Кетеван було вперше описано Михайлом Сабініним, згадки про неї є і в книгах А. Н. Муравйова.
Подвиг святої великомучениці Кетеван був відображений не тільки в грузинській літературі. Видатний поет і драматург німецького бароко Андреас Гріффіус написав на основі житія Кетеван трагедію «Катерина Грузинська, або незламна стійкість», де песимістичні мотиви швидкоплинності та оманливості світу, характерні для бароко, протиставляються містичному одкровенню, яке становить суть життя, в даному випадку, життя християнської мучениці. Соціальний мотив боротьби з тираном драматург переносить в етичну площину. Хоча шах Аббас прирікає Кетеван (Катерину) на мученицьку смерть, торжество та перемога залишаються за нею. Благородство характеру, патріотизм, стійкість в християнській вірі ріднять цю трагедію зі «стійким принцом» Кальдерона.
Пам’ять про стійкість і подвиг Святої Великомучениці Кетеван жива в православній церкві та грузинському народі. Вдячна Грузія пам’ятає царицю-мученицю, яка своєю жертвою зберегла країну від знищення, тому що через рік після її смерті грузини вщент розгромили персів. Церква Грузинська прославила її в лику святих, тому що вона сама не відреклася від Христа Спасителя і не дозволила Грузії втратити віру православну.
Житіє цариці Кетеван описано очевидцем страждань її, і після нього і іншими, і в тому числі — у віршах — і обдарованим сином її Теймуразом I. Теймураз в день смерті Святої, своєї матері, роздавав щорічно великі милостині і пригощав бідних, і цей звичай дотримувався він до своєї кончини.
«Кахетинська цариця, — каже архімандрит Йосип (Єременко), — найяскравіший приклад правительки, яка не пошкодувала ні себе, ні своїх нащадків, ні своєї краси в ім’я збереження рідної віри і рідної країни. Вона отримала фізичну поразку, але її духовна перемога виявилася вищою за будь-які політичні тріумфи. Її любов і вірність своєму народові не мали меж, але любов до Христа і вірність Його заповідям виявилися воістину безмежними. Згадаймо про великомученицю Кетеван Кахетинську, коли навколо згущуються хмари, коли почуття несправедливості займає все серце і здається, що скорботам цього світу, нашої країни, як і нашим особистим, немає меж. Згадаймо в цей момент про найбільший скарб, який вдалося зберегти святій великомучениці — про надію на Бога в найстрашніших моментах. «Бог же надії нехай виконає вас всякої радості і миру в вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією» (Рим.15,13).

У 2006 р., під час розкопок обителі августинців Носа-Сеньйора-да-Граса в Гоа під керівництвом індійського археолога Н.Тахера, були виявлені фрагменти мощів Кетеван. Вони були повернуті до Грузії. Аналіз ДНК та інші дослідження підтвердили приналежність мощей святої. У церкві в ім’я великомучениці в Авчалі (Тбілісі) в аналойній іконі Кетеван покояться частини мощей святої, зберігається фрагмент кам’яної раки, в якій мощі знаходилися в обителі августинців Носа-Сеньйора-да-Граса в Гоа, а також Іверська ікона Божої Матері, що належала Кетеван і була з нею під час полону в Ширазі. Ім’я Кетеван — одне з популярних жіночих імен в Грузії. Так народ висловлює свою любов і пам’ять цариці великомучениці.
Бог прославив свою угодницю чудотвореннями: хворі і немічні, що приходять до чесної чолі святої великомучениці, отримують душевне та тілесне здоров’я. Ці чудеса і зцілення, що походять від святих останків страдниці, спонукали Патріарха Захарію і Церкву грузинську зарахувати царицю Кетеван до лику святих і встановити святкування її пам’яті 13 вересня, в день її страждань. Цариці Кетеван прийнято молитися про набуття стійкості у вірі, і , як не дивно, від позбавлення від любовних страждань. Її мученицький подвиг привів до того, що багато грузинів, що перейшли в іслам, покаялися знову прийняли християнство.
Багратіон-Мухранелі Ірина Леонідівна, (1945-2023), професорка, докторка філологічних наук. (Царська династія Грузії)

