Світло слова: Україна прощається з Валерієм Шевчуком

Сьогодні Україна втратила одного зі своїх найвизначніших літературних голосів: у віці 85 років відійшов у вічність Валерій Шевчук, письменник-шістдесятник, лауреат Шевченківської премії, історик літератури, перекладач і хранитель українського бароко. Його смерть, спричинена важкою хворобою, стала ударом для культурного світу, але спадщина Шевчука, сповнена глибокої любові до України, залишиться навіки.

Останній лицар українського бароко

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі, місті, яке стало для нього не лише домівкою, а й джерелом натхнення. Його літературна кар’єра охоплює понад шість десятиліть, протягом яких він створив десятки романів, повістей, есеїв і перекладів, що переосмислюють українську історію, культуру та ідентичність. Як повідомило Еспресо.TV, Шевчук помер 6 травня 2025 року після тривалої боротьби з хворобою, залишивши по собі спадщину, що назавжди увійшла до канону української літератури.

Шевчук був одним із ключових представників покоління шістдесятників — митців, які в епоху радянської цензури відроджували національну свідомість через мистецтво. Його роман «Дім на горі» (1983), що поєднує містичні мотиви з глибинним психологізмом, став культовим твором, який, за словами літературознавця Юрія Коваліва, цитованого на Укрінформі, «відкрив нову сторінку в українській прозі». Інші знакові праці, як-от «На полі смиренному», «Тіні зникомі» та «Птахи з невидимого острова», відображають його унікальний стиль, що поєднує елементи бароко, фольклору та філософських роздумів.

Шевчук був не лише письменником, а й невтомним дослідником. Як зазначає Громадське, він присвятив значну частину життя вивченню українського бароко, перекладаючи твори Григорія Сковороди та інших філософів XVII–XVIII століть. Його літературознавчі праці, зокрема про Івана Величковського та Климентія Зіновієва, стали фундаментом для осмислення української культурної спадщини.

Траур і вшанування: голоси України

Звістка про смерть Валерія Шевчука миттєво поширилася українськими медіа та соціальними мережами. Укрінформ повідомив, що письменник помер уранці 6 травня, а його близькі підтвердили, що причиною стала тривала хвороба. Еспресо.TV назвало Шевчука «останнім лицарем бароко», підкреслюючи його роль як мосту між сучасністю та історичною традицією. Видання Високий Замок, що базується у Львові, опублікувало некролог, у якому наголосило на внеску Шевчука в літературу шістдесятництва та його боротьбі проти радянської цензури.

На платформі X українська спільнота висловила глибокий сум. Допис від @chytomo назвав Шевчука «одним із найяскравіших письменників-шістдесятників», висловлюючи співчуття родині. Користувач @Novynarnia підкреслив, що Шевчук був «лауреатом Шевченківської премії, чиї твори стали символом незламності духу». Інший допис від @chovnovyi охарактеризував його як «найкращого історичного романіста» та «останню людину бароко в Україні», що відображає унікальність його творчого голосу.

Офіційні установи також відреагували на втрату. За даними Укрінформу, Міністерство культури та інформаційної політики України планує провести меморіальні заходи, а Національна спілка письменників закликала вшанувати Шевчука хвилиною мовчання. Київська міська адміністрація, як повідомило Громадське, розглядає можливість перейменування однієї з вулиць на честь письменника, що стало б гідним визнанням його внеску.

Міжнародний резонанс: Шевчук у світовому контексті

Хоча англомовна преса поки що не опублікувала розлогих матеріалів про смерть Валерія Шевчука, окремі видання згадують його у ширшому контексті української культури. The Guardian у статті від 4 травня, присвяченій впливу війни на українське мистецтво, цитує літературознавця Олену Галету, яка називає шістдесятників, зокрема Шевчука, «двигуном культурного відродження» в Україні. Видання підкреслює, що його твори, попри радянську цензуру, «зберегли дух української ідентичності».

Radio Free Europe/Radio Liberty (RFERL), аналізуючи сучасну українську літературу, згадує Шевчука як автора, чиї історичні романи «допомогли українцям переосмислити власну історію». У матеріалі від 2 травня RFERL наголошує, що такі постаті, як Шевчук, стали «моральним компасом» для поколінь, які боролися за свободу. Хоча ці згадки не є некрологами, вони підтверджують міжнародне визнання Шевчука як ключової постаті української культури.

Водночас брак ширшого висвітлення в англомовних медіа може бути пов’язаний із загальним спадом уваги до української літератури на Заході, що частково пояснюється економічними викликами для журналістики. За даними Індексу свободи преси 2025 року від Репортерів без кордонів, опублікованого Detector Media, глобальний стан медіа класифікується як «складний», а в 88,9% країн журналістика стикається з фінансовими труднощами. Це обмежує можливості для глибокого висвітлення культурних подій, таких як смерть Шевчука.

Спадщина Шевчука: від шістдесятництва до сьогодення

Валерій Шевчук був більше, ніж письменником — він був хранителем української душі. Його твори, сповнені символізму та філософських роздумів, зверталися до вічних тем: боротьби добра і зла, пошуку сенсу, збереження ідентичності. Як зазначає ZN.ua, його роман «Три листки за вікном» (1986), що отримав Шевченківську премію, є «епопеєю українського духу», яка поєднує історичні реалії з міфологічними мотивами.

Шевчук також був ментором для молодших поколінь. Його лекції в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де він викладав історію літератури, надихали студентів переосмислювати українську культуру. За словами письменниці Оксани Забужко, цитованої на Громадському, «Шевчук вчив нас бачити красу в складному, знаходити гармонію в хаосі».

У контексті війни його твори набувають нового звучання. Як зазначає RFERL, Шевчук писав про боротьбу за свободу в епоху, коли відкритий спротив був неможливим, але його тексти стали «зброєю духу». Сьогодні, коли Україна протистоїть російській агресії, його слова про незламність і любов до рідної землі резонують із новою силою.

Чому Шевчук залишиться вічним

Смерть Валерія Шевчука — це не лише втрата для України, а й нагадування про виклики, з якими стикається українська культура. Війна, економічна нестабільність і цензура в сусідніх країнах, як-от Росія, створюють загрозу для збереження культурної спадщини. Проте, як показує приклад Шевчука, література може бути актом опору. Його твори, що пережили радянську цензуру, сьогодні є джерелом натхнення для тих, хто бореться за Україну.

Відсутність широкого висвітлення в англомовній пресі, як свідчить Індекс свободи преси 2025 року, відображає глобальну кризу медіа, де економічні проблеми змушують видання скорочувати культурні репортажі. Україна, яка посідає 62-ге місце в цьому рейтингу, також стикається з викликами: війна загрожує безпеці журналістів, а медіа зазнають фінансового тиску. Проте дописи на X і реакція українських ЗМІ показують, що спадщина Шевчука залишиться живою завдяки громадській підтримці.

Погляд у майбутнє: збережемо спадщину

Сьогодні, у День піхоти, коли Україна вшановує тих, хто захищає її на фронті, смерть Валерія Шевчука нагадує, що боротьба за свободу — це не лише війна зі зброєю, а й війна за культуру, пам’ять і дух. Його твори, що перекладалися англійською, польською та іншими мовами, мають шанс знайти нових читачів за кордоном, якщо Україна та міжнародна спільнота підтримають їхню популяризацію.

Шевчук залишив нам не лише книги, а й урок: слово може бути сильнішим за меч. Його життя — це історія людини, яка попри всі випробування залишилася вірною Україні. Нехай його спадщина надихає нас берегти нашу культуру, як він беріг її до останнього подиху.