Сумський обласний анабазис: Суми — село Сулá — Пéчище — «Михайлівська цілина» — Недригайлів — Засулля — Кулішівка — Хоружівка — Недригайлів

18.04.2021 0 Редакция Steelgrey
| Newssky.com.ua

Прапор СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків), доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Сумський обласний анабазис: Суми — село Сулá — Пéчище — «Михайлівська цілина» — Недригайлів — Засулля — Кулішівка — Хоружівка — Недригайлів

(Уривки з нових — перероблених і доповнених — видань путівників «Історична Чернігово-Сіверщина», «Слобідська Україна» та «Переяславщина-Полтавщина», частина 1)

…З обласного центру поїдемо автотрасою Київ — Суми. Вона спочатку йде в напрямку на південний захід, а від села Великі Вільми — просто на захід. Її наступний відрізок аж до Недригайлова чи навіть трохи далі, наскільки можу судити, майже співпадає з лінією кордону між Чернігівською (що розташовувалася північніше) і Переяславською землями часів Київської Русі. За козацької доби навколишні терени входили до складу Сумського слобідського полку, за імперської — до Слобідсько-Української (з 1835 року — Харківської) губернії.

 

ПОДОРОЖ СУМСЬКИМ ПОСУЛЛЯМ І ДОВКОЛИШНІМИ ТЕРЕНАМИ

 

Сумське Посулля починається від села,

що, як не дивно, має назву «Сула».

Повірте: посульські краєвиди прекрасні

не оцінять хіба що зарозумілі блазні.

 

Проїхавши від центру СУМ десь два десятки кілометрів, потрапляємо до села з вельми промовистою назвою Сулá, заснованого лише на початку ХХ століття. У селі Сулі звертаємо праворуч — і невдовзі опиняємось на місці, звідки бере початок заповітна русько-українська річка СУЛА. Треба ж цим краєвидом помилуватися!

 

| Newssky.com.ua

Річка СУЛА біля ПÉЧИЩА. Фото — Віталій Пантілєєв (серпень 2008).

Повернувшись до траси, проїдемо нею ще трохи і, гадаю, повернемо на північ, до села Пéчище, розташованого за кілька кілометрів. Знову помилуємося тією ж Сулою, тут уже врочистою. І хочу подякувати: дуже шляхетну справу здійснив Віталій Пантілєєв, зробивши свої чудові світлини суспільним надбанням!

Не лише Сулою помилувавшись, із Печища повернемося до траси Київ — Суми та рушимо нею далі на захід. Перед селом Голубíвка, розташованим ліворуч від траси, помилуємося з протилежного її боку ще одним витоком Сули. Якщо проїдемо трохи далі трасою та звернемо ліворуч, то опинимося в розкішному природному заповіднику «Михайлівська цілина»: «…це — єдина на всьому євразійському континенті територія цілинного північного барвистого злаково-різнотравного степу Лісостепової зони…» [«Михайлівська цілина» (2018): с. 3]. Справді разючий СТЕП!

 

| Newssky.com.ua

Яр у ПÉЧИЩІ. Фото — Віталій Пантілєєв (жовтень 2008).

Поблизу ж — «Михайлівська цілина»:

сповнена квітів, мов вирій, вона;

у море зеленим-зелене й барвисте

лиш дурень-кругляк не захоче «залізти».

 

| Newssky.com.ua

СУЛА в ПÉЧИЩІ: надвечір’я. Фото — Віталій Пантілєєв (червень 2009).

Вже Пéчище розпалює пристрасті жар,

а далі Посулля плекають дар

Комишанка, Верхосулка, Сульськé, Маркíвка,

Недригайлів і прабáтьківщина слонів — Кулішівка.

 

Ще праворуч від траси на Сулі — Луциківка, Валíївка, Зелéнківка, Вільшáна…

 

| Newssky.com.ua

Олександр Олесь у ранні роки.

 

У селі Верхосулка минуло дитинство видатного сина Слобожанщини — чудового українського поета Олександра Олеся (1878—1944). Точніше, найщасливіші, найяскравіші дні та місяці дитинства: у Верхосулці жив Олександрів дід, до якого хлопець щороку їздив. Мабуть, саме цьому селу присвячена поезія-згадка 1904 року:

 

В дитинстві ще… давно, давно колись

Я вибіг з хати в день майовий…

Шумів травою степ шовковий,

Сміявся день, пісні лились…

 

Весь Божий світ сміявсь, радів…

Раділо сонце, ниви, луки…

 

А ще волію вважати, що чарівний пейзаж із написаної Олександром Олесем того ж 1904 року уславленої поезії «Чари ночі» — так само посульський:

 

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани…

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні.

 

| Newssky.com.ua

Вид на СУЛУ з мосту в селі ВІЛЬШÁНА. Фото — Tsvaadw (квітень 2014).

 

Останніми пунктами на трасі Київ — Суми, що розташовані в межах Слобожанського Посулля, територією якого ми досі їхали, є села Вільшáна та Вíхове і селище міського типу Недригайлів (на гербі якого бачимо сливи).

 

| Newssky.com.ua

Герб НЕДРИГАЙЛОВА.

 

До речі, профільні структури й пам’ятки, розташовані в Недригайлові та трьох селах поблизу нього, вже входять до складу ДЕРЖАВНОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА «ПОСУЛЛЯ», утвореного у 2007 році.

 

| Newssky.com.ua

Микола Рерих (1902). «Місто будують».

Зовсім поруч із селищем Недригайлів, на протилежному правому березі Сули розташоване село Засулля. Біля цього села знайдені залишки літописного міста Попáш. Воно згадується в Іпатському списку під 1147 роком у сумному контексті чергової з незліченних князівських міжусобиць: «А звідти пішли вони до [города] Попаша. І туди прийшов до них Ізяслав Давидович, і вони билися, і взяли Попаш.

І в той час прийшла Ізяславу вість, Мстиславичу, що В’яхань та інші городи одбилися, а Попаш вони взяли» [Літопис руський (1989): с. 215]. Як пам’ятаємо, трасою Київ — Суми на відрізку до Недригайлова ми їхали вздовж лінії кордону між давньоруськими Чернігівською та Переяславською землями. Видатний український археолог В.П.Коваленко зазначав [ЕІУ, т. 8 (2011): с. 420], що належність прикордонного Попаша дискусійна. Його археологічний комплекс складається з городища (дитинця) та трьох селищ (посадів). Городище площею близько 2 гектарів займає мис у річковій заплаві, тут зафіксовані рештки захисних валів і ровів. Посади Попаша мають сумарну площу 13 гектарів. Серед знайденого під час розкопок виділимо численні вістря стріл, пластинчасті браслети і персні, ножі, уламки замків, фрагменти скляних браслетів. За археологічними даними, Попаш був заснований у середині ХІІ століття, зруйнований монголами в середині наступного ХІІІ століття та більше не відновлювався.

Із Засулля поїдемо на північний захід, до села Кулішíвка. Воно розташоване вже не на Сулі, а над її правою притокою — річкою Хусь.

 

| Newssky.com.ua

КУЛІШІВКА. Пам’ятник мамонтові (1841; автор — Іван Калениченко). Фото — Alkhimov Maxim (2011; файл ліцензований на умовах Creative Commons Attribution 3.0 Unported, будь-яких змін до оригінального твору — див. Вікіпедію — не вносилося).

Землями теперішньої Кулішівки до середини XVII століття (вважається, що в тому-таки сторіччі вона була заснована як козацьке поселення) проходив кордон між Річчю Посполитою і Московським царством. Надалі село ввійшло до складу Сумського слобідського полку. А знаменитою Кулішівка зробилася після встановлення тут у 1841 році пам’ятника мамонтові, донедавна єдиного у світі.

 

| Newssky.com.ua

«Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел»: титульний аркуш першого тому (1751).

Тоді Кулішівкою володів граф Юрій Олександрович Головкін (1762—1846). Цей носій російського прізвища народився у швейцарській Лозанні та перші два десятки років життя провів у Західній Європі, зокрема отримавши освіту в Парижі — у дусі філософії енциклопедистів. На російську службу молодого перспективного європейця переманила цариця Катерина ІІ на початку 80-х років того століття.

 

| Newssky.com.ua

Попечитель Харківського університету граф Юрій Головкін (портрет 1836 року).

Не буду характеризувати попередні, досить суперечливі, результати державної (передусім дипломатичної) служби Юрія Головкіна. Зупинюся лише на завершальному етапі, коли граф із 1834 року до самої смерті обіймав посаду попечителя Харківського учбового округу. Відомий український вчений-історик В.В.Кравченко пише: «Початок його діяльності в Харкові був ознаменований доволі характерною обставиною. Усі попечителі, починаючи з… (1817 року. — Ю.Ч.), з’являючись у Харкові, починали свої реляції до міністерства з апокаліптичних картин занепаду університетського життя. І лише Ю.О.Головкін, приїхавши до Харкова, почав свій рапорт з похвали місцевим професорам. Це обіцяло націленість на конструктивну роботу більшою мірою, ніж на “наведення порядку”» [Харківський національний університет (2004): с. 87]. І продовжує: «…освічений та відкритий, Ю.О.Головкін нічим не нагадував тип замкненого службіста-бюрократа з військовою виправкою, що став домінуючим у роки правління імператора Миколи І. До численних зв’язків у найвищому світі російської імперської еліти Ю.О.Головкін завжди міг додати своє казкове багатство, яке дозволяло йому великодушно жертвувати університету власне жалування попечителя та щедро фінансувати університетські акти» [Там само: с. 88].

 

| Newssky.com.ua

Професор Іван Калениченко.

 

Тож не випадково, коли восени 1839 року в Кулішівці робітники, копаючи яму під фундамент ґуральні, наштовхнулися на величезні кістки і повідомили про це Головкіна, граф одразу звернувся до свого харківського друга Івана Осиповича Калениченка (1805—1876). Визначний вчений-медик, ботанік і палеонтолог народився в Сумах у селянській родині. Його альма-матер став Харківський університет, після закінчення якого в 1829 році Калениченко отримав звання лікаря і був посланий за кордон для, кажучи в сучасний спосіб, підвищення кваліфікації. Після повернення 1833 року його затвердили на посаді лектора для викладання природничих наук у Харківському університеті. У 1837 році Калениченко захистив дисертацію й отримав ступінь доктора медицини, ставши професором кафедри фізіології і загальної патології, якою завідував до 1863 року. А 1839 року він організував й очолив 10-денну експедицію до Кулішівки, за результатами якої були зібрані два повних скелети мамонтів, виявлені багато кісток інших ссавців льодовикового періоду — шерстистого носорога, великорогого оленя, диких коней тощо. Вчені таке скупчення тваринних кісток пояснюють тим, що, ймовірно, тут була стоянка первісних людей доби пізнього палеоліту. До речі, розкопки, здійснені в Кулішівці, були першими в Україні палеонтологічними розкопками [Природознавство в Україні (2001): с. 358]. Додам, що автором встановленого в Кулішівці 1841 року пам’ятника мамонтові став сам Іван Калениченко, а кошти на його виливку, здійснену одним із заводів Харкова, надав Юрій Головкін.

Від Кулішівки проїдемо пару кілометрів на північ — до розташованого на тій же річці Хусь села Хоружівка (наголос у назві пропонується робити на другому складі). Перша письмова згадка про нього датується 1708 роком. У цьому селі знаходяться ще два об’єкти історико-культурного заповідника «Посулля». Восени 2006 року тут за участю уродженця Хоружівки, тодішнього президента України В.А.Ющенка було урочисто відкрито Меморіал «Трагічні жнива», присвячений жертвам Голодоморів. Як на мене, вражаючий і з художньої точки зору.

 

| Newssky.com.ua

Поет Олекса Ющенко. Фото — з газети «Україна Молода» (30.ХІІ.2008).

 

А ще в Хоружівці знаходиться садиба поета Олекси Ющенка. Про життєвий шлях уродженця цього села Олекси Яковича Ющенка (1917—2008) варто прочитати в невеликій за обсягом проникливій ювілейній статті [Славинський (2007)]. А я додам, що багато поезій Олекси Ющенка поклали на музику, зробивши популярними свого часу піснями, зосібна, такі корифеї, як Левко Ревуцький [Чернецький (05.ХІІ.2020)], Платон Майборода, Анатолій Кос-Анатольський.

 

| Newssky.com.ua

НЕДРИГАЙЛІВ. Будинок краєзнавчого музею. Фото — Користувач:IgorTurzh (Вікіпедія, листопад 2017).

Повернувшись до Недригайлова, ми з Вами, шановні супутники-читачі, обов’язково відвідаємо Недригайлівський краєзнавчий музей.

(Далі буде.)

ДОДАТОК

Рекомендована література до частини 1

Вечерський В.В. Архітектура // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 1. — К., 2018.

Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.

Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпро, 2007.

Історія української архітектури. — К., 2003.

«Михайлівська цілина»: законодавчі акти, архівні документи (До 90-ліття з дня заснування природного заповідника «Михайлівська цілина») / Серія: “Conservation Biology in Ukraine”. — Вип. 10. — К., 2018.

Природознавство в Україні до початку ХХ ст. в історичному, культурному та освітньому контекстах / Ю.В.Павленко, С.П.Руда, С.А.Хорошева, Ю.О.Храмов. — К., 2001.

Славинський М. Олекса Ющенко: «Я — поет, а не родич Президента» [Електронний ресурс] // Віче. — 2007 (листопад). — № 22. — Режим доступу 2021: http://www.viche.info/journal/709/.

Україна: нарис історії / К.Ю.Галушко, Г.В.Папакін, Є.В.Синиця, О.В.Ясь та ін. // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 2. — К., 2019.

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна за 200 років / В.С.Бакіров (головний редактор), С.І.Посохов (керівник авторського колективу) та ін. — Харків, 2004.

Чернецький Ю.О. Україна. Історія, природа, мистецтво. — Харків, 2009.

Чернецький Ю. Вельми короткий путівник — 2016. СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА на шляху до новітньої історії: Західна Слобожанщина. Охтирка — Тростянець — Лебедин — Суми [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький {Фотоілюстрації — Т.Чернецька та різномовні Вікіпедії} // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2016. — 6 серпня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/putivnik-2016-zahidna-slobozhanshhina/.

Чернецький Ю. Чернігівський обласний анабазис: Парафіївка та Іржавець (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 18) {Фотоілюстрації — різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2020. — 5 грудня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/chernigivskij-oblasnij-anabazis-parafi%D1%97vka-ta-irzhavecz/.

Чернецький Ю. Семиобласний анабазис: про географічні межі історичної ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ-ПОЛТАВЩИНИ, і не тільки (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Переяславщина-Полтавщина — дорогоцінна південна перлина Лівобережної Русі-України», частина 1) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2020. — 31 грудня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/semioblasnij-anabazis-pro-geografichni-mezhi-istorichno%d1%97-pereyaslavshhini-poltavshhini/.


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: