Сумський обласний анабазис: Недригайлів — Костянтинів — ПУСТОВІЙТІВКА — Посульські кургани — РОМНИ
09.05.2021 0 By Chilli.Pepper
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),
доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства —
спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA
Сумський обласний анабазис: Недригайлів — Костянтинів — ПУСТОВІЙТІВКА — Посульські кургани — РОМНИ
(Уривки з нових — перероблених і доповнених — видань путівників «Історична Чернігово-Сіверщина», «Слобідська Україна» та «Переяславщина-Полтавщина», частина 2)
…Отже, минулого разу ми з Вами, шановні супутники-читачі, продовжили розпочату п’ять років тому подорож Сумською Слобожанщиною [Чернецький (06.VIII.2016)], від СУМ звернувши на захід і врешті доїхавши до «прикордонного» Недригайлова (з Кулішівкою та Хоружівкою).
Попередній нарис було завершено відвіданням Недригайлівського краєзнавчого музею [Чернецький (18.ІV.2021)], що — нагадаю — входить до складу створеного 2007 року на території Сумської області ЗАПОВІДНИКА «ПОСУЛЛЯ» [Державний історико-культурний заповідник «Посулля» (2021)]. А дороговказом для цього нарису стане зображений вище на ілюстрації ошатний, урочистий, шляхетний зразок новітнього храмового зодчества, який зводили з кінця позаминулого десятиліття.
ПОДОРОЖ СУМСЬКИМ ПОСУЛЛЯМ І ДОВКОЛИШНІМИ ТЕРЕНАМИ (ПРОДОВЖЕННЯ)
До Пустовійтівки далі наш шлях.
А вже ми в краях, де запанував був лях,
та полк Лубенський постав — і святині
українські захищав сотенний центр Костянтинів.
До останнього з траси Київ — Суми доїдемо від Курманíв. Якщо не злякаємося…
Але ж ми з Вами, шановні супутники-читачі, напевно не з лякливих. Нехай щастить!
Костянтинівська сотня була створена наприкінці 1648 року у складі Лубенського полку, за Зборівською угодою 1649 року увійшла до Миргородського полку, а 1658 року після відновлення ЛУБЕНСЬКОГО ПОЛКУ повернулася до нього і перебувала в його складі аж до ліквідації у 1782 році. За інформацією В.М.Заруби, до Костянтинівської сотні України-Гетьманщини належали не лише розташовані на лівому березі Сули поруч із трасою Київ-Суми села Березняки, Курмани, Коровинці, Вόвківці, Пустовійтівка та Герасимівка, але й відвідані нами минулого разу Хоружівка з Кулішівкою. Також, як повідомляє цей шановний автор, є дані, що протягом 1723—1744 років цієї сотні не існувало: її територію було розділено між сусідніми Роменською, Сміленською і Хмелівською сотнями Лубенського полку (про них, будь ласка, див. далі. — Ю.Ч.), а містечко Костянтинів належало Недригайлівській сотні Сумського полку [Заруба (2007): с. 157]. У XVII столітті Костянтинів був важливим пунктом на Ромоданівському шляху [Чернецький (06.VI.2017)], чисельність його населення, за даними краєзнавців, тоді сягала 17 тисяч! А у 2010 році в розташованому на правому березі Сули селі Костянтинів проживало лише 58 осіб… Якщо потрапимо-таки до нього, то помилуємося церквою Успіння Пресвятої Богородиці, збудованою в 1826—1828 роках коштом знайомого вже нам графа Юрія Головкіна [Чернецький (06.VIII.2016)], зруйнованою за радянських часів і відбудованою за часів Незалежності у 2007—2011 роках.
Повернувшись до траси Київ — Суми, проїдемо нею ще зо два десятки кілометрів у напрямку на південний захід, до села ПУСТОВІЙТІВКА.
Це село відоме без перебільшення всій Україні завдяки тому, що в ньому наприкінці XVII століття народився уславлений Петро Калнишевський [Останній кошовий отаман Запорозької Січі: Петро Іванович Калнишевський (1690—1803) — кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765—1775 роках (2021)]. Про військові та духовно-релігійні звитяги видатного діяча можна прочитати, наприклад, у джерелі, на котре посилаюся. Їх яскравим символом є прегарна дерев’яна церква Святої Трійці, споруджена тут, у Пустовійтівці, 1783 року саме коштом Калнишевського, зруйнована у 30-х роках минулого століття, збудована заново за сприяння президента В.А.Ющенка й освячена 2006 року. А я в цьому нарисі, згадавши, що є економістом за освітою і кандидатом економічних наук, процитую запорозький віршик, котрий містить дотепне порівняння Калнишевського як адміністратора-господарника з його попередником: «Як був кошовий Лантух, то нічого було класти в лантух, а як став Калниш, пішли і паляниця, і корж, і книш». Ось такий нам урок.
Пустовійтівку прикрашає урочистий пам’ятник Петру Калнишевському (1991; автори — Василь Бородай, Ростислав Синько). Слід відвідати місцевий музей Петра Калнишевського, у якому, зокрема, побачите коштовне Євангеліє («Євангеліє Калнишевського»), подароване останнім кошовим отаманом Запорозької Січі рідному селу [Пустовійтівка (2008)]. Ще варта уваги ошатна тутешня Свято-Миколаївська церква (1906; архітектор — Сергій Носов).
Також, не гаючи часу, почнемо ознайомлення з такою, сказати б, мегапам’яткою вітчизняної історії, як скіфські Посульські кургани. Більшість їх споруджено в VI—V століттях до нашої ери, а найчисленніші групи розкинулися біля Пустовійтівки та сусідніх сіл Великі Будки (наголос на останньому складі!) і Бáсівка.
З Пустовійтівки паралельно Сулі проїдемо ще трохи на південний захід — і нас зустрічає славне місто РОМНИ. Від обласного центру міста СУМИ ми з Вами, шановні супутники-читачі, подолали автошляхом близько сотні кілометрів.
Сучасні Ромни розташовані по обох берегах Сули при впадінні в неї правої притоки річки Ромéн. Найдавніша ж історична частина міста лежить на правому березі Сули, на високому плато, омитому з трьох боків водами цих двох річок.
На території сучасного міста виявлені два городища. Перше з них — в урочищі Монастирище, у заплаві Ромна — у 1901, 1906 і 1924 роках досліджував велет українознавства Микола Омелянович Макаренко [Чернецький (03.III.2016)].
Саме після тих розкопок Миколою Макаренком була виділена рόменська культура [Макаренко (1925)]. Носіями цієї археологічної культури, що існувала протягом VIII—Х століть на території нашого Дніпровського Лівобережжя і суміжних районів Росії та Білорусі, ставши одним із компонентів формування культури давньоруської, було східнослов’янське племінне об’єднання сіверян [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 287].
Друге городище — в урочищах Замок і Пригородок, на мисі високого корінного берега долини Сули — містить культурний шар, сформований у роменський (ІХ—Х століття), давньоруський (кінець Х — ХІІІ століття) і ранньомодерний (XVII—XVIII століття) періоди. Саме цей «город» Переяславського князівства, який був складником Посульської оборонної лінії, створеної за наказом Володимира Великого, під назвою Ромéн згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха при описі подій 1113 року [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 290].
Пам’ятки Пустовійтівки — привабливі вони.
Та столиця Сумського Посулля — все ж Ромни!
Якщо археологією не переобтяжені Ви ще —
зверніться до спадку городища Монастирище.
Пізніше поруч виникло місто Ромен —
фортеця для захисту від кочівницьких племен;
кінець йому поклала монгольська навала.
А місто нове тут аж за Польщі постало…
Стосовно міста Ромен великий Володимир Мономах у своєму «Поученні» (так назву цього знаменитого твору переклав Л.Є.Махновець) писав: «А до [города] Вира прийшли були (1113 року, гадано — у травні. — Ю.Ч.) Аєпа й Боняк, хотіли взяти його. [Та] до [города] Ромна пішов я з Олегом [Святославичем] і з дітьми [своїми] на них, і вони, дізнавшись [про се], втекли» [Літопис руський (1989): с. 461].
Давньоруську звитяжність успадкувала Роменська сотня, що була адміністративною та військовою одиницею протягом 1649—1658 років Миргородського полку, а з жовтня 1658 року аж до скасування в 1782 році полково-сотенного устрою Лубенського полку Гетьманщини. Саме від козацької доби у спадок сучасним Ромнам дісталися найцінніші пам’ятки архітектури: першими в цьому ряду О.Г.Бажан і Д.Я.Вортман називають собор Зішестя Святого Духа (1738—1747) і Свято-Василівську церкву (1751—1780). Пізніше, коли місто було повітовим центром (Чернігівського намісництва, Малоросійської губернії, з 1802 року — Полтавської губернії), до їх числа додалися Вознесенська церква (1795—1801) і повітовий госпіталь («богоугодное заведение», 1822—1826) [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 290]. Окремо згадаю дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, збудовану в 1764—1770 роках коштом Петра Калнишевського (будь ласка, див. вище) і Давида Чорного: її відновлення було передбачено прийнятою 1999 року «Програмою відтворення видатних пам’яток історії та культури України»!
Не сумніваюся в тому, що ми з Вами, шановні супутники-читачі, радо відвідаємо заснований у 1919 році багатющий на експонати Роменський краєзнавчий музей.
Також вартий уваги пам’ятник Тарасу Шевченку (1918; скульптор — Іван Кавалерідзе) — перший в Україні монумент Кобзареві [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 290].
(Далі буде. Зокрема, місто української Перемоги — КОНОТОП!)
ДОДАТОК
Рекомендована література до частини 2
- Вечерський В.В. Архітектура // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 1. — К., 2018.
- Державний історико-культурний заповідник «Посулля» [Електронний ресурс] // Спецпроект #МістоЗаВікенд. 35 міст України. — Режим доступу 2021: Державний історико-культурний заповідник «Посулля», Пустовійтівка — фото, опис, адреса (igotoworld.com).
- Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.
- Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпро, 2007.
- Історія української архітектури. — К., 2003.
- Літопис руський [Друковане видання + Електронний ресурс]. — К., 1989. (Републікація: ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit.htm.)
- Макаренко М. Городище «Монастирище». — К., 1925.
- Махновець Л.Є. (1989). Літопис руський за Іпатським списком. Географічний покажчик: А—Л [Електронний ресурс] // ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit32.htm.
- Махновець Л.Є. (1989). Літопис руський за Іпатським списком. Географічний покажчик: М—Я [Електронний ресурс] // ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit33.htm.
- Останній кошовий отаман Запорозької Січі: Петро Іванович Калнишевський (1690—1803) — кошовий отаман Запорозької Січі у 1762 та 1765—1775 роках [Електронний ресурс] // Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). — Режим доступу 2021: Останній кошовий отаман Запорозької Січі (archives.gov.ua).
- Пустовійтівка [Електронний ресурс] // Тут був Я (Мандри з фотоапаратом. Україною і світом). — 2008. — 10 січня. — Режим доступу: Пустовійтівка – Мандри з фотоапаратом Україною і світом » Тут був Я (tutbuv.com).
- Україна: нарис історії / К.Ю.Галушко, Г.В.Папакін, Є.В.Синиця, О.В.Ясь та ін. // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 2. — К., 2019.
- Чернецький Ю.О. Україна. Історія, природа, мистецтво. — Харків, 2009.
- Чернецький Ю. Вельми короткий путівник — 2015–16: ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Мандрівка друга: Остер [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2016. — 3 березня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/velmi-korotkiy-putivnik-15-16-chernigivska-oblast/.
- Чернецький Ю. Вельми короткий путівник — 2016. СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА на шляху до новітньої історії: Західна Слобожанщина. Охтирка — Тростянець — Лебедин — Суми {Фотоілюстрації — Т.Чернецька та різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2016. — 6 серпня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/putivnik-2016-zahidna-slobozhanshhina/.
- Чернецький Ю. Мандрівки історичною Переяславщиною-Полтавщиною: Подорож 6. Ромодан — Миргород — Великі Сорочинці (поч.) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2017. — 6 червня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/mandrivki-istorichnoyu-pereyaslavshhinoyu-poltavshhinoyu-podorozh-6-romodan-mirgorod-veliki-sorochintsi-poch/.
- Чернецький Ю. Семиобласний анабазис: про географічні межі історичної ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ-ПОЛТАВЩИНИ, і не тільки (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Переяславщина-Полтавщина — дорогоцінна південна перлина Лівобережної Русі-України», частина 1) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2020. — 31 грудня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/semioblasnij-anabazis-pro-geografichni-mezhi-istorichno%d1%97-pereyaslavshhini-poltavshhini/.
- Чернецький Ю. Сумський обласний анабазис: Суми — село Сулá — Пéчище — «Михайлівська цілина» — Недригайлів — Засулля — Кулішівка — Хоружівка — Недригайлів (Уривки з нових — перероблених і доповнених — видань путівників «Історична Чернігово-Сіверщина», «Слобідська Україна» та «Переяславщина-Полтавщина», частина 1) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2021. — 18 квітня. — Сумський обласний анабазис: Суми — село Сулá — Пéчище — «Михайлівська цілина» — Недригайлів — Засулля — Кулішівка — Хоружівка — Недригайлів | Newssky.com.ua.