Страсті по довірі: емоції російської політики

10.06.2020 0 Редакция NS.Writer

Про певні ознаки кризи путінізму російські незалежні соціологи говорять давно і вперто. Звичайно, що це процес не є безповоротно визначеним і не таким стрімким, як багатьом би хотілось. Цьому є свої пояснення.

Російська політична система, як і будь-яка інша система є адаптивною. І попри усю свою неповороткість, намагається реагувати на зміни, що відбуваються в політичній, економічній та соціальній площині. Але, тим не менш, сьогодні фіксується поява факторів несприятливих для путінізму, які не залежать від його адаптивності. У першу чергу вони пов’язані із «моральною зношеністю» російського політичного режиму. При цьому, політичний процес в Росії сьогодні набуває й емоційного забарвлення.

| Newssky.com.ua

Емоції влади й емоції проти влади. Емоції мають велике значення для політики по обидва боки владних відносин: і з боку пануючої елітної фракції, і з боку усіх інших. І там, і там характер емоційного сприйняття політичних подій і процесів є відображенням легітимності влади. У цьому контексті емоції є фактом не тільки психологічним, але й соціологічним.

В російській політичній дійсності емоції завжди відігравали велику роль. Не виняток і процеси, що відбуваються зараз. Так, цікавою і важливою в аналітичному сенсі емоційною ситуацією стало те, як провладна частина російської політичної еліти відреагувала на дані про зменшення довіри до президента, які нещодавно опублікувало агентство Bloomberg. Це викликало жорстку критику агентства російським посольством у США. Але дана подія відображає уже типову реакцію російської політичної еліти на розмови про зниження довіри до президента, що минулого року змусило державну соціологічну компанію ВЦИОМ змінити методику оцінки рівня довіри до політиків. Власне, жертвою цієї зміни і стало агентство Bloomberg, яке опублікувало, до речі, абсолютно коректні дані.

Отже, раніше для оцінки рівня довіри політикам респондентам ставилось відкрите питання. Необхідно було назвати осіб, яким вони довіряють. Дані отримані із відповідей на таке питання значно відрізнялися від результатів відповідей на питання, що ставилося прямо про схвалення діяльності В. Путіна. Довіра до президента (відкрите питання) була у два рази меншою за схвалення його діяльності (пряме питання). При цьому, ВЦИОМ ставив і додаткові питання про довіру до президента та інших політиків окремо. Результати, які отримувались, влаштовували владу, але не влаштовували тих, хто не є її прихильником. Це спровокувало звинувачення в тиску та маніпуляції соціологічними даними (детальніше). Хоча і ВЦИОМ фіксує зниження рівня довіри до президента. Так, у січні 2020 р. рівень довіри до В. Путіна тримався на відмітці у 30.6%, а у квітні 2020 довіряли уже 27%. Власне, це якраз ті дані, які використало Bloomberg та спровокувало звинувачення в маніпуляціях та дезінформації.

Емоції займають все більше місця і з іншого боку — з боку російського суспільства. І не зважаючи на методологію і на те, як соціологи питають про довіру до політиків, разом із стартом пенсійної реформи і сталого падіння доходів російського населення, рівень довіри до В. Путіна зменшується.

Так, крім кількісних досліджень (масових опитувань) в Росії активно проводяться й якісні соціологічні дослідження, зокрема, методом фокус-груп, результати яких розкривають глибинні грані відносин суспільства з владою.

Так, велике значення починають відігравати питання правової держави, особистих прав і свобод, забезпечення справедливості. Також виділяється критичність відносно зовнішньої політики часів «кримського консенсусу». Зростає запит на миролюбнішу зовнішню політику та нормалізацію відносин із іншими країнами. Також відмічається певний ціннісний розкол між населенням та владою, який полягає у зростаючому запиті на рівність перед законом і правову державу.

У цьому контексті з’являються негативні емоції, що відображаються у зростанні готовності до протестних акцій. Не останню роль у цьому відіграла і пандемія, яка продемонструвала низьку ефективність російської влади, карантин та ізоляція, що спровокували погіршення емоційного стану населення. Це у свою чергу спрямувало емоції, зокрема, агресію, на федеральну владу, віра в здатність якої приймати ефективні рішення, щоб впоратися з ситуацією значно впала (детальніше).

Важливим індикатором того, що російська політична система переживає не найкращі часи є уявлення про майбутнє після 2024 року, коли постане питання про те, чи залишиться нинішній російський президент на своєму посту. Наразі для росіян колишні заслуги Володимира Путіна є підставою в цілому позитивно оцінювати його діяльність: схвалення тримається на рівні 69%. До таких заслуг у першу чергу відносяться підвищення статусу Росії в міжнародних відносинах, цілісність країни та відносна економічна стабільність. Це фактично виключає варіант відставки.

Але ситуація дещо змінюється, коли мова заходить про майбутнє. Тобто про те, чи варто В. Путіну залишитися президентом, чи поступитися місцем іншій людині. Тут у росіян такої одностайності немає. Так, зазначають російські соціологи, майже дві третини росіян хотіли б бачити на посту президента іншу людину. Хоча, досить велика частина населення сприймає можливу зміну президента як катастрофу. У першу чергу, це люди, що складають ядро прихильників В. Путіна. Їх ключова позиція полягає в бажанні зберегти існуючу стабільність. Тому серед них переважають страхи хаосу, розпаду Росії, зростання конфліктності та ін. Велике значення для них має й «безальтернативність» Путіна. До цієї групи, яка налічує від чверті до третини населення входять пенсіонери, люди з низьким рівнем освіти, які не користуються інтернетом, але для яких основним джерелом інформації є телебачення, а також які живуть у невеликих містах та селах. Ця група є, як правило, мобілізованою та не ігнорує вибори. Хоча і серед прихильників діючого президента досить поширеним стає скептицизм стосовно нього.

При цьому зростає частка тих, хто бажає змінити Путіна після 2024 року. Їх кількість фактично порівнялась із ядром прибічників. До того ж, противники Путіна займають більш високі соціальні позиції: жителі великих міст, відносно молоді, активні користувачі інтернету. Але їх особливістю є те, що вони менш мобілізовані, часто деморалізовані та не мають свого альтернативного кандидата. Третьою чисельною групою є ті, хто не є противником президента, не проти того, щоб він займав високий державний пост після наступних виборів, але вони також переконані у необхідності змін. На їх позицію впливає багато факторів, зокрема, втома президента і втома від президента, його старість і т.д. (детальніше).

У цьому контексті досить парадоксальним залишається стійкість путінізму в окупованому Криму. Пояснень може бути безліч і вони вимагають прискіпливого аналізу. Це схоже і навіть на захисний механізм колективної психіки, що полягає у навмисній послідовності. Але на наш погляд, проблема полягає у політичній незрілості кримчан. Тоді як материкова Росія має глибокі демократичні традиції ще з часів Новгородської Русі, Крим перетворився на політичну периферію, так і не інтегрувавшись ні в українську, ні в російську політичну систему. Російське населення на материку проявляє все більший скептицизм до путінізму, його політичні цінності стають все більш зрілими і демократичними, а кримське населення тримається за минуле.

Чому Україні важливо відслідковувати тенденції підтримки діючого в Росії політичного режиму? Відповідь, на наш погляд, очевидна: причиною війни проти України є не російський народ, а путінізм, що нав’язує інтерпретації населенням подій внутрішніх і зовнішніх, спекулюючи на історичних травмах і особливостях російської ментальності, яка є результатом складного і довгого історичного процесу. Звичайно, мова йде не про виправдання. На рівні персональних дій, вбивства і будь-які інші види насильства на території України вимагають покарання. Але конче необхідним є розуміння війни як явища соціального, що обумовлюється надіндивідуальними соціальними фактами. До яких належить і агресивний імперіалістичний путінський режим. Тому мова йде про необхідність виключення емоцій й ідеології із пояснення процесів новітньої української історії. Це є необхідною умовою для раціональної, виваженої політики України у відносинах із країною, з якою нас звела історія.

Ковтун Олександр Сергійович, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри психології та соціальної роботи, Хмельницький інститут соціальних технологій університету «Україна»

Публікація здійснюється в рамках інформаційної програми IDS Kronos