СТОП-ЗЕМЛЯ. Рецензія на кінофільм. Ексклюзив

09.11.2021 0 By NS.Writer

STOP-EARTH, Україна. 2021. Режисер і Автор сценарію: Катерина Горностай.

Актори: Марія Федорченко, Арсеній Марков, Яна Ісаєнко, Олександр Марков, Інна Бєлікова

Афіша до кінофільму «Стоп-Земля»

Кіно «Стоп-Земля» знято про тих, хто вже носить очні лінзи, але кому ще не загрожують штучні щелепи.

Дивно, але мене цей кінофільм заспокоїв. Я явно вже мав масу упереджень, щодо підростаючого покоління, напрацював свої шаблони, а спілкування з моїми ровесниками перетворило мене на вічно незадоволеного юнню дідка. Завдяки цьому фільму я трохи змінився на краще і набрався оптимізму. Якби це кіно мені показали 1971 року, я був би дуже радий. Я б набагато більше тоді дізнався про життя, і наробив би менше помилок. Та це добре кіно випустили лише 2021 року.

Лінгвістичні претензії

З екрану, з уст школярів, лунає вже вкрай рафінована українська мова. Такою ж мовою розмовляють їхні батьки та вчителі. Хоча, воно й зрозуміло, відобразити уповні весь вокабуляр сучасних школярів неможливо. Та й хто б тоді зрозумів, про що вони розмовляють жаргоном, окрім хіба що інших школярів, з інших київських шкіл.

Марія Федорченко, головна героїня фільму «Стоп-Земля»

Про творчу манеру

Я знаю, що неможливо зняти художній фільм у реалістичній манері. Ну, майже неможливо. Тому інші автори своїх фільмів перетворюють їх на казки, детективи, фантастичні оповідання, кінокомедії, де міра умовності допускається дуже високою, і де невідповідність екранного зображення реальним місцям, часам і подіям навіть не є важливою для глядачів, увагу яких відволікають гегами, перегонами та двобоями. Тут же Автор знімав кіно у, майже, документальній манері — і це спрацювало! Бо діалоги та монологи учнів лунали дуже довірливо, і засміятися у відповідь, означало би вщент розбити цю тонку кришталеву завісу взаємної довіри між глядачами фільму, та акторами, які там не знімаються, а, буквально, переживають етап власного дорослішання. Знімаю капелюха перед режисером.

Зате, у спілкуванні між собою, у молоді вистачає слів, типу «б.я» і «х.й», про що ми підозрювали, але які, однак, не порушують широкого академічного словникового запасу молоді, у тих місцях, де це потрібно. Молодість. Епатаж. Змагання за першість. Розуміємо. Принаймні, у мріях ніхто з них не матюкався. Та й правда, кого ж матюкати, коли ти перебуваєш сам наодинці з собою, у глибинах власних мрій?

Дещо про сучасний стан речей

Мене особисто вразило, що при усіх душевних муках дорослішання, учні, у своїх екранних образах, не мали хобі та не займалися творчістю, окрім одного, якого грати на піаніно явно змушували батьки. З погляду педагогіки — це упущення. Тим більше, коли головна героїня говорить сама до себе: «…коли болить тіло, або душа — треба щось робити…» (Цитоване з пам’яті, а вона й підводить, інколи.) Ось і треба щось робити! Моделі кораблів, електрогітари, хто зна, що ще… писати вірші та картини! Інакше ми не виживемо.

Гарні кадри

От візьму, й напишу так, хоча це непрофесійно, з мого боку, а ось не втримаюсь, і напишу. Майже фантастичні київські пейзажі, від яких віяло якоюсь, трохи й не тутешньою романтичною атмосферою, створені у фільмі його художником-постановником Максимом Німенком.

Загалом, дуже романтичне кіно

Багато в чому через неспішність оповіді, уважну камеру оператора-постановника Олександра Рощина, з його бездоганними загальними та крупними планами, доречними «наїздами», просто-таки цнотливістю у сценах в туалеті та ванній кімнаті, і у цікавій увазі до стрілок на колготках головної героїні, які подовжуються під її пальцями, а вона й не намагається їх зупиняти. Знаємо, самі плющимо пухирці на поліетиленовій упаковці, щоб заспокоїтись, бо той процес гіпнотизує.

Одяг

Як на мене, це чи не найперший український фільм з часів Незалежності, де сучасні діти одягнуті у свій, притаманний їхньому вікові, сучасний щоденний одяг, а не «одяг для кіно». Уявляю, як важко було художникові з костюмів Альона Гресь «вигризати» собі це право! І ризик виявився виправданим — на екрані актори у повному зануренні в образи, а в залі — глядачі, які відчувають гармонію висловів, обстановки, костюмів і невпевнених мрій, які ні в чому не суперечать одні іншим!

Слабкий виховний момент цього художнього твору — відсутність у ньому війни, під час якої українці виборюють Незалежність, відбиваючи військову агресію росіян. Але був момент, коли діти переглядали відеорепортаж з фронту по телевізору. Що ж, «десяти відсоткова система» працює: є у фільмі тваринки, один з головних героїв має поганий зір, присутні натяки на гомосексуальність (до речі, запитував про це батько!), та відкрито висловлена повага до лесбійок, хоча там їх і не було.

Слава Богу, є відсилання до історії, коли у коридорі школи герої фільму стоять під портретами давніх героїв з історії України, як натяк — може й вони ще перетворяться на легендарних героїв, адже це лише початок життя, а воно попереду у школярів довге, і з багатьма непередбачуваними подіями.

Сцена з фільму «Стоп-Земля»

Кінофільм вже отримав нагороду «Кришталевий ведмідь» Берлінського міжнародного кінофестивалю у номінації «Найкращий художній фільм» від Юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus.

…Подивився я ото хороший сучасний український фільм «Стоп-Земля», і зайвий раз переконався, що набагато більшу роль ніж батьки, у вихованні школярів, наразі відіграють: зовнішній тиск учителів, внутрішнє хвилювання щодо власного майбутнього сексу, розмови з друзями, молодіжна музика, молодіжні кінофільми, ну й ґаджети.

Ну і гад же я…

«Сердюк»Володимир Сердюк

Спеціально для Newssky


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: