Статуетки «Оскар-2020» розійшлися не на жарт
26.02.2020Головним переможцем, уперше в історії американської кіноакадемії, цього року визначено не-американський художній фільм, який журі переглядало з корейським звуковим супроводом, а премію за кращий документальний фільм отримала українка, яка знімала афганських дівчат!
Церемонія вручення премії «Оскар» відбулася уночі 10 лютого 2020 року в Лос-Анджелесі, США.
Сцена з фільму “Паразити”. (Courtesy of Neon and CJ E&M)
СЕНСАЦІЯ ПЕРША: На кожного паразита знайдеться свій паразит.
Корейський кінофільм «Паразити» забрав найголовгішого «Оскара» 2020 року в Лос-Анджелесі.
Режисер: Пон Чжун Хо.
Світова прем’єра стрічки відбулася 21 травня 2019 року на 72-му Каннському міжнародному кінофестивалі, де її було нагороджено Золотою пальмовою гілкою.
Схоже, що «Parasites» — то такий собі «кіновирок» сучасному споживацькому суспільству.
Ідея притягнута мною за вуха, але якось же треба самому собі пояснити зміст того видовища, озвученого корейською, та ще й за відсутності англійських титрів.
Вирок, окрім іншого, ще й подобається самому тому суспільству, судячи з реакції кіноакадеміків премії «Oscar». Тому вони нагородили це кіно чотирма статуетками «Оскар-2020». Тобто віддали корейцям усі чотири відзнаки, які неофіціцно вважаються головними серед хранителів оскарівських традицій рейтингування.
Особливо сценарій «Паразитів» має сподобатися власникам великих будинків, для яких сама будівля є постійним вмістилищем таємниць, та навіює стійке відчуття, ніби окрім родини власників у домі мешкає ще хтось. Та й то не один, що зрозуміло з того, як швидко кудись зникають харчі з холодильника і таємничо збільшуються платіжки за світло, якого ніхто не палив.
Yeo-jeong Jo у ролі Park Yeon-kyo. Сцена з фільму Joon-ho Bong’s Parasite. (Neon / Everett Collection)
Щодо кульмінації та фіналу, маю відзначити що європейська культура сильно вплинула на авторів кінофільму «Паразити». У них, як і у Шекспіра — під звуки італійської музики, «усі померли». Лише наш Вільям, брат, Шекспір давав глядачеві зрозуміти, чому і той, і той мають померти. У «Parasites» же ж автори напустили на всіх раптовий amok під час дитячого свята, і одним махом обрубали десятки варіантів можливих «геппі-ендів» фільму, які накльовувалися щасливими, як для власників будинку, так і їхніх шарових співмешканців.
Не судилося. Купою трупів на екрані завалили усі можливості.
А, можливо, поспішали закінчити зйомки в обридлому підвалі, який нагадував, одночасно, і катівню і гондолу цеппеліна без вікон, з якої тато, немов якийсь дослідник космосу, передавав на волю послання за допомогою азбуки Morse.
Коли ж той босий тато вибрався на світ Божий, і щиро мовчки обійнявся з новим власником будинку, який про існування тата, звичайно, й не підозрював, я, було, подумав, що так він зустрів своє alter ego, або саме так блудний син мав зустрічати свого блудного тата. Але я помилився: тата обіймав чужий рудий молодик, якого ми теж не бачили ніколи раніше. А його син, який нібито загинув від двох ударів по голові п’ятикілограмовою каменюкою, уявіть собі — вижив. Ходить, посміхається, і розшифровує собі й надалі зміст блимання вуличного ліхтаря.
Але то вже, схоже, замануха на сіквел. А отримати наразі головний приз «Oscar», і за таке кіно, я вважаю справжнім досягненням.
Не шкодуйте плівки, друзі! Знімайте з возика, що мандрує ковроліном від їдальні до кухні, і успіх вам забезпечено!
Nota Bene: Шкода про це писати, але вже з’явилися повідомлення, що наразі декілька осіб і організацій готують судові позови проти авторів фільму «Паразити», звинувачуючи їх у крадіжці ідей з інших фільмів. А «Паразити» й повинні бути такими, хіба ні?!
СЕНСАЦІЯ ДРУГА (що гріє серце українцям!): Продюсер: Олена Андрейчева, з Києва (!), яка нині працює у Великій Британії, та її колега Керрол Дайсінгер отримали премію «Оскар» у своїй номінації.
Олена Андрейчева (ліворуч) та Керол Дайсінгер. (Getty Images)
Їм почесну статуетку «Оскара» вручили за створення 40-хвилинного документального фільму «Навчання катанню на скейтборді у воєнній зоні (якщо ви дівчина)».
В оригіналі: «Learning to Skateboard in a Warzone».
Його попередньо відзначали премією BAFTA-2020. Це кіно конкретно розповідає про життя афганських дівчат.
Олена Андрейчева вже протягом чотирнадцяти років є британською кінематографісткою і журналісткою. У царині виробництва документальних фільмів та на телебаченні вона працює від 2006 року.
Свого часу Олена отримала базову університетську освіту з фізики і наукової журналістики. Раніше вона вже мала досвід створення документальних фільмів про лікарів у Лесото, тюремні банди в США, про шукачів кісток мамонтів у Сибіру для телевізійних каналів «BBC», «National Geographic», «Discovery Channel».
«… Найважливішим аспектом моєї роботи, і мотивації, є глибинне бажання відкрити що ж це насправді таке — жити життям тих людей, які населяють мої фільми. Паруючи міцні практичні знання про процес створення документальних фільмів і розуміння візуальної сили цього мистецтва, я ставлю за мету знімати кінофільми, які поєднають силу журналістики з великим серцем…» — пише на своєму сайті теле- і кіно-продюсер Олена Андрейчева.
Олена Андрейчева (ліворуч) та Керол Дайсінгер.
І нам залишається лише порадіти такій цілеспрямованості, яка привела Олену до цієї визначної перемоги.
Володимир Сердюк
для Newssky
