Спадщина святих: шлях герцога Губерта

Ексклюзив. Уявіть собі світ, де долі королів та святих переплітаються у вишуканому гобелені історії. Де могутність тронів поєднується з непохитною вірою, а небесні благословення супроводжують земні діяння. Саме в цьому світі жив благовірний та преподобний герцог Губерт, чий шлях був освітлений сяйвом його святої прабабусі, королеви Клотільди, та його святої троюрідної сестри, королеви Берти Кентської. Їхній вплив, немов тихий шепіт вітру, направляв його кроки, а їхні молитви, немов зірки, освітлювали його темні ночі. Ця історія – це не просто розповідь про життя однієї людини, це сага про те, як божественна благодать може змінити хід історії, як віра може подолати будь-які перешкоди, і як спадщина святості може надихнути цілі покоління. Пориньмо ж у цю захоплюючу подорож, де кожен розділ – це нова сторінка дива та натхнення.

Губерт, син Бертрана, герцога Аквітанії, та правнук славетного Хлодвіга, чоловіка рівноапостольної королеви Клотільди, народився у 683 році; він був знаним у Галлії своїм розумом, заможністю та доброзичливим серцем. Вроджена шляхетність поєднувалася в ньому з мужністю й поміркованістю, однак над усім цим панувала одна пристрасть — полювання. Ця жага, жвава, непереборна й майже шалена, захоплювала його повсякчас і стала сенсом його молодечого життя.

Завдяки цій пристрасті, що тримала його осторонь придворних інтриг та міжусобних змагань тогочасного світу, Губерт здобув репутацію мудрої, врівноваженої людини. Утім, через свою постійну зайнятість мисливськими пригодами, він нехтував релігійною практикою та не виявляв прихильності до жодного віросповідання. Християнське вчення, яке в дитинстві старанно прищеплювала йому його тітка — свята Ода, що взяла на себе турботу про нього після передчасної смерті його матері, принцеси Гугберни, — з часом було ним майже забуте.

Губерт не був запеклим противником Церкви, радше — байдужим до її закликів: він не зневажав богослужінь чи свят, але й не надавав їм значення. Його щоденний шлях пролягав через дикі, непрохідні ліси, заселені вовками та вепрами. І тільки з настанням темряви, виснажений, але сповнений вражень, він повертався до свого замку, глибоко в душі залишаючись шукачем пригод, а не істини.

Герцог Губерт, перебуваючи на полюванні, не лише переслідував звіра, але й вправлявся у дресируванні своїх жвавих мисливських псів та благородних маасських соколів. Він однаково вміло володів бойовою сокирою, списом, мисливським ножем та мечем, завжди влучаючи ціллю рукою твердою й досвідченою.

Йому було відомо, що білий олень вважався твариною особливої благодаті — не тому лише, що був рідкісним у цих місцях, але передусім тому, що в очах вірних він належав до створінь, яких Сам Господь наш Ісус Христос удостоїв своєї опіки. Проте Губерт, далекий від розуміння глибинної духовної символіки, прагнув зустрічі з цим звіром не задля благочестя, а з огляду на його виняткову рідкісність.

Його не цікавила релігійна традиція його доби, згідно з якою мисливець, що вбив білого оленя, здобував право поцілунку найвродливішої дівчини на власний вибір, — про що, як переказували з покоління в покоління, знали всі від батька до сина.

Одного ранку, щойно перші промені світанку торкнулися верхівок дерев, Губерт, осідлавши свого коня, вирушив на чергове полювання. І сталося так, що саме цього дня з хащів раптово вискочив великий олень, цілковито білий, надзвичайних розмірів, з розлогими рогами, і, ніби ведений невидимою силою, кинувся у втечу. Серце герцога спалахнуло завзяттям, і, не вагаючись ані миті, він погнався за звіром, що зник у глибині лісу. Стрімкий галоп коня ніс його слідом, дедалі далі від звичних стежок — у самісіньке серце таїни.

Минали години, а олень, здавалося, зовсім не виявляв втоми. Натомість Губерт, виснажений вже до краю, усе ще гнався за ним, охоплений пристрастю до полювання. Та зненацька білий звір спинився, і в ту ж мить перед очима герцога постало надприродне видіння. В яскравому сяйві, що осяяло лісову тишу, між розлогими рогами оленя з’явився образ Розп’ятого Спасителя. І почувся голос, повний сили й милосердя:

— Губерте! Губерте! Доки будеш переслідувати звірів у лісах? Доки ця марна пристрасть змушуватиме тебе забути про спасіння душі твоєї?

Охоплений благоговійним страхом, Губерт упав на землю. Як колись апостол Павло на дорозі до Дамаска, він вигукнув у покорі: Господи! Що повинен я чинити? Голос відповів: Іди до Ламберта, мого єпископа, в Маастрихті. Покайся за гріхи свої, як тебе навчать. Це твій обов’язок, щоб не зазнати вічної погибелі. Я покладаю на тебе надію, аби через тебе Церква Моя в диких краях зміцніла й поширилась.

І Губерт, сповнений рішучості, відповів з полум’ям у серці: Дякую Тобі, Господи! Ти маєш мою обітницю. Я покаюся, бо Ти цього бажаєш. Я докажу, що гідний бути Твоїм слугою!

Відіння святого Гумберта

Губерт, герцог і нащадок королів Австразії та Франкії, дотримався свого слова. Він прибув до Ламберта, єпископа Маастрихта, який прийняв його з радістю та духовною теплотою. Схилившись перед владикою, Губерт благав духовного проводу й запевнив, що прагне присвятити решту життя служінню Господу, якого раніше не пізнавав у повноті. Єпископ благословив його в ім’я Господа нашого Ісуса Христа та наставив на шлях чеснот, важкий, але спасенний.

Відрікшись від палаців і почестей, зрікшись усього суєтного, Губерт усамітнився в Андажі, посеред лісу на тому самому місці, де Господь явився йому в оленячих рогах у вигляді сяйливого хреста. Там, у монастирі, збудованому за велінням його родички, королеви Плектруди, благочестивої дружини Пепіна Герістальського, на спомин про дивне і правдиве Боже втручання, він розпочав нове життя.

Одягнений у грубу власяницю, прив’язану до тіла, харчуючись лише корінням та плодами землі, Губерт прожив у цьому відлюдненні сім літ. Молитва і покаяння стали його єдиним заняттям. Він добровільно прийняв злидні й досяг повної відчуженості від земних утіх, забувши навіть про той шал насолоди, який колись відчував під час полювання — ілюзорного джерела насолоди й небезпеки.

Та слава про його навернення поширилася по всій країні. І язичники, почувши, що ця знана особа, цей непереможний мисливець, високородний вельможа прийняв віру Христову, почали сумніватися у власних заблудженнях. Багато з них відмовились від ідолів, зруйнували або залишили статуї Діани-мисливиці — тієї, чари якої колись полонили й самого Губерта.

Таким чином Господь, у Своїй премудрості, явив у ньому не лише чудесне навернення, але й обрав його як сильного й переконливого апостола для народів, що ще перебували в пітьмі. Він, таким чином, продовжив справу його прабабусі, святої королеви Клотільди.

Так через святого Губерта Господь прославив не лише навернення одного благородного серця, але й здійснив велике духовне пробудження у цілому народі. Ім’я святого поширилося далеко за межі його держави, і вже за життя його вважали істинним обранцем Божим. А після смерті – шанували як заступника всіх тих, хто шукав зцілення душі й тіла.

З часом гробниця святого Губерта стала джерелом живої благодаті для паломників, які прибували до неї звідусіль. Тут сліпі прозирали, біснуваті ставали вільними, а ті, кого не могла вилікувати жодна медицина, одержували полегшення завдяки заступництву святого.

З огляду на численні дива, благочестивий єпископ Валькан, за згодою папи римського, встановив офіційне святкування на честь святого Губерта, закликаючи віруючих шанувати його як патрона мисливців, подорожніх, біснуватих і тяжко хворих. Його приклад мав стати взірцем досконалого навернення, а його життя — дороговказом для всіх, хто бажає зректися суєти цього світу та йти вузьким шляхом спасіння.

На місці чудесної гробниці в Андажі було зведено величний храм, освячений на честь святого, де щороку 3 листопада звершувалося урочисте богослужіння, і безліч люду, переповнені надією та вірою, прибували зі щирим серцем, шукаючи небесного заступництва.

Відтоді святий Губерт навіки вписаний у славу Церкви як один із тих, кого Господь покликав із темряви до світла, з суєти до святості. Його шлях — від гонителя звірів до пастиря людських душ — є свідченням великої Божої сили, що може перемінити навіть найзапекліше серце.

Його житіє стало не лише історією особистого навернення, але й могутнім знаком, що Божа благодать не має меж — і Господь, у Своїй невимовній любові, здатний зробити апостолом навіть того, хто колись гнався за тимчасовим, аби через нього провадити до вічного.

Так пам’ять святого Губерта, герцога й подвижника, аскета й місіонера, донині живе в Церкві Христовій — як джерело натхнення, настанови й надії для всіх поколінь.

Сьогодні цей великий Святий допомагає також українцям, які під час страшенної війни знайшли свій притулок у Люксембурзі. Відповідно до підписаної Угоди між римо-католицькою церквою Люксембургу та Православною Парафією українців у Люксембурзі нам у 2023 році було наданоХрам Святого Губерта для богослужінь І тепер, щонеділі українці моляться за справедливий мир в Україні, хрестять дітей під омофором Святого Губерта, звертаючись про допомогу і до нього. 

Історія святого Губерта – це не просто спогади про події минулого, це живий потік божественної надії, який тече через століття. Історія святого Губерта – це живий потік божественної надії, що тече через століття. Він став захисником мисливців, цілителем скажених та світлом для тих, хто заблукав. Його життя — це приклад духовного навернення, зречення від земних спокус заради служіння Богу. Від земної слави до святого служіння в Церкві, він став живим свідченням того, як Боже Провидіння може перемінити серце, що відкривається на волю Божу. Святий Губерт продемонстрував, що Господь не відкидає жодної душі, яка щиро шукає Його.

Його приклад смирення, жертовності та богобоязливості є настановою для нас, нагадуючи про важливість спасіння душі і про те, що земна велич не має сенсу без духовного світла. Нехай його пам’ять буде для нас благословенням та джерелом наснаги, спрямовуючи нас до служіння іншим і пошуку істинного світла на нашому шляху. Святий Губерте, моли Бога за нас!

Мартін Скавронський, для Newssky