Соціальна нерівність: чому з неї народжуються популізм і ксенофобія — сучасний світ під мікроскопом

Міфи про розвиток суспільства розсипаються, коли між елітами і мільйонами розростається прірва. Саме там, між “майбутнім для обраних” і нервовим пошуком справедливості, з’являється не лише соціальний протест, а й бажання простих відповідей на складні виклики. З цього коктейлю виростає популізм; а коли невизначеність і страх набирають сили — в гру вступає ксенофобія. Чому саме з нерівності починається спіраль обурення і крайніх політичних ідей? Занурюємось у найживіші, найгостріші прояви сучасної України і світу.

Суть соціальної нерівності: як вона стає “матір’ю” популізму

Соціальна нерівність — це не лише різні зарплати й помітна різниця у стилі життя^{1 2 3 4}. Вона проявляється і у доступі до освіти, медицини, правосуддя, культурних благ. Коли мільйони відчувають, що не мають рівних можливостей із “щасливчиками”, проживають відчуття несправедливості, це стає ґрунтом для радикалізації. Політики-популісти використовують цю емоційну вразливість, пропонують “магічні рішення”: від “роздати всім” до ізоляціонізму й ненависті до “чужих”.^{3 4 5 6}

Популізм: прості відповіді для закритого світу

У суспільстві з високою нерівністю стабільно росте недовіра до політиків, інституцій та медіа^{4 6}. Уся риторика популізму зводиться до образу “ми проти них”: прості люди проти “еліт”, народ проти “корумпованої верхівки”, патріоти — проти іммігрантів чи “кризових біженців”^{3 4 5 6 7}. Такі меседжі “чорного-білого” світу, підсилені медіа та соцмережами, дарують ілюзію причетності — і водночас не дають жодних реальних рішень.

Дослідження Українського інституту майбутнього та дані Міжнародної організації праці підтверджують: зростання популізму прямо співвідноситься зі зниженням реальних доходів і відчуттям втрати контролю над життям^{3 4 7}.

Ксенофобія: коли страх стає політичним інструментом

Історично ксенофобія загострюється в кризові (економічно, воєнно, політично) періоди^{4 5 6}. Потужний сплеск нетерпимості виникає, коли влада чи політичні сили використовують зовнішню загрозу (мігранти, нацменшини, сусідні держави) для мобілізації “лікої більшості”.^{4 5 7}

Європа 2020-х — це і Brexit, і посилення позицій правих партій у Франції, Італії, Австрії, зростання расизму й ісламофобії у Німеччині, Польщі, навіть у Скандинавії.^{4 5 6} В Україні ці тенденції часто обʼєднані із запитом на “етнічну чистоту” політики, критикою біженців чи внутрішньою фрустрацією після воєн, криз і затяжних реформ.

Головні тригери: коли суспільство стає вразливим

• Різке зростання розриву між багатими та бідними: зокрема, збільшення коефіцієнта 90/10 (різниці між доходами 10% найбагатших і 10% найбідніших громадян)^{5 7}.
• Зниження доступу до якісної освіти й охорони здоров’я для більшості.
• Нерівність можливостей — коли соціальні чи професійні “ліфти” закриті для більшості молоді.
• “Вибух” корупції, брак довіри до суду, поліції, місцевої влади.
• Міграційні хвилі, демографічний тиск, воєнні чи економічні шоки^{4 5 6 7}.

Чому цей процес не лінійний і небезпечний?

Зміна суспільних настанов має “поріг”: коли несправедливість переходить психологічно важливу межу, електорат масово кидається до “радикальних” розв’язань^{4 5}. Але співвідношення між модернізацією, зростанням достатку, новою ідентичністю і реакцією проти неї нелінійне. Як показав аналіз політичних схильностей у Східній Європі та світі, навіть зростаючий добробут сам по собі не зупиняє популізм без справедливої системи розподілу.^{4 5 6 7}

Парадокс: чим “універсальніше” суспільство стає, тим виразніше закликає до збереження “корінних” цінностей — і це дає простір ультраправим чи лівим проєктам.

Україна: особливий контекст, глобальні виклики

Маса української молоді й громадян втратила довіру до традиційних політиків на тлі війни, зростання нерівності та економічної мобільності^{3 4 5}. Тут популістські ідеї часто сплітаються з критикою реформ, іноземної допомоги, “зради” і короткочасних рішень для “свого” виборця.^{3 4 5 7}

Водночас, українське суспільство має суперсилу — досвід локальної солідарності, здатність до швидких самоорганізації, інформаційну стійкість. Парадокс: саме ці механізми сьогодні дозволяють стримувати хвилі ксенофобії та популізму, не даючи екстремізму вирости у домінуючу силу.^{3 4 5}

Висновок: як боротися з “колективним розчаруванням” у світі нерівності?

Відкритість та прозорість ухвалення рішень, якісна освіта, доступ до соцпослуг, справедливі “соціальні ліфти” — це головна відповідь на популізм і ксенофобію у ХХІ столітті^{3 4 5 7}. Ідеальна формула — система, де навіть “найслабші” не почуваються зайвими, а захист справедливості є основою політики, а не лозунгом для передвиборчих білбордів.

Сучасній Україні життєво важливо зберігати баланс: не допустити “носи червоних плащів”, а замість паніки — інвестувати в гідність, освіту, міжкультурний діалог.^{4 5 7}

Джерела