Слово просвятого Йосифа Обручника

Ексклюзив. Дорогі у Христі брати та сестри! Уся Церква визнає святого Йосифа своїм захисником та покровителем. Але попри це, зазначимо, що Християнство має свої таємниці. Церква відкриває нам сьогодні фрагмент цієї таємниці, коли ми дивимося на постать святого Йосифа. Саме через його турботу – як ми читаємо в Євангелії – ми пізнаємо шляхи, якими вічна Божа Мудрість здійснила Свої плани щодо спасіння світу. Сьогодні нам зрозуміло, що це сталося не іншим шляхом, а через Святого Духа. Завдяки Його втручанню святий Йосиф виконав свою велику життєву місію охоронця Святої Родини та вихователя Сина Божого.

Йому це далося нелегко. З Євангельського у святого Лукиоповідання випливає, що він не знав, що до того, як вони почали жити разом, Діва Марія була вагітна від Святого Духа. Зрештою, не він, а Богородиця пережила момент Благовіщення в Назареті. Тому те, що вже було очевидним для Неї, для нього все ще було оповите густим туманом таємниці. Тож, коли він дізнався, що його дружина — майбутня мати, будучи сам праведником, він не хотів наражати Її на ганьбу та планував таємно розлучитися з Нею. У той момент він отримав благодать від Господа Бога. Можна сказати, що тут відбулося друге благовіщення, цього разу не Діві Марії, а Її обручникові.

Саме тоді йому відкрилася вся таємниця спасіння. Він дізнався, що з волі Святого Духа та волі Небесного Отця він має діяти як батько Господа Ісуса на землі, доки не настане відповідний час. Це була для нього величезна честь. Це була благодать, якої він ніколи не очікував. Тільки у світлі цієї благодаті, йому все стало зрозумілим. Він зрозумів велику смирення та мовчання Діви Марії, її «так» та Її велику участь в історії спасіння світу. Давня гармонія та щастя повернулися до його серця та до його дому.

Протягом століть про нього проповідники різних конфесій говорили, підкреслювали різні аспекти його життя, як про людину, постійно вірну місії, довіреній йому Богом. Але як не дивно, у сакральному мистецтві його образ сформувався досить пізно.Протягом понад п’ятисот років історії Церкви святий Йосиф не мав жодного власного художнього образу. У картинах його завжди зображували ніби на узбіччі, поряд із важливішими постатями, наприклад, під час зображення Святої Родини у Віфлеємі, під час втечі до Єгипту чи під час відносно спокійно-стабільного життя у Назареті. Лише з XVII століття в християнському мистецтві з’являються зображення, на яких святий Йосиф зображений як центральна фігура.

Підкреслимо, що іконографія майже завжди зображує його як людину уважну, але водночас задумливу. Його обличчя, здається, видає не один сумнів, пов’язаний із ситуацією, яка його охоплює: Хто ця дитина, яка не моя? Яка моя роль? Якщо Бог обрав Діву Марію для Своїх планів, щодо спасіння людства, я не маю права залишати Її собі. Якщо дитина — Син Божий, чи маю я право називати Її моїм сином? Хіба це не буде узурпацією, блюзнірством, гординею? Чи можна взагалі покладатися на мрію та будувати на ній своє майбутнє?

Коли, сповнений сумнівів, він розмірковує, що робити в цій ситуації, і думає про відхід, сам Бог втручається через ангела: «Йосифе, сину Давидів, не бійся взяти Марію, свою жінку, бо те, що в ній зачалося, є від Духа Святого. Вона породить Сина, і ти даси Йому ім’я Ісус» (Мт. 1, 18-19). Йосиф мовчки вимовляє своє «так»: він приймає і виконує волю Господа.

Тому святий Йосиф втілює ідеальний образ християнина. Христос чітко заявляє: «Не кожен, хто каже: «Господи, Господи», увійде в Царство Небесне, але тільки той, хто виконує волю Мого Отця». Слово також стало тілом, явилося через справи і бажає бути засвідченим через справи.Отже, святий Йосиф є взірцем людини, яка відповідає Богові героїчним актом віри.

Це віра, яка дозріває, як ми можемо здогадуватися, у справжній внутрішній боротьбі. Це не наївна та/або дитяча віра. Це віра, яка протистоїть тому, що Бог їй сповіщає, а тому, що вона відчуває у своєму серці. Віра, яка передбачає готовність залишити ініціативу Богові. Як і Авраам, «батько всіх віруючих», Йосиф також «вірив всупереч надії». Він вірив, що Бог може здійснити те, що було по-людськи неможливим. Якщо Діва Марія віддала свою утробу в розпорядження Святого Духа, святий Йосиф віддає в Його розпорядження свій розум, свій спосіб бачення речей.

Іншою мовою, святий Йосиф сказав Богові «так» без жодного слова. Він сказав це ділом: «Він зробив так, як наказав йому Ангел Господній» (Мт. 1, 24). Це «так», сказане Богові у героїчному акті віри, мало наслідки для всього його життя. Воно змусило його втекти до Єгипту, терпіти переслідування та бідність і захистити від смерті дитину, народжену у Віфлеємі.

Нагадаємо всім, що ім’я Йосиф у єврейській мові означає «Бог додасть». Творець Всесвіту додає неочікувані виміри до святого життя тих, хто виконує Його волю: те, що є суттєвим, те, що надає цінності всьому божественному. До смиренного та святого життя Йосифа Бог додав – якщо можна так сказати – життя Діви Маріїта життя Ісуса Христа, нашого Господа. Бог ніколи не дозволяє Себе перевершити у щедрості. Святий Йосиф міг сказати словами Пресвятої Діви Марії: «Великі справи зробив для мене Всемогутній, бо Він подумав про мою малість».

Тобто святий Йосиф був людиною, якій Бог довірив здійснення великих справ. Він знав, як переживати всі події, що складали його життя, кожну окремо, так, як того бажав Господь.

Тому Святе Письмо вихваляє Йосифа, стверджуючи, що він був праведним. У єврейській мові праведний означає: благочестивий, бездоганний слуга Божий, який виконує Його волю; іншим разом це означає: добрий та милосердний до ближнього. Коротше кажучи, праведний – це той, хто любить Бога та виявляє цю любов, дотримуючись Його заповідей і спрямовуючи все своє життя на служіння своїм братам і сестрам, іншим людям.

Багато хто з теологів та проповідників розмірковує над духовним життям святого Йосифа. Але на думку багатьох, є певна риса в Йосифа з Назарету, що вражає та сильно вирізняє його в Біблії. Вона помітна та яскраво присутня в кожному вірші Євангелія, де він з’являється. У всіх подіях, зустрічах, обставинах та ситуаціях — радісних, як-от його заручини з Дівою Марією, і драматичних, як-от ніч, коли він дізнався, що має забрати свою вагітну жінку додому; у звичайні та урочисті моменти, мирні та бурхливі, як-от його нічна втеча з родиною від катів Ірода — Йосиф завжди мовчить.

Не марно церковна традиція дала йому прізвисько «мовчазний». Це може звучати трохи дивно, але саме його мовчання найбільше говорить про Йосифа. Воно розкриває найглибшу правду про цю надзвичайну людину.

Обручник Богоматері найбільше розкриває себе саме через своє мовчання. Його мовчання дозволяє нам глибше пізнати його — не лише зовні, а й, перш за все, внутрішньо. Воно веде нас до найглибших шарів його єства. Можна сказати, що мовчання Йосифа є, в певному сенсі, центральною рисою його життя, найродючішим «місцем» у його житті. Цей праведник мовчить не тому, що боязко відступає від нових викликів; не тому, що він ізолює себе та тікає від відповідей, від зустрічей, чи тому, що він замикається у своєму власному світі.

Мовчання Йосифа відрізняється. Він мовчить, щоб залишити в собі місце для Бога; місце, яке не буде зайняте його словами. Вдень і вночі Йосиф віддаляється від своїх слів, щоб звільнити місце для Бога, який говорить.

Багато хто інтерпретує мовчання Йосифа як скромність, смиренність, розсудливість, лагідність, стриманість та делікатність — і це безперечно так. Щоразу, коли Йосиф з’являється на сторінках Євангелія, панує атмосфера миру, тиші та розсудливості. Здається, що все стає більш витонченим.

А про що нам говорить мовчання святого? Воно привертає увагу до його постійного слухання. Мовчазний Йосиф – це Йосиф, який слухає. Той, хто слухає Бога. Здається, у цьому полягає секрет його унікальної особистості. Можна сказати, що його слухання робить його тим, ким він був в очах Бога від початку. Йосиф, тесля з Назарета, – це той, хто мовчить, щоб слухати.

На відміну від Діви Марії, ангел приходить до Йосифа не вдень, а вночі, не коли той не спить, а уві сні. Ангел приходить, і Йосиф чує наказ від Бога — зовсім інший, ніж той, що він вирішив раніше. Й далі Йосиф мовчить. Він не ставить запитань. Він не шукає пояснень. Без жодного слова він змінює свою думку. Він робить так, як сказав ангел, хоча наказ ангела був для нього абсолютно незрозумілим. Праведник мовчки увійшов у безкінечну таємницю, яка була для нього як темна ніч, темніша за ту, в якій він боровся зі своїми думками.

Він мовчав, думаючи про Діву Марію, розмірковуючи, як йому поводитися з Нею. Він мовчав, думаючи про Бога: чи справді він чинив так, як Він бажав? Ми знаємо, що це було так, бо святийєвангеліст Матвій назвав його праведною людиною.

З нашого людського досвіду ми знаємо, що не так легко думати про інших, коли починаєш боятися за себе. Більшість наших страхів — це не страхи перед чимось, а насправді страхи за себе.

Зауважимо, що святий Йосиф здатний відсторонитися від своїх людських роздумів та рішень, щоб звільнити у собі місце для божественної таємниці, котру він не може осягнути власними думками. Натомість він дозволяє таємниці охопити його. Він дозволяє Богові опанувати собою.

Отже, святий Йосиф — стриманий святий. Він мовчав, коли йому довірили таємниче зачаття та благословенний стан Марії, і не піддавав Її наклепу. Він не створював скандалу в ЗМІ та не скликав прес-конференції на тему «Діва Марія очікує дитину». Хоча чутки й тоді ходили містами та селами Палестини. А попри це він чекав та мовчав. У своєму невігластві він тримався за Всезнаючого Бога.

Саме таким чином Йосиф став мовчазним посвяченим у Божественні Таїнства. Богові особливо потрібні такі особистості в сучасному світі, серед єпископів, священиків та мирян. У епоху медіа ми знаємо, як балакучість та плітки можуть отруїти або спотворити атмосферу серед людей та спровокувати скандал, звинувачуючи певних осіб. Справедливо сказано: «Слово – срібло, а мовчання – золото». Святий Йосиф свідчить про це своєю власною особою.

Далі нам, дорогі брати та сестри, треба розкрити його більш відому рису – його батьківство.

А для того, нам необхідно згадати, що перш за все, за батьківську любов, котра походить від Бога Отця – джерела всього батьківства. У чому полягає батьківське завдання святогоЙосифа, який був та залишився незайманим?

Перш за все, воно стосується «упорядкованого введення Сина у світ». Він починає це «введення у світ», йдучи на перепис населення, наказаний римським імператором. Це підтвердження того, що Спаситель світу належить до людського роду в його повноті. Входження Христау людський рід відбувається на очах святого Йосифа, коли він приходить у світ. Він є очевидцем як цієї події, так і подальшого поклоніння пастухів і мудреців. Він також виконує старозавітні приписи щодо обрізання свого Сина, давання йому імені та викуплення первістка. У всі ці моменти підтверджується законний статус Йосифа як батька Господа Ісуса. Таким чином, він охоронятиме Його під час вигнання в Єгипті, шукатиме Його, дванадцятирічного, у храмі та виконає «величне завдання виховання Боголюдини, тобто годувати та одягати Його, навчати Його Закону та Його ремеслу, згідно з обов’язками батька.

Батьківство Йосифа конкретно виражалося в тому, що він перетворив своє життя на служіння. Праведник приніс повну жертву свого існування, щоб гідно прийняти Месію у своєму домі. На думку сучасних богословів, саме цей мовчазний святий дає нам приклад того, як наші вчинки повинні здійснюватися у служінні. Професійна чи домашня робота, допомога іншим, відвідування хворих, добрий телефонний дзвінок, виконання прохань ближнього, особливо тих, які вимагають, у певному сенсі, самозречення є складовими християнського служіння у цьому світі.

До цього додаймо, що святий Йосиф вчить нас довіряти Богові та підкорятися Божій волі. Іноді його порівнюють з Авраамом. Йосиф міг повністю довіряти Богові в негараздах. Іноді в негараздах, які не були повністю пояснені, він все ж довіряв. А негараздів було багато. З самого початку здавалося, що він зазнає невдачі. Зрештою, він міг би мати нормальний шлюб, власних дітей, але Бог хотів іншого. Він хотів, щоб його життя було безкорисливим служінням іншим. Йосиф не обурювався і не скаржився. Він знав, як бути даром для Бога та людей, бо був слухняним, як Авраам.

А це все лише ще й ще підкреслює, що святий Йосиф залишає нам приклад тихого споглядання Бога. Цей святий був прикладом молитви та благочестя. Він був людиною тихого поклоніння Богу, незалежно від того, чи інші дивилися на нього, чи обговорювали його молитву. Це не було його наміром. Він був зацікавлений у автентичному, щирому та особистому діалозі з Богом. З цієї причини його іноді називають «Божим Охоронцем».

Його ставлення заохочує нас залишатися в Бозі та з Богом. Через молитву ми звикаємо до Бога у вічності. Розмірковуючи над таємницею життя святого Йосифа, ми маємо можливість запитати себе: чи я людина молитви, як святий Йосиф? Скільки часу я присвячую молитві? Чи пам’ятаю я слова Господа Ісуса: «Коли молишся ти, увійди до своєї кімнати, зачини двері та помолися Отцю твоєму, що в таємниці, і Отець твій, що бачить таємне, винагородить тебе» — чи маю я таку кімнату? Скільки часу я присвячую молитві? Чи молюся я святому Йосифу та наслідую його приклад молитви?

Святий Йосиф був працьовитою людиною. Він був теслею. Він заробляв на хліб у поті чола. Він був годувальником для своєї родини, для Христа та Його Пречистої Матері. Спаситель світу постійно бачив його працьовиті руки. Він прийняв цю батьківську працю, тим більше, що Йосиф нічого не робив напоказ, щоб його бажали чи хвалили, щоб розбагатіти, накопичити статки. Для нього праця була засобом утримання родини та досягнення особистого освячення. Через працю святий Йосиф прославляв Бога.

Святий Йосиф відчув любов до Істини, а Істина є Христос. Святий Йосиф усвідомив необхідність любові, любові до служіння, турботи про людську природу Христа та турботи про її розвиток. У цьому відношенні святий є чудовим взірцем для нас.

Ми повинні слідувати за Христовою істиною, служити Йому в людях. Погано, коли я чую лише себе. Погано, коли я думаю лише про себе. Погано, коли я говорю лише про себе. Тому я хочу вийти за межі себе до Христа, Церкви, світу та людства. Цього нас навчає святий Йосиф, його смирення, Обручник Пресвятої Діви Марії.

Ставлення святого Йосифа є взірцем для всіх нас сьогодні. Мовчазний, уважний до Божого Слова, смиренний, праведний, гордий, мужній і переконаний, що для Бога немає нічого неможливого.Постава святого Йосифа вчить нас, що Бог не залишає нас у скрутні часи. Іншою мовою, він є Покровителем сьогоднішнього дня. Тому ми молимося про його заступництво; Церква постійно потребує його не лише для захисту від нових загроз, але й, і понад усе, для зміцнення у виконанні своєї місії у світі, який сьогодні зазнає серйозних випробувань. Особливо в наше складне сьогоднішнє.Поточна ситуація, пов’язана з війною, показала, наскільки люди цінують життя та здоров’я і на які жертви вони готові піти, щоб зберегти ці цінності.

А сфера цінностей саме у наш час стала досить кульгавою. Суспільна мораль давно розійшлася з мораллю християнською. А саме тому у наш час ледь не світової кризи інститутів шлюбу та родини, зокрема у зв’язку з шаленою пропагандою гендерної дискримінації, еротизму та егоїзму, святий Йосиф представляє ідеал сильного чоловіка, вірного Богові, своїй родині та батьківству. Він не вдає з себе мудреця, а робить те, що потрібно.

Отже, я навмисно це скажу: всупереч дуже поширеним солодким образам, святий Йосиф — дуже сильна людина. Сильна не словами, а діями. Його святість кидає потужний виклик домінуючим тенденціям сучасної культури. Чому? Тому що гендерна ідеологія агресивно заперечує мужність та жіночність як фундаментальні покликання. А Святий Йосиф — людина з плоті й крові. Його життєвим шляхом, згідно з Божим покликанням, було стояти поруч з Дівою Марією та бути названим батьком Ісуса Христа. А сьогодні ми спостерігаємо ослаблення сім’ї. А Святий Йосиф — її охоронець. Він сам пережив спокусу піти, але з Божою допомогою подолав її. Інше питання — криза батьківства.

А Святий Йосиф — взірцевий батько. Він випромінює батьківство, в ім’я Самого Бога Отця. Сьогодні висміюються такі чесноти, як цнотливість,вірність, старанність (заперечення кар’єризму) та скромність, лагідність.

Святий Йосиф, зі своїми унікальними стосунками з Дівою Марією, зі своїми «м’якими» чеснотами, дратує та непокоїть, але водночас приваблює та надихає. Він не є ні мачо, ні жіночним чоловіком-підкаблучником та/бо тупим «алєнем».

Додаймо також, що святий Йосиф є покровителем наполегливої ​​праці, а також покровителем споглядальної молитви, що ілюструє девіз: «оraetlabora»/працюй та молися.

Зрештою, його визнали покровителем смерті, бо, як свідчить традиція, він помер у присутності Ісуса Христа та Богородиці Це останнє заступництво також має контркультурний відтінок. Смерть сьогодні позбавлена ​​своєї величі. Тенденції евтаназії проголошують, що гідна смерть – це смерть без болю та за власним бажанням. А святий Йосиф протегує мистецтву помирати мудро, гідно, у примиренні з Богом, з надією, разом зі Спасителем.

Він — захоплива постать. Він залишається актуальним взірцем для сучасних чоловіків: чоловіків, батьків, дідусів, вдівців, самотніх чоловіків, студентів, юнаків, священиків та ченців. І хоча сучасний світ пропагує успішних чоловіків, сильних політиків, ефектних спортсменів, сміливих журналістів та знаменитостей, а також талановитих акторів, роблячи їх учителями життя та взірцями мужності, лише мовчазний Йосиф може по-справжньому показати нам правильний шлях до тривалого щастя та розповісти нам, що означає бути справжнім чоловіком.

На завершенні варто зазначити, що багато хто зі святих більш пізніх епох дуже шанували святого Йосифа, стверджуючи, що завжди отримували від Бога те, про що просила, через його заступництво.

Тому з упевненістю закликаймо святого Йосифа, цього могутнього покровителя нашого часу. І, як він, дозвольмо Господу Богу вести нас і торкатися нас, слухаючись Його Слова. Навіть якщо воно здається нам — як і Йосифу — дивовижним і незбагненним. Амінь.

Ігумен Феофан Полоцький.