Слово про святого Власія, покровителя тварин та домашній худоби

Ексклюзив. Возлюблені у Христі брати і сестри!Святе Писання говорить нам: «Праведний піклується про життя своєї худоби, а серце безбожних жорстоке» (Притчі 12:10). На перший погляд ці слова можуть здатися простими, та вони відкривають перед нами глибоку істину: Господь дав людині владу над усім Своїм творінням — над землею, над птахами небесними, над рибами морськими та над худобою, що живе поруч із нами. Але ця влада не для сваволі чи жорстокості, вона є покликанням до любові, турботи й опіки.

Коли ми ставимося до створінь із милосердям і уважністю, проявляється образ Божий у нашому серці. Той, хто вміє дбати навіть про найменшу тварину, здатний ще більше любити свого ближнього, і тим самим наближається до Бога.

Саме цей образ праведності і турботи ми бачимо в житті святого Власія Севастійського, священномученика й єпископа Севастійського, який усім своїм життям показав, що милосердя сягає не лише до людей, а й до всього Божого творіння.

Коли я нещодавно купував молочні продукти у однієї сільської жінки, вона з усмішкою запитала: «Отче Феофане, а хто ж зі святих допомагає нашим тваринам?» Це просте, щире запитання вказує на те, що в Божому світі немає нічого дрібного, і ніхто не залишений без Його опіки. Відповідь на нього ми знаходимо у святому Власії, який є покровителем і людей, і всього творіння.

Він жив на початку IV століття в місті Севастії, що в давній Вірменії, у час, коли Римська імперія ще була сповнена жорстоких гонінь на християн. Імператор Діоклетіан та його наступники, серед яких і Ліциній, прагнули викорінити віру Христову, проливаючи ріки крові вірних християн. Але саме в ті часи Господь піднімав мужніх свідків Своєї істини, які ставали світлом серед густої темряви. Одним з таких й був святий Власій, якому ми сьогодні присвятили цю проповідь.

З юних літ він вирізнявся лагідністю, чистотою серця та милостивістю. Майбутній святий здобув знання лікарського мистецтва й з любов’ю лікував не лише тіла, а й душі стражденних. Милостивий і уважний до потреб ближніх, він не цурався й турботи про тварин, які часто ставали предметом його зцілюючої уваги. За своє благочестя і милосердя Власій був обраний єпископом Севастійським. Як архіпастир він не віддалявся від пастви: втішав гнаних, відвідував ув’язнених, підтримував тих, хто вагався у вірі.

Коли розгорілися особливо люті переслідування, багато християн полишили місто. Єпископ Власій також відійшов, проте не зі страху, а з мудрості пастирської, бо розумів, що його життя потрібне вірним. Він оселився в печері на горі Аргеос (Аргус), де проводив дні в суворому пості та безперервній молитві. Там, у мовчазному усамітненні, Господь явив йому особливу благодать: дикі звірі, що за природою своєю лякають і шкодять людині, приходили до нього і знаходили спокій у його присутності.

У тиші печери вони чекали, поки святий завершить свою молитву, і тільки тоді наближалися, щоб отримати його благословення. Якщо ж якась тварина хворіла, вона отримувала зцілення через дотик руки святого. Так Власій, немов новий Адам, примирений із творінням, являв гармонію, яку Бог задумав від початку.

Агіографічні перекази оповідають, що одного разу святий побачив пораненого вовка. Хижак, наче переможений невидимою силою, припав перед святим. Єпископ перев’язав його рану, помолився і відпустив. Наступного дня вовк знову прийшов, і коли пов’язку зняли, не залишилося й сліду від рани. Схиливши голову на коліна святого, він знову втік у ліси. Відтоді звірі часто приходили до Власія, і він нікому не відмовляв у зціленні.

Мисливці, яких найняли для пошуку і затримання християн, помітили дивне скупчення тварин біля печери та донесли про це наміснику провінції Агріколі. А коли мисливці за християнами з’явилися, владика вийшов до них спокійно й добровільно, розуміючи, що йому треба буде засвідчити свою віри шляхом страждань. По дорозі до в’язниці він здійснив кілька чудес: зцілив багатьох недужих, допомагав тим, хто звертався з вірою. Особливо відомий випадок, коли він урятував від смерті хлопчика, якому в горлі застрягла риб’яча кістка. Помолившись, святий витяг кістку й повернув дитині життя.

Також до нього звернулася бідна вдова, в якої вовк украв єдине порося. Святий утішив її і запевнив, що порося буде повернене. І справді, за деякий час той самий вовк приніс живу тварину назад, поклав її біля вдови й утік.

Вражена цим чудом, жінка заколола порося, зварила його, додала овочі, зерно і, взявши свічу, принесла все це до темниці, де перебував Власій. Він прийняв її дар і сказав знаменні слова:«Жінко, так учиняй щороку на мою пам’ять, і в домі твоєму ніколи не буде нестачі. Якщо ж хтось інший зробить подібно, то отримає в достатку дари Божі, і благословення Господнє перебуватиме на ньому впродовж усього життя його».

Побачивши непохитність святого, намісник наказав піддати його найлютішим тортурам. Спершу Власія прив’язали до дерева та дерли його тіло залізними гребенями для вовни. Але навіть у страшних муках він залишався вірним Христові.

Владика молився за свій народ, за прощення його гріхів та за тих, хто буде згадувати його пам’ять. Римський намісник Агрікола виніс останній вирок: епископа та двох юнаків, що перебували поруч з ним, було обезголовлено. Перед стратою над святим зійшла яскрава хмара, і з неї пролунав голос Божий:«Я виконаю всі твої прохання, мій улюблений подвижнику».

Побожна жінка на ім’я Елісса поховала тіло святого з благоговінням на місці його страти. На гробі мученика Господь явив численні зцілення і чудеса.

Святий Власій Севастійський прийняв мученицьку смерть на початку IV століття під час жорстоких гонінь на християн. У пам’яті Церкви він залишився не лише як мученик, а й як істинний пастир, який уособлює любов до Божого творіння. Його день особливо шанувався серед простого люду: тоді освячували масло, молилися за здоров’я худоби, просячи його небесного заступництва.

Життя святого відкриває нам глибину пастирського покликання: єпископ — це не лише проповідник, але й духовний лікар, котрий дбає і про тілесне, і про душевне здоров’я пастви. У святому Власієві ми бачимо людину молитви та посту, котра не залишає своїх вірних навіть у часи випробувань.

Особливим знаком Божої благодаті було його примирення з тваринами: дикі звірі знаходили біля нього спокій і зцілення. Це свідчить про відновлену в Христі гармонію всього створіння та нагадує, що спасіння торкається не лише людини, а й усього світу, який Господь покликав до життя.

Чудеса святого — зцілення хлопчика від кістки в горлі, повернення вдові викраденого поросяти, благословення на щедрість — свідчать про те, що Бог дбає про потреби Своїх дітей у великому й у малому. Милосердя Власія підкреслює істину: хто жертвує навіть із убогості, той не залишиться без благословення.

Мученицькі страждання святого виконують євангельські слова: «Хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мт. 24:13). Його вірність Христу стала натхненням не лише для сімох жінок, що прийняли мученицьку смерть, але й для численних християн у наступні віки.

Святий Власій свідчить, що любов до Бога невіддільна від любові до ближнього та створінь, що мовчки служать людині. Народна побожність вшановує його як покровителя худоби та всього тваринного світу.

У його особі Церква бачить мученика, пастиря, чудотворця та миротворця. Він нагадує нам, що справжнє християнство виявляється не лише у словах віри, а в любові, яка охоплює людину, творіння і саму природу.

Його день пам’яті народ називав «коров’ячим святом», підкреслюючи, що Господь через свого угодника охороняє і благословляє стада. У деяких краях цього дня приносили в храм масло від худоби, у північних областях України й Білорусі молодих коней урочисто об’їздили, а волів не запрягали, щоб і вони мали спокій під покровом святого.

Не лише у слов’янських землях, але й у Греції святий Власій згадувався поряд з іншими угодниками як покровитель худоби. Це свідчить про те, що Церква бачила у ньому особливий образ пастиря, котрий своєю молитвою і праведним життям приніс гармонію навіть у світ тварин.

Пам’ять про святого Власія не обмежувалася тільки народним благочестям. Його мощі спочатку зберігалися в Себастії, але під час іконоборства у VIII столітті були перенесені в італійське місто Маратея, де святий вшановується як небесний покровитель і сьогодні. Звідти частки його мощей поширилися по численних європейських храмах.

Особливо відоме його шанування в хорватському Дубровнику, де зберігається його свята глава, а храм на його честь став символом міста. За переказами, у 971 році святий Власій явився жителям і попередив їх про напад ворогів, рятуючи місто. Його образ навіть прикрашає прапор Дубровника.

У Київській Русі шанування святого Власія з’явилося відразу після Хрещення Русі. Перший храм на його честь збудував князь Володимир на Подолі, і в ньому містилася ікона святого з частинкою його мощів. Храм існував до XVI століття, а на його місці нині стоїть Введенська церква, один із вівтарів якої присвячений святому Власію. Перша згадка про храм святого Власія у Новгороді датується 1111 роком, що також свідчить про поширене й глибоке вшанування цього угодника в Русі.

У західнохристиянській традиції святий Власій належить до числа «чотирнадцяти святих помічників». Йому приписують особливу благодать Божу у зціленні хвороб горла та допомогу при небезпеці задушення. У багатьох країнах зберігся звичай благословення вірян свічками у день святого Власія. Так само він вважається покровителем домашніх і диких тварин, бо, згідно з його житієм, він благословляв і зцілював тварин, які приходили до нього.

Ім’я святого Власія (Блеза, так звали зокрема відомого вченого та християнского філософа Блеза Паскаля) стало популярним у Франції, Італії та слов’янських землях. Багато міст і сіл Європи названі на його честь.

Святий Власій постає перед нами як мудрий старець із довгою бородою, одягнений в омофор, який тримає в руках Святе Писання — знак духовної мудрості та пастирської турботи. У західному мистецтві його образ доповнюють митра та архієрейський посох, а дві перехрещені свічки нагадують про його небесне заступництво.

Особливе місце в його іконографії займають тварини: корови, коні, овечки стоять поруч із святим, мовчазні свідки його доброти. Ці образи нагадують нам про гармонію творіння, про те, що любов до Бога невіддільна від любові до всього, що створив Господь. У святому Власієві ми бачимо не лише мученика й пастиря, але й покровителя творіння, який у своєму житті й чудесах явив світлу благодать Божу для людей і для всього живого.

Таким чином, шанування святого Власія — це не лише сторінка церковної історії, але й жива духовна традиція, у якій любов до Бога поєднувалася з вдячністю за Його творіння. У його образі Церква бачить приклад справжнього пастиря, який своєю молитвою та жертовним життям обіймав не тільки людей, але й увесь створений Богом світ. Приклад святителя Власія навчає нас бачити в усьому створінні Божий дар і нагадує про нашу відповідальність перед Творцем. Якщо Господь довірив нам догляд за худобою, хатніми тваринами, садами й полями, то це не лише побутова справа, але й духовне служіння. Ми покликані бути добрими управителями того, що Бог нам доручив.

У наш час це означає дбати про свій дім і подвір’я, бо чистота та порядок є відображенням гармонії Божого світу; з любов’ю й турботою ставитися до братів наших менших, не завдавати їм зайвих страждань, а дбати про них як про Божих створінь; берегти землю, повітря й воду від шкоди та забруднення; поширювати милосердя й на людей, особливо на тих, хто страждає, хворіє чи перебуває в нестатках. Святитель Власій вчить нас, що милосердя має починатися з малого: з доброго слова, з турботи про слабке створіння, з уважності до того, що Бог поставив поруч нас. І коли ми з любов’ю доглядаємо за твариною, підтримуємо ближнього чи бережемо природу, то цим самим ми вшановуємо Господа, Який є Любов.Тож нехай кожен із нас замислиться: як я ставлюся до Божого світу? Чи бачу я у творінні відблиск Творця? Чи виявляю вдячність і дбайливість у повсякденних справах?

Нехай приклад святителя Власія стане для нас закликом до живої віри — віри, яка виявляється не лише у словах, але й у ділі: у любові до Бога, до людей і до всього Його творіння

Той, хто дбає про корову чи коня, проявляє не лише господарську розсудливість, а й щире християнське серце. У наш час, коли часто панує споживацьке ставлення до природи, приклад святого Власія нагадує нам: усі тварини — не просто «майно», а Божі створіння, які служать людині і потребують нашої турботи. Вдячність і милосердя у ставленні до них є конкретним віддзеркаленням нашої любові до Творця.

Пам’ятаймо переказ про святого Власія, чий молитви рятували стада від загибелі. Це вчить нас, що молячись за тварин, ми не зменшуємо величі віри, а навпаки — свідчимо про її щирість і глибину. Християнин покликаний бути уважним і милосердним навіть до найменших створінь, бо в очах Божих немає нічого незначного.

Звертаючись сьогодні до святого Власія, ми бачимо, що його приклад навчає нас не лише молитовного життя, а й щоденної практики християнської любові. Дбайливе ставлення до тварин і до всього живого виховує у людині терпіння, лагідність і смирення. Це є своєрідним тренуванням серця: коли ми виявляємо милосердя навіть до найслабшого створіння, ми готуємо себе до ще більшої чесноти — до справжнього милосердя щодо людей. І навпаки — серце, яке стає черствим до тварин чи природи, легко стає байдужим і до людини.

Господь поставив людину сторожем свого створіння, і тому ми маємо відповідальність за довкілля, за воду і землю, за чистоту повітря, за життя тварин і птахів. У наш час це стає особливо нагальним, бо світ страждає від забруднення, від бездумного використання природних ресурсів, від жорстокого поводження з тваринами. Хіба це не виклик до нас, християн, бути тими, хто зупиняє руйнівні процеси і вчиться жити в гармонії з творінням?

Згадуючи святого Власія, ми пам’ятаємо і давні звичаї: у день його пам’яті селяни молилися за спокій тварин і за добробут сім’ї. Це був живий приклад того, як молитва поєднується з працею, як духовне і матеріальне життя переплітаються воєдино. Так і ми маємо пам’ятати, що віра не обмежується стінами храму, а пронизує щоденні справи: працю, харчування, ставлення до природи і ближніх.

Любов до тварин і турбота про світ — це не дрібниці, а знак тієї гармонії, яку Господь вклав у світ. Це спосіб уподібнитися до Творця у щоденності: у дрібному жесті доброти, у лагідному слові, у бережному ставленні до всього живого. Коли ми так живемо, ми вже тут на землі долучаємося до порядку і миру, які чекають нас у Царстві Божому.

Отже, брати і сестри, виходячи з храму, понесімо у серце цей урок: маленькі акти любові мають велику силу. Вони формують у нас духовну стійкість і допомагають протистояти жорстокості цього світу. Нехай же святий Власій молитвами своїми навчить нас берегти Божий світ, плекати лагідність у серці та бути милосердними один до одного. Тоді в нашому житті запанує мир Христовий, і ми відчуємо, що Царство Боже вже починається тут — у наших серцях.

Подумаймо про прості приклади. Коли дитина бачить, як батьки лагідно ставляться до домашньої тварини, не ображають її, а дбають про неї, вона вчиться доброти та чуйності. Коли ми уникаємо марнотратства, не викидаємо зайвої їжі, не споживаємо понад міру, ми вчимося вдячності й відповідальності. Коли ми бережемо чистоту у власному дворі, у селі чи місті, ми тим самим служимо не лише природі, а й самим собі, своїм дітям і майбутнім поколінням.

Любов до тварин і турбота про світ — це символ тієї гармонії, яку Господь заклав у творіння. Це спосіб наслідувати святість у щоденному житті. І навіть маленькі акти любові — нагодувати голодного птаха, підняти сміття на вулиці, пожаліти тварину, що потребує допомоги, — формують у нашому серці велику духовну силу. Вони протистоять жорстокості світу й відкривають у нас джерело добра.

Тому, брати і сестри, виходячи з храму, понесімо у своє життя цей урок святого Власія: бережімо світ Божий, виявляймо милосердя навіть у найменшому, виховуймо дітей у дусі поваги до творіння. І тоді в нашому житті запанує мир Христовий, і ми відчуємо, що Царство Боже вже починається тут, у нашому серці.

Амінь.

Ігумен Феофан Полоцький.