Слово про святого Симеона Богоприїмця

Ексклюзив. Святий Симеон Богоприимець, як описано в Євангелії від Луки, є постаттю, пов’язаною зі представленням Ісуса Христа в Єрусалимському храмі. Після того, як Пресвята Діва Марія та Йосип, Її Обручник, принесли немовля Ісуса Христа до храму для виконання єврейського закону, там на Них чекав Симеон, якого св. Євангеліст Лука описував як побожного та праведного чоловіка. Симеону було обіцяно Святим Духом, що він не побачить смерті, доки не побачить Месію. Визнавши немовля Ісуса виконанням цієї обіцянки, Симеон взяв дитину на руки і прославив Бога, проголошуючи «Nunc Dimittis» (Ныне отпущаеши- церковнослав.), гімн подяки та готовності піти з миром.Святого Симеона шанують як святого у Православній, Католицькій, Англіканській та Лютеранській церквах. Його свято – 3 лютого (за новим стилем).

Стародавні історики розповідають, що єгипетський фараон Птолемей II Філадельф (285-247 рр. до Р. Х.) хотів включити тексти Святого Письма до знаменитої Олександрійської бібліотеки. Він тоді запросив учених з Єрусалиму, а Синедріон прислав своїх мудреців. Праведний Симеон був одним із сімдесяти вчених, які прибули до Олександрії для перекладу Святого Письма на грецьку мову. Завершена робота отримала назву «Септуагінта» та є версією Старого Завіту, яку використовує Православна Церква та дуже часто сам нею надихаються представники інших конфесій.

Святий Симеон перекладав книгу пророка Ісаї і читав слова: «Ось Діва зачне в утробі, і Сина породить» (Іс. 7, 14). Він подумав, що слово «діва» є неточним,та хотів виправити текст, щоб читати «молода жінка». У цей момент йому з’явився ангел та затримав його руку, кажучи: «Ти побачиш, як ці слова сповняться. Ти не помреш, поки не побачиш Христа Господа, народженого від Чистої т Непорочної Діви».

З цього дня святий Симеон жив очікуванням Обітованого Месії. Він жив у важкі й небезпечні часи римської окупації, яка охопила всю Палестину. Симеон терпеливо чекав та сподівався на виконання цієї обітниці, на обіцяну втіху Ізраїлю, на проголошеного Месію. Те, що він не впав у відчай, можна пояснити лише одним реченням: і Дух Святий був на ньому. Він не був звичайним, озлобленим старим, який скаржиться Богові, що його життя догорає, а його обіцянка все ще не виконана. Він представив зовсім інше ставлення – він залишався надіяним, готовимта завжди відкритим на Бога. Він був тихий, скромний, він чекав на Христа. Він прийняв свою історію і все своє життя. Він віддав своє майбутнє та свою долю у Божі руки.

Саме в цей момент Бог вступає в свою історію. Давайте поглянемо на цю подію. Старозавітна книга Левіт наказувала кожній жінці після народження дитини приносити жертву для свого очищення. Згідно із законом, у жертву мали приносити ягня й голубку або ягня й горлицю. Бідні могли принести в жертву двох голубів або двох горлиць.

Свята Богородиця Діва Марія та святий Йосип на сороковий день після народження Христа за звичаєм йшли до воріт Ніканора. Там мав відбутися обряд очищення, який полягав у благословенні священиком та окропленні матері дитини кров’ю жертовних тварин. Хоча присутність матері не була обов’язковою, побожні єврейські жінки хотіли взяти участь у цьому ритуалі. Діва Марія йде виконувати положення Закону зі смиренням. У храмі відбувається Її зустріч із Симеоном.

Отже,  одного разу праведний старець отримав одкровення від Святого Духа та прийшов до храму у Єрусалимі. Святий Дух відкрив йому, що божественне Дитя, яке тримала Пречиста Діва Марія, є обіцяним Месією, Спасителем світу. Старець взяв Дитятко на руки і сказав: «Нині, Господи, відпускаєш раба Твого з миром, за словом Твоїм, бо очі мої побачили спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх людей, світло для просвіти погани і славу народу Твого Ізраїля» (див: Лк. 2:29-32). Отже, Симеон визнав Господа «світлом на об’явлення поганам», що означає, що місія Христа поширюватиметься за межі єврейського народу на всі народи.

Сам тому його шанують як святого в християнській традиції та відзначають за його вірну та пророчу відповідь на прихід Месії. Зустріч Симеона з с Господом у храмі є моментом глибокого визнання та пророцтва, що підкреслює роль Ісуса Христа як Спасителя та виконання Божих обітниць у Старому Завіті.

Симеон — один з епізодичних персонажів, зарахований до дитинства Ісуса Христа, але, безсумнівно, надзвичайно важливий як для історії спасіння, так і для кожного з нас. Прощальна пісня, яку він заспівав, – це, з одного боку, привітання батькам, а з іншого – пророцтво, дане Пресвятій Матері – надзвичайно болюче, але ще раз підтверджуюче Їй, що це Немовля – Боголюдина.

Симеон був могутнім містиком. Містик, який, можливо, не творив великих знамень (принаймні про це нічого не сказано в Євангелії), але мав те, що є основою містицизму – серце, ідеально налаштоване на частоту, на якій передає Бог. Настільки тонко налаштовані, що вони можуть розпізнати живого втіленого Бога у 40-денній дитині.

Старий погляд Симеона не підозрілий, недовірливий, нестрашний — він ніжний. Він зміг розвинути дар ніжності, такий дорогоцінний та рідкісний. Переважно у чоловіків. І це також проявляється в тих майже материнських обіймах, якими вона вітає дитину, майже колихаючи її, сповнена тепла.

Крім Симеона, була ще «Анна-пророчиця, вдова», яка, натхнена Святим Духом, також пророкувала про Христа. Євангеліє розповідає, що вдень і вночі постом і молитвою вона служила Богові.Згідно Протоєвангелію від Якова, Симеон став священиком Єрусалимського храму після вбивства в ньому Захарії, батька Іоанна Хрестителя.

Те, що Симеон був священиком повідомляли святителі Афанасій Великий у книзі про спільне єство Отця і Сина, Кирило Єрусалимський у Слові про Стрітення Господнє, Епіфаній кіпрський у вченні про отців Старого Завіту. Святий Симеон незабаром помер, знаючи, що свята Родина перебуває в Єгипті у відносному спокої.

Він був вже у глибокій старості (Передання говорить, що йому було 360 років; ю версію підтримував й святий Димитрій Ростовський).Цей праведний старець Симеон вважається захисником маленьких дітей.

Тільки старець Симеон  та 84-річна вдова впізнали в тендітній Дитині лик Сина Божого. Вони є представниками безлічі чоловіків та жінок усіх часів, які, як і вони, здатні розпізнати у Христі світло, яке освітлює їхнє життя та надає сенсу їхньому існуванню.

Праведність Симеона — це його справедливість, тобто вірність Закону Божому, в чому він подібний до Захарії та Єлисавети, Йосифа з Ариматеї або Корнилія, описаних у Діяннях Апостолів. Іншою ознакою є побожність, тобто надзвичайна пошана до Бога (Єр 22:25), риса, якої часто бракувало вибраному народу (Мих 7:2).

У Старому Завіті пророча харизма асоціювалася з даром Духа Божого. Тому Симеон представлений як пророк. Тому його словами та діями керує сам Бог, він говорить слова, які походять від Бога. Тому він є свідомим знаряддям Бога і Його дій щодо Ізраїлю. Звідси певність зустрічі з Месією. Це був великий подарунок для Симеона, але водночас він мав зіграти важливу роль у розкритті Його місії.

За тлумаченням натхненних Отців Церкви, «спасіння Боже», яке побачили очі старця Симеона, є не що інше, як Христос. «Спасінням він назвав втілення Єдинородного», — каже святий Феофілакт Болгарський; «Христа Бога в Біблії прийнято називати спасінням», — зазначає святий Василій Великий. А бути спасінням означає Його втілену присутність, за словами святого Афанасія Олександрійського. «Він приготував [спасіння] Христа від початку світу, і воно було відкрито нам в останні віки», — коментує святий Кирило Олександрійський, який цитує апостола Петра: «ви були відкуплені дорогоцінною кров’ю Христа, як Агнця непорочного й непорочного, який був призначений перед заснуванням світу, але з’явився для вас в ці останні часи» (1 Петра 1:18-20).

Таким чином стає зрозумілим, що «спасіння Боже» — це Слово Боже, то самий Логос, «Який для нашого спасіння в останні дні перебував в утробі Пресвятої Діви і через неї народився в тілі без будь-якої зміни» за словами святого Іоанна Дамаскина.

Праведний Симеон не тільки сповідував, що Немовля на його руках є Христос, Спаситель світу, але й став провидцем неприступного та нетварного світла, божества Христа, про що ясно вчить святий Василій Великий: «Анна була сповіщаючи, Симеон тримав на руках малого немовля великого Бога, поклоняючись Йому; вони не зневажали видіння, але прославляли велич Його божественності. Бо Божественна Сила була видима, як світло крізь скляні нитки крізь людське тіло, сяючи крізь тих, хто мав очі серця очищені».

Варто зазначити, що справді було сказано Симеону, що «він не побачить смерті, перш ніж побачить Христа Господа» (Лк. 2:26). Але святий Симеон не переставав зберігати чистими очі свого серця. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5, 8), – каже Господь. «Світло праведних радіє, а світильник безбожних погасне» (Приповісті 13: 9), – говорить мудрий Соломон.

Велич Симеона полягає в його смиренні. У простоті, з якою його очі бачать порятунок у тілі немовляти, у новому житті, яке щойно розквітає, у ніжності його обіймів, коли він колисує дитину на руках, у його готовності піти з дороги, зробити місце для інших, залишити своє місце, зменшитися для того, щоб хтось виріс. Із задоволенням, що інший виросте.

Старець Симеон виділяється серед великих особистостей і пророків Старого Завіту, тому що він був визнаний гідним поклонятися «великому Богу, як мале немовля», а саме Христу, тоді як інші пророки передвіщали Бога-Слова, Христа, Який втілиться через Богородицю. І збережені нетлінні мощі святого Симеона є великим свідченням Благодаті і слави, яку він отримав від Бога, як говорить псалмоспівець: «Світло для праведних і радість для щирих серцем» (Псалом 97:11). Святитель Кирило Олександрійський говорить: «У розумі і серці кожного чистого і праведного сяє духовне і божественне світло».

А божественне світло, яке засяє в праведних, є не що інше, як просвітлююча сила Святого Духа

Образ Симеона, який тримає на руках Ісуса Христа, походить з іконографії свята Стрітення Господнього. Постать старця Симеона є образом народу, який чекає спасіння у Христі. Під час повечір’я свята Стрітення Господнього повторюються вищезгадані слова (Лк. 2, 29-31). У них містяться думи про те, що Спаситель, автор Старого і Нового Завіту, принесений до храму, приймає жертву Старого і Нового Завітуу вигляді двох горлиць. Творець Закону стає його виконавцем. Канон наголошує на тому, що Син Божий підкоряється закону, даному простим людям. Напис на іконі Симеона, який тримає Ісуса на руках, означає: «Той, хто несе Бога», а буквально «Той, хто приймає Бога». Цей образ виражає духовне батьківство. Симеон представлений як заступник люде перед Боголюдиною Христом.

Цей тип зображення з’являється в пізньому візантійському мистецтві. І в іконі, і в змісті дивовижного слова Божого ми відчуваємо неймовірну духовну красу зустрічі. Який надзвичайний цей старець з Юнаком на руках, якими таємничими є його слова: «Бо очі мої бачили Твоє спасіння». І поступово ми починаємо розуміти найглибший сенс цієї події, яка має безпосередній зв’язок зі мною, усім моїм життям і життям усього людства.

Все наше життя, в його кінцевому та найглибшому значенні, зіткане з розлуки і зустрічі, живе в очікуванні зустрічі і насправді є однією безперервною зустріччю з невідомим майбутнім. Хіба це не символ якогось найбільшого і прекрасного очікування? Хіба цей старий, який все життя чекав, не є символом справжнього людського життя? І він чекав не чогось випадкового, малого, обмеженого, а того світла, що все осяє, тієї радості, що все наповнить. І як дивно, як невимовно добре, що це світло, ця радість, ця відповідь була дана в Дитині. І ти буквально бачимо ці тремтячі старечі руки, які з любов’ю й обережністю приймають сорокаденне Немовля, ці очі, спрямовані на маленьку Істоту, цю раптову, всеосяжну славу. «Тепер ти можеш відпустити мене з миром, я бачив, я тримав, я прийняв Того, що містить увесь сенс життя!»

І чи не час поставити питання: чого я чекаю? Про що все сильніше та рішучіше нагадує стукіт мого серця і календарні сторінки, що падають одна за одною, як осіннє листя? Чи моє життя постійно перетворюється на очікування зустрічі з найважливішим? Це те, що трохи забуте свято зустрічі душі з любов’ю, зустрічі з Тим, Хто дав мені саме життя як можливість чекати і через це радісне очікування зробив можливим його зміну і трансформацію. Якби ж ми могли дочекатися, як чекав праведний Симеон, який все своє життя перетворив на чекання, і зустріти те, чого ми чекали, і взяти це в свої руки, і отримати Світло, що перемогло темряву!

Яка велика слава на небі належала святому Симеону Богоприимцю, який тримав у своїх руках Спасителя світу, про що яскраво свідчить наступний випадок, описаний в житії святого преподобного Петра Афонського (пам’ять 12 червня).

Як візантійський полководець під час бою Петро був поневолений, закутий та кинутий у в’язницю в місті Самарі на березі річки Євфрат. Довго томячись у в’язниці, Петро зі сльозами молився до святого Миколая, щоб той благав від його імені Бога визволити його з ув’язнення, обіцяючи, що повністю присвятить себе Богові. Йому уві сні явився святий Миколай і сказав, що хоч він [св. Миколай] молиться Богу за нього, Бог відкладає його визволення, тому що він [Петро] раніше дав подібну обітницю Богові, але не дотримав її. І далі святий Миколай радив Петру, щоб він молився святому Симеону Богоприимцю, «який дуже сильний перед Богом і стоїть біля Престолу Божого разом з Пресвятою Дівою і святим Іоаном Предтечею».

Петро послухався поради святого Миколая та почав молитися святому Симеону. Йому знову явився святий Миколай разом зі святим Симеоном не уві сні, а наяву. Петро побачив Симеона славного вигляду, зі світлим обличчям, одягненого в ризи старозавітного священика із золотим жезлом у руці. Святий Симеон сказав Петру: «Хочеш виконати обітницю та стати ченцем?» На те Петро відповів: «Так, пане, з Божою допомогою». Тоді Симеон доторкнувся своїм жезлом до кайданів Петра, і ланцюги розплавилися, як віск. Відчинивши двері темниці, святий вивів Петра з темниці. Пізніше Петро став аскетом на горі Афон а був канонізований.

Далі розповімо про долю святих мощів праведного Симеона. Десь між 565 і 578 роками нашої ери тіло, яке вважається тілом Симеона, було перенесено з Сирії чи Єрусалиму до Константинополя. Приблизно під час облоги Константинополя (1203 р.) мощі були захоплені та відправлені до Венеції; однак шторм змусив корабель зайти в порт Задар на узбережжі Далмації (зараз це Хорватія). Мощі спочатку поклали у Велику Госпу (церкву Богородиці), а потім перенесли до церкви Св. Стефана, яка стала називатися святинею Св. Симеона Богоносця. Симеон є одним із чотирьох святих покровителів хорватського міста Задара; його свято там додатково відзначається 8 жовтня. У жовтні 2010 року Задарський архієпископ Желимир Пульїч передав невеликий срібний релікварій, що містить частину мощів Симеона, архієпископу Феофілакту Йорданському, який представляв Теофіла III, грецького православного патріарха Єрусалиму, для монастиря святого Симеона Богоносця в Єрусалимі.

Старець Симеон має бути в серці кожного віруючого. Це символ довіри Богу, довіри абсолютної. А чи ми взагалі маємо довіру до Бога.

Але найпрекраснішим моментом у його житті є зустріч з Богом, Якого він бере на руки. Він торкається Його. Ви серйозно зустрічали правдивого Бога у своєму житті? Бог, якого Ви очікували. Неважливо, скільки вам зараз років. Бо справа не у віці Симеона (скільки йому було років ми точно не знаємо). Йдеться про мою і вашу відкритість до прийняття Бога. Не тільки в містерії Різдва, теплих колядках і запаленій ялинці. Йдеться про Бога, який пронизує всі простори життя. Боже, що наповнює душу віруючої людини до країв!

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.