Слово про святого рівноапостольного Косьму Етолійського

Ексклюзив. Возлюблені у Христі брати і сестри! Сьогодні, 24 серпня, Свята Церква вшановує пам’ять святого рівноапостольного Косми Етолійського — великого подвижника, проповідника та мученика. Його ім’я відоме не лише у Греції, його батьківщині, але й далеко за її межами. Він є світочем усього християнського світу, адже його слово й приклад долають кордони, епохи та народи. Ми згадуємо його не як постать далекої історії, але як живого наставника, котрий промовляє і до нас, людей XXI століття. У його житті відблискувала сила істини Христової, у його словах звучав заклик до покаяння й освіти, у його смерті — перемога любові над ненавистю.

Святий Косма народився 1714 року в селі Мегало-Дендро в Етолії, від чого і дістав прізвисько «Айтолос». Початкову освіту він здобув у рідному краї, а згодом працював учителем у навколишніх селах. Його жага до знання привела його на Святу Гору Афон, де він навчався у школі Афоніаді. Серед його наставників були архідиякон Ананій Дервіцанос, відомий вчений Микола Царцулій, а також видатний богослов, святий преподобний Євгеній Вулгаріс. Тут його ще називали Констасом.

На Афоні він вступив до монастиря Філофей, де був пострижений у ченці під іменем Косма та висвячений у священики. В монастирі він поглиблював знання Святого Письма. Особливе враження справили на нього слова апостола Павла: «Ніхто нехай не шукає своєї користі, але користі іншого» (1 Кор. 10, 24). Цей заклик спонукав його вийти з обителі й віддати себе на служіння простому народові.

Отримавши благословення Константинопольського патріарха, у 1760 році, у віці 46 років, святий вирушив у місіонерські мандрівки по Греції, Македонії, Епіру, Малій Азії (бо там до 1920-тих років жила потужна грецька спільнота) та Іонічних островах. Він вів прості, але глибокі проповіді, звертаючись до сердець людей.

У своїх проповідях святий пояснював причину виходу з монастиря: «Я покинув власне просування та власні інтереси і пішов, щоб ходити з місця на місце та навчати братів моїх». Із болем він описував стан народу: «Хіба ви не бачите, як наш народ став лютим, як дикі звірі, через брак освіти?»

Де б він не проповідував, громади ставили хрест і підвищення, щоб усі могли бачити й чути його слово. Його проповідь супроводжувалася благодатними знаменнями: на Кефалонії за його молитвою зцілилася паралізована рука кравця та піднявся з постелі нерухомий чоловік; там же за словом святого з каламутного джерела почала бити чиста вода.

Його слово досягало навіть сердець злочинців. Коли він зустрів розбійників, їхній ватажок підійшов, щоб поцілувати йому руку. Святий дав їм духовні настанови, і багато з тих, хто ще вчора жив грабунком, або пішли в монастирі оплакувати свої гріхи, або почали чесно жити серед людей. Особливістю його проповіді був живий діалог зі слухачами. Він ставив прості запитання, аби перевірити, чи дотримуються вони найвищої заповіді — любові. «Я хочу, — казав він, — випробувати вашу любов, побачити, чи вона справжня.

Подорожі та діяльність Косми традиційно можна назвати місіонерськими. Але чи цілком доречний цей термін? Адже на час його проповідей багато жителів Балкан вже були християнами. Безсумнівно, проповідь була цілком виправданою та актуальною — частина населення добровільно прийняла іслам.

Багато греків, сербів та болгар залишалися православними лише за назвою, але не за духом. Вони були мало знайомі з основами православного вчення та відійшли від святоотцівської традиції. Місіонерська діяльність Косьми була багатогранною — з одного боку, він прагнув повернути тих, хто покинув Християнство, до лона Церкви, а з іншого боку, хотів відновити чистоту християнського життя, поширити святоотцівську традицію та зміцнити єдність народу.

Святий Косьма відвідав зі своїми проповідями не лише грецькі терени, але й слов’янські, зокрема Болгарію та Сербію. «Тисячі міст і сіл не чули слова Божого», – сказав Косьма в одному зі своїх уроків. Розуміючи складність ситуації, він об’їхав практично всю територію Константинопольського патріархату. Особливу увагу він приділяв регіонам, над якими нависала загроза ісламізації та втрати національної культурної ідентичності. Так, він кілька разів бував у Північному Епірі, неодноразово відвідуючи ті самі поселення та підтримуючи місцевих жителів своїми палкими проповідями.

Сотні проповідників та вчених намагалися просвітити своїх співвітчизників. Чому їхні місії не дали жодних суттєвих результатів? Одні здалися при перших же труднощах; інші не були готові до такого відповідального та безкорисливого служіння. Не маючи добре продуманого плану та програми дій, необхідних знань і таланту, вони швидко впали в розпач, не зумівши подолати початкові труднощі, що виникли.

Проте святий Косьма не здавався та самовіддано продовжував свою просвітницьку справу, яка була пов’язана з безліччю небезпек, зневір й важких випробувань. Святий розмовляв з народом не як учитель зі своїми учнями, а як рівний, простою та доступною мовою, а не архаїчною книжковою. Народ не розумів такої мови, і тому вона його відштовхувала та відчужувала; ці почуття неминуче передавалися і проповіднику.

Його проповідь, сповнена благодаті Святого Духа, була простою, спокійною та лагідною. Вона приносила християнам велику духовну користь. Сам Господь допомагав йому та підтверджував його слова знаменнями та чудесами, так само як Він підтверджував проповідь апостолів.

Люди почали з ентузіазмом вітати святого; зрештою, хвала йому поширилася по всій Греції, і десятки тисяч людей приходили послухати його проповіді.

Святий відвідував найнедоступніші місцевості, де не було не лише транспорту, а й доріг, а розбійники та злочинці мали свої схованки. Люди цінували його самопожертву, бо він зрікся всіх своїх особистих інтересів заради своєї просвітницької справи та вирушив у довгу, виснажливу та небезпечну подорож вздовж Балканського півострова. «І тепер, милістю Господа нашого Ісуса Христа, у мене немає ні гаманця, ні скрині, ні дому, ні іншої ряси, крім тієї, яку я ношу». Так він став прикладом безкорисливої любові до ближнього, про яку говорив у своїх повчаннях, і закликав своїх співвітчизників наслідувати його приклад. «Моя справа, ваша справа – це справа для нашої віри та нації».

Діяльність Косьми мала не лише місіонерський характер, а й була спрямована на об’єднання народу. Косьма хотів зробити Церкву центром зосередження та підготовки сил тих, хто зацікавлений у духовному відродженні нації, що в майбутньому мало б дати змогу національній свободі. «Свята Церква подібна до матері… Наша свята Церква — це джерело, яке освіжає спраглих. І священики повинні служити щодня, щоб Христос благословляв народ і зберіг країну».

Національне оновлення невіддільне від духовного оновлення, тому Косьма ґрунтовно розповідав тим, хто втратив зв’язок з православною традицією, про необхідність жити згідно з вченням Церкви; розповідав про значення обрядів і таїнств. У своїх проповідях він описував будівництво та використання різних частин храму, розповідав про те, як слід здійснювати таїнства шлюбу та хрещення.

Завдяки його ревності було побудовано понад двісті грецьких шкіл і ще понад тисячу відновлено — як грецьких, так і загальних. Сам він заснував десятки нових осередків науки, серед яких — дві школи для виховання вчителів. Більше того, він надихав громади, щоб вони самі, з власних сил, дбали про учителів для своїх дітей.

Та ще важливішим було інше: він очолив відродження віри Христової та повернув людям надію. Його проповіді запам’ятовувалися на десятиліття, а слова пророчі передавалися з покоління в покоління.

У простій сільській місцевості, прагнучи утвердити цінність християнської школи, святий звертався до народу так:

— «У вас тут, у вашій країні, є школа, де діти можуть читати?»

— «У нас немає, святий чоловіче Божий».

— «Зберіться всі разом, щоб створити добру школу, і поставте уповноважених керувати нею, і майте вчителя, щоб усі діти, багаті й бідні, могли навчитися читати. Бо зі школи ми пізнаємо, що таке Бог, що таке Свята Трійця, що таке ангели, демони, рай, пекло, чеснота, зло, що таке душа, тіло тощо. Бо без школи ми ходимо в темряві, зі школи відкривається монастир. Якби не школа, де б я навчився вас навчати?»

Він навчав, що будь-яка освіта мусить мати підґрунтям Христа, любов до Нього і до ближнього. Бо, як застерігав святий: «Інакше, якщо школа не буде такою, як він її описував, вона буде холодною, байдужою, противником істинної віри, школа виродиться, бо вона не відповідає своєму призначенню та підриває основи суспільства».

Завдяки його настановам заможні люди жертвували кошти не лише на школи, але й на прикрашення храмів, на придбання Священних книг, на покривала для жінок, щоб ті приходили до храму з покритою головою, на молитовні мотузки та хрести для простого люду, на хрестильні купелі, щоб діти охрещувалися належним чином. А сам святий роздавав ці дари з пастирською любов’ю, дбаючи про духовне зростання народу.

Святий Косьма — не лише учитель, але й будівничий душ. Він залишив нам заповіт: що справжня наука починається зі світла Христового і веде до спасіння.

Нехай його приклад надихає нас і сьогодні — бачити в освіті шлях до Бога, у вірі — силу надії, а в любові — основу усього життя.

Окрім своєї великої освітньої та релігійної діяльності, Косьма Етолійський, окрім своєї християнської простоти та святості загалом, також відомий своїми різноманітними пророцтвами. Варто згадати деякі з них, найхарактерніші та найвражаючі:«Бажаний факт настане приблизно в третьому поколінні. Його побачать ваші онуки». Дійсно, через три покоління (кожне покоління оцінюється в 25 років) «бажаний факт», тобто визволення грецької нації від «турецького ярма», було досягнуто!

«Прийдуть червоні шапки, а потім англійці на 54 роки, а потім це стане римською (грецькою) системою». Це пророцтво було сказано на Кефалонії після звільнення Іонічних островів. «Червоними шапками» називають французьких солдатів за кольором їхніх головних уборів. Дійсно, після венеціанців Іонічні острови захопили французи, а після їхнього відходу прийшли англійці, чиє перебування тривало 54 роки (1810-1864), тобто рівно стільки, скільки пророкував святий.

Основою соціально-політичної концепції святого Косьми були справжня віра, справжня освіта та цілісне соціальне вчення. Проте, його роль у оновленні Балкан не можна звести до цих трьох елементів, якими б надзвичайно важливими вони не були. Показово, що вчення святого Косьми відіграло дуже велику роль навіть у відродженні сільського господарства та створенні економіки — проповідник давав місцевим жителям поради щодо догляду за фруктовими деревами, він першим розповів їм про необхідність щеплення дерев, і це, природно, призвело до збільшення врожаїв. Володіючи базовими знаннями в багатьох галузях науки, святий Косьма, безсумнівно, був знайомий і з останніми інноваціями в сільському господарстві. Він дбав не лише про духовне спасіння своєї пастви, але й прагнув допомогти їм гармонійно впорядкувати своє життя на землі. У цьому контексті його розповідь про останні сільськогосподарські інновації є цілком виправданою та доречною.

Місіонерська діяльність святого Косьми тривала двадцять років. Скрізь його вважали святим, бо він також мав дар пророцтва. Поряд з його вченнями збереглося також багато пророчих висловів. Він говорив символічно, щоб турки не зрозуміли, маючи на увазі, наприклад, «чого ми бажаємо», а не «грецьку революцію».

І навіть турки любили та поважали його. Знаменитий Алі-паша з Яніни (про якого згадує в романі «Граф Монте-Кристо» Олександр Дюма-батько) глибоко поважав роботу проповідника та шанував самого святого як велику та праведну людину та одну з найвидатніших особистостей епохи. Вони були особисто знайомі, і паша завжди захищав святого, надаючи всіляку підтримку його просвітницькій роботі.

Святий Косьма проповідував не лише словом, а й справою, домагаючись упорядкування громадського життя. Серед реформ, до яких він закликав, було припинення торгів у неділю. Це рішення різко зменшило обороти ринків і викликало спротив купецтва; особливе невдоволення постало серед частини єврейських торговців, адже перенесення базару на суботу входило у конфлікт із дотриманням їхнього суботнього відпочинку. Обурилися й сільські старійшини, бо люди, слухаючи проповідника, почали мислити самостійно.

На тлі такої напруги вороги святого склали витончений план. Багаті лихварі та купці, зазнавши значних збитків, зібрали вкрай велику суму — двадцять п’ять тисяч монет — і віддали Курту-паші за його голову (сума, співмірна вартості приблизно 12 500 овець; у сучасних перерахунках — близько півтора мільйона доларів).

24 серпня 1774 року святого Косьму Етолійського повісили, а тіло кинули в ріку Апс на теренах сучасної Албанії. Та мученицький кінець став не поразкою, а печаттю його служіння: пам’ять про нього вкорінилася, тоді як імена гонителів щезли. Так Господь обертає людську злобу на свідчення сили благовістя, а жертовність праведника — на джерело надії для вірних.

Життя святого священномученика Косьми Етолійського було не лише послідовністю подій чи випадків історії — воно стало справжньою проповіддю, втіленою в тілі й дусі. Він не просто навчав словом, а передусім засвідчував власним прикладом, що істинний шлях християнина — це шлях жертовності, смирення і постійної праці для спасіння ближніх.

Убогість, яку обрав святий, не була вимушеним станом, але добровільним відреченням від земних благ. Його проста ряса і босоніжні дороги промовляли до людей сильніше, ніж будь-які прикраси красномовства. У цьому він нагадував апостолів, які залишили все, щоб наслідувати Господа.

Святий Косьма показав, що основа всього — непорушна віра в Боголюдину Христа. Без неї людська душа подібна до лампади без олії: може бути гарною зовні, але без світла. Він підносив серця до таїнств Церкви, закликав до молитви, посту й життя у покаянні, аби в людині відродився справжній духовний зір.

Але він бачив ще одну небезпеку — темряву невігластва. «Народ наш, — казав він, — став лютий, як дикі звірі, через брак освіти». Тому він не лише проповідував, але й будував школи, розуміючи, що через освіту відкривається шлях до пізнання істини. Грамотність, на його переконання, була ключем не тільки до культурного, а й до духовного відродження цілого народу.

У серці святого пульсувала любов до ближнього, і саме цю любов він вимірював у слухачів, запитуючи: «Я хочу випробувати вашу любов, побачити, чи вона справжня». Для нього віра не могла бути лише теорією; вона мала виявлятися у прощенні, у допомозі бідному, у живій жертовності. Покаяння він розумів як переміну життя, а не пусте слово.

Його голос звучав і проти пристрасті до багатства. У світі, що постійно прагнув наживи, він нагадував: справжнє багатство — це не срібло й золото, а чесноти, любов і надія на Царство Небесне.

У добу, коли віра Христова була принижена, святий Косьма не злякався говорити істину. Його голос звучав не як політична промова чи людська вигадка, але як слово Євангелія, здатне підносити народ і пробуджувати сумління. І сьогодні, коли неправда часто вбирається в привабливі шати, нам необхідно наслідувати його мужність — стояти за істину Христову, навіть якщо це приносить незручність або викликає ворожнечу.

Святий Косьма бачив у освіті не лише користь для розуму, але ключ до спасіння. Він засновував школи, бо розумів: народ, що не знає Писання, легко піддається омані й духовному рабству. І нам нині, коли знання множаться без міри, важливо плекати розсудливість, відрізняючи вартісне від пустого, істину від облуди. Особливо необхідно виховувати духовну грамотність — читати Євангеліє, вивчати святоотцівське передання, щоб віра не була поверховою, а глибокою і свідомою.

Життя святого Косьми є також прикладом добровільного самозречення. Він відкинув розкіш і зручність, щоб стати всім для всіх. Його бідність була вибором, а не браком. Це була його проповідь у ділі: служіння не собі, а ближнім. Цей приклад і нам залишає урок: справжнє християнство — це не слова, а щоденна жертовність, що виявляється у добрих вчинках, у допомозі потребуючим, у милосерді до тих, кого світ забуває.

Та, можливо, найбільший дар святого Косьми — це дар надії. У тяжкі часи поневолення він не дозволив народові впасти у відчай, а відкривав перед ними горизонти свободи й відродження. Його пророче слово підтримувало людей, нагадуючи, що Бог керує історією і навіть найбільше горе не є останнім словом. І ми сьогодні, коли світ тривожний і майбутнє непевне, маємо пам’ятати: Господь не залишає Своїх дітей, і Його промисел завжди веде до добра.

Життя і мучеництво святого рівноапостольного Косьми Етолійського є не лише спогадом минулого, але й дороговказом для нас сьогодні. Він показує, що істина Христова сильніша за будь-які переслідування, що освіта, вкорінена у вірі, підносить народ, а любов і самопожертва стають перемогою навіть тоді, коли світ здається ворожим.

Для нас, українців, його приклад особливо цінний. Бо ми також проходимо через випробування, боремося за гідність, за духовну свободу, за збереження нашої віри та культури. Як колись святий Косьма підтримав свій народ, так і сьогодні його слово звучить як заклик і для нас: стояти у правді, берегти школу й Церкву, плекати любов до ближнього й довіряти Господньому Промислу. Нехай же святитель і мученик Косьма буде для України небесним заступником, нехай його світильник віри і надії освітлює і наш шлях, зміцнює у випробуваннях і провадить до воскресіння й оновлення нашого життя у Христі. Амінь.

Ігумен Феофан Полоцький.