Слово про святого пророка Єремію

Ексклюзив. Возлюблені у Христі брати і сестри! Святого Єремію називають плачучим пророком, бо він оплакував гріхи свого народу та скорботно ставився до власної нездатності навернути їх до Бога. Він проголошував звістку про гріх та покарання; однак його послання було не лише песимістичним. Він також передавав послання надії та втіхи не лише для людей того часу, а й для нас сьогодні. Бог послав Єремію до народу, що руйнувався, щоб попередити їх про неминучу загибель – попередження, до якого вони не прислухалися. Однак, найтривалішою спадщиною Єремії може бути спадщина надії. Тож ким був цей плачучий пророк у вмираючій нації, який також приніс такі слова втіхи та обіцянки?

Святий Єремія є одним із головних пророків Біблії, чиє життя та вислови зібрані в біблійній книзі, названій на його ім’я. Його пророцтва, одні з найсуворіших та найпесимістичніших у всій біблійній літературі, були спрямовані як докір євреям, які піддалися ідолопоклонству та розбещенню.

Важливо знати контекст часів Єремії, щоб зрозуміти його життя. Частково це вимагає часткового огляду історії ізраїльтян в Обіцяній землі.

Цар Соломон правив ізраїльтянами, Божим народом, у десятому столітті до нашої ери. Однак нерозумні дії його сина Ровоама призвели до розколу, в результаті якого царство було розділене на північне царство Ізраїлю та південне царство Юдеї, кожне зі своїм царем. Обидва царства занурилися в корупцію та гріх, незважаючи на неодноразові попередження пророків, посланих Богом — таких пророків, як святий Єремія. Таким чином, Бог попереджав, що їх наздоженуть завойовники.

У 721 році до нашої ери північне царство Ізраїлю впало під натиском ассирійців. Південне царство Юдеї тимчасово згуртувалося під керівництвом царя Єзекії та уникло знищення від військ Ассирії під завдяки чудесному втручанню (2 Хронік 32). Однак, за Єзекією одразу ж прийшов його нечестивий син Манасія. Зрештою, Манассія був забраний ассирійцями, але у полоні він покаявся у своїх злих шляхах. А потім все знову погіршилося, коли за ним прийшов Амон, абсолютно нечестивий цар. Ще один короткочасний підйом стався за царя Йосії, але після цього Юдея перетворилася на хаос маріонеткових царів, поставлених Єгиптом та Вавилоном, деякі з яких правили лише три місяці.

Тим часом Ассирію завоював повсталий проти неї Вавилон. У 586 році до нашої ери південне царство Юдеї остаточно впало під владу Вавилонської імперії, оскільки мури Єрусалиму були проломлені, Храм зруйнований, а міські стіни зруйновані.

Пророк Єремія постав у найтяжчі часи для Юдеї. Його голос лунав від днів царя Йосії, благочестивого реформатора, що прагнув повернути народові чистоту віри, — і аж до падіння Єрусалиму. Єремія бачив коротке царювання Йоахаза, сповнене тривоги й політичних потрясінь. Він пережив дні Йоакима, коли юдейська земля стала залежною від могутнього Вавилону. Він свідчив про коротку й трагічну долю Йоахіна, царя, що пробув на престолі лише три місяці, перед першим полоном. І нарешті, Єремія пророкував у роки Седекії, останнього царя Юдеї, за якого місто святе було зруйноване, а народ відведений у вигнання.

Так, життя Єремії пролягло крізь панування п’яти царів. Але понад усім цим він ніс вістку не людської надії, а Божого задуму: навіть серед руїни Господь не полишає Свій народ, а готує йому дорогу відродження.

Єремія народився в священицькій родині в Анатоті, приблизно за три милі від Єрусалиму. Його було покликано пророком на тринадцятому році правління царя Йосії. Протягом приблизно сорока років Єремія промовляв від імені Бога до народу Юдеї.

Хоча дата народження Єремії не зовсім ясна, він отримав Божий поклик у молодому віці, ймовірно, підлітком (Єремії 1:6). Він почав проголошувати Божі послання та продовжував робити це крізь випробування та небезпеки.

Після кількох років проповідування родина Єремії повстала проти нього і навіть задумала його вбити (Єремії 1:8 , 11:21-23, 12:6). Протягом багатьох років його шмагали та заковували в колоди ( Єремії 20:1-3 ), на нього нападав натовп ( Єремії 26:1-9 ), цар погрожував йому (Єремії 36:26 ); пророка висміювали (Єремії 28). Деякі князі Седекії заарештували Єремію, побили його, звинуватили у державній зраді та відправили до в’язниці (Єремії 37:1-15), звідки його потім кинули в глибоку порожню криницю (Єремії 38:1-6). Він пережив облогу Єрусалиму разом з іншими і був там, коли людей забирали в полон.

Пророк Єремія залишився вірним своєму покликанню навіть після падіння Єрусалима. Коли юдеї втекли до Єгипту, він вирушив разом із ними й там, у місті Тафнісі, продовжував нещадно докоряти своєму народові за впертість і невірність Богові. Чотири роки прожив Єремія серед вигнанців, і в цей час, за переказами, здобув пошану від єгиптян: своєю молитвою він позбавив околиці від крокодилів та інших небезпечних гадів.

Та коли пророк почав звіщати, що й земля Єгипту не уникне меча вавилонського царя і що юдеї, які там оселилися, також зазнають погибелі, гнів його співвітчизників вибухнув із новою силою. За позабіблійними джерелами, вони закидали пророка камінням до смерті. І того ж року пророцтво справдилося: військо Навуходоносора справді спустошило Єгипет.

Існує навіть переказ, що через два з половиною століття цар Олександр Македонський переніс мощі святого пророка Єремії до новозаснованої Олександрії. Навіть після смерті пророка Єремію вважали чудотворцем. Вважалося, що пил з його гробниці зцілює від укусів змій, і багато християн моляться йому з цією метою.

Такою була трагічна доля мужа, який не боявся говорити правду, навіть тоді, коли ця правда оберталася проти нього самого. Юдею відвели в полон, а землю, даровану Богом, народ утратив. Це була не сваволя Господа, а наслідок їхньої власної впертості. Адже їх застерігали знову й знову. Господь не поводився з ними жорстоко — навпаки, Його довготерпіння свідчило про любов. «Я полюбив тебе вічною любов’ю», — промовляє Господь устами пророка (Єремії 31:3). Але посланців Божих юдеї гнали, висміювали й убивали. Єремія служив Богові навіть тоді, коли це означало відмовитися від усього та зіткнутися з переслідуваннями в культурі, яка відмовилася від Бога. Чи ми готові зробити те саме?

Дивлячись на життя святого пророка Єремії, ми можемо винести для себе великі настанови. Перша з них — Господь знає кожного з нас ще до нашого народження. Він не лише бачить наше життя наперед, але й має для нього задум. Ми створені не випадково, а з любов’ю й метою. Немає на землі жодної людини, яка б була «зайвою». Кожному з нас Господь дарував унікальну особистість, неповторні здібності й навіть наші слабкості — усе це в Його премудрому плані.

Але сьогодні, брати і сестри, світ намагається нав’язати нам інші мірки цінності. Він каже: ти вартий стільки, скільки маєш у банку на рахунку; стільки, якою квартирою володієш; стільки, яка машина стоїть під твоїм вікном. І багато людей справді починають жити цими мірками: рахувати свої статки, вимірювати себе за посадою, одягом чи статусом у суспільстві. Та все це — тимчасове. Сьогодні є квартира й машина, завтра їх може не бути. Сьогодні рахунок наповнений, а завтра спорожніє.

Але Божа любов не змінюється, і Його оцінка не залежить від наших «володінь».

Згадаймо покликання пророка Єремії. Він був юнаком, наляканим тягарем Божої місії, і промовив: «Я ще хлопчик!» Та Господь відповів йому: «Не кажи: «Я хлопчик», бо до всіх, до кого Я пошлю тебе, ти підеш, і все, що Я накажу тобі, будеш говорити. Не бійся їх, бо Я з тобою, щоб рятувати тебе» (Єр. 1:6–8).І від тієї хвилини Єремія вже не злякався ані царя, ані сильних світу цього. Він проголошував істину, навіть коли це загрожувало його життю.

Тож і для нас тут є урок. Ми не повинні визначати себе мірками світу — ні банківським балансом, ні ключами від автомобіля чи новими меблями в оселі. Наша справжня гідність — у тому, що ми є творіння Божі, Його образ і подоба, Його улюблені діти.

Але найбільше, брати і сестри, життя пророка Єремії нагадує нам про те, що без покаяння немає справжнього оновлення. Саме цим словом він невтомно звертався до свого народу, закликаючи відвернутися від гріха й повернутися до Господа.І серед гнаних був і пророк Єремія — він до останнього подиху свідчив, що любов Божа й Його справедливий суд нероздільні. Книга Єремії дарує нам багато уроків, але два з них особливо важливі: покаяння та вірність Господа.

Господь знову і знову подавав Свій народ до покаяння. Наш Бог — це Бог милосердя і прощення. Та якщо людина вперто відкидає Його заклик, справедливий Суддя не може без кінця терпіти зло. Тоді наступають плоди гріха, і народ сам пожинає те, що сіяв.

Але навіть у цьому — бачимо велич Божої любові. Бо коли ми, як колись Юдея, впадемо у великі провини й опинимося в тяжкому становищі з власної вини, Господь і тоді нас не залишає. Він кличе нас: «Поверніться до Мене всім серцем вашим!» — і чекає покаяння, щоб дарувати через це нам всім зцілення.

Тому, брати і сестри, головний урок пророка Єремії для нас сьогодні — ніколи не відкладати покаяння. Бо в ньому — єдиний шлях до справжнього оновлення і до відновлення спільності з Богом.

Варто згадати й те, що в одному з найвідоміших уривків Біблії, Єремії 29:11 (Бо знаю Я всі задуми Свої щодо вас, задуми щодо процвітання вашого, а не лиха, щоб дати вам майбутнє і надію) святий Єремія свідчить про те, що навіть у часи страждання та розпачу Бог обіцяє, що Його плани спрямовані не на знищення, а на відновлення. Для юдеїв у вигнанні це було послання: терпіть, бо прийде час повернення й відбудови. У християнській традиції цей вірш читають ще ширше — як нагадування, що Бог має добрий задум для кожної людини, навіть якщо шлях до нього проходить через труднощі.

Пророцтва Єремії пропонують нам унікальне розуміння розуму та серця одного з вірних Божих слуг. Книга містить численні особисті висловлювання емоційної взаємодії, зображуючи Єремію не лише як пророка, покликаного донести Боже послання, але й як щиру людину, яка співчувала своєму народові, бажала суду для злочинців і також турбувалася про власну безпеку.

Важливо, що книга Єремії також дає нам найчіткіше уявлення про Новий Заповіт, який Бог мав намір укласти зі Своїм народом після приходу Христа на землю. Цей новий завіт мав стати засобом відновлення для Божого народу, оскільки Він мав вкласти Свій закон у них, написавши його на серцях з плоті, а не на кам’яних скрижалях. Замість того, щоб зміцнювати наші стосунки з Богом через певне місце, таке як храм, Він обіцяв через Єремію, що Його народ пізнає Його безпосередньо, знання, яке приходить через особу Його Сина, Ісуса Христа (Єремія 31:31–34; див. також Євреїв 8:6).

Коли ми дивимося на життя пророка Єремії, то бачимо не лише велику постать Божого посланця, але й людину — таку саму, як ми з вами. Часто ми схильні підносити біблійних героїв на п’єдестал, наче вони не знали слабкості чи сумнівів. Але Єремія свідчить протилежне: він, як і кожен із нас, проходив через долини страждання, самотності та зневіри.

Бог заборонив йому одружуватися і мати дітей (Єр. 16:2). Це був знак скорботи для народу, але водночас — і особливе покликання. Так, він залишився незайманим, але не як людина позбавлена радості, а як особливопосвячений Господу. У його житті бачимо чистоту, збережену для служіння, і знак того, що Бог кличе нас до вищої мети, ніж просто земні радощі.

Але ця посвята мала свою ціну. Пророка кидали до ями, він був ув’язнений, зраджений навіть рідними та друзями. Його душа кричала: «Проклятий день, коли я народився!» (Єр. 20:14). Це не безвір’я, а крик живої людини, яка відчуває тягар страждання. Йому було боляче бачити, як безбожні процвітають, і він питав у Господа: «Чому дорога безбожних процвітає? Чому всі невірні живуть безтурботно?» (Єр. 12:1). Хіба це не ті самі запитання, які іноді зринають і в наших серцях?

Апостол Павло нагадує нам: «Бо тіло бажає противного духові, а дух — противного тілу. Вони протистоять одне одному» (Гал. 5:17). Єремія переживав цю внутрішню боротьбу, як і ми. Йому було важко зрозуміти, що робить Бог, і часом він відчував себе самотнім у служінні. Навіть під кінець його життя не було великого пробудження чи масового навернення. Здавалося, що його слова не приносять плоду.

Та, незважаючи на все це, пророк не замовк. Він продовжував звіщати істину, бо знав: сила його не в людському успіху, а в Божій вірності. І хоч люди були невірні, Господь залишався вірним, як каже апостол: «Коли ми невірні, Він зостається вірним, бо Себе зректися не може» (2 Тим. 2:13).

Брати і сестри, приклад Єремії вчить нас великої правди: віра не означає відсутності болю. Віра означає знаходити Господа посеред болю. Пророк показує, що навіть найближчі друзі можуть зрадити, навіть родичі можуть нас не зрозуміти, але Бог — ніколи не полишить. Життя святого пророка Єремії припало на одну з найважчих епох в історії Божого народу. Це був час духовного занепаду, ідолопоклонства і врешті падіння Єрусалима. У цих трагічних обставинах пророк став живим свідком того, як можна залишатися вірним Богові тоді, коли все навколо руйнується.

Єремія безстрашно викривав ідолопоклонство, нагадуючи людям, що рукотворні ідоли — то марнота, бо вони «мають уста, але не говорять; мають очі, але не бачать». Справжня сила — у живому Бозі, Який створив небо і землю. Його приклад актуальний і для нас: адже сучасний світ теж має своїх «ідолів» — гроші, владу, розваги, комфорт. А пророк закликає: «Поклоняйся тільки Господу, бо Він єдиний — Живий і Вічний».

Святий Єремія викривав дерев’яних і кам’яних богів, яким люди приносили жертви. Ми можемо усміхнутися, думаючи: «А ми ж не кланяємось дереву чи каменю». Але хіба сьогодні наш світ не має своїх ідолів? Банківські рахунки, квартири, автомобілі, престиж, вплив, показна «успішність» — ось нові боги, яким жертвують здоров’я, сім’ї, а іноді й душі. Пророк нагадує нам: усе це — минуще, а справжня сила і безпека лише в Господі.

Навіть коли Єрусалим був оточений ворогом, Єремія вчинив на перший погляд дивний вчинок: він купив поле. Це був знак віри — віри у те, що Бог поверне народ на цю землю, що після темряви буде світанок. Його дія стала пророчим знаком: навіть у найважчі години Господь не відкидає Свій народ і зберігає майбутнє.

Проте вірність пророка не була легкою. Він сам визнає: «Слово Боже стало в мені як вогонь, що палає в моїх костях» (Єр. 20:9). Він переживав відчай, біль, нерозуміння з боку людей, але не міг замовкнути. Це вчить нас: вірність Богу — це не лише зовнішній послух, а й глибока внутрішня боротьба, коли серце бореться між страхом і довірою, між людською слабкістю і Божою силою.

Життя Єремії — це наука для нас, православних християн: бути вірними Богові не лише тоді, коли все добре, але й тоді, коли темрява згущується. Адже і сьогодні ми живемо у світі невизначеності, духовної спокуси й морального занепаду. Та Господні обітниці незмінні: хто тримається Його Слова, той не буде посоромлений.

Пророк Єремія передав слова Божі: «усі пізнають Мене, від найменшого до найбільшого». У Новому Завіті це здійснилося через Церкву Христову. Бо тепер кожен, хто приймає Христа у Святому Хрещенні, Миропомазанні, причащається Його Пречистих Тайн, має безпосередню зустріч із Живим Богом. Це не знання лише книжне, а знання сердечне, досвід справжнього єднання з Творцем.І найвеличніше — Господь обіцяє: «Я прощу їхню провину і не згадаю більше їхніх гріхів». Це прощення звершилося на Голгофі. Воно подається нам у Таїнстві Покаяння, коли ми зі щирим серцем визнаємо свої гріхи, і у Святій Євхаристії, де Сам Христос дарує Себе на відпущення гріхів і життя вічне. Тут, у Церкві, ми торкаємося цієї благодаті, про яку пророкував Єремія.

Отже, бачимо: пророцтва Єремії не були лише словами у стародавніх сувоях — вони стали реальністю в Господі нашому Ісусі Христі. Бо Він є Той, Хто дав нам Новий Завіт — Завіт благодаті, любові й спасіння. І ми, православні християни, живемо в цьому Завіті вже нині, коли через Таїнства отримуємо нове серце і новий дух, як обіцяв Господь.

Нехай же пам’ятаємо, що Новий Завіт вимагає і від нас вірності: не лише слухати Слово, але й берегти його у серці, щоб жити ним щодня. І тоді ми будемо свідками того, що пророк Єремія бачив здалека — повноти Божої любові, яка перевершує всякий закон і веде до вічного життя у Христі. Життя святого пророка Єремії показує нам, що справжня вірність Богові виявляється не тоді, коли довкола спокій і порядок, а тоді, коли все навколо валиться. Він жив у добу, коли Божий народ замінив віру на ідолопоклонство, коли навіть Єрусалим — місто Святині — став місцем духовного занепаду.

Сьогодні ми теж живемо у світі, де легко зневіритися: війни, руїни, нестабільність, духовна розгубленість. Але Господь той самий, Який був із Єремією. Він закликає нас стояти твердо у вірі, не піддаватися ідолам нашого часу й тримати надію навіть тоді, коли здається, що все втрачено.

Бо темрява – це не останнє слово. Останнє слово завжди належить Божій вірності.

Тож нехай святе заступництво перед Богом святого пророка Єремії стане для нас потіхою і настановою. Якщо нам важко, якщо ми ставимо Богу запитання, якщо не розуміємо Його дій — це не означає, що ми далекі від Нього. Це означає, що ми йдемо тим самим шляхом, яким ішли святі пророки. І якщо ми будемо вірними, навіть серед сліз і темряви, то обов’язково побачимо світло Божої присутності.

Ігумен Феофан Полоцький.