Слово про святого пророка Івана-Хрестителя

Ексклюзив. Дорогі браття і сестри, давно до мене люди зверталися з проханням розповісти їм про великого пророка та хрестителя Господнього Івана. Цей святий, що є однією з найважливіших постатей у Християнстві, залишив глибокий слід в історії спасіння людства. Його життя та служіння були прикладом безкорисливого служіння Богу, мужності перед великими випробуваннями, а також покори перед волею Божою. А зараз якраз настав той час, бо наближається велике свято-Хрещення Господня, де він відіграв ключову роль.

Цьогоріч ми разом із цілою Церквою переживаємо важливі зміни, пов’язані з календарною реформою. Новий розклад свят став для нас усіх викликом, до якого потрібно поступово адаптуватися. Серед цих змін — і перенесення важливих урочистостей, які впродовж століть супроводжували наше духовне життя.

Як ви знаєте, тепер свято Богоявлення, яке ми звикли відзначати як Водохреща, припадає на 6 січня. Це свято, що завжди було сповнене глибокої символіки очищення та оновлення, ми вже згадували у наших проповідях. А на наступний день, 7 січня, за новим календарем, ми святкуємо Собор святого Івана Хрестителя — величну пам’ять пророка, який став Предтечею Господнім і звістив народові прихід Спасителя.

Тому сьогодні, у день після Богоявлення, ми звертаємо нашу увагу на святого Івана Хрестителя — того, хто своїм життям, словом і діями приготував шлях Господній. Його приклад є для нас джерелом натхнення, а його святість — закликом до наслідування. Нехай ця проповідь допоможе нам краще зрозуміти велич цієї постаті та знайти в ньому помічника і заступника у нашому духовному житті.

Ми маємо дивитися на життя святого Івана Хрестителя як на приклад для наслідування в нашому духовному житті. Сьогодні, розглядаючи його чесноти, ми запитаємо себе, як кожен з нас може наслідувати цей подвиг в нашому сучасному житті. Що ми можемо зробити, щоб наші серця стали чистими і готовими прийняти спасіння, яке Іван Хреститель вказував через своє служіння?

Звернемо увагу й на те, що сам Ісус Христос також називав його пророком. Це важливо і досить компліментарно, тому що пророк був тим, хто сміливо говорив від імені Бога – тим, хто не боявся сказати те, що Бог насправді думав. Пророки були політично некоректними – часто попереджали про наближення суду. Коли з’явився Іван, в Ізраїлі не було пророка 400 років. Потім раптово цей хлопець вийшов у пустелю біля Мертвого моря, одягнений у грубе темне пальто з верблюжої шерсті (одяг бідних), пропонуючи таке провокаційне повідомлення: «Покайтесь у своїх гріхах і зверніться до Бога, бо наблизилось Царство Небесне!» (Матвія 3:2). Це послання виклику та надії.

Цікавим було те, що в історії Ізраїлю більше 400 років не з’являвся ангел. Бог не посилав жодного повідомлення 400 років. 400 років не було пророка. За понад 500 років не було жодного дива, а за 800 років не було жодної групи чудес. Тепер раптово з’являється ангел, ангел приносить послання від Бога про чудо , яке насправді є поштовхом до багатьох, багатьох чудес, які ось-ось почнуться. Це початкова точка Нового Завіту. Усе це свідчить про те, що Месія, довгоочікуваний, довго сподіваний, має прийти. Й Він приходить, зокрема й через родину святого пророка Івана-Хрестителя.

Цей пророк має особливий родинний зв’язок із Господом нашим Ісусом Христом. Згідно зі Святим Переданням, Іван був троюрідним братом (а не двоюрідним, як про це часто різними мовами пишуть у Все-мережі) Спасителя. Це пояснюється родинними зв’язками між їхніми матерями — святою Єлизаветою, матір’ю Івана, та Пресвятою Дівою Марією.

Свята Єлизавета була племінницею святої Анни, матері Богородиці. Це означає, що свята Анна та мати Єлизавети, юдейка на імя Собія (або Софія) були рідними сестрами, а тому Пресвята Діва Марія і свята Єлизавета доводилися одна одній двоюрідними сестрами. Отже, їхні сини — Ісус Христос і святий Іван Хреститель — були троюрідними братами. Вони не могли бути та не є двоюрідними через те, що Діва Марія була єдиною донькою у Її батьків, Вона не мала єдинокровних та /або єдиноутробних братів та сестер.

Більше того, обидва вони, Спаситель світу та Його пророк, походили з одного благочестивого роду, що сягає праведної Марії, матері святої Анни, бабусі Богородиці. Таким чином, Христос і святий Іван Хреститель були правнуками цієї праведної жінки, яка належала до славного роду Ааронова, підготовленого для здійснення Божого плану спасіння.

 Цей родинний зв’язок додає ще більшої глибини до взаємин між святим Іваном і Христом. Іван не лише був пророком, який приготував шлях для Спасителя, але й мав з Ним кревну спорідненість. Його служіння було продовженням духовної спадщини їхнього спільного роду, що став джерелом благословення для всього людства.

Для нас цей зв’язок є нагадуванням, що Господь діє через родинні й духовні узи, покликаючи кожного члена Його Церкви до виконання своєї унікальної місії. Святий Іван Хреститель своїм життям показує приклад, як можна стати вірним виконавцем Божої волі, незалежно від земних зв’язків, навіть якщо вони настільки близькі, як з самим Христом.

Але після моментів радості, коли святі кузини, Пречиста Богородиця та праведна Єлизавета, породили своїх великих синів, настав час випробування.

Після Різдва Христового цар Ірод Великий наказав убити всіх немовлят у Віфлеємі та його околицях, сподіваючись позбутися Месії. Дізнавшись про це, праведна Єлизавета, мати Іоанна Хрестителя, втекла з немовлям у пустелю, щоб врятувати його від переслідування. Захарія, батько Іоанна, залишився в Єрусалимі для виконання свого священицького служіння в храмі.

Ірод, прагнучи знайти Іоанна, послав воїнів до Захарії, вимагаючи розповісти, де переховується його син. Однак Захарія, будучи праведною людиною та вірним Богові, відмовився видати таємницю. За це воїни вбили його прямо у храмі, у святому місці, яке вважалося недоторканним для всіх юдеїв. Його мученицька смерть стала символом жертовної вірності Богові.

Що стосується праведної Єлизавети, існують різні свідчення. Згідно з одними джерелами, вона померла через сорок днів після втечі в пустелю, імовірно, від виснаження та важких умов життя. Інші джерела (менш достовірні) стверджують, що вона прожила в пустелі сім років, ведучи аскетичне життя, і лише тоді відійшла до Господа.

Іоанн, залишившись сиротою, виріс у пустелі, де його вихованням та духовним формуванням, за деякими переказами, могли опікуватися спільноти пустельників, такі як єсеї. Його дитинство, сповнене випробувань, стало підготовкою до великої місії — проповідувати покаяння та готувати людей до приходу Спасителя.

Ікона Трьох радощів (один з варіантів)

Останню зустріч Святої Родини перед усіма цими трагічними подіями відображено в іконографії. Існує ікона Божої Матері «Трьох Радощів», яка є справжнім скарбом християнської традиції, що втілює сімейні цінності та духовний зв’язок між Богородицею, Її Божественним Сином та близькими родичами. Оригінал ікони має своє коріння в західноєвропейському мистецтві, зокрема у творчості видатного італійського майстра Рафаеля Санті, чия картина «Мадонна в кріслі» надихнула створення цього образу. На іконі зображено Божу Матір з Немовлям Христом, Святого Іоанна Хрестителя та праведного Йосипа Обручника — символічне поєднання любові, захисту та служіння. Цей образ відображає останню земну зустріч Пресвятої Богородиці з Її близькими, наповнену відчуттям прийдешньої розлуки, що додає іконі мінорного, ліричного настрою.

Згодом, в українській православній традиції, ікона «Трьох Радощів» здобула особливу любов і шану. Її списки, створені в православному стилі, часто розміщували Іоанна Хрестителя та праведного Йосипа по обидва боки від Пресвятої Богородиці. Цей образ набув великого значення серед українського народу, зокрема на Дону та Кубані, де козаки молилися перед іконою за свої родини та захист під час походів.

Особливою стала традиція молитися перед іконою за повернення козаків, які пішли у загул, а згодом і за солдатів, що перебувають на фронті. У цей складний для нашого народу час така молитва залишається надзвичайно актуальною, адже образ «Трьох Радощів» не лише нагадує про родинні зв’язки, але й підтримує у складних життєвих обставинах, даючи надію на єднання та повернення до миру.

А що сталося зі самим пророком Іваном після всіх цих події?

Майбутній Хреститель, згідно з деякими історичними припущеннями, міг виростати серед єсеїв — унікальної релігійної спільноти, що існувала в часи пізнього Другого Храму. Хоча Новий Заповіт прямо не згадує про це, стиль життя Івана, його вчення та сувора аскеза значною мірою відображають риси, властиві цьому руху.

Єсеї були однією з найбільш духовно зосереджених груп юдаїзму часів земного життя Христа. Вони прагнули жити в абсолютній чистоті, слідуючи Божим законам з винятковою суворістю. Їхнє життя було відокремленим від решти суспільства — більшість єсеїв мешкали в пустельних громадах, як, наприклад, у Кумрані поблизу Мертвого моря. Вони займалися спільною працею, відмовлялися від розкоші, постійно молилися, досліджували Писання і чекали приходу Месії. Важливим елементом їхньої спільноти була ритуальна чистота, що підкреслювалася обрядами омовіння та строгими моральними нормами.

Якщо припустити, що Іван певний час провів серед єсеїв, це могло суттєво вплинути на формування його особистості та місії.

Життя у пустелі, відмова від земних благ та прагнення до духовного зростання стали головними рисами Івана. Єсеї навчали, що духовна сила приходить через умертвіння плоті та цілковиту довіру до Бога. Іван успадкував цю ідею, а його спосіб життя став проповіддю сам по собі.

«Юні Ісус Христос і Іоанн Хреститель» — картина Маттео Росселлі. Полотно зображує відсутню в Євангеліях зустріч двох родичів в молодості, причому згідно традиційної християнської іконографії Іоанн написаний в підлеглому положенні до Ісуса Христа

Єсеї прагнули жити в правді й очищувати свої серця, щоб бути готовими до приходу Царства Божого. Це вчення, ймовірно, глибоко вплинуло на Івана і стало основою його заклику: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!».

Практика хрещення, яку використовував Іван, можливо, була натхненна єсейськими обрядами очищення. Проте Іван надав їй нового, пророчого значення: хрещення стало символом не лише тілесної, а й духовної чистоти, актом покаяння та підготовки до приходу Месії.

Єсеї жили в постійному очікуванні Месії, якого вони вважали спасителем Ізраїля. Це очікування під впливом благодаті Всесвятого Духа було основою Іванового розуміння своєї місії — бути тим, хто «готує шлях Господній». Сам вибір пустелі як місця для проповіді міг бути натхненний життям єсеїв, які вважали пустелю символом духовної боротьби і близькості до Бога.

Святий Іван Хреститель ріс і формувався серед єсеїв, які займали унікальне місце серед релігійних груп юдаїзму. Їхній підхід до духовного життя докорінно відрізнявся від підходу фарисеїв, що додає глибокого сенсу у розуміння місії Івана та його впливу на сучасних християн.

Єсеї відзначалися своєю глибокою зосередженістю на внутрішньому очищенні та духовній самобудові. Для них важливим було не лише дотримання зовнішніх приписів Закону, але й справжня, жива віра, яка трансформує серце. Вони уникали показної побожності, прагнучи стати людьми, чия духовна чистота випромінювала б правдиве служіння Єдиному Богові.

На противагу їм, фарисеї, хоча й ревно дотримувалися Закону, часто зосереджувалися на зовнішньому благочесті. Їхня увага до деталей обрядів, правил і традицій іноді перетворювала віру на формальність. Ісус Христос гостро критикував фарисеїв, називаючи їх «вибіленими гробами» (Мт. 23:27), бо вони демонстрували благочестя назовні, тоді як серця їхні залишалися наповненими гординею і лицемірством. Цікаво зазначити, що від фарисеїв походить сучасний равінат — напрям юдаїзму, що продовжив цю традицію. Христос неодноразово викривав їх за те, що вони обтяжували людей правилами, які самі не дотримувалися, і ставили людські традиції вище за Божі заповіді (Мр. 7:8).

Єсеї, орієнтуючись на внутрішню праведність, могли навчити Івана головного — що справжнє благочестя починається зі змін у серці. Саме це відображено у його проповіді покаяння. Його заклик: «Зробіть гідний плід покаяння» (Мт. 3:8) — є закликом до справжньої переміни внутрішнього життя, а не просто виконання обрядів.

Іван, ймовірно, перейняв від єсеїв прагнення до духовної глибини і правди, відкинувши лицемірство, властиве фарисеям. Його життя стало не тільки прикладом аскези, але й постійного пошуку Божої волі, який перевершує формальності.

Сучасні християни можуть винести з цього порівняння важливий урок. Як і фарисеї, ми часто потрапляємо у пастку зовнішнього благочестя: показного служіння, красивих слів і правильних ритуалів, але без справжнього перетворення серця. Але єсеї та Іван Хреститель нагадують нам, що справжня віра полягає у внутрішній роботі над собою — очищенні від гордині, зла і самолюбства, які заважають Божій благодаті діяти у нас.

Але існують й відмінності між Іваном-Хрестителем та єсеями. Щоб зрозуміти служіння Івана, багато хто з теологів та істориків порівнює його з цією спільнотою в Кумрані. Єсеї також викривали гріхи, які бачили в містах. У них також були ритуали очищення, які передбачали обмивання у воді.

Різниця між Іоанном та ними полягає в тому, що вони були закритими, таємничими та замкнутими, а Іоанн був пророчим, публічним, місіонерським і інклюзивним. Через Івана ми приймаємо хрещення. Єврейське обрізання – це ритуал, який призначений лише для чоловіків і в більшості випадків надзвичайно болючий для дорослих і підлітків.Але хрещення є для всіх. Це для чоловіків і жінок. На відміну від церемоній обмивання єсеїв, хрещення відбувається не для ритуальної чистоти, а для того, щоб кожен міг взяти участь у прощенні гріхів. Доречно, що Іван хрестив людей у ​​двох місцях: одне було ближче до Юдеї, а інше ближче до Самарії.

Єсеї втекли в пустелю, щоб уникнути суспільства, щоб відокремитися від нього, щоб бути досконалими. Іван вивів простих грішників у пустелю духа. Він пообіцяв, що митарі, повії, злодії, римські солдати та грішники можуть бути врятовані, якщо щиро та глибоко покаються. Подібно до старозавітних пророків Іван застерігає нас дбати про хворих і бідних. Він дає нам надію, що навіть ми можемо врятуватися.

Іван Хреститель проповідує любов до тих, хто страждає, і надію, що все колись воскресне у Христі. Він не намагався скинути римський уряд. Він не виступав за вбивство губернатора провінції чи підривні дії проти держави. Натомість він дає нам хрещення прощенням, яке включає навіть офіційних збирачів податків і римських солдатів.

У наш час нам потрібно бути обережними, щоб не стати настільки толерантними, що ми терпімо несправедливість і страждання. Ми повинні бути обережними, щоб не плутати святість і фанатизм.

Іван як єдиний син священика мав обов’язок піти по стопах свого батька й одружитися, щоб забезпечити продовження спадкоємства священиків. Але Іван відмовився від священицького покликання заради пророка. Він нагадував людям про пророка Іллю (2 Цар.1:8. Матвія.17:11-13). Одягнений у туніку з верблюжої шерсті та харчуючись грубою сільською місцевістю, сараною та диким медом, його життя було зведене до найнеобхіднішого, коли він протистояв людям силою свого слова. Він проповідував покаяння і хрещення покаяння. Води Йордану знесли гріхи людей, коли вони сповідалися і змінювали свої шляхи.

Як ми знаємо, проповідь Івана була сміливою, сильною, суперечливою. Він сказав сувору правду, сказавши грішникам те, що вони справді мали почути. Він закликав усіх людей до покаяння. Він сказав їм, що якщо вони покаються у своїх гріхах, Бог простить їм гріхи. Він сказав їм, що вони повинні вірити в прихід Месії. Його сміливість коштувала йому життя. І Іван став першим мучеником за Христа, першим з багатьох, які протягом століть постраждали і померли за Євангеліє, і зробили це від рук тих, хто ненавидить Євангеліє і любить свої гріхи.

Іван Хреститель не боявся говорити правду, навіть коли це стосувалося сильних світу цього. У ті часи цар Ірод, прагнучи здобути дружину свого брата, порушив закон Божий. Іван, побачивши це, не промовчав. Він прямо і без страху дорікнув цареві, проголосивши: «Тобі не годиться жити в перелюбі». Його сміливість не була наслідком гордості чи зухвалості, а глибокою відданістю Богу і Його Слову.

Іван сплатив високу ціну за своє свідчення – він був обезголовлений, ставши першомучеником за Євангеліє. Але навіть у своїй смерті він залишив нам незабутній приклад того, як стояти за Божу правду. Він не шукав компромісів, не боявся осуду чи переслідувань.

Коли він бачив фарисеїв і садукеїв, що приходили на його хрещення, він звернувся до них словами, які ми читаємо в Матвія 3:7: «Ви, поріддя зміїне! Хто попередив вас утікати від майбутнього гніву?». Ці слова можуть здатися різкими, але вони були сказані з любов’ю і ревністю за Божу правду. Іван не боявся кинути виклик лицемірству і байдужості. Він прагнув, щоб люди не лише приходили до Бога зовнішньо, але й змінювали свої серця.

Друзі, чи готові ми, подібно до Івана Хрестителя, стояти за істину? Чи готові ми говорити правду з любов’ю, навіть коли це незручно чи небезпечно? Чи маємо ми сміливість викривати несправедливість, залишаючись вірними Божому Слову?

Нехай приклад Івана Хрестителя надихає нас не боятися відстоювати те, що правильно. Але робімо це з миром у серці, спокійно і з любов’ю, пам’ятаючи, що наша мета – не осуд, а навернення до Бога. Бо, як і Іван, ми покликані бути голосом, який готує шлях для Господа в серцях інших людей.Святий Іван Хреститель, найбільший з пророків, є прикладом духовної сили, покаяння та очищення. До нього християни звертаються з молитвами, шукаючи допомоги у зціленні не лише тіла, а насамперед душі та розуму.Важливо пам’ятати, що Христос звертає увагу саме на наше серце. Він не потребує від нас бездоганності у виконанні формальних обрядів, але шукає покаяння, любові, милосердя та справжньої довіри до Нього.

Згідно з давньою церковною традицією, святий Іван допомагає при головних болях. Люди, які страждали від цього недугу, знаходили полегшення через його заступництво. Але ще важливіше те, що Іван Хреститель є небесним помічником у духовній боротьбі, допомагаючи очистити наш розум і серце від гріховних думок, пристрастей та духовного бруду.

Святий Іван завжди закликав до покаяння, адже це перший крок до оновлення людини. Ми можемо молитися, щоб він допоміг нам побачити свої гріхи, щиро розкаятися у них і отримати прощення від Бога.

В умовах сучасного світу, коли наш розум часто переповнений тривогами, сумнівами та гріховними бажаннями, святий Іван може бути помічником у звільненні від духовного хаосу. Він вчить нас, що справжній мир приходить через наближення до Бога.

Іван Хреститель був прикладом смирення, кажучи: «мені потрібно маліти, а Йому рости» (Див: Ів. 3:30). Ми можемо просити його допомоги у боротьбі з гординею, самолюбством та іншими пристрастями, які віддаляють нас від Господа.Хоча найголовніше зцілення — це духовне, святого Івана також просять про допомогу в тілесних недугах, не виключно від головному болю. Але це зцілення завжди має спрямовувати нас до більшого — очищення душі.

Дорогі у Христі, наслідуймо приклад Івана Хрестителя, який обрав шлях внутрішнього очищення і щирого служіння Богові. Не обмежуймо свою віру лише зовнішніми виявами, але прагнімо глибшого спілкування з Господом, яке змінює нас зсередини. Бо лише тоді ми зможемо бути світлом у цьому світі й приготувати свої серця до зустрічі з Христом. Амінь.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький.