Слово про необхідність покаяння

Ексклюзив. Настає шоста неділя після П’ятидесятниці, в цей день Церква пропонує євангельське читання про зцілення розслабленого в Капернаумі, а цю тему в нас вже була проповідь.

Але в цьому євангельському оповіданні мова йде про те, що процес зцілення супроводжувався словами: «Вставай, тобі прощені твої гріхи». Варто ще раз нагадати, що у зв’язку з календарною реформою, період Успенського посту починається тепер першого серпня, і цілком доречно саме зараз поговорити про необхідність покаяння.

Покаяння має погану репутацію в нашій культурі, але ми повинні повернутися до його центральної важливості. Послання Івана Хрестителя було посланням покаяння згідно з Матвієм 3:2 : «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне».  Перша проповідь Ісуса Христа містила наказ покаятися в Марка 1:15: «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже; покайтеся і вірте в Євангеліє».

Іван додає в Євангелії від Матвія 3:8, що покаяння має впливати на нашу поведінку: «Приносьте плід у покаянні». Ми також бачимо це в Діях 26:20: «…вони повинні покаятися і навернутися до Бога, виконуючи вчинки відповідно до свого покаяння».

До цього проповідники зазвичай додають, що багато християн також зреклися Ісуса Христа, тяжко образивши Його своїми гріхами. Який засіб спасіння їм залишається? Покута і щире навернення. Хто жив для світу і злого духа, нехай починає жити для Бога і вічного щастя. У сьогоднішній проповіді я хочу навчити вас, як каятися за скоєні вами гріхи.

Ми можемо визначити покуту/покаяння як надприродну чесноту, що належить до чесноти справедливості, яка спонукає грішника відчувати огиду до гріха, оскільки він є образою проти Бога, і приймати тверде рішення уникати гріха в майбутньому і робити виправляється за це

Отже, покаяння включає чотири дії:

1) знання того, що гріх є злом, яке ображає Бога і позбавляє нас найцінніших благ;

2) відчуття болю та приниження через це зло;

3) бажання уникнути цього зла в майбутньому, що веде до рішучості уникати можливостей грішити і продовжувати працювати над собою;

4) постанова виправити гріх і спокутувати його через покаянні почуття і вчинки.

Покаяння тісно пов’язане з нашим наверненням.

Сам Господь Ісус закликав до покаяння : «Я прийшов кликати не праведних, але грішників до покаяння» (Лк. 5, 32); «Якщо не покаєтеся, то всі загинете» (Луки 13:5). Він також подав приклад покаяння під час свого 40-денного перебування в пустелі (Мт 4,1-11). Святий Петро також закликав до покаяння у своїй першій промові (Дії 2:38). Святий Іван Хреститель проповідував: «Покайтеся, бо наблизилося до вас Царство Небесне» (Мт 3, 2).

Чому ми відчуваємо огиду до покаяння? Чому ми не каємось у своїх гріхах? – Тому що ми не думаємо про те, яку тяжку образу заподіяли Богу, які великі нещастя чекають нас навіки.

Іноді ми визнаємо, що нам потрібно покаятися, але в своїй сліпоті відкладаємо покаяння на потім, ніби ми господарі часу і Божої благодаті. Кожен має боятися за себе, бо не знає, коли помре, та все одно Бог дає ласки лише до певної міри. Боже Милосердя до грішника має певні межі. Коли людина стане зухвалою в гріхах і наповнить міру беззаконня, Бог покине її, як Він сам говорить устами пророка Єремії.

Без покаяння і пильності, без здійснення добрих справ важко перебувати в Божій благодаті. Подібно до того, як дихання необхідне для фізичного життя, так само покаяння необхідне для справжнього християнського життя. Якщо ми хочемо, щоб наше тіло було підпорядковане душі, а душа Богу, ми повинні умертвити себе фізично і духовно.

Церква підкреслила цінність цієї практики, встановивши літургійний період постів, щоб дати вірним можливість покаятися.

Покаяння є найефективнішим засобом, після молитви, очищення душі від минулих гріхів і навіть убезпечення її від майбутніх гріхів. Тому не дивно, що після молитви покаяння є другим суттєвим елементом етапу очищення на шляху до християнської досконалості.

Ми також можемо показати приклади покаяння в Біблії. Можна згадати, наприклад, ніневітян, які за напученням Йони покаялися одягнені у веретище, і Бог простив покарання за їхні гріхи. Ми пам’ятаємо, як Давид покаявся після гріха перелюбу з Вірсавією та вбивства її чоловіка Урії хеттеянина. Чимало святих також вирізнялися чеснотою покаяння, наприклад св. Марії Магдалини, святої Марії Єгипетської, св. Єроніма,

святого Августина, деяких благовірних князів та багатьох інших. Деякі з цих святих покаялися у своєму попередньому гріховному житті, інші покаялися через переконання у власній гріховності, хоча їх життя завжди було праведним.

Також важливо не відкладати покаяння в гріхах на потім. Проте життя у покуті принесе нам мирну смерть і щасливу вічність. Святий Іван Лествичник розповідає, що юнак готувався до своєї останньої хвилини суворими покутами. Коли воно нарешті прийшло, він запитав свого настоятеля і сказав йому: Отче, який я щасливий, що все своє життя провів у сльозах і покуті. Добрий Бог обіцяв мені за це царство небесне. До побачення, отче, я йду назавжди з’єднатися з моїм Богом, Якого я старався вірно наслідувати. Ще раз дякую, що заохотили мене йти цим щасливим шляхом».

Доречно буде нам з Вами, дорогі брати та сестри, хоча коротенько розглянути ново-заповітні настанови про покаяння. Згадаймо, а що саме святий апостол Петро проповідував масам у день П’ятидесятниці?

Біблія говорить нам, що коли люди почули свідчення апостола, «…вони були зворушені до глибини, і сказали до Петра та до решти апостолів: «Що нам робити, браття?» А Петро сказав їм: «Покайтеся» (тобто покайтеся), і нехай кожен із вас охрестить вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і ви приймете дар Святого Духа» (Дії 2:37-38).

Отже, святий Петро не казав цим людям «повірити і спастися». Він не просив їх просто прийняти рішення, проголосувати за Спасителя світу. Ні, він сказав їм швидко покаятися, а потім охреститися в послух Христу!

Згадаймо, а що саме святий апостол Павло проповідував афінянам на Марсовому пагорбі? Він прямо сказав їм: «…Бог… тепер закликає всіх людей усюди до покаяння» (Дії 17:30).

Ці грецькі інтелектуали (як зараз й сучасні, часи змінюються, а хрін не стає солодшим за редьку) без проблем вірили в щось надприродне. Можна навіть сказати, що «віра» була для них улюбленим способом проведення вільного часу. Вони вірили в багатьох богів — то в одного, то в іншого. Кожного разу, коли з’являвся хтось, хто переконливо сповіщав їм про якось бога, вони відразу в нього вірили. Отже, ми знаємо, що вони вірили, але вони робили це, ще живучи в гріху. Однієї віри було недостатньо!

Саме тому Павло сказав (а це актуально й зараз) цим людям: «Ні, життя з Христом не таке! Ви не можете просто додати Христа до свого списку богів. Ви можете вірити в усіх них, але у випадку Боголюдини однієї лише віри недостатньо.

Він прийшов на землю, щоб спасти вас від гріхів, і він вимагає покаяння та очищення від усіх своїх послідовників! Такі люди не відчувають глибокої дії Святого Духа. В результаті вони не каються, не каються у своїх гріхах – і не вірять по-справжньому. Це трагедія, тому що ніколи не пропонував Христос – спасіння без покаяння!

Пізніше апостол Павло проповідував те саме Євангеліє покаяння цареві Агріппі: «…Я не порушив цього небесного видіння, але проповідував спочатку тим, хто в Дамаску, потім Єрусалиму, і по всій околиці Юди, і поганам, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, і вони зробили вчинки, гідні покаяння» (Дії 26:19-20). Павло каже: «Всюди, де я був, я проповідував необхідність покаяння. А ознакою справжнього покаяння є належна дія!»

Що буде з нами, якщо прийде смерть, а ми ще не відплатимо за суворе Боже правосуддя? Який смуток і гіркота наповнить наші душі через те, що ми не хотіли каятися і благати милосердного Бога, що постійно жили в гріхах і відкладали виправлення до останньої хвилини! Виберемо інший шлях, дорогі брати, і він наповнить нас щастям і радістю, коли ми помремо. Нехай наше життя пройде в печалі за гріхи і в любові до Бога, щоб ми могли з’єднатися з Ним навіки.

Варто нагадати й про такий аспект покаяння як зміна в розумі та серці, яка несе з собою нове ставлення до Бога, себе та життя загалом. За своєю суттю покаяння — це зміна розуму, яка веде до зміни серця, що призводить до зміни дій. Або ми могли б сказати це так: покаяння — це зміна ставлення та почуттів, що призводить до дії. Покаяння – це більше, ніж одноразова дія – це постійна діяльність.

Справжнє покаяння може змінити наше життя! Незалежно від того, що ви пережили до цього дня, незалежно від того, яким було ваше минуле, незалежно від того, які гріхи ви скоїли, чи пороки, які вас стримували, незалежно від того, яким життям ви жили або живете сьогодні!Якщо ви справді покаєтеся, Бог благословить ваше теперішнє і змінить ваше майбутнє. Без плодів покаяння немає покаяння. Ми знаємо, що покаяння-це зміна. Якщо немає зміни життя, то немає і покаяння. Це настільки важливо, що саме про це в першу чергу говорив Господь, вийшовши на проповідь: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне».

Ми кожен день просимо Бога в молитвах, щоб він дав нам можливість прожити наше життя в мирі і покаянні. Ця праця над своєю душею повинен відбуватися не тільки в дні посту, а й щодня, тому що якщо людина не очистить свою душу від тих гріхів і пристрастей, які він придбав у своєму гріховному житті, то він не зможе бути з Богом в Царстві Небесному.

Тому молячись Богу, чуючи його заклик до покаяння, будемо не тільки працювати, щоб зцілитися від усіх наших гріхів.

Покаяння свідчить про те, що людина відвертається від зла і звертає своє серце і волю до Бога, підкоряючись Божим заповідям і бажанням і відмовляючись від гріха. Справжнє покаяння походить від любові до Бога і щирого бажання виконувати Його заповіді. Усі особи, відповідальні за свої дії, згрішили і повинні покаятися, щоб просуватися до спасіння.

Таїнство сповіді знову єднає нас із Церквою. Гріх порушує або розриває братерство. Таїнство покаяння його ремонтує або відновлює. У цьому сенсі він не тільки зцілює людину, яка повертається до церковного спілкування, але й відроджує життя Церкви, яка постраждала через гріхи одного з її членів. Грішник, відновлений у сопричасті святих або підтверджений у ньому, зміцнюється обміном духовними благами між усіма живими членами Тіла Христового-паломниками, а також тими, що вже досягли небесної батьківщини.

У таїнстві сповіді ми отримуємо прощення гріхів, тому що Христос своєю смертю і воскресінням примирив нас із Богом. Єдиною обов’язковою умовою з боку людини є щире каяття у гріхах, наслідком якого є постанова виправитися. А для цього потрібна сповідь та співпраця з Божою благодаттю.

З радістю та надією відкриваймо заново таїнство сповіді, або як його ще називають таїнства примирення з Богом. Переживаймо це насамперед для себе як глибоку потребу і як постійно очікувану благодать, щоб наша подорож до Бога та наша місія здійснювалися з новою енергією та новим ентузіазмом.

Ми знаємо, що в цьому таїнстві, як і в усіх інших, ми не тільки свідчимо про благодать, що сходить з висоти, безпосередньо від Бога, але й покликані бути її активними знаряддями. Іншими словами, Бог також розраховує на нас, на нашу відданість і вірність, щоб Він міг творити чудеса в людських серцях. Це накладає на нас особливу відповідальність. У звершенні цього таїнства, можливо, навіть більше, ніж в інших, важливо, щоб вірні яскраво пережили обличчя Христа як Доброго Пастиря.

Тут пригадуються сторінки Євангелія, які прямо показують нам милосердне обличчя Бога. Як не спрямувати свої думки на зворушливу зустріч блудного сина з його милосердним батьком? Чи до образу вівці, загубленої та знайденої, яку бере на плечі радісний пастух? Кожен із нас, дорогі Брати, повинен бути свідком цих батьківських обіймів і цієї радості Доброго Пастиря в момент, коли ми покликані стати служителями прощення для тих, хто кається.

Розглянемо й супутні аспекти теми покаяння/покути. Під час посту багато людей займаються різними обмеженнями: не їдять солодкого під час посту, не п’ють кави. Ще інші можуть контролювати свою пристрасть до куріння або вживання алкоголю. Це чудові й добрі рішення, які формують наш сильний характер та подобаються Богу. Він чудово бачить, як важко нам вистояти. І оскільки це коштує нам багатьох жертв, це приємно Богу, тому що ми робимо їх для Нього! Для самого Бога.

Наші пости й практики само-обмежування виявляють наше навернення до Бога. Можливо, за рік ми якось нехтували хорошим. Може, наша воля ослабла, і ми вже пливемо в течії цього світу, прямуючи в протилежний Богові бік. Пора схаменутися, час подумати, час змінитися, і негайно!

Є ще один вимір вчення Ісуса Христа, яке ми чули в Євангелії. Спаситель каже: «Покайтесь і віруйте в Євангеліє» (Мт. 1, 15). Отже, важливо не лише те, про що ми говорили досі – навернення і покута. Наша віра в Євангеліє також важлива, і наша віра стає все більш живою. Треба постійно будувати і формувати свою віру.

Час Успенського посту – час надзвичайної благодаті. Ви дійсно можете багато чого змінити у своєму житті на краще. Тому ще одна порада: замість того, щоб проводити багато годин щодня перед телевізором, ЗМІ, Ютубом, потягніться до Біблії! Тут ви почерпнете правду про Бога, людину і світ із найчистішого джерела. Ти навчишся вибирати те, що подобається Йому. Прочитайте хоча б одну духовну книгу під час Великого посту. Сьогодні ми читаємо так мало хороших книжок чи журналів! І Богу подобається, коли ми розвиваємо свій кругозір мислення, коли ми стаємо мудрішим і начитанішим. Тому вкладаймо в цей час ласки в Бога і в себе. Примножуймо добро, що є в нас. Позбудьмося також своїх шкідливих звичок і залежностей через розумні обмежування та піст. Хам Бог всім нам у цьому допоможе.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.