Слово про Благовіщення Пресвятої Богородиці

Ексклюзив. На 25 березня за новим календарем припадає свято Благовіщення. Важливо, щоб ми цінували роль Діви Марії, тому що те, що ми стверджуємо про Неї, має пряме відношення до того, що ми віримо в Її Сина. Саме через це Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці є однією з найвеличніших подій в історії спасіння. У цей святий день ми спогадуємо дивне таїнство: нескінченний Бог, Творець неба і землі, входить у Своє творіння через покірне «так» Пречистої Діви. Це день, коли Слово Боже стало тілом, і Сам Бог прийняв людську природу для нашого спасіння.

У день Благовіщення ми з благоговінням схиляємося перед таїнством втілення Слова Божого, яке стало можливим через добровільну згоду Діви Марії, Її повне віддання себе Божій волі. Вона дозволила Богові діяти через Неї, аби через Її Сина — Господа нашого Ісуса Христа — все людство отримало спасіння.

Подія Благовіщення, яка змінила хід світової історії, відбулася в конкретному історичному, соціальному й релігійному контексті, що заслуговує на уважне і глибоке осмислення. Розуміння цього середовища дозволяє нам краще осягнути велич і значущість тієї миті, коли Слово Боже стало тілом та оселилося між нами.

На той час земля, дана Богом Своєму вибраному народові, перебувала під іноземним ярмом. Юдея та Галілея, як і решта регіонів Палестини, були під владою Римської імперії. Панування язичницької сили, з усією притаманною їй політичною гнітючістю, викликало серед єврейського народу глибоке відчуття скорботи, очікування звільнення і повернення до правдивого царювання Месії — Помазаника Божого. Саме в цій напруженій атмосфері загального очікування та духовного прагнення до спасіння відбувається подія Благовіщення.

Пречиста Діва Марія на момент явлення об’явлення Архангела Гавриїла перебувала в періоді заручин із праведним Йосипом, нащадком царя Давида. У єврейській традиції заручини були не просто обіцянкою шлюбу, але правовим станом, що мав майже таку ж вагу, як сам шлюб, хоча співжиття ще не розпочиналося. Це підкреслює чистоту і цноту Пресвятої Богородиці, а також засвідчує виконання пророцтв, які вказували на народження Месії від Діви (Іс. 7:14). Звернення Архангела до Діви Марії в період Її заручин свідчить про Божу премудрість і те, що Господь обирає найбільш скромне і чисте середовище, в якому Його Син має прийти у світ.

Назарет, у якому відбулася ця велична подія, був невеликим і незначним містом у Галілеї, яка сама по собі вважалася віддаленим і малозначущим регіоном у межах Ізраїля. У ті часи про Назарет навіть говорили з певним зневажливим відтінком, як засвідчує запитання Натанаїла в Євангелії: «Хіба з Назарету може бути щось добре?» (Ін. 1:46). Однак саме це місто стало обраним місцем для найвищого об’явлення Божої благодаті. Тут у скромному домі Діви Марії звершилося таїнство втілення — доказ того, що Бог зволікає підносити смиренних і возвеличувати тих, хто, як Діва Марія, перебуває в істинній покорі.

Однак ми також повинні підкреслити внесок Діви Марії у здійснення Божого плану спасіння людини. Бог вважав, що має бути вільне прийняття людиною Його плану щодо відродження та спасіння світу. «Коли настала повнота часу» (Гал. 4, 4), тобто відповідний час, Бог обрав незайману доньку Назарету, Діву Марію, представницею роду людського для служіння справі спасіння світу. Як описує євангеліст Лука, Бог послав архангела Гавриїла до Діви Марії, щоб сповістити їй, що з усіх жінок вона благословенна, обрана, щоб стати Матір’ю Його Сина. Однак він не зобов’язує її; він дозволяє їй вільно вирішувати для себе. З відомого діалогу між Богородицею та Архангелом ми бачимо, що Діва, переконавшись, що така воля Божа, охоче підкорилась і смиренно відповіла:

«Ось раба Господня! Нехай буде мені по твоєму слову.» (Лк. 1:38) Ця нова Єва, слухаючись, усуває непослух першої Єви.

Наведемо цікавий уривок із відповідної проповіді святого Миколая Кавасили: «Бог не міг би забажати зійти на землю, якби не було відповідної людини, яка прийняла б Його і побажала служити в справі спасіння. Також не було б можливо, щоб Божа воля про наше спасіння сповнилася, якби Богородиця не повірила в це і відмовилася від її співпраці. Це видно з того факту, що в моменти, коли Богородиця прагнула дізнатися, як настане вагітність, але в той момент, коли Діва була переконана і прийняла запрошення, Бог зодягнув людину, як Свою одежу, і Діва стала матір’ю Творця . Святого Духа, який «зійшов», але також волі та віри Діви». І закінчує святий: «яка велика була віра Богородиці … Велич її душі виявилося в тому, що Богородиця прийняла і повірила в парадоксальне слово ангела: що Бог справді має прийти на землю, що Він особисто подбає про наше спасіння і що Вона (Богородиця) зможе активно служити, беручи участь у цій праці. Хай буде благословенна та, що повірила, що Господь сказав їй, що збудеться».Тому Церква не перестає всіляко шанувати Пресвяту Богородицю, щоб висловити подяку та вдячність за її надважливий внесок у втілення Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа.

Навпаки, яку велику помилку роблять ті, які, бажаючи називатися християнами, не зрозуміли величі Пресвятої Богородиці та не віддають Їй належної честі.

Але миз багатовіковою традицією, не перестанемо славити Пречисту Богородицю, яка є «всеблагодатна і непорочна, і Матір Бога нашого» . І, водночас, просимо Її допомогти нам наслідувати Її сильну віру, Її послух, Її смирення та Її відданість місії, яку Бог призначив Їй; і так само, як Вона, віддаймо себе, і один одного, і все життя наше Христу Богу нашому.

Але зараз дуже часто у світі ми бачимо, як людство чинить опір Божественному задуму, як у гордості своїй людина віддаляється від Бога, спотворюючи красу та гармонію створеного. Гріхопадіння Адама і Єви стало першою відмовою людини від Божої любові. Проте Благовіщення є інакшим моментом — це зворотній акт, коли людська істота, Пречиста Діва, не лише не опирається Божій волі, але приймає Її у всій повноті, стаючи співтворцем у плані спасіння.

Цей день є свідченням того, що Бог діє не поза людиною, але разом з людиною. Благовіщення — це вияв ініціативи Божої, Який Сам бажає спасти світ, але ця ініціатива не втілилася б у спасительну дію, якби не добровільне «так» Діви Марії. Бог, у Своєму смиренні, бажає нашої співпраці, і Діва Марія стає найвищим прикладом людської співдії з Божественною благодаттю.

Отож, у Благовіщенні ми вшановуємо не лише подію, але і найглибший зміст нашої віри — єдність Бога і людини у спільній праці спасіння. В цьому і полягає велика таємниця любові, яка лежить в основі усієї історії спасіння.

Святий євангелист Лука, описуючи цю подію, пише не просто літопис зустрічі архангела та діви. Його розповідь глибоко пронизана богонатхненною символікою, натхнена духом Писання. Лука, друг та портретист Богоматері, малює перед нами величне полотно, яке охоплює не лише момент у часі, але і весь хід історії спасіння.

Кожна деталь його розповіді — це вказівка на пророцтва, на задум Божий, що визрівав століттями. Архангел Гавриїл, посланий до Діви Марії, з’являється так, як колись явився посланець Божий до матері Самсона. Його вітання — «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою» — є не випадковим: це слова, які свого часу прозвучали до Гедеона, коли він був покликаний Богом для великого служіння. Лука навмисне показує, що Діва Марія — нова обрана посудина Божої благодаті, що Її покликання перевершує усі попередні. У ній зосереджено все очікування Ізраїлю.

Особливою є згадка про те, що Діва Марія походила з дому Давидового через ЇЇ батька, святого Іоакима. Це не проста деталь. Це вказівка на виконання древніх пророцтв, які звіщали, що Месія вийде із роду Давида, і Царство Його не матиме кінця. В особі Марії Давидів дім знову засвітився славою, бо з Неї вийшов Цар слави — Христос.

Отже, Благовіщення — це не лише радість для Діви Марії, це початок радості для всього людства. Це момент, коли людська історія отримала новий напрямок, коли Божа обітниця стала тілом у лоні Діви. У цьому — велика надія для кожного з нас, бо як Пречиста співпрацювала з Богом, так і ми покликані до духовного співробітництва з Творцем — у кожному дні нашого життя, у кожному рішенні, у кожній молитві та дії.

Нехай це свято нагадує нам про велич послуху, про силу смирення, про славу віри. Нехай і ми скажемо у своєму житті, як Пречиста: «Ось я, слуга Господа. Нехай буде мені за словом Твоїм».

Святий Августин з Гіппона глибоко розмірковував над цим таїнством, залишивши для нас вражаючі слова:«Того, кого небо не може вмістити, породила утроба однієї жінки. Вона керувала Володарем; вона носила Того, в Кому ми є… вона давала молоко нашому Хлібу».

У цих словах відображено глибину смирення Божого, Який сходить до людини, не в славі земній, а у смиренні Діви. Подія Благовіщення є виконанням древньої обітниці: «Слово стало тілом і оселилося між нами» (Ів. 1:14). Це трапилося у тиші Назарету, у скромному домі, коли ангел приніс Діві Марії звістку про волю Божу. Ця подія була прихована від людських очей — ніхто, крім Неї, не був свідком того, як Вічний входить у час, але вона мала вирішальне значення для долі всього світу. Один із глибоких богословів так висловився: «Це була скромна, прихована подія — ніхто її не бачив, ніхто, крім Марії, не знав про це — але, водночас, вона мала вирішальне значення для історії людства». У той момент, коли Діва прийняла вістку архангела, Син Божий був зачатий у Її пречистому лоні, і з того часу почалося нове літочислення спасіння.

Цей день відкриває нам глибину співдії Божої благодаті з людською волею. Діва Марія, у Своєму смиренні, не лише відкрила Себе для дії Святого Духа, але відкрила шлях спасіння всьому людству. Її послух — це взірець для кожного християнина. І ми покликані до глибокого роздуму: «Чи я людина, яка каже “так”, чи я людина, яка каже “ні”, чи я відвертаю погляд, аби уникнути відповіді?» Це питання важливе у всі часи, але особливо воно звучить у дні Великого посту, коли ми закликані до покаяння, до відновлення віри і слухняності Богу.

Як колись через непослух і сумнів Єви увійшов гріх у світ, так через послух і віру Пречистої Діви прийшло спасіння. У Назареті Діва Марія стала новою Євою, що «розв’язала вузол» первородного гріха. Саме тому Її часто іменують «Розв’язувачкою вузлів», і ми звертаємося до Неї в нашому житті, яке сповнене «вузлів» — труднощів, непорозумінь, страждань.

Слово одного з сучасних теологів наводить нас на глибокий роздум: «Бог не залишає Своїх дітей самих, скромних і бідних, але підтримує їх милосердною турботою та любов’ю». У події Благовіщення ми бачимо, як Господь входить у світ не як далекий Суддя, а як Батько, що любить, як Спаситель, що підтримує. Через віру Діви Марії ми отримали безпосередній контакт із Божим Сином — це і є серце сьогоднішнього свята.

Інший роздум вказує нам на сенс життя: «Життя – це не безглузде блукання, а паломництво, яке, з усіма нашими стражданнями … має певну мету». Мета — це Христос. Діва Марія першою пройшла цей шлях віри — від Назарету до Голгофи, і далі — до слави Воскресіння. Її слова: «Я слуга Господа. Нехай буде мені так, як ти кажеш» — це не лише відповідь архангелу, це відповідь Богові на всі виклики, що стояли перед Нею у земному житті.

Благовіщення Пресвятій Діві Марії не є ізольованою подією церковного року, як не є такими окремо Великий піст чи Страсна седмиця. Навпаки — Благовіщення становить серцевину боголюдського союзу, від якої бере початок уся спасительна подія, кульмінацією якої є Страсті Господні, а вінцем — світле Христове Воскресіння. Як Велика п’ятниця є необхідною передумовою Великодня, так і Благовіщення є необхідним початком цього шляху.

Без втілення Слова не було б Голгофи, без Голгофи — не було б слави Воскресіння. Події не роздільні, не віддалені одна від одної, а сплетені в одне ціле, у благодатну тканину Божої любові до людини.Цей гобелен — полотно, яке творить Сам Господь, у якому нитка Божественної присутності, сили і любові проходить крізь кожну миттєвість людської історії, кожну утробу і кожну гробницю, кожен початок і кожне завершення, кожне народження і кожну смерть. Саме до цього ми зверталися в молитві дня, яка є надзвичайно змістовною: «Влий Свою благодать у серця наші, Господи, щоб ми, які пізнали втілення Твого Сина Ісуса Христа, сповіщене ангелом Діві Марії, Його хрестом і стражданнями були приведені до слави Його Воскресіння».

У цих словах розкривається вся глибина православного розуміння Благовіщення. Без цієї події, без таїнства втілення Божого Слова, Великий піст втрачає свій сенс, перетворюючись на самозосереджене зусилля над нашими немочами і провинами. Без Хресних страждань і Воскресіння Господа, подія Благовіщення залишилась би без мети, без звершення. Інакше кажучи, як зазанчають богослови, Ісус із Назарету міг би бути моральним учителем, чудотворцем, зразком доброчесності, але не став би «Начальником життя» (Див: Діян. 3:15). А тоді смерть, остаточний ворог, досі мала б силу над нами.

Ось чому ми не можемо і не повинні розривати Благовіщення із подорожжю Великого посту і Страсної седмиці. Проголошення Архангела Гавриїла розпочинає шлях, який звершується Хрестом і увінчується Воскресінням. У цьому — містика єдності. Лоно Діви і гріб Господній є відображенням одне одного. Лоно, що приймає Життя, і гріб, що перетворюється на місце народження до вічності, — обидва освячені, обидва стали храмом Божої присутності.

Святий апостол Лука надзвичайно тонко розкриває цю містичну паралель. Звернімо увагу на низку глибоких зв’язків:

1. Архангел Гавриїл приходить до юної Діви Марії, звіщаючи, що вона зачне і народить Сина Всевишнього (Лк. 1:26–32). А в день Воскресіння два ангели у сліпучому одязі проголошують жінкам біля гробу, що Христос воскрес (Лк. 24:1–6). Як у Назареті, так і в Єрусалимі, ангельське благовістя — провіщення нового життя.
2. Марія «збентежена» словами Гавриїла (Лк. 1:29), а жінки біля гробу «збентежені» відсутністю тіла Ісуса (Лк. 24:4).
3. Дитятко Ісуса Марія «сповила і поклала в ясла» (Лк. 2:7). Тіло розіп’ятого Господа сповили у полотно і поклали в гріб (Лк. 23:53).
4. Діва Марія «не знала мужа» (Лк. 1:34); гріб, у який поклали Спасителя, «був новий, де ще ніхто ніколи не лежав» (Лк. 23:53).

Вся ця паралель веде до одного висновку: лоно народжує, гріб відроджує. Утроба веде до гробниці, і, більше того, утроба перетворює гробницю. Бо через Благовіщення вся тканина людського існування освячена і змінена назавжди. Божа благодать тепер присутня у кожному лоні і в кожному гробі.

Ця істина дозволяє нам з надією і довірою проходити великопісну подорож, несучи свій хрест у сподіванні Воскресіння. У світлі Благовіщення наші втрати і темряви стають не остаточним крахом, а потенційним місцем новонародження. Де наші утроби — там творчість, там зачаття нового, оновленого життя. Де наші гробниці — там не кінець, а можливість для воскресіння.

Слово Архангела Гавриїла залишається живим і нині, звучить у серці кожного, хто шукає істинного життя:«Радуйся, благодатна! Господь з Тобою» (Лк. 1:28).

Ці слова проникають у глибини наших утроб і гробів, проголошуючи, що Бог живе і діє серед нас. Це благословенне переривання звичного ходу речей, що приносить нам справжнє життя — Христове життя. Ми прагнемо цього втручання, цього благодатного переривання, навіть якщо не завжди усвідомлюємо його. Воно ж — єдино справжнє джерело надії.

Нехай Її смирення, чистота, мужність і послух будуть прикладом для нас. У дні посту, що готують нас до Пасхи, відкриємо серце для Божої дії, як це зробила Вона. Благовіщення — це початок нашого спасіння. Слово стало тілом, щоб ми могли обожитися і з’єднатися з Богом у вічності.

На завершення проповіді я в перший раз за 6 років звертаюсь до Вас, дорогі брати та сестри, з проханням о молитві та матеріальній підтримці. Вже деякий тривалий час фінансування Newssky лежить виключно на плечах його власників та колективу. Тому прошу Всіх вас о молитві за всю нашу команду та при можливості про донати для нашого проекту. Буду щиро вам всім вдячний. Спаси вас Господь.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов).