Слово на восьме блаженство Євангельське, про тих, кого переслідують заради правди

Ексклюзив. Возлюблені у Христі брати і сестри! Господь наш Ісус Христос говорить: «Блаженні ті, кого переслідують за правду, бо їхнє є Царство Небесне».(Матвія 5:10). В інших варіантах перекладу це висловлено більш жорстко – вигнаних за правду. Це слово Його не є лише загальною похвалою тим, хто терпить труднощі, а свідченням про особливий стан душі, яка живе правдою Божою. Праведність, про яку йдеться, не здобувається людською працею чи заслугою, але дарується Самим Царем Небесним. Людина, що усвідомила свою убогість духовну і з довірою простягає руки до Господа, приймає від Нього дар правди — тобто життя за волею Божою. І саме цей дар стає причиною переслідувань: бо світ неправди не терпить світла правди.

Без благодатної допомоги Святого Духа нам важко прийняти це слово. Коли ми чуємо «переслідувані», або «вигнані», то природно виникає страх та бажання ухилитися від цього подвигу. Але Дух Божий відкриває нам істину: праведність варта того, щоб страждати за неї. Бо справжня праведність не є тягарем, а єднанням із Христом, Який Сам постраждав і воскрес, щоб ми мали життя вічне.

Тому Господь називає блаженними тих, які вигнані за правду. Вони блаженні не тому, що терплять самі по собі, але тому, що стоять разом із Христом, беручи участь у Його правді й Його перемозі. Краще бути переслідуваним у Христі, ніж бути у зручному спокої без Нього. Бо Царство Небесне належить тим, хто зберігає правду навіть у скорботах.

Громадяни Царства Божого — це ті, хто несе духовні шрами боротьби, але не самі собою, а силою Христовою. Вони впевнені, що Той, Хто дарував їм праведність, збереже її в них до кінця. Для них цей дар — скарб, вищий за всі цінності світу, бо він веде до єдності з Богом.

А саме тому переслідування за віру — це не абстрактна ідея, а реальність, яку Церква переживає від самого початку свого буття. Ми добре знаємо, що перші християни зазнавали жорстоких утисків: майже всі апостоли і численні учні Христові прийняли мученицьку смерть за Його Ім’я. Але переслідування не залишилося лише історією минулого. Воно триває і нині. Християн і сьогодні страчують лише за те, що вони носять ім’я Христове.

У різних країнах світу храми нищать, віруючих катують, ув’язнюють, а інколи ведуть і на смерть.Бого-мерзотний Швабростан тут не виключення, а скоріше правило. За свідченням сучасних дослідників, по всьому світу десятки мільйонів християн нині перебувають під тиском, часто зустрічаючись зі зневагою, глузуванням, приниженням, а також із більш жорстокими випробуваннями — в’язницею, хворобами, втратою дому й навіть мученицькою кончиною.

І все це не випадковість: Сам Господь попередив, що світ ненавидітиме тих, хто Йому належить. Але через страждання, через хрест, відкривається дорога до перемоги й вічного життя. Бо якщо «з Ним страждаємо, то й разом із Ним прославимось» (Рим. 8:17).

А зараз ми з Вами розглянемо, щотаке страждання від переслідувань, яке робить людину блаженною? Насамперед треба сказати, що не всяке страждання є християнським та й не всяке може зробити людину блаженною. Є такі види терпіння, які не мають у собі благодаті, бо вони не від Духа Святого, а від людської пристрасті чи гріха.Це не є хрест від Бога, коли людина необачно шукає собі муки та сама втягуює себе у загибель.

Святитель Августин у своїх творах згадує про так званих циркумцеліонів – радикальне крило сучасних йому сектантів у Північній Африці IV–V століть. Вони, охоплені фанатичною ревністю, самі шукали нагоди загинути. Часто вони нападали на подорожніх або кидалися на воїнів, сподіваючись, що їх уб’ють, і тим самим вважали себе мучениками. Дехто навіть накладав на себе руки, наслідуючи царя Саула, який у відчаї кинувся на власний меч (див: 1 Цар. 31:4).

Однак така поведінка, як наголошує св. Августин, не є правдивим подвигом та не має благословення Божого. Бо Христос, наш Господь, не шукав Сам від Себе нагоди на страждання і смерть, але завжди діяв у послусі Отцю. Він не віддав Себе у руки ворогів, доки не прийшла Його година, визначена небесним промислом: «Ще не прийшла година Моя» (Йоан. 7:30). І лише коли Отець покликав Його на Голгофський шлях, Він добровільно прийняв чашу страждання.

Отже, там, де немає поклику Божого, але є лише людська гарячковість, гордість чи необачність, – там і страждання не є благословенним. Істинне мучеництво полягає не у самовільному пошуку смерті, а у вірності Христу навіть тоді, коли Господь Сам попускає випробування. Тому Церква завжди відрізняла святих мучеників від фанатиків, що самі кидали себе у безодню. Бо перші свідчили істину у послусі волі Божій, а другі – упадали у спокусу самознищення, що не приносить плоду для Царства Небесного.

Святий блаженний Августин

Не можна віднести до цього блаженства й ті обставини, коли людина терпить справедливу кару за злочин чи нечистоту. Апостол Петро каже: «Нехай ніхто з вас не страждає як душогуб, чи злодій, чи злочинець» (1 Пет. 4:15). Один зі злочинців, розіп’ятий поруч із Христом, визнав: «Ми справедливо терпимо» (Лк. 23:41). Він увійшов у рай завдяки милості Божій, але не як мученик, а як розкаяний грішник. Тож той, хто гине через власне беззаконня, не є переслідуваним за правду, а просто справедливо карається.

Інший вид хибного терпіння — це коли люди жертвують собою не заради Христа, а заради слави чи людської похвали. Апостол Павло застерігає: «Якби я віддав тіло моє на спалення, та любові не мав, — немає мені ніякої користі» (1 Кор. 13:3). Такі люди можуть видавати себе за мучеників, але насправді шукають власної слави, стають «мучениками диявола», як висловлювалися деякі святі отці. Бо там, де немає любові до Бога і ближнього, навіть смерть не робить людину святою. Отже, не кожне страждання є хрестом Христовим. Справжнє блаженство приходить лише тоді, коли терпіння накладається на нас Провидінням Божим заради правди Христової, а не через нашу необачність, гріх чи гординю.

Які ж страждання та переслідування справді роблять людину блаженною та вінчають її вінцем від Христа?

Насамперед треба пам’ятати: небесний вінець приносить не сама лише смерть чи випробування. Вінець надає християнамвиключно Христос, Який приймає жертву вірного. Тому й страждання, які приносять блаженство, мають особливі ознаки.Справжнє подвижництво починається там, де християнин страждає не за власний інтерес чи честь, а за істину Євангелія. Апостол Павло свідчив: «За надію Ізраїля я ношу ці кайдани» (Діян. 28:20). Ось що означає — страждати заради правди: коли християнин відстоює істинну віру, не зрікаючись Спасителя навіть перед обличчям загрози, і терпить заради Христа.

Ще одна умова істинного подвижництва — це поклик Провидіння. Христос каже: «Вас поведуть до правителів та царів за Мене» (Мф. 10:18). І тут бачимо ясність: коли людину Господь ставить перед вибором — або зберегти вірність і постраждати, або зректися істини, щоби зберегти життя, — саме тоді настає мить мучеництва. Звичайно, коли є можливість утекти від небезпеки без шкоди для віри, то це не є малодушність (Мф. 10:23). Але коли відступ означає зраду правди Христової, то втеча стає зреченням. І навпаки — добровільне прийняття страждання в такій ситуації стає справжнім мучеництвом, угодним Богові.

Християнин стає блаженним тоді, коли його терпіння має високу й чисту ціль: прославити Бога, засвідчити істину та явити свою любов до Христа. Первісні мученики палали не стільки від вогню багать, скільки від полум’я любові до Господа. Коли у стражданнях ми звертаємо свій погляд до Бога і бажаємо, щоб навіть наш попіл став свідченням Його перемоги, тоді ці страждання стають джерелом вінця слави.

Терпіння стає зброєю мученика, так само як Йов, який утратив усе, але зберіг щит терпіння та броню невинності.Святий Іоан Златоуст писав: «Той, хто переносить біду з лагідністю й подякою, стоїть вище від того, хто воскрешає мертвих. Бо той робить диво над тілом, а цей — диво над душею».

Розглянемо наступні аспекти нашої теми. Важко нам часом уявити, що праведне життя, щире шукання Бога всім серцем та прояв милосердя до ближніх можуть обернутися для людини неприємностями. Проте насправді це трапляється доволі часто.Коли ми відмовляємося від цінностей цього світу й наслідуємо приклад Ісуса Христа, тоді світ чинить опір. Адже ми живемо серед людства, що нерідко бунтує проти праведності Божої. І коли християнин прагне святості, ця відмінність викриває темряву й часто викликає у людей не лише дискомфорт, але й відверту ворожість.

Тих, хто веде життя благочестиве й чисте, світ не приймає, бо їхня праведність викриває беззаконня й неправду інших. Християнин, живучи по-Божому, відділяє себе від духу цього світу, і тим самим показує, що він не належить до нього. Такий спосіб життя є докором безбожним ділам людей, і через це вони підносяться проти праведних у ненависті й гніві.

Й відповідно переслідування може бути різними: словесне — через наклепи, глум і приниження; і дійсне — через відбирання майна, вигнання, ув’язнення та навіть мученицьку смерть. Але в будь-якій формі це залишається блаженством, бо праведники в таких стражданнях стають учасниками Христових страждань і свідками Його істини. Переслідування за віру важко прийняти. Адже ніхто природно не бажає бути осміяним, відкинутим чи вигнаним за відданість Христу. Але, як зауважив святитель Іоан Златоуст: «Ніхто так не дратує демонів, як той, хто живе побожно» (Бесіди на Євангеліє від Матея). Сам Ісус Христос зазнав тортур, принижень і розп’яття — усе це заради праведності й нашого спасіння. Якщо ми хочемо йти Його слідами, ми не повинні чекати іншої дороги. «Якщо Мене переслідували, то й вас переслідуватимуть» (Ін. 15:20).Тож, коли ми зазнаємо ганьби, насмішок чи утисків заради віри, не біймося. Ми йдемо дорогою, якою йшов Ісус Христос. І хоча цей шлях нелегкий, його кінцева мета — Царство Небесне. Як сказав святитель Василій Великий: «Справжня слава — не уникнути страждань, а перенести їх заради істини».

У цьому земному житті ми неминуче зустрічаємо скорботи, нерівність і несправедливість, а іноді й відкриті переслідування. Та Церква нагадує нам: кожен, хто терпить це задля правди й добра, вже є блаженним, бо Господь дарує йому участь у Своєму Небесному Царстві.

Святе Писання вчить, що перед нами завжди стоїть вибір: залишитися вірними Христові, чинити добро й нести тягар можливих страждань, або ж уникнути цього тягаря, але ціною відступу від істини. Православний християнин не може зректися правди заради спокою цього світу, бо справжній спокій перебуває лише в Бозі.

Господь Ісус Христос ясно сказав, що ті, кого зневажають і переслідують за Його Ім’я, є блаженними й мають спадок у Царстві Небесному. Вірність у стражданнях — це не втрата, а духовна перемога, бо через неї ми стаємо живими свідками Христової правди.

Заповіді блаженства не лише описують якості учня Христового, вони відображають Самого Господа Ісуса Христа. Він був смиренний, коли говорив, що «Син нічого не може робити Сам від Себе» (Ів. 5:19), і оплакував гріхи, дивлячись на місто: «Він побачив місто і заплакав над ним» (Лк. 19:41). Він був лагідний і покірний, коли промовив: «Не Моя воля, а Твоя нехай буде» (Лк. 22:42), і прагнув праведності, кажучи: «Моя їжа — чинити волю Мого Отця» (Ів. 4:34). Він був милосердним, зворушеним співчуттям до людей (Мт. 9:36), чистим серцем, спробованим у всьому, проте без гріха (Євр. 4:15), та миротворцем, будучи Самим нашим миром (Еф. 2:14). Він зазнав переслідувань і розп’яття від рук нечестивих людей (Ів. 19:1–16).

Ісус Христос є втіленням праведності, і якщо ми не будемо прагнути до святості, як Він, то не зможемо увійти в Царство Небесне. Павло нагадує, що «всі згрішили й позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23), показуючи міру нашого життя відносно праведності Христової. Через страждання, терпіння та вірність Йому ми наближаємося до Царства Небесного і вступаємо у спадщину тих, хто віддав своє життя, проповідуючи правду Божу, як пророки та святі мученики, що стали свідками сили Божої і прикладом для всіх, хто йде шляхом Христової праведності.

Сам Господь Ісус Христос не уникнув страждань і переслідувань. Його народження люди визнали незаконним і скандальним. Його земне життя піддавалося безпідставній критиці та осуду. Його чудеса та діла приписували сатані, а Його святе вчення — богохульству. Його страта була судовою помилкою, а розп’яття — зневагою людського правосуддя.Ісус Христос зазнав переслідувань заради праведності, і так буде з кожним, хто йде за Ним шляхом святості та істини. Як Він сказав Своїм учням:«Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене він перш зненавидів. Якби ви були від світу, світ би любив вас, як своїх. А що ви не від світу, а Я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить» (Ів. 15:18–19).Це слово нагадує нам, що бути справжнім християнином у світі, який відкидає праведність, неминуче приносить протидію і страждання. Але ці страждання — ознака нашої участі у житті Христовому, доказ того, що ми покликані бути Його учнями, і запорука вічного блаженства у Царстві Небесному. Божих пророків завжди переслідували за те, що вони проповідували Боже послання.

Сам Господь Ісус Христос колись оплакував Єрусалим, промовляючи: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням закидаєш посланих до тебе!» (Мт. 23:37). Пророки завжди зазнавали гніву й ворожнечі тих, хто не хотів слухати Бога. Стефан, перший мученик Церкви, перед синедріоном дорікнув релігійним лідерам Єрусалиму, кажучи: «Ви, твердошиї та необрізані серцем та вухами! Ви завжди противитеся Святому Духові; як чинили ваші батьки, так чините й ви. Кого з пророків не переслідували ваші батьки? І повбивали тих, хто провіщав прихід Праведника, зрадниками та вбивцями якого стали ви тепер…» (Дії 7:51–52). Коли ми зазнаємо переслідувань заради Ісуса Христа, ми вступаємо у почесне товариство пророків Божих, переживаючи те саме, що переживали святі пророки, які були до нас. Апостол Яків заохочує нас наслідувати їхній приклад, говорячи: «Браття мої, візьміть за приклад страждання та довготерпіння пророків, що промовляли в ім’я Господнє. Ми ж блаженними вважаємо тих, хто терпить» (Як. 5:10–11).

Дві тисячі років церковної історії свідчать: переслідування траплялися частіше, ніж мирні відродження. Проте, за дивним Божим промислом, саме переслідування часто ставали каталізатором духовного відновлення та зміцнення Церкви. Як писав церковний письменник ІІІ ст. Тертулліан: «Кров мучеників — насіння Церкви».

У будь-яку епоху і при будь-якому режимі людина зі своїм власним світоглядом, людина, яка прагне жити по совісті, викликає підозру. Вона виглядає білою вороною і якимсь дивним інопланетянином, тому і неминучий конфлікт її зі світом. Немало страждань зазнали християни від тих режимів, які зазіхали на повне панування над людською особистістю. Адже християнин – це внутрішньо вільна людина. А чи потерпить суспільство несвободи людину зі стійким духовним імунітетом? Швидше, воно буде усілякими шляхами і методами відторгати її. І християнин знову виявляється перед проблемою вибору, перед спокусою, що вважати за краще: догоджання інтересам світу цього чи служіння правді Божій. Достоєвський одного дня зауважив: “Якби мені сказали, що Істина поза Христом, я б вважав за краще залишитися з Христом, ніж з Істиною”. Так, залишитися з Христом незрівнянно краще, адже Він “є путь, і істина, і життя” (Іоана 14:6).

Тому, коли ми зберігаємо вірність, дозволяючи Богові діяти через нас, коли приносимо плоди добрих діл попри людські суди й зневаги, ми тим самим шануємо Господа. А за це Господь обіцяє вічне блаженство — життя з Ним, де немає вже ні сліз, ні страждань, а лише радість у Його світлі.

Тож кожен із нас покликаний жити праведно не лише у великих подіях, а й у повсякденному житті. Переслідування заради праведності не завжди проявляються у драматичних стражданнях чи мученицькій смерті; часто вони бувають тихими, повсякденними, але не менш важливими у Царстві Небесному. Християнин може зазнавати насмішок або докорів від оточення лише тому, що не допускає блудного гріха, тобто заради Христа зберігає чистоту помислів та тіла, чи твердо відмовляється робити те, що всі інші роблять без докору сумління. Він може чути глузування за те, що у неділю зранку йде до храму, коли інші ще сплять або поспішають за мирськими справами. Його засуджують за чесність у роботі, за уникнення крадіжок, за відмову від компромісів з гріхом у побуті та спілкуванні.

Це не пряме мучеництво у звичному розумінні, але це — шлях вірності Христу. Кожен такий вчинок, кожна маленька відмова від гріха, кожна збережена заповідь — це крок до цього блаженства. Саме через ці щоденні випробування ми проявляємо свою любов до Господа, утверджуємо праведність у серці і зростаємо у духовній зрілості.

Святий Ігнатій Богоносець зауважував: «Благочестя не шукає слави людей, але бере терпіння за Христа, і в цьому терпінні воно сильне». Ці повсякденні випробування — це не пряме мучеництво у звичному розумінні, але це шлях вірності Христу. Кожен такий вчинок, кожна свідома відмова від гріха, кожна збережена заповідь — це крок до цього блаженства. Святий Йоан Златоуст вчить: «Хто терпить з чистим серцем, не для власної вигоди, але заради істини, той вже бере участь у славі Божій». Саме через ці щоденні терпіння ми проявляємо свою любов до Господа, утверджуємо праведність у серці і зростаємо у духовній зрілості.

Тому, дорогі браття і сестри, не лякайтесь дрібних переслідувань за праведність у повсякденному житті. Кожне свідоме рішення чинити добро, уникати гріха, берегти молитву і милосердя — це шлях до блаженства. Як сказав Сам Христос: «Блаженні ті, кого переслідують за правду, бо їхнє є Царство Небесне». І ми, слідуючи Йому, маємо впевнено йти цим шляхом, знаючи, що наше терпіння не марне, а кожен прояв віри у буденному житті — це вклад у вічну нагороду.

Ігумен Феофан Полоцький.