Слово на свято Стрітення Господнього

Ексклюзив. Сьогоднішнє свято Стрітення Господнього, яке відзначається через сорок днів після народження Ісуса, є одним із найдавніших християнських свят, адже відзначається Церквою з IV століття. У дусі народної побожності його відзначають також як свято Стрітення Божої Матері. У цей день ми святимо свічки, які, занесені додому, будуть знаком Божої опіки. Цього дня закінчується час колядок, а різдвяні прикраси в оселях і церквах повертаються до передріздвяної будні. Під час Стрітення старець Симеон взяв Господа Ісуса на руки і вимовив пророчі слова: «Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля» (Лк. 2, 32). З Х століття став популярним ритуал освячення свічок, полум’я яких символізує Ісуса – Світло світу, Христа, який втихомирював бурі, був, є і назавжди залишиться Володарем усіх законів природи.

Стрітення Господнє відбувається через сорок днів після Різдва. На згадку про порятунок первістків Ізраїлю під час єгипетського полону кожен первородний син у євреїв вважався надбанням Бога. Тому на 40-й день після народження сина мали віднести до Єрусалимського храму.

В пам’ять про те, що це відбулося з Господом Нашим Ісусом Христом 2 лютого Церква відзначає свято Стрітення Господнього. Таким чином весь народ Божий знову переживає те, що сталося в Єрусалимському храмі – Пресвяту Діву Марію зі св. Йосип віддав Немовля Христа Богові Отцю, а Симеон проголосив, що новонароджений Син Божий є Світлом для світу і Спасінням для народів.

Зазначимо й те, що подекуди 2 лютого називають днем ​​Стрітення Божої Матері. Це підкреслює той факт, що Пресвята Богородиця принесла немовля Христа до храму. Тому святкуючи Стрітення Господнє, ми згадуємо не лише зустріч людства з Месією, а й особливий момент у житті Пресвятої Богородиці. Ця подія мала глибоке духовне значення для Неї, як Матері Спасителя, і для всього людства.

Уявімо собі молоду Діву Марію, яка вперше приносить свого Первістка до храму. Це був символічний жест, який показував, що все життя належить Богові. Пресвята Богородиця разом із святим Йосифом виконувала цей закон із глибокою покорою. Але ця подія була для Неї набагато більшою, ніж просто виконанням ритуалу. Для Богородиці це стало моментом нового усвідомлення Її материнства. Праведний Симеон, побачивши Немовля, благословляє Бога і говорить пророчі слова, які торкаються не лише долі Ісуса Христа, але й самої Марії: «І Тобі Самій меч душу пройме» (Лк. 2:35). Ці слова стали першим передвістям страждань Христа, які Марія мала пережити разом із Ним.

Цей «меч» — це образ болю, який пройде через Її материнське серце. Від цього моменту Діва Марія не лише радіє тому, що є Матір’ю Спасителя, але й починає усвідомлювати, яку жертву Її Син принесе за спасіння світу. Її материнство стає не просто даром, а місією, яка вимагатиме глибокої віри, терпіння і любові.Пресвята Богородиця показує нам приклад довіри до Божого задуму. Вона не запитує: «А чому саме я?» чи «Як це буде?». Вона приймає все, що говорить старець Симеон, із покорою, зберігаючи ці слова у своєму серці. Вона вчить нас, що справжня любов — це здатність приймати не лише радість, а й біль, коли це потрібно для виконання Божої волі.

Стрітення Господнє також показує Діву Марію як Ту, яка не відділяє Себе від людей. Вона приходить до храму, як і всі інші, приносячи жертву двох голубів — жертву, яку могли принести тільки найбідніші. Її скромність і покора нагадують нам, що Бог цінує не зовнішнє багатство, а багатство серця.

Для нас Пресвята Богородиця залишається зразком справжньої віри. Вона приймає Божий задум навіть тоді, коли не розуміє його до кінця. Вона живе з цілковитою довірою до Бога і з любов’ю, яка готова прийняти будь-який хрест.

Молитва до Пресвятої Богородиці має надзвичайну силу, особливо під час життєвих випробувань. У Її постаті ми бачимо Матір, яка пройшла через багато болю, нерозуміння і навіть скорботу, але залишилася непохитною у своїй довірі до Бога. Її життя є прикладом того, як кожен із нас може знайти мир і силу навіть у найскладніші моменти.

Всесвята Діва Марія є нашою першою та могутньою заступницею перед Божим престолом. Як Та, що найближча до Христа, Вона чує наші молитви і приносить їх до свого Сина. Коли ми молимося до Богородиці, ми звертаємося до люблячої Матері, яка розуміє наші страждання, бо сама пройшла шлях випробувань. Її материнське серце ніколи не залишається байдужим до наших болів.

Чому важливо довіряти Богові за прикладом Пресвятої Богородиці? Бо Мати Христова, навіть у найтяжчі миті свого життя, залишалася вірною Його волі. Вона не знала всіх відповідей, не бачила всього шляху попереду, але довіряла Божому провидінню. Її так у день Благовіщення стало початком спасіння для всього людства, але це ж так привело Її до хреста, де Вона побачила страждання Свого Сина.

Коли ми зустрічаємо випробування, приклад Пресвятої Богородиці стає для нас джерелом натхнення й сили. Її життя вчить нас терпінню, адже Вона завжди чекала на Божий час, не поспішаючи вирішувати складнощі власними зусиллями, але дозволяючи Господу діяти у своєму житті. У Її серці завжди жила довіра, навіть тоді, коли Божий план залишався для Неї незрозумілим або приносив біль. Вона знала, що Бог є любов і Його воля завжди веде до вищого блага, навіть через скорботу.

Життя Богородиці було просякнуте молитвою, яка стала для Неї джерелом сили і втіхи у найскладніші миті. Її серце, постійно звернене до Бога, віддзеркалювало безмежну віру, яка підтримувала Його присутність у Її житті. Тому, коли ми молимося до Пресвятої Богородиці, ми шукаємо прихистку в Її материнській любові, що завжди готова втішити, підтримати та допомогти нам зберегти віру.

Пресвята Богородиця вчить нас справжньої віри – тієї, яка ґрунтується на довірі до Бога навіть тоді, коли Його дії залишаються для нас таємницею. У найтяжчі моменти Її приклад показує, як знайти світло серед темряви. Її життя – це дзеркало, в якому ми бачимо, як жити у гармонії з Богом, довіряючи Його промислу і знаходячи радість навіть серед буревіїв. Нехай кожна наша молитва до Пресвятої Богородиці відкриває перед нами шлях до спокою, надії та незламної віри.

Молитися до Пресвятої Богородиці під час випробувань означає знайти прихисток у Її материнській любові. Вона завжди поруч, щоб втішити, підтримати, допомогти зберегти віру. Вона вчить нас, що справжня віра — це довіра до Бога навіть тоді, коли ми не розуміємо Його дій.

Нехай у кожній скорботі, у кожному випробуванні наші серця знаходять силу в молитві до Пресвятої Богородиці. Вона знає, як провести нас через темряву до світла, бо сама не раз проходила цим шляхом. Її життя — це дзеркало, в якому ми можемо побачити, як жити з Богом, як довіряти Йому і як знаходити радість навіть серед бурі.

Нехай Стрітення Господнє стане для нас нагадуванням про покору і віру Пресвятої Богородиці. Вчімося, як і Вона, приносити своє життя як дар Богові, приймати Його волю з любов’ю і ділитися світлом Христа з тими, хто поруч.

Сьогоднішнє свято — Стрітення Господнє — особливе тим, що через нього ми бачимо приклад двох великих постатей: праведного Симеона та пророчиці Анни. Їхні образи є глибоко символічними і дуже повчальними для кожного з нас.

Праведний Симеон — це приклад людини, яка вірить та чекає. Він був праведником, якому Господь через Духа Святого обіцяв, що він не покине цей світ, доки не побачить Христа — Месію. Уявіть собі, скільки років Симеон прожив в очікуванні! Але це не було пасивне чекання. Симеон жив у постійній молитві, довірі й надії. Його віра була міцною, а серце — відкрите до Божої волі.

Є переказ, що Симеон був одним із перекладачів Святого Письма на грецьку мову (Септуагінта), який було зроблено у ІІІ століття до Різдва Христового. Коли він дійшов до слів пророка Ісаї: «Ось Діва зачне і народить Сина» (Іс. 7:14), він засумнівався, як це можливо. Але ангел Господній явився йому та пообіцяв, що він сам побачить виконання цього пророцтва. І ось, у день Стрітення, Симеон бере на руки Немовля Ісуса та виголошує слова, які стали для нас молитвою: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром…» Ці слова — свідчення глибокого миру, який приходить у серце людини, коли вона зустрічає Бога.

Великий апостол Христа і друг Богоматері, святий Лука, писав у своєму Євангелії, що «Симеон шукав потіхи для Ізраїлю». Увійшовши до храму, коли Марія та Йосиф несли Бого-Немовля, він узяв Месію на свої руки (див:Лк. 2, 25-28). Старець, який терпляче чекав на виконання Господніх обітниць, розпізнає в Дитині світло, яке прийшло просвітити язичників. Він терпляче чекав, якщо той переказ достовірний декілька століть.

Візантійські Отці Церкви показують нам святих Симеона та Анну як взірці терпеливості та людей Божого Духа. Старець Симеон все життя чекав і показував терпляче серце. У молитві він дізнався, що Бог не приходить у надзвичайних подіях, але що Він виконує Свою роботу в очевидній одноманітності наших днів, у іноді виснажливому ритмі діяльності, у малих справах, які ми робимо наполегливо і смиренно, намагаючись виконувати Його волю.

Надія на очікування перетворилася на щоденне терпіння того, хто, незважаючи ні на що, залишався пильним, поки його очі нарешті не побачили спасіння (див:Лк. 2, 30). Згадка про присутність Святого Духа в Симеоні доводить достовірність очікувань цієї людини. Отже, його можна вважати покровителем християнської терплячості, тієї чесноти, яка робить стерпними всі сподівання, чесноти, необхідної кожному, оскільки всі ми постійно приречені на якесь очікування.

А де Симеон навчився цього терпіння? Він отримав це з молитви та життя свого народу, який завжди визнавав у Господі Бога милосердного й довготерпеливого, багатого благодаттю та вірністю (Вих. 34, 6); він визнав Отця, який, навіть перед обличчям відкинення та невірності, не втомився, але мав терпіння протягом багатьох років (пор. Неем. 9, 30), як каже Неемія, щоб завжди давати можливість навернення. Тому терпіння Симеона є відображенням терпіння Бога. Через ваше терпіння, каже св. апостол Павло – хоче привести вас до навернення (Рим. 2, 4).

Крім натхненного Симеона, Ісуса Христа в храмі зустрічає пророчиця Анна, яка вдень і вночі служить Богу постом і молитвою. Вона була однією з тих, хто чекав, для кого очікування приходу Месії було життєвим покликанням.

Тут ми маємо типове для святого Луки співставлення чоловіка та жінки в оповіді, яке має на меті підкреслити, що євангельська звістка звернена до всіх людей (див. Гал. 3, 28). Під натхненням Святого Духа вони обоє поспішили до храму на жертву. Для Симеона та Анни зустріч з Бого-Немовлям була щасливим виконанням туги, яка сповнювала всі їхні дні, даром від Господа, який винагородив їх за роки терпіння і наприкінці життя показав Того, хто став спасіння світу.

Контраст між пророцтвом та його здійсненням дивовижний, адже в крихітній Дитині прихована сила Всевишнього. Справжня зустріч людини з Богом завжди викликає подив і наповнює людське серце радістю. Його джерелом є вірна любов Господа Ісуса, Який завжди виконує свої обіцянки. Тільки люди, які живуть у справжніх стосунках з Господом, усвідомлюючи свою бідність перед Ним, мають пророчу гостроту зору. А це можливо лише через регулярну молитву та покаяння.

Терпіння є одночасно людським ставленням і властивістю Бога, що вказує на Його наполегливе терпіння до грішників та на постійну готовність їх спасти. Терпіння людини особливо помітне в перенесенні страждань, витривалості та довірі до Бога. Терпіння не є ознакою слабкості – це сила духу, завдяки якій ми здатні «нести тягар», нести тягар особистих і суспільних проблем.

Святі Симеон і Анна плекають у своїх серцях надію, проголошену пророками, навіть якщо її здійснення є повільним та більш того воно дуже повільно зростає серед невірності та постійного занепаду нашого світу. Вони не журяться про те, що не виходить, а терпляче чекають Божого світла в темряві повсякденності. Терпіння, з яким Симеон і Анна чекали приходу Боголюдини, виглядає дещо екзотичним у наш час.

Орієнтовані на результат, постійно кудись поспішаючи, постійно вимагаючи Божого втручання у складні справи Церкви та світу, ми недооцінюємо силу вірного очікування. Симеон і Анна чекали сповнення Божої обітниці довгі роки, наповнені молитвою і постом. Багато людей сьогодні, мабуть, скажуть, що це була марна трата часу. Ми піддаємося спокусі «кинутися» на Господа, глухі до досвіду пророків і святих, що Він об’являється в той час, який Сам обирає, а не в той час, який Йому призначать люди. Багато людей повстали і пішли, тому що їм бракувало терпіння Симеона і впевненості, що Бог більший за всі наші очікування та надії.

З життя святого Симеона ми бачимо, як важливо терпляче чекати Божого часу, не поспішаючи і не впадаючи у відчай. У цьому контексті доречно згадати слова Віктора Франкла, австрійського психотерапевта, який пережив усі жахи нацистського концтабору, які нагадують нам, що найміцнішими залишаються ті, хто зосереджує своє серце на теперішньому і довіряє Богові, не дозволяючи ні марним очікуванням, ні страхам зламати їхню душу. «Першими зламалися ті, хто вірив, що все закінчиться швидко. За ними — ті, хто не вірив, що це закінчиться взагалі. Вижили ж ті, хто зумів зосередитися на своїх справах, не очікуючи, що принесе майбутнє». Ці живі, реальні спостереження Віктора Франкла, є глибоким уроком терпіння та духовної витривалості. Вони нагадують нам, що справжня сила полягає у вмінні жити сьогоденням, знаходячи сенс у кожній миті, навіть у час випробувань.

Цей приклад тісно переплітається зі святом Стрітення Господнього. Старець Симеон і пророчиця Анна – живі свідчення такого терпіння і віри. Вони не жили в очікуванні швидкого завершення своїх днів або миттєвого виконання Божої обітниці. Їхня сила полягала у вірності повсякденній молитві та служінню. Вони терпеливо, з довірою до Бога, виконували свої обов’язки, і в потрібний час Господь винагородив їх: вони стали свідками зустрічі з Месією.

Діва Марія, яка принесла Христа до храму, також є прикладом духовної витривалості. Її серце, повне довіри до Божого плану, було сповнене терпіння навіть тоді, коли майбутнє приховувало хрест. Вона вчить нас, що віра – це не чекання і не втеча від реальності, а прийняття кожного дня як можливості діяти, любити, молитися та зростати в Божій благодаті.

У житті ми часто стикаємося з випробуваннями, які здаються нескінченними. Але, як навчає Франкл, зламатися може той, хто або поспішає до кінця, або занурюється в безнадію. Натомість, як показує приклад Симеона, Анни та Богородиці, потрібно зосередитися на своєму служінні, своєму покликанні, не втрачаючи довіри до Божого провидіння. Терпіння — це не пасивне очікування, а активне життя з Богом у серці.

Нехай приклади святих цього свята навчать нас глибокої віри, справжнього терпіння та здатності знаходити сенс навіть у найважчих обставинах. І пам’ятаймо: той, хто йде з Богом, завжди зустрінеться з Його світлом у потрібний час.

Саме так поводилися святі Симеон та Анна, ці двоє героїв Стрітення, які символізують дві важливі чесноти: терпіння і вірність. Симеон чекав усе своє життя, але не сумнівався у Божій обітниці. Його віра залишалася непохитною навіть у довгі роки мовчання. Анна, незважаючи на життєві втрати, не втратила надії і присвятила своє життя служінню Господу.

Пророчиця Анна була вдовою, яка після смерті свого чоловіка присвятила все своє життя Богові. Євангеліє розповідає, що вона жила при храмі, служачи постом і молитвою день і ніч. Анна була вже у дуже поважному віці, але її дух залишався молодим завдяки постійній єдності з Богом. У день Стрітення вона теж впізнала в Немовляті Месію і почала звіщати про Нього всім, хто чекав спасіння.

Дорогі брати та сестри, дорогі українці, сьогодні ми згадуємо приклад святого Симеона та пророчиці Анни, які, незважаючи на довгі роки очікувань, не зневірилися, не втратили віри й залишалися вірними Богу, навіть коли здавалося, що настане лише тиша. Вони вчили нас, що справжня віра полягає не лише в очікуванні, а в готовності прийняти Божий час і Його волю, навіть коли ми не розуміємо всього. Вони показали, що Бог завжди діє, навіть тоді, коли нам здається, що Він мовчить.

Святий Симеон та пророчиця Анна не просто чекали. Вони готували свої серця через молитву, піст і віру. Вони знали, що справжня зустріч з Господом — це не просто момент, коли Він з’являється перед нами, а й час, коли наше серце готове прийняти Його з любов’ю, радістю та благоговінням. І коли вони побачили Спасителя, їхня радість не була його власним, але стала вогнем, що запалював інших, поширюючи надію серед людей.

Саме сьогодні ми маємо благословення зустрічати Господа не тільки в храмі, але й у наших серцях. І нехай приклад цих святих надихає нас жити з вірою в серці, не зважаючи на труднощі і випробування, що зустрічаються на нашому шляху. Вони навчали нас, що справжня радість не залежить від того, що ми маємо, а від того, що ми готові дати: своє серце, свою віру і свою любов до Бога.

Нехай цей день буде для нас не просто святом, а можливістю відкрити серце для Божих благословень, знову й знову довіряти Його волі та приймати Його світло. Нехай, як і святі Симеон та Анна, ми будемо не лише чекати на Божі обітниці, а й готувати свої серця через молитву, надію та служіння, щоб бути готовими до кожної зустрічі з Господом, що приносить радість, мир і зцілення.

З молитвою до Пресвятої Богородиці, яка завжди є нашою вірноюЗаступницею, і до святих Симеона та Анни, ми просимо їх про допомогу й підтримку в нашому житті. Нехай їхній приклад буде світлом для нас у найтемніші часи, а наша віра нехай буде міцною і непохитною, як їхня.

Свято Стрітення – це можливість для нашої особистої довіри до Бога, який постійно діє в нашому житті. Дозвольмо Господу діяти в нашому повсякденному житті, щоб ми могли бути видимими знаками дії Божої благодаті у світі. Віримо, що з Божою допомогою ми подолаємо будь-які труднощі, і кожен новий день принесе нам нові благословення. Хай буде так!

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов)