Слово на початок навчального року

Ексклюзив. У вересні закінчуються канікули і починається новий навчальний рік. Повернення до школи – яскрава подія в житті школярів, вчителів, студентів та викладачів. Щоб отримати найкраще від цього початку року та підготуватися до викликів школи, важливо знайти час, щоб довірити навчальний рік Богові. Подякуймо Богові за цей новий рік, за те, що ми збираємося пережити, попросімо Його допомоги та підтримки для школярів, учнів середньої школи, старшокласників, а також студентів та викладачів вищих навчальних закладів.

Чудово, що в житті кожної людини є дати, коли ми можемо почати новий етап свого життя: День Народження, річниця важливої для людини події, день Ангела або, як сьогодні, початок нового навчального року. Людині хочеться зійти на новий щабель життя — це природне і богоугодне прагнення. Давайте згадаємо, що в Євангелії Господь Ісус Христос спонукає нас до цього: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний». Тобто вдосконалюватися – це покликання Боже. Якщо ми вдосконалюємося, то сьогодні ми можемо зробити щось більше, ніж вчора, а завтра — щось краще, ніж сьогодні.

У цьому плані новий навчальний рік, природно, передбачає, що ми піднімемося на чергову, більш високий щабель свого життя. У новий навчальний рік ми зазвичай входимо з великими надіями! Кожен учень обіцяє собі, що він здобуде знання та матиме хороші оцінки. Бажаю всім вам зростати в мудрості, як колись Господь Ісус Христос.

Сьогодні день, коли ми починаємо новий навчальний рік, і це день, сповнений емоцій як для вас, дорогі батьки, так і для школи. Причина цього проста – це дуже важливий день, день, який приносить багато надії на майбутнє, а також значною мірою визначає, яким це майбутнє буде. Нервозність і невпевненість, які ви сьогодні відчуваєте у своїх серцях, шановні учні, з вами, тому що ви добре усвідомлюєте, що багато залежить від того, якими будуть ваші перші дні в школі. Ви знаєте, що здійснення ваших і батьківських надій і мрій багато в чому залежить від того, як ви до цього ставитеся, і перший день зазвичай сприймається як оголошення і передвістя на майбутнє.

Святі отці церкви писали, що маленька помилка, зроблена на початку, неминуче призведе до серйозної помилки в майбутньому. Якщо ви коли-небудь їздили по трасі, особливо довго, ви добре знаєте, що маленька помилка у виборі виїзду може завести вас дуже далеко від того місця, де ви хотіли бути. Подібно і на нашому життєвому шляху: одна маленька помилка, допущена на початку, може призвести до катастрофи і відвести вас далеко від щастя, якого ви так бажаєте. Наше життя складне саме через помилку наших прабатьків на самому початку людського роду. Тож спробуймо добре розпочати новий навчальний рік, адже від гарного початку багато залежить.

Однак на цьому шляху до досконалості, людина дуже часто допускає безліч помилок. Сьогодні дозвольте сказати про дві найпоширеніші.

Перша помилка полягає в тому, що людина, вступаючи на новий щабель, часом думає, що перед нею чистий аркуш паперу і вона зараз почне писати своє життя заново, як нібито до цього вона не жила, не працювала, не падала і не піднімалася. Друга помилка виникає, коли людина ідеалізує минуле і думає, що в минулому було все більш-менш добре, тому я просто відтворю все, що було вчора, позавчора і забезпечу собі стабільне хороше існування.

У чому небезпека цих двох підходів, які по суті своїй протилежні? У першому випадку людина намагається на кожному етапі життя побудувати новий будинок, починаючи від заснування, від котловану, але часу і ресурсів не вистачає, тому вона так і переселяється з одного недобудови в інший. А в другому випадку людина намагається скопіювати минуле, але кожна копія поступається оригіналу, і копія від копії стає все гірше і гірше. Таким чином всі ці уподібнення зрештою стають зовсім непридатними до життя.

Як же можна уникнути цих небезпек?

Перша долається, коли ми примушуємо себе вдивлятися у своє минуле і бачити в події, що відбулися протягом свого життя, в долях близьких, друзів і знайомих явну дію Промислу Божого. У цьому випадку минуле відкривається як духовна цінність, як великий урок від Безсмертного вчителя, з якого необхідно зробити висновки на майбутнє. Тоді відкривається, що Бог завжди поруч з нами, він вказує шлях, допомагає кожному нашому благому наміру. Якщо ми зможемо у своєму минулому побачити благу правицю Божу, подякувати Йому за це, тоді й в нашому сьогоднішньому дні ці дари Божі примножаться. Вони не пропадуть, будуть плодоносити по-новому. Таке осмислення минулого – тверді підстави для кроку вперед і вгору.

Друга небезпека обумовлена нездатністю помічати помилки людські, особливо свої, людську гріховність. Вона долається, коли ми починаємо усвідомлювати, що наше минуле складається не тільки з промислових дій Бога, а й з людських зусиль, які часто осквернені гріхом і пристрастями, тому навіть хороший результат далеко не ідеальний, і часто буває хорошим саме вчора, і не завжди піддається для вдалого відтворення сьогодні.

У першому випадку люди, не помічаючи Промислу Божого у своєму минулому, не цінуючи своє минуле, перетворюються в істот, які постійно докладають нових зусиль у своєму житті і не отримують плоду. В якомусь сенсі вони нагадують старозавітного ослика, який прив’язаний до млинового жорна і повинен по колу обертати його нескінченно, до отупіння.

А в другому випадку люди, які цінують своє минуле і намагаються весь час в нього повернутися, попри свої благі наміри, теж роблять помилку. Благі наміри – це ще не гарантія істинності. Згадаймо, що навіть в житті великих святих, якщо вони втрачали з уваги свою неміч і людську гріховну пошкодженість, непросто здійснювалася взаємодія з Промислом Божим.

Помилявся Пророк Ілля, коли думав, що в Ізраїлі немає нікого, крім нього, хто б не став на коліна перед Ваалом.

Помилився пророк Іона, коли припустив, що, відправившись на кораблі до Фарсіса, можна уникнути волі Божої.

Помилився і пророк Давид, коли вважав за краще задовольнити свої бажання, вступивши у відносини з Вірсавією, а не волю Божу.

Якщо навіть для святих людей взаємодія з Промислом Божим була непростою справою, то тим більш нам складно уникнути помилок. Але щоб їх хоча б зменшити, важливо, вступаючи на новий етап, подивитися у своє минуле, тверезо його осмислити, винести з нього все духовно цінне і залишити все гріховне і тлінне, щоб вірно почати новий етап життя.

Саме тому ми служимо молебні, або вдома на приватній молитві просимо у Бога благословення на новий навчальний рік, що розпочався, який хочемо пережити у благодаті Христової. Разом із Христом ми хочемо стати мудрішими та кращими людьми.

З цієї нагоди я хотів би сказати кілька слів про хорошу школу. Я хотів би зробити це, спершу звернувши увагу на один загальний принцип, застосовний до кожної школи, і три конкретні застосування, які випливають з нього.

Загальний принцип християнської школи (у широкому сенсі цього слова) представлений нам у притчі про таланти. «Одному дав п’ять талантів, другому два, іншому один один, кожному за спроможністю його, та й пішов» (пор. Мт. 25, 14).

Головне послання цієї притчі — це обов’язок постійного розвитку як християнина.

Це загальний принцип розвитку кожної людини, а не лише учня, представлений у притчі про таланти. Хороша школа повинна реалізовувати цей загальний принцип у трьох вимірах. За рівнем фізичного, інтелектуального та духовного розвитку.

На початку школа має подбати про фізичний розвиток учня. Людське тіло є шедевром творіння в матеріальному порядку. Тіло варте поваги і дбайливого догляду, бо воно призначене для остаточної перемоги над смертю. Праця над розвитком здорового, підтягнутого і сильного тіла вчить нас, що людина не може досягти нічого високого, не пройшовши перед цим аскетичний шлях зусиль, який її загартовує і зміцнює.

Вправи для людського тіла є – побічно – символом формування людського духу. Адже кожен вид спорту може нести з собою масу цінностей, таких як: методична підготовка, тренування рефлексів, збалансоване використання енергії, формування волі, мужність, контроль чутливості, наполегливість, витривалість, стійкість до труднощів і незручностей, поміркованість, контроль над власними почуттями, почуття лояльності, здатність підкорятися правилам, порядність, чесність, що забороняє вдаватися до обману, жертовність, зречення та солідарність, коли необхідно залишатися в тіні на благо своєї команди, братерство, дружба, вірність зобов’язанням, благородство, справедливість, великодушність до переможених, скромність у тріумфі, рівновага у разі невдачі. Усі ці цінності – хоча вони тісно пов’язані з фізичним розвитком – також проголошують загальну моральну реальність.

Але школа (як середня, так й вища) має бути зосереджена не лише на фізичному вихованні. Її завдання також дбати про щось набагато важливіше, тобто про інтелектуальні здібності учня або студента.

Суть інтелектуального виховання полягає не лише в тому, щоб прищепити фактичні знання, а ще й в тому, щоб навчити розум знаходити те, чого немає в підручниках.

Цього точно не можна досягти, якщо школа вдасться до таких методів, як залякування, насильство чи штучна влада. Ці «методи руйнують природні рефлекси студентів, чесність і впевненість у собі, роблячи їх тупими» (Альберт Ейнштейн).

Інтелектуальна освіта – це не формування людей, компетентних у вузькому фаху, як це пропонують різні малописьменні діячі з міністерств у різних країнах, а формування мудрих, тобто добрих людей. Але врешті-решт доля людини залежить не стільки від її освіченості, скільки від її мудрості, тобто від того, як розумом, знаннями та освіченістю любити людей. А рідко хто з професорів зараз на це привертає увагу.

Крім розвитку тіла та інтелекту, школа повинна подбати і про третю площину. Вона має дбати про розвиток людського духу, без якого світ ніколи не буде безпечним.

Її завдання – не тільки навчання, а й виховання духу людини.

Ми приділяємо стільки часу та ресурсу освіті не лише заради майбутньої кар’єри чи фінансового успіху, хоча ми сподіваємося, що ви також досягнете успіху в цих сферах, згідно з обітницею Спасителя: «Шукайте найперше Царства Божого та Його праведності, і все це додасться вам» (Мт 6, 33).

Відомий астроном та ще й священик Миколай Коперник вчив, що: «Завдання всіх благородних наук полягає в тому, щоб відвести людину від зла і спрямувати її розум до більшої досконалості». Він був переконаний, що той, хто діє не згідно з мудрим мисленням, починає думати відповідно до своєї нерозумної поведінки.

На жаль, те, що було очевидним для Миколая Коперника, зараз викликає сумніви. Досвід, який людство здобуло в минулому столітті, явно суперечить оптимістичному переконанню про міцний зв’язок між набуттям знань і моральним прогресом людини.

Люди, здатні на найбільше варварство, винні в найбільших геноцидах в історії людства, ті, хто перетворив антропологію, медицину, соціологію, історію та інші науки на сліпих рабів ідеології, виявилися не стільки неосвіченими простаками, скільки освіченими людьми. Нацизм і комунізм, тобто національний і міжнародний соціалізм, пропагували не лише психопати та примітивні невігласи. Навпаки, ці ідеології мали на своїй службі безліч освічених людей. Подібним чином уми, ближчі до нашого часу, в яких народився план систематичного геноциду проти народу кхмерів, раніше були виховані в Сорбонні. У свою чергу люди, відповідальні за підготовку та здійснення атаки на Всесвітній торговий центр, здобули освіту в німецьких університетах.

А стільки шкіл забули фундаментальну мету освіти, вони стали такими шкідливими та небезпечними для сучасної молоді. У наш час освіта стала надзвичайно складною справою, але ми маємо непохитну надію, що з допомогою Божої благодаті все можливо. Христос Господь обіцяв нам перемогу, якщо ми лише залишимося вірними Йому. У цьому контексті я маю зазначити, що виключно технічна і практична освіта може привести молоді покоління до того, щоб стати схожими на «Учня чаклуна» – з відомої опери Поля Дюка, – який умів викликати духів, але не міг ними керувати. Тому формація, яка не враховує потреби моральної діяльності, здатна знищити майбутнє людства.

Без чистоти серця розум завжди темний. Будь-яке навчання без віри служить радше для спотворення розуму, ніж для його виховання; але якщо навчання без віри вибиває з колії розум, а отже суд і все життя, то навчання, засноване на вірі та супроводжуючи її, примножує користь віри в стократ. Як суспільства, так і особи, які не керуються Божими заповідями або перестають бути керованими, залишаються в стані варварства або повинні повернутися до нього.

Але крім віри ми закликані мати й любов, зокрема любов до ближнього. Колись великий педагог Василь Олександрович Сухомлинський сказав, що якщо в серці вчителя немає любові і поваги до дитини, він не має права бути вчителем, бо у нього немає основної якості, яка робить здатним саме навчання: неможливо навчити іншу людину нічому, ніколи, якщо ми її не любимо. Тільки любов відкриває серце, а серце виконує уста, і цією любов’ю і повагою до іншої людини, наскільки б малою вона не була, повинна бути пройнята вся наша діяльність, все наше життя, все наше служіння.

І тоді Бог, Якому ми служимо, Бог, який привів до нас своїх дітей, Бог дасть нам і мудрість, і розум, і ніжність, і твердість, і принциповість, і розуміння, щоб разом у співпраці, у співпраці з Богом ми принесли плід нашої виховної, навчальної та педагогічний діяльності загалом.

Без Бога не до порога. А будь-яку діяльність треба поєднувати з молитвою. Господь премудро влаштував мир цей. І багато в ньому — потребує вдосконалення руками людини. Перед кожним з нас стоїть непросте завдання — знайти багато знань, щоб осягнути устрій світу і бути соратниками Господу Ісусу Христу. З Божою допомогою все можливо: будемо ж просити у нього мудрості і розуму для пізнання і нових справ.

Тому дуже важливо, якщо всі ви прийшли сьогодні в храм, щоб помолитися і випросити Божого благословення і допомоги Його в пізнанні. Або саме за це молитися вдома.

У цій справі важливий і наш внутрішній світ, життя нашої душі; наші взаємини один з одним і ставлення до батьків і вчителів, викладачів, які допомагають у навчанні. Важливо бути привітними і добрими, доброзичливими — ці якості також допомагають стати краще і вірно засвоїти знання про світ. Не забувайте про благодать Святого Духа, яка рясно подається в таїнствах Церкви, в храмовій молитві! Хочу побажати всім успіхів у навчанні і всім вам-хто вчить, викладає, допомагає — благословення Господнього у величезній спільній нашій справі пізнання Божого світу!

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.