Слово на Четверте блаженство Євангельске

Ексклюзив. Коли Господь наш Ісус Христос зійшов на гору, щоб навчити народ, Його вуста відкрилися не для звичних повчань, але для одкровення небесної мудрості. Блаженства — це не лише заклик до моральності, але шлях до Царства Божого, духовна топографія нової людини у Христі. Сьогодні ми звернімо думку нашу до четвертого Блаженства — того, що говорить про голод і спрагу правди.

Заповіді блаженства у цілому – це насправді описи особистості самого Христа. Вони зображують його життя від бідності народження до переслідувань і смерті за наказом Пілата та Синедріону. Кожна заповідь блаженства описує не лише частину його характеру, а й частину його життєвого шляху. Усі заповіді блаженства малюють живий портрет Ісуса Христа, блаженного та праведного з Псалма 1. Він єдиний, хто ніколи не ходив за радою нечестивих, не стояв на стежці грішників і не сидів на місці насмішників! Він був тим деревом, міцно посадженим біля потоків води, що приносило вічні плоди праведності.

Євангеліє — це історія перемоги Христа над силами зла, бунтівними небесними начальствами та владами, гріхом, смертю та адом. Чотири написані Євангелія – це історія цієї перемоги, згідно з чотирма апостолами. Заповіді блаженства описують долю людства, його спадщину та славу, яку наш Господь і Бог, Спаситель Ісус Христос, здобуває завдяки цій перемозі. Вони не лише описують те, що ми називаємо обоженням, або уподібненням до Бога, участю у вічному житті Бога, але й містять обіцянку. Це не просто обіцянка на майбутнє, що одного дня вірні у Христі прийдуть до участі в Його пануванні над усім творінням як сини Божі, але що щастя, блаженство, радість цього майбутнього існування будуть їхніми в цьому житті, у цьому світі. Ті, хто у Христі, переживають життя в цьому віці з усіма його боріннями, випробуваннями та труднощами. Однак вони стикаються з цими труднощами, сповнені Святим Духом, який є самим Богом і який є завдатком майбутньої спадщини [2 Кор. 1:21-22; Еф. 1:14]. Незважаючи на всі ці негаразди, Дух приносить їм плоди любові, радості, миру, терпіння, лагідності, доброти, вірності та самовладання. Отже, ті, хто в Христі, не бояться, бо Христос переміг нинішній вік [Івана 16:33].

Нас, віруючих людей, об’єднує мета нашої подорожі, куди ми прямуємо. Адже ми прямуємо до вічності, ми хочемо після земного життя досягти небес. Але щоб потрапити до раю, потрібно знати дорогу. Ми її знаємо. Ісус Христос розповів нам про це в Нагірній проповіді, у Заповідях Блаженств. Сьогодні розглянемо ще одну: «Блаженні ті, хто голодує та прагне правди, бо вони наситяться».

Перші три блаженства, проголошені Господом у Нагірній проповіді, — це насамперед дзеркало, у яке ми вдивляємось, аби побачити самих себе в істині. «Блаженні вбогі духом», «блаженні ті, що плачуть», «блаженні лагідні» — усі вони відкривають нам внутрішню реальність нашого серця. Ми пізнаємо власну убогість, духовну неспроможність, бачимо у собі не лише неміч, а й корінь гріха: егоїзм, самозакоханість, гординю.

Ця заповідь блаженства йде слідом за лагідністю. Як ми бачили в «Блаженні лагідні», біблійна лагідність стосується влади під контролем Божої волі. Коли ми підкоряємося Божому контролю, ми хочемо ставати більш схожими на Бога, щоб ще точніше виконувати Його волю. Для справді лагідних це бажання зростати буде таким же сильним відчуттям, як гострий голод і спрага.

Це пізнання не є холодним інтелектуальним аналізом, а духовною скорботою, що породжує сльози покаяння — «плач над самим собою», як казав преподобний Симеон Новий Богослов. Ми не просто бачимо гріх — ми його ненавидимо, бо пізнаємо, наскільки він віддаляє нас від Живого Бога. І саме в цій свідомості власної нікчемності починається наше прагнення до Христа — як єдиного Спасителя і Лікаря душ.

Святий Ісак Сірін пише:«Хто пізнав себе, той вищий від того, хто своїм словом воскрешає мертвих».Пізнати себе — значить упокоритися перед Богом, упокоритися не з примусу, а з розуміння того, що без Його благодаті ми є ніщо.

У четвертому блаженстві — «Блаженні ті, що голодують і спраглі правди, бо вони наситяться» — відбувається зміна духовного вектора. Це вже не лише погляд на себе, але й порив до Нього. Ми, що плакали та смирялися, починаємо прагнути чогось більшого — не просто спасіння, а праведності, тобто перебування у правді Божій, у Його світлі, в Його подобі. Це прагнення є виявом дії Святого Духа в серці.

Святитель Григорій Ниський говорить:«Праведність — це не якась завершена межа, а постійне зростання в добрі, як безмежне є Боже благо. Блаженство — в русі до нескінченного».

Праведність, якої ми спраглі, — це не зовнішній моральний кодекс, а Сам Христос, Його присутність у нас. Ми вже охрищені, вже маємо печать Духа, але наше серце спрагле ще глибшого з’єднання з Ним. І ця спрага є ознакою живої віри, бо, як пише святий Макарій Єгипетський, «Як тіло не може жити без повітря, так і душа не може жити без Святого Духа». Тому ми кажемо: Господи, Ти мені потрібен! Не методи, не системи, не людські поради, а Ти — Живий Бог, що живеш у серці того, хто сокрушений духом.

Отже, ця заповідь блаженства — не лише заклик, але й обіцянка: «Вони наситяться». Наситяться ті, хто шукає правди не у світі, а в Богові. Цей голод — знак духовного життя. А насичення — це дія благодаті, що перетворює серце, робить його оселею Христа.

Що означає це слово — «правда»?У грецькому тексті стоїть слово δικαιοσύνη (dikaiosýnē) — «праведність», «справедливість», але в євангельському контексті це слово не зводиться до правових норм чи абстрактної чесності. Це — жива воля Божа, Його істина, Його лад у світі, Його Царство, що приходить не ззовні, а всередині нас. Спраглий правди — це той, хто жадає не просто моральної рівноваги, але самої присутності Бога у своєму серці, у своєму житті, у суспільстві.

Бог вписав бажання та тугу в людську природу. Кожен прагне чогось, бажає чогось: здоров’я, кохання, щастя, друзів, дім, гроші, гарну роботу, складання іспиту. Ці бажання та прагнення глибоко вкорінені в наше повсякденне життя. Вони виражають те, чого нам бракує, чого ми хотіли б досягти, що ми хотіли б мати. Вони просто наші.

«Блаженні голодні і спраглі…» — каже Спаситель. Не ті, хто вже насичений і самовдоволений, не ті, хто впевнений у власній праведності, але ті, хто визнає: «Я ще не там, де має бути моя душа. Я ще не живу згідно повноти Божої волі». Ось вони — угодники Божі, бо прагнення до істини вже є початком причастя з нею.

У четвертій заповіді блаженства Ісус Христос говорить про блаженних тих, хто голодує та спрагне праведності. Це заклик прагнути справедливості, бажати життя відповідно до Божих принципів. Які обіцянки дає нам Спаситель у цьому благословенні?

Боголюдина обіцяє, що ті, хто прагне праведності, будуть насичені. Це обіцянка, що Бог задовольнить голод і спрагу душі тих, хто прагне правильної поведінки. Це заохочення постійно прагнути жити відповідно до Божих планів.

Прагнення до справедливості має також соціальний вимір. Спаситель закликає нас працювати заради соціальної справедливості, підтримувати тих, хто пригноблений та позбавлений гідності. Це заклик до солідарності з тими, хто цього потребує, до боротьби з несправедливістю навколо нас.

Голод і спрага справедливості – це також бажання зустрітися з самим Богом, який є джерелом усієї справедливості. Це бажання жити в єдності з Богом, який є Любов’ю та Справедливістю.

Як і в інших заповідях блаженства, Ісус Христос закликає нас змінити своє мислення та поставити справедливість на перше місце. Це заклик жити відповідно до цінностей Євангелія, присвятити своє життя служінню Богові та ближньому.

У сьогоднішній проповіді я хотів би торкнутися теми благословень, які Спаситель світу обіцяв своїм послідовникам. Одним з головних мотивів, що керують нами в християнському житті, є прагнення до справедливості. Чому таке бажання настільки важливе?

Для християнина прагнення справедливості випливає з глибокої віри в Бога як джерело всієї справедливості. Спаситель навчав, що милосердні, лагідні, смиренні або ті, хто прагне справедливості, благословенні. Саме через прагнення справедливості ми прагнемо наслідувати Ісуса та жити згідно з Його вченнями.

Прагнення до справедливості допомагає нам зберігати внутрішню злагодженість, тобто бути вірними собі та своїм цінностям, навіть перед обличчям труднощів та спокус. Таким чином ми уникаємо лицемірства та залишаємося справжніми учнями Ісуса Христа.Віра в справедливість також означає віру в те, що остаточне врегулювання буде справедливим. Навіть якщо ми стикаємося з несправедливістю у світі, ми віримо, що Бог — справедливий суддя, який винагородить вірних і покарає нечестивих. Ця віра дає нам сили у скрутні часиповномасштабної війни зі слугами антихриста.

Між тим у сучасному світі, де правда часто виглядає як річ відносна, як об’єкт маніпуляцій, це слово Христове звучить особливо гостро. Ми бачимо, як торгують істиною, як справедливість віддають на поталу сильним світу цього. Але Христос не закликає нас до розпачу — Він обіцяє: «вони наситяться».

Це обітниця. І як дощ напуває спраглу землю, так Божа благодать наповнює душу, яка жадає правди. Іноді ця спрага є болючою — бо світ темний, бо неправда тріумфує, бо добро здається забутим. Але блажен той, хто, навіть серед темряви, не зрікається прагнення до світла.

Голодні правди — це святі, мученики, подвижники, які все життя ішли не за хлібом, не за славою, але за Христом. Це ті, хто не мирився з неправдою ні в собі, ні в світі, але кликав: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя!». Серед них — і пророки, і апостоли, і наші праведні предки, які воліли втратити все, але не зрадити істини.

У цій заповіді блаженства Господь вживає найсильніші образи — голоду та спраги, — і то не буденних, а смертельних: мовиться про той голод, який загрожує життю, і ту спрагу, яка випалює нутро. Таке духовне прагнення правди — не випадкове бажання, а екзистенційна потреба, жадання, що проймає всю людину.

Святий пророк і цар Давид волає:«Як лань прагне до потоків вод, так душа моя прагне до Тебе, Боже! Жадає душа моя Бога сильного, живого: коли прийду і з’явлюся перед Божим лицем?»(Пс. 41:2–3)

Цей стан — не лише емоційне зворушення, а глибина покаянного духу, що народжується в людині, яка пізнала суєтність світу й відчула, що тільки Бог є єдиним справжнім джерелом життя.

Сучасний світ — як і ті, що стояли тоді на пагорбі, слухаючи Ісуса Христа, — шукає від Господа зовнішнього: зцілення, благополуччя, відповіді на тимчасові потреби. Але справжній голод, який веде до блаженства, — це голод по Самому Богові, по Його правді, по Його Царстві. Цей голод — дія благодаті в серці.

Святий Іоанн Златоуст навчає:«Не сказав: блаженні ті, що мають правду, а — ті, що голодні й спраглі її: бо така душа завжди рухається вперед і не зупиняється на досягнутому».

Ми сприймаємо правду (δικαιοσύνη) не лише як моральну чесноту, а передусім як єдність із Самим Христом, Який, за словами святого апостола Павла, «став для нас… праведністю від Бога» (1 Кор. 1:30). Тому голод і спрага правди — це не просто прагнення до правильного життя, а жадоба сопричастя з Богочоловіком, Який є Хлібом Життя (Ін. 6:35) і Джерелом Живої Води (Ін. 4:14).

Той, хто дійсно шукає Христа — як Істину й Життя, — насититься. Але насичення це не зупиняє голоду, а, навпаки, робить його ще глибшим, бо любов Божа не знає меж, і чим більше її пізнаєш, тим більше її прагнеш. У цьому — таємниця нескінченного зростання у благодаті.

Господь каже:«Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його, і це все додасться вам» (Мф. 6:33). Тож не тимчасового добробуту нам слід шукати, не зцілень без очищення, і не мудрості без смирення, а Царства Божого — всередині нас, у серці (Лк. 17:21), де Христос перебуває.

У Святому Писанні Господь відкриває Себе іменем Ягве Цідкену — «Господь — наша праведність» (Єр. 23:6; 33:16). Це не абстрактна моральна якість, а особистісне виявлення Бога, Який Сам є джерелом усякої істинної праведності.

Святий апостол Павло утверджує цю істину словами:«Ісус Христос… став для нас мудрістю від Бога, праведністю, освяченням і викупленням» (1 Кор. 1:30),

а також:«Щоб ми стали в Ньому праведністю Божою» (2 Кор. 5:21).

Тобто в Христі не лише наше очищення, а й наше оновлення та обоження, бо Він є істинне джерело життя, правди й освячення.

Святий Григорій Синаїт навчає, що «початок богопізнання — це відчуття власного убозтва. А коли душа вбачає свою пустоту й нужденність, тоді починає шукати наповнення від Бога». Це і є та глибока спрага, яка, за словом Христовим, насичується Самим Господом. Цей голод — не тілесний і не душевний, а духовний, внутрішній. Він народжується в серці, що торкнулось світла Божого і вже не може вдовольнитись нічим іншим. «Серце, що скуштувало солодощі молитви, вже не шукає іншої втіхи», — говорить преподобний Ісак Сірін.

Святий апостол також молиться, щоби ми «наповнювались плодами праведності, що через Ісуса Христа — на славу й хвалу Божу» (Фил. 1:11). Ці плоди — не наші власні заслуги, а наслідок діяння благодаті в людині, яка, відкинувши самовпевненість, шукає Бога всім серцем. І Господь Ісус Христос дає обітницю:«Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони наситяться» (Мф. 5:6).

Це насичення — не миттєве заспокоєння, а внутрішня повнота, що зростає з глибшого пізнання Бога. Господь, задовольняючи нашу спрагу по Собі, чинить нас здатними творити діла правди — не для себе, а для Нього і в Ньому.

Сам Христос навчає:«У цьому прославиться Отець Мій, коли принесете багато плоду…» (Ін. 15:8).

Цей плід — не лише зовнішні вчинки, а й внутрішнє преображення нашої природи, коли у серці відображається образ Божий. Так ми уподібнюємось Христу і стаємо живими членами Тіла Його.

Отже, коли ми свідомо та смиренно шукаємо Його Царства й правди, — Він, за Своїм обітованням, задовольняє наше прагнення, відкриваючи Себе як істинну Праведність і Життя.

Блаженство: «Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони наситяться» (Мт. 5:6) — є одне з найглибших і найвсеосяжніших у Нагірній проповіді. Його сенс — не одновимірний. Воно, наче багатогранний коштовний камінь, відбиває світло Божої істини з різних боків.

Це блаженство охоплює в собі і смиренне внутрішнє покаяння, і прагнення справедливості у суспільному житті, і спрагу онтологічної єдності з Богом, і ревність до богопізнання, і жагу преображення у Христі. У ньому міститься і крик стражденної людини, що жадає істини у неправдивому світі, і мовчазна молитва подвижника, що жадає лиця Божого більше, ніж повітря.

Праведність тут — не лише соціальний ідеал, і не лише моральна чеснота. Це сама присутність Божа у людині, яка виливається у всі сфери її буття: думку, дію, слово, ставлення до ближнього, боротьбу за істину, вірність у дрібницях, цнотливість, милосердя й жертовність.

Це блаженство — міст між внутрішнім і зовнішнім, між людською нуждою й божественною відповіддю, між покаянням і надією, між зусиллям і благодаттю. І саме тому Христос обіцяє не просто відповідь, а насичення: «вони наситяться». Ця Божа обітниця — як заспокоєння стражденного серця, так і надія для тих, хто ще в дорозі. Тож і ми, дорогі у Христі, запитаймо себе: чи живе в нас це святе прагнення? Чи голодні ми правди Божої? Чи спраглі волі Його у житті нашому, у нашій державі, у нашій Церкві, в нас самих, в наших стосунках зі Христом, у нашому прагненні до Нього? Якщо ж так — то не біймося. Бо Господь, Який створив серце наше, бачить, чим воно наповнене. І обіцяє: вони наситяться — не тимчасовим, але вічним; не земним, але небесним; не тінню, але самою повнотою правди.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов).