Слідами Вагнера: Лівія

Ексклюзив. Сучасна політична ситуація в Лівії (станом на червень 2025 року) залишається нестабільною, характеризуючись політичним розколом, боротьбою за владу між різними фракціями та зовнішнім впливом.

Лівія поділена між двома основними центрами влади:

Це уряд національної єдності (УНЄ) у Тріполі на заході, очолюваний прем’єр-міністром Абдул Хамідом Дбейбою. Цей уряд має міжнародне визнання, але стикається з внутрішньою опозицією. Туреччина підтримує УНЄ, надаючи військову та технічну допомогу.

Також, це східна адміністрація в Бенгазі, підконтрольна Халіфі Хафтару та його Лівійській національній армії (ЛНА). Ця сторона підтримується окремими зовнішніми гравцями, зокрема Росією та Єгиптом. Росія, через рештки ПВК «Вагнер» контролює Хафтара, що ускладнює примирення.

У серпні 2024 року загострилася боротьба за контроль над Центральним банком Лівії, який управляє нафтовими доходами країни. Це підсилило напругу між сходом і заходом, загрожуючи новим спалахом насильства. Аналітики зазначають, що крихка політична структура, яка стримувала ескалацію, поступово руйнується.

У червні 2025 року в Тріполі відбулися зіткнення між протестувальниками та силами, лояльними УНЄ. Рух Harakat Abnaa Souq al-Jumaa організував акції проти нормалізації відносин з Ізраїлем, що свідчить про зростання внутрішнього невдоволення.

США останнім часом розглядають плани переселення палестинців із Гази до Лівії, що може додати геополітичної напруги. Втім, колись із такою пропозицією, хоч і дещо жартома, виступав і Муаммар Каддафі.

З 2011 року, після повалення Муаммара Каддафі, Лівія не може подолати наслідки громадянської війни. Країна потерпає від економічної нестабільності, присутності іноземних найманців та діяльності різних збройних груп. Більшість лівійців прагнуть сильної центральної влади, яка б відновила стабільність, але жодна політична сила поки не здобула загальної довіри. Не останнім фактором тривалої кризи є етнічне протистояння.

Етнічна ситуація в Лівії станом на червень 2025 року є складною та тісно пов’язаною з політичними та економічними негараздами. Лівія має різноманітне населення, де етнічні та племінні ідентичності відіграють ключову роль у соціальних і політичних процесах. Основні аспекти:

Етнічний склад

Араби та арабізовані бербери:

Становлять більшість населення (близько 85–90%). Вони домінують у політичному та культурному житті, проживаючи переважно в прибережних містах, таких як Тріполі, Бенгазі та Місурата.

Бербери (амазіги):

Складають близько 5–10%, проживають у західних горах Нафуса, Зуварі та інших регіонах. Вони історично зазнавали маргіналізації, але після 2011 року активніше виступають за визнання своєї мови та культури.

Тубу:

Невелика етнічна група (менше 1%), що проживає на півдні, зокрема в регіоні Феццан. Тубу часто стикаються з дискримінацією та мають напружені відносини з іншими групами через контроль над прикордонними територіями та торгівлею.

Туареги:

Кочові берберські племена на південному заході (близько 1%). Вони також беруть участь у транскордонній торгівлі та мають власні збройні формування, що впливають на місцеву безпеку.

У Лівії також існують невеликі громади греків, італійців та африканських мігрантів (з країн південніше Сахари), які часто перебувають у вразливому становищі через конфлікти та економічні труднощі.

Лівія залишається суспільством, де племінна приналежність має значний вплив. Племена, такі як Варфалла, Каддафа, Зінтан і Місурата, відіграють важливу роль у політичних альянсах і конфліктах. Після повалення Каддафі в 2011 році племінна лояльність посилила фрагментацію країни, оскільки різні групи борються за владу та ресурси.

У Феццані тубу та туареги часто вступають у сутички з арабськими племенами через контроль над нафтовими родовищами та контрабандними шляхами. Ці конфлікти загострюють гуманітарну ситуацію на півдні.

Бербери в горах Нафуса періодично виступають проти центральної влади, вимагаючи автономії та захисту своїх прав. Їхні збройні формування підтримують Уряд національної єдності, але зберігають власні інтереси.

У східній Лівії (Киренаїці) арабські племена, що підтримують Халіфу Хафтара, домінують, але це викликає напругу з місцевими меншинами, які відчувають виключення з політичного процесу.

Лівія є транзитним пунктом для мігрантів із країн Африки південніше Сахари, що створює додаткову напругу в етнічних відносинах. Місцеве населення часто сприймає мігрантів як конкурентів за ресурси, що призводить до ксенофобії та насильства.

Економічна ситуація в Лівії станом на червень 2025 року залишається складною через політичну нестабільність, залежність від нафтового сектору та наслідки тривалої громадянської війни.

Лівія володіє найбільшими запасами нафти в Африці, і нафтовий сектор становить близько 95% експортних доходів та 60% ВВП. Проте через політичний розкол і періодичні сутички видобуток часто переривається. У 2024 році видобуток нафти коливався від 1,2 до 1,4 млн барелів на день, але блокування нафтових родовищ бандами Халіфи Хафтара призводило до значних втрат.

Висока інфляція (близько 5–7% у 2024 році) та девальвація лівійського динара ускладнюють життя населення. Безробіття, особливо серед молоді, сягає 20–25%, що сприяє соціальній напрузі та міграції. Брак диверсифікації економіки обмежує створення робочих місць.

Тривалий конфлікт зруйнував значну частину інфраструктури, включаючи електромережі, водопостачання та медичні заклади. У 2023 році повінь у Дерні завдала збитків на мільярди доларів, погіршивши економічні перспективи. Близько 1,5 млн людей (з 7 млн населення) потребують гуманітарної допомоги.

Лівія має відносно низький зовнішній борг (близько 4% ВВП), але санкції та обмеження на фінансові операції ускладнюють залучення іноземних інвестицій. Корупція та непрозорий розподіл нафтових доходів також відлякують інвесторів.

Зовнішні гравці, такі як Туреччина, Росія, Катар та ОАЕ, впливають на економіку через підтримку різних фракцій. Наприклад, Туреччина інвестує в інфраструктурні проєкти на заході, тоді як Росія має інтереси в нафтових родовищах на сході. Це ускладнює єдину економічну політику.

Економічне відновлення залежить від політичного примирення та стабільного видобутку нафти. Міжнародні ініціативи, такі як план ООН щодо об’єднання фінансових інституцій, поки не дали результатів. Без централізації влади Лівія залишатиметься вразливою до коливань цін на нафту та інфільтрації росіянами та іншими міжнародними терористичними угрупованнями.

Михайло Коваль, оглядач