Щодо зміни уряду у Великій Британії

Борис Джонсон вчинив як лицар, як і завжди раніше: не кинув партію у вир «чергових позачергових» виборів, які, попри безнадійну безбарвність лідерів лейбористської та ліберально-демократичної опозиції, могли становити ризик для торі, які знаходяться при владі вже 12 років, зважаючи також на давно інституціоналізовану небезпеку шотландського та ольстерського сепаратизму.

Прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон

Вірогідніше за все, Джонсон керуватиме урядом ще до жовтня (за поточні місяці мають відбутися — за складною системою — внутрішньопартійні вибори, які, до речі, Борис вигравав двічі поспіль), таким чином, у кріслі прем’єра він пробуде загалом 25-27 місяців, у той час як його попередники Тереза Мей — 36 місяців (безуспішно намагалась впоратися із наслідками брексіту) та Девід Кемерон (який з щирої глупоти втравив Сполучене Королівство у легко маніпульований зацікавленими сторонніми акторами референдум з брексіту) аж 6 років. Лише Джонсон узяв на себе відповідальність за зовнішньополітичне оновлення Великої Британії і скерував її у напрямку, що відповідає Zeitgeist. За що і був з’їдений дрібними персонажами, яких хвилюють питання, важливі для дівчат і хлопців у пізньошкільному віці, а не під час Третьої світової війни. Але менше з тим.

Що далі? Щось подібне до того, що в нас називають «коаліціадою», на англійський манер — внутрішньопартійні вибори в Консервативній партії. На місце лідера (а відповідно і прем’єра, оскільки, завдяки Борисові, який тріумфально виграв загальнонаціональні вибори, дострокових виборів уникнуто) претендують нинішній міністр оборони Бен Уоллес, міністерка закордонних справ Ліз Трас (які, до їх честі, не брали участі у брудному внутрішньопартійному заколоті), Пенні Мордонт (всі троє ще більші яструби, до речі, ніж сам Борис), всі решта, крім поміркованого Джеремі Ханта, попри ті чи інші відмінности у біографії чи внутрішньополітичних позиціях, міцно пов’язані, у різний спосіб, із військово-промисловим комплексом, який «ожив» через відновлення суверенітету Сполученого Королівства (най би в який специфічний спосіб це відновлення відбулося) і російсько-українську війну. Не кажучи вже про те, що крім ВПК та дотичних галузей жодних інших можливостей для стабільного зростання британського ВВП у нинішньому висококонкурентному світі просто не існує. Підкреслю, до речі, що ніколи не був прибічником брексіту (мало того, він навіть мені особисто нашкодив), а втім, цьогоріч він зіграв на користь Україні. Якби у лютому Велика Британія була все ще членом ЄС, ми би не отримали жодного NLAW.

Відповідно, для України нічого не змінюється, а якщо що і змінюється — то лише на краще. У Global Britain є сьогодні лише дві зовнішні політики: в Європі — Україна, в Азії — Японія.

І NOTA BENE: Thank you, Boris, ever so much, for everything you have done for us and for the Western World.

Ексклюзив

Максим Михайленко, головний редактор Newssky