Що сталося би зі Словаччиною упродовж двадцяти років без НАТО?

Ексклюзив. Словаччина висловлювала прагнення до набуття членства в НАТО від самого початку утворення Словацької Республіки. Однак країна приєдналася до Альянсу лише 29 березня 2004 року з другої спроби.

Єнс Столтенберг і Петр Пеллегріні

На саміті НАТО в Мадриді в 1997 році Альянс запропонував членство лише трьом країнам Вишеградської групи – Чехії, Польщі та Угорщині. Словаччину тоді не запросили через недемократичні уряди Володимира Мечіяра. Врешті держава увійшла до НАТО спільно з Болгарією, Румунією та трьома країнами Балтії.

Хочеться згадати Мадлен Олдбрайт, першу жінку-держсекретарку США, народжену у Чехословаччині. Одним із її найважливіших досягнень була допомога в розширенні НАТО, прийняття більшої кількості країн у 1990-х роках.

Особиста історія Мадлен Олбрайт дала їй унікальне розуміння реалій холодної війни. Донька чехословацького дипломата Йозефа Корбеля, її родина втекла з Праги до Лондона під час Другої світової війни, рятуючись від нацистського вторгнення.

До призначення на посаду держсекретарки Олбрайт мала великий досвід роботи в міжнародних і урядових інституціях США. Вона працювала помічником із законодавчих питань сенатора Едмунда Маскі, а згодом — радником із міжнародних справ під час його президентської кампанії. Цей досвід і посади в Раді національної безпеки та як професора Джорджтаунського університету спонукали президента Клінтона призначити її послом США в ООН.

Мадлен Олбрайт

Тож зрозуміло, що Чехія мала чудового адвоката на своєму шляху до НАТО.

«Після того, як у 1999 році Альянс був розширений шляхом прийняття трьох наших сусідів, багато наших іноземних партнерів поставили під сумнів потребу подальшого розширення. Щоб пояснити та переконати їх у протилежному, потрібна була наполегливість, а також неабияка частка впертості та витривалості», – сказала президентка Зузана Чапутова у своєму виступі 27 березня 2024 року.

Вона подякувала тодішньому прем’єр-міністру Мікулашу Дзуринді, тодішнім заступникам міністрів Растиславу Качеру та Івану Корчку, тодішньому міністру оборони Йозефу Станку та тодішньому міністру закордонних справ Едуарду Кукану, які вели переговори про вступ.

Відтоді ситуація з безпекою в Європі суттєво змінилася. Переломним моментом стало вторгнення Росії в Україну як першої загарбницької війни в Європі після Другої світової війни.

«На мій погляд, щодо ситуації з безпекою, яка є найсерйознішою з моменту нашого утворення в 1993 році, Словаччині бракує згоди щодо того, де вона насправді є», — сказала президентка й висловила звинувачення в бік дезінформації, пропаганди, а також деяких словацьких політиків.

«Частина відповідних політичних партій почала використовувати тему НАТО для політичних боїв, — сказала Зузанна Чапутова. — Риторика не лише політичних екстремалів, а й деяких людей, які на сьогодні в уряді, поступово перетворює нашого ключового союзника по Альянсу — США на більшого ворога ніж країну, яка напала на нашого сусіда і сама включила нас до переліку ворогів».

Мені пощастило дізнатися думку колишнього міністра закордонних справ Словаччини та посла Растіслава Качера стосовно певних аспектів, що корелюються з набуттям Словаччиною членства в Північноатлантичному Альянсі. Варто зазначити, що Растіслав Качер був одним з найяскравіших представників влади за президентства Зузанни Чапутової. В особі Чапутової та Качера Словаччина мала досить модерне представництво на світовій арені. Ці дві особи з майбутнього, а Словаччина на жаль повернулася в минуле. Але, я переконана, це тимчасово. Насамперед приналежність до НАТО не дасть країні шансів знівелювати все здобуте протягом останніх двадцяти років.

Растіслав Качер

На запитання — де була б сьогодні Словаччина без членства в НАТО? Як би поводилася Словаччина і якою була б ситуація з безпекою? – Растислав Качер відповів, що набуття членства в НАТО було надзвичайно важливим. Якби країна не досягла б успіху у своїх зусиллях і не отримала запрошення понад 20 років тому, це фундаментально загальмувало б її економічний розвиток, і врешті до Альянсу вона б не приєдналася. «Так було в дев’яностих. Ми були б економічно менш розвиненою країною, поза Шенгенською зоною. Ми б боролися за безвізові відносини з нашими сусідами та рештою ЄС. Наша траєкторія була б більше схожа на сьогоднішні Боснію і Герцеговину та Молдову, ніж на те, в чому ми живемо на сьогодні».

Інші експерти кажуть, що якби Словаччина не долучилася б до НАТО, вона в кращому разі б тепер належала б до так званої сірої зони. Тобто між країнами, які постійно розриваються між різного роду тиском з боку Росії та інших регіональних держав (наприклад, Туреччини) та власним бажанням вільного ухвалення рішень, стабільності та процвітання.

Наслідком такого досвіду є неспокій, нестабільність, застій, нездатність реагувати на актуальні виклики. У гіршому разі країна могла б бути якоюсь із версій Білорусі.

На сьогодні зрозуміло, що загроза війни в Україні була б реальною для Словаччини, а збройні сили Словаччини – навіть у найліпшому зміцненому становищі – не змогли б протистояти можливому нападу Російської Федерації без допомоги союзників. Саме в такій ситуації опинилися Швеція та Фінляндія, які подали заявки стосовно вступу до НАТО.

«Якби ми не вступили в НАТО, наша безпека та економічний розвиток були б десь на рівні Молдови, Грузії та України», — каже експерт Globsec і колишній міністр оборони Мартін Скленар.

Мартін Скленар

Якою була Словаччина 1997 році, коли Мадридський саміт ухвалив рішення про прийняття Чехії, Польщі та Угорщини, і яка вона тепер?

Растіслав Качер зазначив, що від початку утворення Словаччина не сприймалася позитивно.» Ми мали (не заслужено) імідж руйнівника популярної тоді Чехословаччини. Нас сприймали як проблемних націоналістів стосовно Угорщини» – каже він.

Диктаторські закиди уряду Мечіяра сприймалися як щось дивне, чого не було в пристойному світі. Словаччину називали недемократичною країною з автократичним і навіть диктаторським керівництвом. Ще й надто, це була країна з підірваною економікою, квітучою олігархією та злочинністю.

Мадлен Олбрайт врешті назвала Словаччину чорною дірою Європи.

Уряд чинив спроби авторитарного способу правління і був переконаний, що можна шантажувати країни НАТО, заграючи з Росією. Водночас демократичні сили Словаччини наполягали на набутті членства в НАТО, адже саме країні був потрібен Альянс, а не навпаки.

«На щастя, ми змогли це змінити після 1998 року. Якби ми продовжували в стилі Мечіяра, на сьогодні ми були б нікчемні й легкою здобиччю для будь-кого» – акцентує Растіслав Качер.

Міжнародна демократична спільнота сприйняла діяльність громадянського суспільства та демократичної, прозахідної опозиції, які воліли не миритися з ізоляцією та розвивали дедалі інтенсивнішу взаємодію.

Усім тоді було зрозуміло, що на парламентських виборах 1998 року вирішуватиметься все. Рішення щодо виключення Словаччини з інтеграційного процесу спонукало тодішню опозицію. Ймовірно, це парадокс, але саме це рішення мотивувало не здаватися і не змінювати напрям.

Сумніви у вільного світу щодо Словаччини зникли тоді, коли громадян країни на вільних виборах 1998 року обрали прогресивне майбутнє для своєї країни.

Упродовж 20 років у НАТО Словаччина є відповідальним і надійним союзником, який неодноразово демонстрував свою приналежність до Заходу.

На сьогодні союзники із занепокоєнням сприймають поточний розвиток подій у Словаччині, дії словацького уряду загрожують міжнародному кредиту довіри, якого Словаччина набула за останні 30 років.

На запитання про безпекові виклики, що постають на сьогодні перед Словаччиною в контексті війни в Україні та можливих непростих відносин США з Європою, Растіслав Качер сказав, що військовий напад на Україну поставив країну в надто небезпечну ситуацію. «Росія не приховує свого наміру не лише підпорядкувати собі Україну, а й протистояти політичному Заходу, частиною якого ми є. Якщо Росія завоює Україну, ми будемо не лише країною на кордоні нової Російської імперії, а й країною, яка стане наступною військовою мішенню Росії» – акцентує фаховий дипломат.

Гібридна війна і кампанія з дезінформації тривають, і Росія вже має успіх у Словаччині. Країна обрала уряд, який своєю не надто розумною риторикою, хамською поведінкою стосовно союзників, постійним залякуванням Заходу та пропагандою проти НАТО та ЄС знову може ізолювати Словаччину від порядного та стабільного світу.

«Ситуація була б складна навіть без такої тупої та безвідповідальної політики. Насамперед під час стратегічного відступу США з Європи. Ми втрачаємо важко створений імідж надійної країни, доброго партнера, якого інші підтримають у разі кризи. Ми країна, що змушена терпіти та страждати, як і Угорщина» – каже Качер.

Попри це, словацький уряд погіршує складну ситуацію, залицяючись до Росії, яка є ворогом Словаччини та відверто загрожує, та автократичної Угорщини, яка не приховує своїх ревізіоністських цілей. Ці дії можуть привести країну до катастрофи.

На разі найбільші виклики Словаччини такі ж, як і загалом для Європи: не піддатися на шантаж Кремля, зосередитися й подбати про власну європейську безпеку. Водночас не виходити з трансатлантичного Альянсу. Головне завдання для відповідальних політиків полягає в тому, щоб переважна більшість громадян Словаччини зрозуміла цю потребу й обрала реальність, яка полягає в усвідомленні того, що безпека є основною, необхідною умовою для миру, а також для процвітання нащадків.

На тлі незворотного погіршення безпекової ситуації в Європі та демонстрації Росією готовності використовувати збройну силу в Європі, коли вважатиме це вигідним, Словаччині слід подумати про те, як вона спільно з союзниками захищатиметься від можливого збройного нападу. Єдність Альянсу – найліпший запобіжник. Тож єдність НАТО має лише зміцнюватися.

По-перше, це підтримка достатнього рівня витрат на оборону вище 2 відсотків ВВП. В обороні Словаччини ми співпрацюємо з іншими країнами НАТО, але наші збройні сили завжди будуть основою оборони словацької території, навіть у системі колективної оборони.

Навіщо уряд Фіцо послаблює підтримку Словаччини Альянсом, зрозуміти важко. Адже кремлівський диктатор не лише не розуміє загравань до себе, а сприймає їх як виклик і заклик до дії. Загалом Росія веде гібридну війну проти Заходу, частиною якого є Словаччина, і ця країна буде дуже вразлива, якщо залишиться на самоті з окупантом.

Постійним представником Словаччини у НАТО є Марек Варга, який більшу частину свого професійного життя провів у Міністерстві закордонних і європейських справ і Міністерстві оборони Словацької Республіки, а також у підпорядкованих йому департаментах і агенціях. Він був активним у сферах військово-політичних питань, тривалих і активних конфліктів, оборонної політики, військової дипломатії та розвідки. Він був долучений до словацької команди у процесі вступу до НАТО та ЄС, а також брав активну участь у діяльності головування СК в ЄС у 2016 році.

Марек Варга, постійний прекдставник Словаччини в НАТО

У 1994-1995 роках як член моніторингової місії Європейського Союзу в колишній Югославії, відповідав за регіон Східної Славонії та коридор Брчко.

З 2001 по 2005 рік працював військовим експертом у посольстві Словаччини у Вашингтоні під час важливого періоду вступу Словаччини до НАТО (2004) та участі Збройних сил Словаччини в операціях з надзвичайних ситуацій в Афганістані та Іраку.

З 2008 по 2011 рік був керівником групи аналітиків, які висвітлювали події політики та безпеки на Близькому Сході у Військовому штабі ЄС. Найінтенсивніше це виявилося у 2011 році з вибухом Арабської весни та її подальшими динамічними наслідками для регіону. З 2011 по 2012 рік обіймав посаду заступника начальника Служби військової розвідки.

З 2013 по 2017 рік, після успішного відбору кандидатів з інших держав-членів ЄС, він обіймав посаду керівника відділу аналізу розвідки у Військовому штабі ЄС у Європейській службі зовнішніх дій у Брюсселі.

З 2017 по 2020 рік на посаді заступника голови SK OSCE Task Force очолював підрозділ військово-політичних питань та конфліктів словацького Головування в ОБСЄ в Братиславі.

У 2020 році призначений послом Словацької Республіки в Лівані, Іраку та Йорданії, а також тимчасовим повіреним у справах у Сирії. Виконував свої обов’язки в цих країнах до серпня 2024 року.

У грудні 2023 року Генеральний секретар Єнс Столтенберг провів зустріч з прем’єр-міністром Словаччини Робертом Фіцо в штаб-квартирі НАТО, під час якої висловив вдячність Словаччині за прихильність країни до Альянсу, зокрема розміщення багатонаціональної бойової групи НАТО, розгортання військ у Латвії та планування інвестувати 2% ВВП на оборону цього року.

У червні 2024 року під час офіційного візиту до Праги новообраний президент Словаччини Петер Пеллегріні сказав, що Словаччина прагне бути міцно закріпленою в Європейському Союзі та НАТО, водночас намагаючись применшити злочинні дії Росії стосовно України.

Водночас Пеллегріні зауважив, що нація не хоче відігравати лише пасивну роль, а швидше бути співтворцем політики в ЄС та НАТО.

Його візит до Чехії був першим після вступу на посаду на початку червня. Він і його чеський колега Петр Павел намагалися пом’якшити розбіжності між двома країнами після того, як чехи зупинили деякі консультації після заяв лідерів Словаччини стосовно військової допомоги Україні.

Така дивна невизначеність словацьких лідерів на руку диктаторським режимам — антагоністам НАТО. Альянс сповідує демократичні цінності людей вільного світу.

Чому НАТО має значення на сьогодні.

Прагнення набути членства в НАТО й утримати його пояснюється звичайним наміром насамперед отримати безпеку й захист.

У буремному сьогоденні колективний захист насправді є вагомим з огляду на перманентну агресію диктаторських утворень.

Україна не є членом НАТО, але давно прагне до членства. Насправді країна співпрацює з НАТО з початку 1990-х років. У 1991 році Україна приєдналася до Ради Північноатлантичного співробітництва, а в 1994 році – до Програми «Партнерство заради миру». У 1997 році на основі угоди про партнерство було створено Комісію Україна-НАТО, що сприяло подальшому зміцненню відносин. Стратегія національної безпеки України до 2020 року відновила її прагнення стати членом НАТО.

Після незаконної анексії Криму в 2014 році НАТО посилило підтримку України. НАТО заявляє, що «у найрішучіший спосіб засуджує агресивну війну Росії проти України». Крім того, на сайті НАТО йдеться: «Альянс завжди підтримуватиме територіальну цілісність і суверенітет України в межах її міжнародно визнаних кордонів».

Тож завдання й розумне рішення для братньої Словаччини – утримати членство в НАТО й розвинути відносини з Альянсом задля власного поступу на вищий рівень цивілізації.

НАТО безпосередньо сприяє безпеці, процвітанню та свободі народу Сполучених Штатів і кожного союзника. Альянс пропагує демократичні цінності та заохочує до консультацій та співпраці з питань оборони та безпеки. Ця робота зміцнює довіру між союзниками та, зрештою, запобігає конфлікту. НАТО прагне до мирного розв’язання суперечок. Якщо дипломатичні зусилля зазнають невдачі, Альянс має військовий потенціал для проведення операцій з врегулювання криз.

Дописувала заступниця головного редактора Newssky (Центральна Європа і Канада), керівниця проєкту V5 Марина Ковальчук