Шануймо Серце Богородиці

Ексклюзив. Є істини, які не відкриваються одразу. Вони не піддаються холодному аналізу, не вміщуються в сухі формули, а радше тихо входять у серце — як світло на світанку, як молитва, що народжується без слів. До таких істин належить і таємниця Серця Діви Марії. Сучасна людина звикла поспішати, звикла все пояснювати, все контролювати. Але перед Серцем Матері Божої цей поспіх зупиняється. Тут починається інший вимір — не логіки, а довіри; не сили, а ніжності; не володіння, а віддання.

Далі ми поговоримо про те, чи можна зараз вірити, як вірила Вона. Любити, як любило Її Серце.І, можливо, найголовніше — дозволити своєму серцю знову стати живим. Широко відомо, що саме слово «серце» разом із його графічним зображенням дуже часто використовуєтьсяв Католицькій Церкві у різних обрядах та використовується воно й у повсякденному житті. Однак виявляється, що багато людей насправді не розуміють, що означає «серце», окрім його анатомічного значення, і ще менше — що означає «Непорочне Серце Марії».

Папа Бенедикт XVI на це все дав наступне пояснення: «біблійною мовою «серце» означає центр людського існування, де зосереджені розум, воля, темперамент і чутливість, де людина знаходить свою єдність і внутрішній напрямок». Згідно з Матвієм (5:8), Серце Богородиці – це серце, яке, завдяки своїй опорі в Бозі, досягло досконалої внутрішньої єдності і тому «бачить Бога». Шанування Непорочного Серця Марії означає наближення до такого ставлення, в якому fiat – хай буде воля твоя – стає центром, що формує все існування людини».

І коли ми починаємо бодай трохи розуміти, що означає «серце» в біблійному сенсі — як центр усього людського буття, — перед нами відкривається нова перспектива. Бо тоді Серце Діви Марії вже не є лише образом чи символом: воно стає шляхом, який веде від роздробленості до єдності, від тривоги — до внутрішнього миру.І, можливо, саме в цю мить народжується перша тиха молитва:Матінко, навчи мене жити серцем, яке належить Богові.

Варто зазначити й наступне. Літургійні свята Богородиці зазвичай збігаються зі святами Господа Ісуса. Так, Церква святкує: Різдво Христове (25 грудня) та Різдво Пресвятої Діви Марії (8 вересня), Стрітення Христове у Храмі (2 лютого) та Введеня Богородиці у Храмі(21 листопада), Страсну П’ятницю та День Матері Божої Скорботної (15 вересня), Вознесіння Христове та Успіння Його Матері (15 серпня), Пресвяті Серця Господа Ісуса та Пресвяті Серця Марії (наступного дня), а також Христа Царя та Марію Царицю (22 серпня).Цей дивовижний паралелізм між життям Христа і життям Його Матері відкриває ще одну істину: Марія ніколи не існує «поруч» із Богом — Вона завжди веде до Нього.Її свята — це не просто згадка, а своєрідний ритм, у якому Церква навчається дихати разом із небом.І в цьому ритмі душа поступово починає відчувати:як добре йти не самій… як добре мати Матір та батька, принаймні отця духовного.

Бо відомо, що близько 80% людей, які приходять до священиків, приходять, щоб повернути щось втрачене. Мир, єдність зі своїми чоловіками та дружинами, повернути здоров’я, повернути все до того, як було раніше! Бо моє життя таке зіпсоване… Отче, будь ласка, виправ це! А друга частина – щоб не боляче було! Бо боляче! Бо болить низька самооцінка, болить самотність, болять стосунки зі свекрухою… Бо я знаю, отче, що таке моє життя. Я розумію, до чого все це веде. Я контролюю все у своєму житті і знаю, як уникнути певних нещасних речей!Дорогі друзі, це не про християнство. Я знаю, що ви проходите через це, ми всі: проблеми зі здоров’ям, біль, низька самооцінка, невпевненість, самотність, страх! Хто з нас не переживав цього? Не питаймо, як цього позбутися? Просто запитаймо, як Діва Марія: як це пережити? Ні, нехай священик позбавить нас, але як я маю це пережити? Чому моє життя таке заплутане? Я знаю, як мої друзі це бачать, але як це бачить Бог? Що Він бачить тут такого, чого я не бачу? Що Бог хоче мені показати? Як я можу використати це для свого спасіння?

Коли людина починає ставити не лише питання «як позбутися болю», але «як пройти його з Богом», її духовний досвід входить у зовсім інший вимір. Вона вже не шукає швидких відповідей — вона шукає правди. Не уникає темряви — але прагне світла всередині неї.І саме в цьому досвіді, такому особистому і водночас такому універсальному, вона раптом виявляє, що не є першою на цьому шляху.До неї вже були інші.Ті, хто так само шукав, сумнівався, страждав і молився. Ті, хто, проходячи крізь власні випробування, відкрив для себе особливу близькість Серця Марії — не як абстрактної ідеї, а як живої духовної реальності.Церква зберігає цю пам’ять.Не як суху хроніку, але як свідчення: шлях довіри, шлях внутрішнього переживання з Богом, завжди природно приводив людські серця до Серця Матері. І те, що народжувалося спочатку як особистий досвід, поступово ставало надбанням багатьох, оформлювалося у молитву, у набожність, у традицію.Саме тому історія шанування Серця Марії — це не зовнішнє доповнення до віри. Це її жива тканина. Це відповідь поколінь на той самий внутрішній поклик, який звучить і сьогодні в серці кожної людини, що шукає сенсу, розради і надії.

І, можливо, варто на мить зупинитися і відчути:цей шлях вже пройдений — але він відкритий і для мене…ця молитва вже звучала — але вона може народитися і в моєму серці…І тоді історія перестає бути минулим.Вона стає запрошенням. Отже, перші сліди шанування Серця Богоматері походять з XII століття. Так, Серце Діви Марії згадують: святий Асельм (+ 1109), його учень Еудмер (+ 1124), святий Бернард (+ 1153), святий Бонавентура (+ 1274), святий Альберт Великий (+ 1303), блаженний Яків Ворагінський (+ 1298), свята Мехтильда (+ 1299), свята Гертруда Велика (+ 1303), свята Бригіта Шведська (+ 1373) та інші.

Шанування Серця Богородиці широко розвинув святий Іоанн Еуд (1601-1680). Поширення ним шанування називалося Пресвятим Серцем Марії або Найсолодшим Серцем Марії. Як відомо, він пов’язував його з шануванням Пресвятого Серця Христа. З того часу зображення Пресвятого Серця Христова та Пресвятого Серця Його Матері набули широкого поширення. Однак найбільший внесок у поширення шанування Пресвятого Серця зробив отець Геретес, настоятель церкви Богоматері Переможної в Парижі. У 1836 році він заснував Братство Богоматері Переможної, метою якого було навернення грішників через Серце Марії. До 1892 року Братство налічувало 20 мільйонів членів.

У цілому у XIX столітті поширеною стала набожність до Непорочного Серця. Вона розпочалася з проголошення догмату про Непорочне Зачаття Діви Марії Папою Пієм IX у 1854 році, а також з об’явлень Богоматері в Лурді (1858). Однак найбільш значний внесок зробили відомі об’явлення Богоматері у Фатімі в 1917 році.

13 травня 1917 року, опівдні, коли троє дітей: Люсія (10 років), її двоюрідний брат Франциско (9 років) та Жасінта (сестра Франциска, 7 років) пасли своїх овець за 3 км від Фатіми, вони раптом побачили сильний спалах вогню, схожий на потужний удар блискавки, який повторився двічі. Стурбовані діти почали збирати своїх овець додому. Раптом вони побачили постать Богоматері на дубі та почули Її голос: «Не бійтеся, Я прийшла з Небес. Чи готові ви на будь-які страждання та покуту, щоб задовольнити Божу справедливість за гріхи, які ображають Бога? Чи готові ви принести втіху моєму Непорочному Серцю?» Старша Люсія відповіла від імені трьох: «Так, ми дуже цього хочемо». Богоматір наказала дітям приходити до того самого місця щомісяця 13-го числа.

Діти глибоко сприйняли небесний наказ і протягом цього часу жертвували собі різні покути та страждання як спокуту Богові за людські гріхи. У червні Люція почула від Марії: «Моє Непорочне Серце хотіло б принести Богові відкуплені душі як квіти перед Його престолом». У липні Марія сказала: «Ти повинен принести себе в жертву за гріхи. Коли робиш це, повторюй: «О Ісусе, я роблю це з любові до Тебе і заради навернення грішників у єдності з Непорочним Серцем Марії»». Богоматір також показала дітям пекло, а в ньому багато проклятих душ, щоб викликати в них жах і більше бажання врятувати грішників від вічного вогню. Цього разу вона також вимагала, щоб Святе Причастя приймалося в першу суботу кожного місяця

Історія шанування Серця Богородиці показує: це не випадковий порив побожності, а живий потік, який проходить крізь століття.Святі, містики, прості вірні — усі вони відкривали одну й ту ж істину: Серце Матері не є далеким, воно є доступним.І це дає дивну, майже дитячу надію:якщо стільки людей знайшли в Ньому притулок — значить, і для мене там є місце.

Серце Богоматері, найтісніше поєднане із Серцем Христовим, є нашими воротами до Нього. Коли ми довіряємо себе Серцю нашої Матері, воно перетворює та формує нас, одягає нас у чесноти, щоб ми могли увійти до «дому Божого», яким є Серце Ісуса Христа.

Довіряючи себе Серцю Матері, ми наближаємося до Серця Господа. Оточені Її любов’ю, ми стаємо ніби беззахисними — відкритими для Божої любові. Вона знімає з нас увесь опір, який ми носимо в собі як діти бунту. Вона приносить нам зцілення від наших ран, які змушують нас закриватися від Любові.

Пресвята Богородиця одягає нас у свою смиренність, щоб ми могли захоплюватися Тим, хто лагідний і смиренний серцем, віддаючи Йому панування над собою та всім своїм єством. У Непорочному Серці Матері ми дозріваємо в любові. Ми відкриваємося на дари Духа і приносимо плоди.

Її Серце – це наша безпечна гавань від бурі спокус та всіх нападів злого духа. У Ньому ми відчуваємо мир. Ми вільні від плутанини, яку ворог намагається внести в наше життя. Серце Богоматері зцілює нас від хвороби недовіри до нашого Бога. Огорнуті Її ніжною любов’ю, ми знову знаходимо красу Божих дітей, яка стала нашою в момент хрещення.

Богу було приємно вести нас до Себе через посередників. Діва Марія є нашою Посередницею на шляху до зустрічі з любов’ю Ісуса Христа. Біля підніжжя хреста Вона прийняла місію, доручену Їй Сином в Його останню годину: Вона стала нашою Матір’ю. Вона палко прагне оточити нас любов’ю Свого Серця та привести нас до Спасителя. Нам не потрібно боятися, що Вона затьмарить Його від нас, бо сам Христос задумав цей порядок благодаті: через Матір до Сина. Коли ми звертаємося до Діви Марії, Вона говорить про нас до Господа. Коли ми довіряємо себе Її Серцю, Вона довіряє нас Серцю Христовому. Коли ми хвалимо Її доброту, Вона прославляє Бога в наше ім’я. Коли ми виявляємо Її любов і відданість, Вона заступається за нас даром ще більшої любові до Господа.

Не бійтеся прийняти Діву Марію до свого дому. Присвячуйте себе щодня її Непорочному Серцю. Довірте їй своїх близьких. Будьте перед нею, як маленька дитина. Діліться з нею своїми радощами та печалями. Співайте молитви та гімни на честь вашої Матері. Славте її всім творінням! Вона оточить вас такою любов’ю, що ви відчуєте радість і солодкість навіть посеред страждань. Усім своїм єством ви прагнете Бога. Ви відсторонитеся від усього зла. Ви відкинете темряву та захочете жити як син чи дочка світла.

Любіть Богородицю всім своїм серцем і твердо вірте, що Вона вас любить. З моменту вашого народження Вона оточує вас любов’ю! Ви маєте унікальне та неповторне місце в Її Серці. Не бійтеся. Ваша Мати ніколи не покине вас. Вона ніколи не зречеться вас. Вона ніколи ні в чому вас не звинуватить. Вона завжди захищатиме вас. Вона заспокоїть ваш біль. Вона покаже вам вихід із труднощів. Вона покаже вам любов, більшу за будь-яку вашу біду – любов, якою горить до вас Божественне Серце Її Сина, Ісуса Христа, Господа Нашого.

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5:8), – скаже Син Діви Марії під час Своєї проповіді. Богоматір отримала дар бачити Бога, що став людиною, з самого раннього дитинства. Її чистий погляд міг читати погляд Христа та навіть відчувати багато його почуттів і намірів.

Наприклад, у Кані, за його очевидною відмовою, вона змогла розгледіти готовність свого Сина раніше явити себе як Месію. Навіть на хресті вона розпізнала в його погляді мовчазне благання залишитися з ним у ту годину.Коли ми дозволяємо Марії вести нас, поступово відбувається щось непомітне, але радикальне: наше серце починає змінюватися.Не через зусилля, не через примус — а через любов.І в якийсь момент людина з подивом відкриває:те, що колись лякало — вже не має влади,те, що колись ранило — вже не руйнує.І тоді молитва стає майже шепотом:Матінко, не відпускай мене… веди мене до Твого Сина. Простий погляд Діви Марії привів її до відкриття Божої руки в усіх подіях її життя – як великих, так і звичайних. Це було джерелом її тривалої радості. Чистота серця дозволяє прозорий погляд, здатний проникати в глибини реальності, бо він розуміє, що все починається і закінчується в Бозі. З іншого боку, коли бракує невинного погляду, коли ми не відкриті на цей Божий дар, ми можемо легко зациклитися на зовнішності та поверховості.

Чисте серце розуміє інших, уникає осуду та навішування ярликів і має здатність щиро та по-справжньому любити. Чистота нікого не відкидає — навпаки: вона дозволяє нам бачити в кожній Божій дитині істоту, гідну любові та поваги, що випливають з цієї безмежної гідності. Вона вчить нас глибше любити тих, хто нам близький. Любов, наслідуючи приклад Матері Господа Нашого, може знайти спосіб виявити ніжність навіть за найнесприятливіших обставин. Богородиця — це та, хто може перетворити стайню для тварин на дім Христа з убогими пелюшками та безмежною ніжністю.

Зауважте, проте, що хоча Бог й бажав возвеличити свою Матір, так само безперечно, що Діва Марія не була пощаджена протягом свого земного життя ні від страждань, ні від втоми праці, ні від світлотіні віри». Прикладом такої світлотіні є епізод із дванадцятирічним Христом, Який загубився у храмі. Як про це писав євангеліст Лука, до мук від незнання, де її Син, приєднується здивування та нерозуміння Його слів: «Чого ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені належить бути в домі Мого Отця?» (Лк. 2:49).

Ми не можемо сподіватися зрозуміти всі думки серця Христа. У житті тих із нас, хто йде за Ним, і навіть у житті Його власної Матері, бувають моменти, коли Бог дивує нас, ніби нагадуючи нам, що Його шляхи завжди перевершують наші плани. Втішно думати, що Богородиця також пережила подібний досвід. Святе Письмо чітко говорить, що Вона таПраведний Йосип не зрозуміли відповіді Господа. Однак додає: «Його мати зберігала все це у своєму серці» (Лк. 2, 51).

Знання того, що за всім стоїть Божий план, не означає, що ми одразу повністю зрозуміємо Його плани. У нашому молитовному житті також бувають моменти темряви, коли Господь просить нас довіри — зрілої віри, яка може освітити часи випробувань. Діва Марія знала, що Святий Дух живе в її серці, — і це серце було місцем, де вона навчилася любити з Богом, іноді навіть через біль, навіть ті ситуації, які набували сенсу лише з часом. І ми, наслідуючи приклад нашої Матері та з Її допомогою, можемо робити те саме.

Залишається одне дуже важливе питання: де наше серце? Ми можемо розмірковувати над істиною про Найсвятіше Серце Ісуса Христа, ми можемо говорити про Непорочне Серце Діви Марії. І дуже добре, що ми заглиблюємося в таємницю цих Сердець. Але це лише половина шляху. Кожен, хто читає ці слова, мабуть, глибоко переконаний, що йдеться не про якісь богословські спекуляції, а про те, щоб якомога більше наблизити наші серця до Ісуса та Марії. Сам Бог показує нам це, запрошує нас до цього та спонукає нас йти вказаним нам шляхом. Через своє Непорочне Серце, сповнене віри, любові та смирення, віддане Божій волі, Діва Марія заслужила народити Сина Божого у своєму дівочому лоні. Вона також має це своє Серце для нас. У молитві, сповненій довіри та дитячої любові, довірмо себе Непорочному Серцю Марії.

І коли все сказане поступово стихає, коли думки вгамовуються, а слова вже не мають тієї сили, що на початку, залишається найголовніше — тиша серця перед Богом.Бо істина про Серце Марії не прагне бути лише зрозумілою. Вона прагне бути пережитою.У світі, де так багато тривоги, розгубленості й болю, людина часто шукає складних відповідей, забуваючи про найпростішу дорогу — дорогу довіри. Саме нею йде Марія. Саме нею Вона веде.Вона не забирає наших труднощів миттєво. Вона не скасовує хрест.

Але Вона робить щось більше — Вона стає поруч. І там, де є Її Серце, навіть найглибша темрява вже не є безнадійною.Тому не потрібно чекати особливого моменту. Не потрібно шукати досконалих слів.Достатньо звернутися.Тихо. Просто. Як дитина.Богородице, Матір моя… прийми моє серце таким, яким воно є. Навчи мене довіряти, коли я боюся. Навчи мене вірити, коли я не розумію. Проведи мене дорогою, що веде до Твого Сина.І тоді, можливо непомітно, але істинно, почнеться найважливіше: серце, яке довгий час було розсіяним, знову знайде свій центр.У Серці Матері.

І — через Неї — у Богові.

Антоніу Мушат, оглядач з питань релігії, Newssky.