Сергій Федуняк: «Київ повинен дотримуватися балансу між НАТО та регіональними ініціативами». Ексклюзив

04.11.2021 0 Редакция NS.Writer

Що відбувається із «загально-західним» товариством безпеки, не виключно, але включно із НАТО? Чому розпочалося формування малих регіональних альянсів? Чи послаблює це НАТО, чи посилює, про що свідчать ці процеси і на що орієнтуватися Києву? Ці питання прокоментував Newssky доктор політичних наук Сергій Федуняк.

Загально-західне товариство безпеки, що виникло після другої світової війни, орієнтувалося насамперед на стримування СРСР та його сателітів у межах території «старого Заходу», тобто Західної Європи і Північної Америки. Тому НАТО формувався і розвивався як основа цієї безпекової політики. Всі інші регіональні політико-безпекові союзи за участю окремих держав Заходу (на кшталт АНЗЮС, АНЗЮК тощо) створювалися для виконання місцевих завдань і розглядалися як тимчасові.

Після завершення холодної війни подібні локальні інституційні структури в Європі («Вишеградська група», Центральноєвропейська ініціатива) також не планувалися в якості заміщення базових альянсів, а створювалися в якості допоміжних політичних інструментів для майбутньої інтеграції до Північноатлантичного Альянсу і Євросоюзу. Вони ж, по суті, призначалися для надання додаткової динаміки розвитку насамперед ЄС. Тому впродовж перших кількох десятиліть після розпаду Варшавського пакту і СРСР регіональні утворення фактично уникали безпекового порядку денного у його традиційній інтерпретації, залишаючи це на базову інституцію (НАТО) та на узгодження провідних європейських держав (Великої Британії, Франції і Німеччини).

Дії РФ по ревізії європейського пост біполярного порядку і особливо агресія стосовно України з 2014 року виявили обмеженість і фактичну неготовність базових інституцій до відновлення миру і стабільності на принципах міжнародного права. Ця неготовність має подвійну природу. З одного боку, військова інфраструктура Альянсу виявилася непристосованою до можливої широкомасштабної агресії з боку РФ із застосуванням методів і засобів інформаційної і кібернетичної війни. З іншого боку, проявилася криза базових ліберальних цінностей у вигляді зниження привабливості демократії не лише для народів так званого «третього світу», але й для традиційного західного «ядра». Це сприяло поширенню геополітичного впливу авторитарних режимів та авторитарного консерватизму і популізму в політичній практиці держав.

Тому в останнє десятиліття все більш помітною стає спроба утвердження у громадській думці ідеї створення регіональних союзів з метою створення та адаптації традиційних союзів до загроз і викликів часу. Проблема практичного втілення полягає у тому, що поки що не продуманий механізм взаємодії новоутворюваних структур із уже існуючими. Іншими словами — як створивши нове не зруйнувати елементи старого, що продовжують ефективно діяти. До прикладу, невідомо як працюватиме Балтійсько-Чорноморська дуга чи Міжмор’я спільно з НАТО: як структура «східного флангу» чи як самостійне безпекове утворення, хоч і високо інтегроване до Альянсу.

Для України дана ситуація створює одночасно можливості і виклики. Київ повинен для себе чітко визначити і неухильно дотримуватися балансу між активністю та ініціативністю в якості регіональної безпекової потуги з одного боку, та держави, що послідовно прагне інтегруватися до Північноатлантичного альянсу і не робить при цьому різких рухів, що потенційно ослаблюють НАТО — з іншого.

ПБ Newssky


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: