Санкційний глухий кут у Брюсселі: чому Париж і Братислава рятують гаманці Кремля

У кулуарах Ради Європейського Союзу розгортається небезпечний прецедент: дипломати знову не змогли пролонгувати персональні обмеження проти агресора, наражаючи єдність континенту на шантаж олігархічних лобістів напередодні дедлайну 15 вересня.

Дипломатичні баталії в Брюсселі зазвичай відбуваються за щільно зачиненими дверима, де за сухими формулюваннями комюніке ховаються жорсткі геополітичні інтереси та транснаціональні капітали. Проте події п’ятничного засідання Комітету постійних представників країн ЄС (Coreper) оголили те, про що європейські політики воліли б мовчати публічно. Посли 27 держав-членів Європейського Союзу вкотре зайшли в глухий кут і не спромоглися погодити чергове продовження дії персональних санкцій проти російських фізичних та юридичних осіб, запроваджених у відповідь на збройну агресію Кремля проти України¹ . Ситуація набула критичного характеру не лише через наближення крайнього дедлайну 15 вересня, опівночі якого чинний санкційний режим юридично втрачає силу, але й через несподівану конфігурацію сил, що заблокувала спільне рішення.

Якщо раніше подібні демарші сприймалися як ізольований шантаж із боку проросійського керівництва Угорщини чи Словаччини, то нині дипломатичний ландшафт зазнав відчутної деформації. Поруч із урядом Роберта Фіцо несподівано виник Париж. За свідченнями профільних європейських спостерігачів, Братислава наполягає на негайному виключенні з чорного списку російських олігархів Алішера Усманова та Михаїла Фрідмана. Проте тепер суперечка набула безпрецедентної гостроти: до вимоги скасувати обмеження для Усманова долучилася Франція¹ . Цей крок поставив під загрозу легітимність усієї санкційної архітектури ЄС, змусивши дипломатів призначити екстрений раунд перемовин на понеділок — буквально за кілька годин до юридичного колапсу обмежень.

Брюссельський цейтнот: анатомія кулуарної кризи 11 вересня

Процедура оновлення списків індивідуальних обмежень ЄС, започаткованих ще у 2014 році та радикально розширених після повномасштабного вторгнення 2022 року, наразі залишається заручницею правила консенсусу. Понад 2700 фізичних та юридичних осіб — від вищого генералітету, кремлівських пропагандистів і колаборантів до ключових металургійних, фінансових та енергетичних магнатів — перебувають під заморожуванням європейських активів і забороною на в’їзд. Проте цей реєстр не діє безстроково. Згідно зі статтею 31 Договору про Європейський Союз, будь-яке продовження або зміна обмежувальних заходів у межах Спільної зовнішньої та безпекової політики вимагає абсолютної одностайності всіх столиць щопівроку — у березні та вересні² .

Ця норма вже давно перетворилася на інструмент геополітичного торгу. Дипломатичний корпус більшості держав континенту вже понад рік марно намагається змінити процедуру, перевівши режим пролонгації з 6-місячного на 12-місячний цикл — подібно до того, як продовжуються загальноекономічні секторальні санкції проти енергетичного чи фінансового секторів РФ. Річний цикл позбавив би процес надмірної вразливості та унеможливив регулярні спроби токсичного ревізіонізму. Однак саме ті держави, які звикли торгувати правом вето, блокують зміну регламенту, залишаючи за собою важіль регулярного тиску кожні шість місяців.

Під час засідання 11 вересня посли мали формалізувати стандартну процедуру rollover — технічне подовження реєстру. Натомість дискусія зірвалася в площину персональних торгів. Джерела в європейських дипломатичних колах зазначають, що опір Братислави був очікуваним сценарієм, адже уряд Роберта Фіцо ще під час весняного перегляду 14 березня намагався «вибити» індульгенції для фігурантів списку. Проте рішуче приєднання Франції до лобіювання інтересів Алішера Усманова стало шоком для північноєвропейських та балтійських партнерів, які розцінюють будь-які поступки підсанкційним гаманцям Путіна як пряму капітуляцію перед гібридною експансією Москви.

Олігархічний тандем: хто такі Усманов і Фрідман для кремлівської системи

Щоб усвідомити масштаби та токсичність того, що відбувається в Брюсселі, слід детально розглянути фігури, навколо яких ламаються європейські списи. Алішер Усманов та Михаїл Фрідман уособлюють різні, але фундаментальні сегменти путінської клептократичної моделі, яка роками живить воєнну машину та забезпечує фінансову стабільність авторитарного режиму в умовах безпрецедентного тиску заходу.

Алішер Усманов, чиї статки оцінювалися міжнародними фінансовими агенціями у десятки мільярдів доларів, у рішеннях Ради ЄС офіційно кваліфікований як особа, що має особливо тісні зв’язки з Володимиром Путіним і відіграє роль одного з його найважливіших довірених фінансистів² . Контролюючи через холдинг USM активи в металургії («Металоінвест»), телекомунікаціях («Мегафон») та IT-секторі, Усманов системно обслуговував стратегічні пріоритети Кремля. Гірничо-металургійні підприємства холдингу постачають сировину для підприємств військово-промислового комплексу РФ, а розгалужена цифрова та медійна інфраструктура використовувалася для посилення державної пропаганди та цифрового нагляду над російським суспільством. Крім того, Усманов багато років очолював Міжнародну федерацію фехтування (FIE), витрачаючи сотні мільйонів євро на утвердження російського спортивного лобі у Європі та світі.

Михаїл Фрідман, уродженець Львова та співзасновник фінансово-промислової імперії «Альфа-Груп» і холдингу LetterOne, тривалий час намагався будувати імідж «космополітичного приватного банкіра», дистанційованого від воєнної авантюри Кремля. Проте аналітичні структури та українські слідчі органи неодноразово наголошували: саме Альфа-Банк забезпечував кредитними лініями підприємства російської оборонки, а страхова компанія «АльфаСтрахование» надавала страхові послуги структурам Росгвардії та міністерства оборони РФ. Ба більше, спроби Фрідмана отримати зняття персональних обмежень через пропозиції великих інвестицій в Україну чи заклики до британських еліт зазнали краху, не знайшовши морального та правового обґрунтування.

Внесення цих осіб до санкційних реєстрів у лютому-березні 2022 року мало на меті підірвати ресурсну базу путінського оточення. Будь-який зворотний крок сьогодні означає не просто повернення олігархам доступу до заморожених активів, рахунків у європейських банках та елітної нерухомості на Лазуровому узбережжі й у Баварії, а й створення небезпечної пробоїни у трансатлантичному санкційному фронті.

Фактор Фіцо: чому Словаччина грає в російську рулетку

Позиція Братислави не виникла з нічого. Від моменту повернення Роберта Фіцо на посаду прем’єр-міністра Словаччини уряд країни взяв курс на поступовий демонтаж солідарності з Києвом та дрейф у бік так званого прагматичного цинізму. Братислава, яка критично залежить від постачання російських енергоносіїв, уже тривалий час використовує європейські інститути для шантажу, намагаючись виторгувати преференції в імпорті нафти й газу.

У питанні захисту російських олігархів словацький слід має чітке лобістське підґрунтя. За даними розслідувачів та OSINT-аналітиків, тиск на користь Усманова здійснювався через складну мережу політичних та економічних контактів у Центральній Азії та Туреччині, де олігарх зберіг колосальний вплив і капітали після переїзду до Узбекистану. Усманов зумів залучити лобістів високого рівня в низці східноєвропейських столиць, апелюючи до своїх «гуманітарних проєктів», інвестиційного потенціалу та начебто відсутності прямого зв’язку з військовими діями.

Словаччина вже демонструвала аналогічну тактику під час раунду дебатів у вересні 2025 року та в березні поточного року. Тоді Братислава також ставила ультиматуми, вимагаючи виключити Фрідмана та Усманова зі списків, паралельно висловлюючи претензії щодо постачання нафти трубопроводом «Дружба»² . Тоді скоординований тиск 25 інших членів ЄС та негласне дипломатичне втручання Вашингтона дозволили зберегти статус-кво. Однак відсутність жорсткої політичної реакції з боку керівництва Єврокомісії переконала кабінет Фіцо у безкарності подібної практики шантажу.

Французький поворот: закулісся Парижа та інтереси еліт

Головною небезпечною сенсацією нинішнього засідання стала саме зміна вектора Франції. Якщо демарші Фіцо або угорського прем’єра Віктора Орбана вже давно вписані в сценарії ризиків Брюсселя, то підтримка олігарха з боку Парижа спричинила справжній тектонічний зсув у сприйнятті європейської єдності. Офіційний Париж, який публічно декларує лідерство в підтримці оборони України та заявляє про неприпустимість перемоги Путіна, у закритих залах виступає за амністію особистих статків найбагатшого путінського магната.

Для розуміння причин такої метаморфози необхідно поглянути на структуру французьких інтересів і правовий контекст:

По-перше, значна частина елітної нерухомості, яхт та бізнес-структур, пов’язаних з Усмановим та його найближчим оточенням, історично розташовувалася на території Французької Республіки. Судові процеси у Франції щодо оскарження арештів майна (зокрема маєтків у Парижі та вілл на Лазуровому узбережжі) супроводжуються колосальними юридичними витратами та залученням найдорожчих адвокатських об’єднань країни, що мають зв’язки у французькому політикумі.

По-друге, не можна відкидати й фактор геоекономічних інтересів Парижа в Центральній Азії. Усманов володіє глибоким впливом на політичне та економічне керівництво Узбекистану — країни, з якою Франція за правління Емманюеля Макрона активно розвиває стратегічне партнерство у сфері видобутку критичної сировини, зокрема урану для потреб французької ядерної енергетики. У Ташкенті доля Усманова сприймається дуже чутливо, а його фінансовий та політичний патронат у регіоні роками використовувався як розмінна монета у великих міжнародних контрактах.

По-третє, частина французьких правників посилається на суперечливі прецеденти в Суді справедливості ЄС у Люксембурзі. Олігархи витрачають десятки мільйонів євро на судові тяжби, намагаючись довести, що критерії, за якими їх внесли до списків у 2022 році, юридично застаріли, або що Європейська служба зовнішніх справ (EEAS) не оновила доказову базу належним чином. Побоювання того, що Суд ЄС може скасувати санкції через формальні процедурні помилки, нерідко використовується окремими дипломатами як зручний привід для того, щоб самостійно відмовитися від боротьби під виглядом «захисту верховенства права».

Юридична війна в Люксембурзі: як олігархи б’ють по санкційній броні

Судові палати в Люксембурзі перетворилися на другий, менш помітний, але не менш запеклий фронт протистояння між Європою та російськими фінансовими кланами. За роки великої війни майже кожен російський магнат подав позов проти Ради ЄС із вимогою визнати накладення санкцій незаконним. Донедавна ця лінія захисту стримувалася фундаментальними рішеннями. Зокрема, прецедентний вердикт суду щодо Романа Абрамовича чітко встановив: навіть якщо бізнесмен формально не приймає рішень про пуск ракет, наявність значних активів у секторах російської економіки, що генерують суттєвий дохід для бюджету РФ, є цілком достатньою правовою підставою для санкційного бану² .

Проте кремлівські бенефіціари змінили тактику. Вони більше не намагаються довести свою прихильність до західної демократії — замість цього їхні юристи зосередилися на пошуку недоліків у мотивувальних довідках Ради ЄС. У випадках, коли європейські чиновники копіювали застарілі статті зі ЗМІ без наведення актуальних фінансових розвідок, суд у Люксембурзі ухвалював рішення на користь позивачів щодо анулювання старих рішень. Саме цим наразі маніпулюють прихильники виключення Усманова та Фрідмана, стверджуючи, що санкції все одно будуть «зметені в суді».

Однак така аргументація є глибоко маніпулятивною. Рада ЄС володіє всіма правовими інструментами для перегляду та доповнення доказової бази новими фактами, здобутими фінансовими розвідками та аналітичними центрами. Поступка вимогам Братислави та Парижа без вичерпання юридичного захисту створює катастрофічний прецедент: будь-який російський мільярдер отримає сигнал, що замість тривалої правової тяганини достатньо найняти потрібних лобістів в одній-двох столицях ЄС і паралізувати механізм європейського консенсусу.

Ціна компромісу: наслідки для України та міжнародної безпеки

Якщо до 15 вересня посли ЄС не знайдуть компромісної формули, європейська спільнота зіткнеться з безпрецедентною правовою та політичною кризою. Сценарії розвитку подій у понеділок є вкрай драматичними, і кожен із них має високу ціну:

Сценарій 1: Повна капітуляція перед вимогами шантажистів. Якщо Рада ЄС піде шляхом вилучення Усманова або Фрідмана зі списку заради продовження санкцій проти решти 2700 осіб, це завдасть нищівного репутаційного удару по Брюсселю. Це де-факто легітимізує тезу про те, що персональні санкції проти російської еліти є тимчасовими, кон’юнктурними та підлягають торгам. Услід за ними позови та вимоги про виключення висунуть десятки інших магнатів — від Олега Дерипаски до братів Ротенбергів.

Сценарій 2: Колапс санкційного режиму через вето. Найбільш руйнівний, хоча й менш імовірний варіант. Якщо Словаччина або Франція принципово не знімуть свої заперечення, а інші країни (Польща, країни Балтії, Нідерланди) відмовляться вилучати олігархів із реєстру, з настанням опівночі 15 вересня санкційний режим може втратити чинність. Це розморозить десятки мільярдів євро активів російських олігархів та підприємств по всій Європі, які негайно почнуть виводитися у нейтральні юрисдикції.

Сценарій 3: Тактичне відтермінування або технічний компроміс. Найбільш типова практика брюссельської дипломатії: продовження санкцій на короткий перехідний період (наприклад, на один-два місяці) для додаткових юридичних консультацій або збереження олігархів у списку із корекцією формулювань в обмін на непублічні поступки Словаччині в інших секторах (наприклад, у митних або енергетичних питаннях).

Для України будь-який відступ Брюсселя в питанні санкцій є неприпустимим. В умовах, коли агресор щодня спрямовує на українські міста сотні дронів і ракет, кожна спроба вивести з-під удару російські фінансові еліти сприймається українським суспільством і фронтом як відверта зрада спільних цінностей. Справжня ефективність санкційного тиску полягає не лише в обмеженні поточних бюджетних надходжень агресора, але й у створенні непохитного відчуття невідворотності відповідальності для всього путінського істеблішменту.

Джерела

1. Українська правда / Європейська правда: Посли ЄС не змогли продовжити санкції проти РФ через спротив Словаччини і Франції, вересень 2026
2. Radio Free Europe / Radio Liberty: Огляди та розслідування дипломатичних процесів ЄС щодо оновлення санкційних списків, 2025–2026
3. Офіційний вісник Європейського Союзу (Official Journal of the European Union): Регламенти Ради ЄС щодо обмежувальних заходів у зв’язку з діями РФ, що дестабілізують ситуацію в Україні
4. Суд справедливості Європейського Союзу (CJEU): Судова практика та рішення щодо оскарження персональних санкцій (справи Абрамовича, Усманова та інших)
5. Рада Європейського Союзу: Офіційні звіти та процедурні матеріали Комітету постійних представників (Coreper II)