Роздоріжжя націй

«Людина має жити дійсним, бути сучасником своєї долі, а не постійно шукати виправдань у минулому, або покладатися лише на майбутнє».

Так говорив вуйко Дезьо

Власність була завжди. Її основне призначення – це слугувати підтвердженням добросовісності людини в транзакціях. Це було своєрідне забезпечення довіри до учасника угоди. Особливістю капіталізму є те, що таким гарантом виявленої довіри, він визначив не саму власність, а право на власність. Це було надзвичайно зручно з технологічної точки зору.

Фактично, власність, проведена через інституційну процедуру набуття прав, ставала капіталом. Найважливішим в такій технології було те, щоб її визнавали всі, і навколо капіталів сформувалось поле довіри. Всі капітали були забезпечені власністю. Це і був смисл буржуазних революцій – відмова від старих форм легітимізації довіри у транзакціях.

Нації з’являються, коли з’являється капіталізм. Це пов’язано з тим, що вилучення з власності її економічного потенціалу, який і складає сенс капіталу, відбувається через універсальну інституційну процедуру. Тобто, на зазначеній території має діяти універсальний закон: не воля суверена, а саме єдиний для всіх закон, що регламентує набуття, збереження та успадкування права власності. Виникає вимога до формування чітко визначених територій, де діє універсальна, а не вибіркова формула перетворення власності на капітал.

Фіксація таких «капіталістичних» територій наслідком призводить до фіксації «політичного населення», яке визнає спільні закони та інституційну формулу. Це об’єднане населення й формує майбутню політичну націю. Звичайно, що спільна мова, віра, традиції сприяють розповсюдженню, є механізмом поширення таких процедур, бо несуть в собі потенціал довіри. Тобто, вони є інструментом зменшення транзакційних витрат при впровадженні зазначених реформ.

Відтак, території феодальних угідь, королівств, князівств тощо починають об’єднуватися навколо спільної універсальної інституційної процедури, яка перетворює власність на капітал, що, в свою чергу, забезпечує такому трансформаційному шляху беззаперечні конкурентні економічні переваги. Все це й визначає території формування нових політичних націй.

У наш час глобальне поширення інституційної процедури, її універсальність призводить до розмивання «національних» кордонів у первісному їх сенсі. Відтак, упосліджується значення спільності мови, традицій, віри, культури тощо, які були інструментом сприяння впровадженню та закріпленню «капіталістичних» об’єднань. Навпаки, вони стають своєрідним гальмом глобалізації, джерелом зростання транзакційних витрат. Ці суто технологічні, інструментальні труднощі щодо поширення глобальної універсальної легалізації прав власності викликають загострення ментальних протиріч, що знаходить свій прояв у зростанні консервативних настроїв у населення, ретроградних тенденцій у розвитку політичного життя країн, об’єднаних колись локальною спільною економічною формулою.

Нація опиняється на роздоріжжі: йти слідом за вимогами глобальної економіки, розмиваючи ознаки власної ідентичності, чи намагатися зберегти її, стаючи на шлях ізоляціонізму. Другий шлях завжди буде економічно програшним. Перший шлях буде підтримувати економічний розвиток, але відразу виникає питання: «Хто його буде усвідомлювати?»

Як буде вирішуватися це питання в подальшому, побачимо. Але, надзвичайно важливо, щоб такі рішення приймалися без агресивного впливу та втручання зовнішніх сил із інституційних анклавів сваволі або патологічного марнославства, які за своєю суттю є ворожими до дотримання законності та прав – основ нинішньої капіталістичної цивілізації.

Валентин Ткач, Чернівці