Росія йде в Червоне море: навіщо Кремлю військово-морська база в Судані

Поки російський флот отримує «бавовну» від українських ракет у Чорному морі, Москва паралельно шукає собі новий будинок на теплому узбережжі. Суданська хунта, що загрузла у війні й золотоносних схемах, радо пропонує: 25 років, чотири місця для російських кораблів у Порт-Судані та бонусом доступ до родовищ золота – в обмін на зброю й літаки. Якщо коротко, Росія намагається зайти в ту ж акваторію, де вже давно господарюють США, Китай та інші, з пакетом «морська база плюс геополітичний безлад».

Small Wars Journal, посилаючись на розслідування The Wall Street Journal, повідомляє: військова хунта Судану запропонувала Росії 25-річну угоду щодо створення першої в історії РФ постійної військово-морської бази в Африці, в порту Судан на узбережжі Червоного моря.¹ Документ передбачає, що Москва отримує до чотирьох місць для розміщення військових кораблів, право завозити зброю й техніку без мит та доступ до золотих концесій у країні в обмін на партії озброєнь і підтримку авіацією для режиму генерала Абделя Фаттаха аль-Бурхана.^{1 2}

З цієї точки Росія потенційно зможе спостерігати за одним із ключових вузлів світової торгівлі – Суецьким каналом, через який проходить близько 12% глобального товарообігу, – і впливати на морські шляхи Червоного моря поруч із уже існуючою базою Китаю в Джибуті й логістичною мережею США та їхніх союзників у регіоні.^{1 3} Аналітики попереджають: якщо угоду вдасться реалізувати, Африка ще ближче стане до того, що американський офіцер Джоел Річардсон назвав «театром перетину інтересів великих держав», де будь-який локальний конфлікт автоматично перетворюється на епізод боротьби Вашингтона, Москви й Пекіна.⁴

Що саме пропонує Судан і що хоче отримати Росія

За даними WSJ, основа домовленості виглядає так: Судан дозволяє розміщення до чотирьох російських військових кораблів у Порт-Судані, включно з ядерними, а також розгорнення до 300 військових і технічного персоналу для обслуговування бази.² Росія натомість зобовʼязується постачати режиму літаки, системи ППО, іншу зброю й надавати політичне прикриття на міжнародних майданчиках, допомагаючи військовим залишатися при владі попри громадянську війну та звинувачення у злочинах проти цивільного населення.^{2 5}

Окремим пунктом йдеться про доступ до золотих родовищ: уже зараз російські структури, повʼязані з колишньою групою «Вагнер», за даними розслідувань CNN та інших медіа, контролюють частину золотовидобутку в Судані, вивозячи метал через «сіру» логістику в Дубай та інші хаби для обходу санкцій.⁶ Формалізація військово-морської присутності й політична підтримка хунти фактично цементують цю схему, роблячи Судан ще одним елементом у глобальній «золотій пральні» для російського бюджету.^{1 6}

Чому саме Порт-Судан: географія, яка продає себе сама

Порт-Судан розташований на південь від Суецького каналу, на узбережжі Червоного моря, через яке проходять маршрути між Європою, Азією та Перською затокою – це частина артерії, якою рухається все: від контейнерів із китайськими товарами до танкерів із нафтою.^{1 3} Наявність російської військово-морської бази в цій точці дає Кремлю можливість не лише відстежувати рух суден, а й у теорії створювати додаткові ризики для комерційного трафіку в разі загострення відносин із Заходом.

Це тим більше чутливо, що регіон і без того «забитий» зовнішніми гравцями: США, Франція, Італія, Японія й Китай мають бази й логістичні пункти в Джибуті, Саудівська Аравія активно вибудовує власну берегову інфраструктуру, а ЄС запускав антипіратські та патрульні місії для захисту торгових шляхів.^{3 7} Додайте до цього постійну напругу в Ємені, атаки дронів і ракет на судна в Червоному морі, та отримаєте ідеальний майданчик, де ще одна країна з імперськими фантазіями – Росія – вирішила влаштувати показ своєї «присутності».

Історія питання: Москва мріяла про Судан ще до великої війни проти України

Ідея бази в Судані не виникла в Кремлі вчора разом із дефіцитом адекватних новин для російського ТБ. У 2020 році Москва вже підписала з тодішнім керівництвом Судану попередню угоду про створення пункту матеріально-технічного забезпечення ВМФ РФ у Порт-Судані, але після падіння режиму аль-Башира та подальшої політичної турбулентності документ завис у повітрі.^{5 8} На тлі повномасштабної війни проти України й погіршення відносин Росії із Заходом нові суданські військові керівники дістали стару ідею й переформатували її в більш вигідний для себе варіант – тепер ще й із золотими та озброєними бонусами.

Для Путіна проєкт у Судані – частина ширшої стратегії розширення військової присутності в Африці: від Центральноафриканської Республіки й Малі, де працювали найманці «Вагнера», до Лівії, де російські структури підтримували Халіфу Хафтара.^{6 9} Військово-морська база в Порт-Судані стала б логічним продовженням цієї лінії – тільки тепер із виходом не просто на континентальні війни, а на ключові морські шляхи.

Судан: країна, в яку приїжджають по золото, а залишаються через війну

Політичний контекст угоди виглядає не менш токсичним, ніж її зміст. Судан нині фактично розділений громадянською війною між збройними силами на чолі з генералом аль-Бурханом та «Силами швидкої підтримки» (RSF), що контролюють значні території й також пов’язані з нелегальними схемами видобутку ресурсів.^{6 10} Обидві сторони конфлікту звинувачують у масових порушеннях прав людини, етнічних чистках і використанні голоду як зброї, а мільйони людей залишили свої домівки.

На цьому фоні домовлятися про 25-річну оренду узбережжя та продаж золота – виглядає як мінімум цинічно, але абсолютно в дусі російської африканської політики: підтримати режим, який у міжнародних структурах готовий голосувати «правильно» й укладати угоди на потрібних Кремлю умовах.^{6 9} Для Судану це шанс отримати зброю й хоч якусь форму зовнішнього легітимізації; для Росії – можливість закріпитися в регіоні, де Захід і Китай уже давно працюють на випередження.

Що про це думають у Вашингтоні та Брюсселі

Small Wars Journal не дарма згадує в цьому контексті текст Джоела Річардсона «Чому AFRICOM має залишатися незалежним»: автор ще влітку попереджав, що Африка стає «нексус-театром» великодержавної конкуренції й що спроби розчинити Африком у інших структурах США лише спростять життя Москві та Пекіну.⁴ На тлі можливого російського заходу в Порт-Судан ці слова звучать як «ми ж казали»: саме наявність спеціалізованого командування й політичної уваги дозволяє Вашингтону не втрачати контроль над регіоном, де одночасно грають Росія, Китай, Іран, Туреччина й місцеві режими.

Для ЄС потенційна російська база в Червоному морі – ще один головний біль: уже зараз європейські економіки болісно реагують на будь-які збої в Суеці – згадаймо блокування каналу контейнеровозом Ever Given чи нещодавні атаки хуситів на торгові судна.^{3 7} Додати до цього присутність російських військових кораблів буквально над артерією європейської торгівлі – це отримати ще один важіль шантажу, яким Кремль може скористатися в майбутніх раундах протистояння з НАТО.

Китай, США і Росія: тісний натовп на вузькій акваторії

Окрема інтрига – як реагуватиме Китай. Пекін уже має свою першу закордонну військово-морську базу в Джибуті, яку офіційно називає «логістичним пунктом» для операцій проти піратства, але яка фактично слугує плацдармом для захисту китайських інтересів у регіоні.^{3 7} Поява поруч із цим хабом російської бази створює враження «антизахідної осі» на Червоному морі – навіть якщо на практиці Пекін і Москва конкуруватимуть за вплив на тих самих африканських партнерів.

США теж посилюють присутність: окрім давно існуючої бази в Джибуті, Пентагон розширює угоди про доступ до портів і аеродромів у країнах регіону, запускає програми з «нарощування потенціалу партнерів» та час від часу демонструє прапор авіаносними групами в Індійському океані.^{3 4} На цьому фоні кожен новий російський чи китайський об’єкт автоматично розглядається не як локальна історія з Суданом, а як елемент великого рівняння про те, хто й як контролюватиме глобальні маршрути поставок.

Що це все означає для України

Здавалося б, далеке Червоне море, Судан і AFRICOM – де тут Україна? Насправді зв’язок більш ніж прямий. По-перше, кожна нова можливість Росії заробляти – чи то на золоті, чи на доступі до логістичних маршрутів – це додатковий ресурс, який може бути спрямований на війну проти України, оминаючи західні санкції.^{4 6} По-друге, кожен новий військовий «якір» РФ поза її традиційними межами – аргумент для кремлівської пропаганди, що «нас не ізолювали», що допомагає втримувати еліти навколо Путіна.

По-третє, якщо Росія зможе реально погрожувати торговим шляхам у Червоному морі, це створить додатковий тиск на Захід – усі кризи останніх років показали, наскільки вразливими є глобальні ланцюги постачання.^{3 7} А країна, яка вміє шантажувати газом і нафтою, цілком здатна спробувати розширити асортимент до «проблем із Суецьким каналом», особливо якщо вирішить підняти ставки у протистоянні за Україну.

Чи гарантовано, що база зʼявиться

Попри гучні заголовки, угода поки що не перетворилася на бетонний причал із триколором: політична нестабільність у самому Судані, тиск Заходу й обмежені ресурси Росії можуть як мінімум відкласти реалізацію планів.^{2 5} Уже були періоди, коли нове суданське керівництво намагалося переглянути або заморозити домовленості, балансуючи між різними зовнішніми гравцями – військові хунти рідко вкладають усі яйця в один кошик.

Та навіть як «проект на папері» база в Порт-Судані вже виконує свою роль у стратегії Кремля: демонструє бажання Росії лишатися глобальним гравцем, шукати нові точки опори поза Європою й показує, що війна проти України не заважає їй паралельно грати в довгу гру на інших континентах.^{1 4} І чим серйозніше до цього ставитимуться в Вашингтоні, Брюсселі та Києві, тим більше шансів, що «перша база РФ в Африці» так і залишиться слайдом у презентації, а не реальністю на мапі Червоного моря.

Джерела

1. Small Wars Journal: «Russia Seeks Naval Bases in Africa»
2. The Wall Street Journal (через SWJ): «Sudan offers Russia its first naval base in Africa»
3. Міжнародні морські аналітичні центри: дані про частку Суецького каналу у світовій торгівлі й військово-морську інфраструктуру в Червоному морі
4. Small Wars Journal: Joel Richardson, «Why AFRICOM Should Remain Independent»
5. Огляди про політичну кризу та військове керівництво Судану в західних ЗМІ (BBC, Al Jazeera)
6. Розслідування CNN та інших медіа про діяльність структур, повʼязаних із «Вагнером», у суданській золотодобувній галузі
7. Аналітика щодо військово-морської присутності США, Китаю та інших держав у Джибуті й Червоному морі
8. Матеріали про попередню угоду РФ–Судан 2020 року щодо пункту забезпечення ВМФ у Порт-Судані
9. Дослідження щодо російських операцій в Африці (ЦАР, Малі, Лівія) та їхнього звʼязку з війною проти України