Російський «супутник» запущено: антикоронавірусна вакцина як інструмент неоімперської політики Кремля. Ексклюзив

07.03.2021 0 Редакция NS.Writer

Більше шістдесяти років тому «супутникова криза» ознаменувала ланцюг подій, які прийнято вважати початком космічної гонки — напруженого суперництва в галузі освоєння космосу між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки. Такий собі побічний ефект першої «холодної війни». Схоже, що «супутниковим криза» у наш час отримала нове життя. Щоправда, в зовсім інших, проте не менш небезпечних, формах, поставивши вільний світ, враховуючи Україну, перед новою загрозою. Загрозою, що знову прийшла зі сходу…

| Newssky.com.ua

«Супутник-1»

У жовтні 1957 року СРСР запустив в космос перший штучний супутник Землі «Супутник-1». Запуск мав величезний резонанс. Уся світова преса говорила про цю подію. Але найбільш серйозно на неї відреагували США.

«Цей запуск викликав в США паніку, наслідки якої ми відчуваємо й досі. Головним джерелом страху, втім, була не ця алюмінієва кулька, а величезний носій, на якому вона вилетіла у космос — перша в світі міжконтинентальна балістична ракета», — написала у той час американська газета «Los Angeles Times». Попри певний шок, на Заході не здалися. Вже через чотири місяці США вдалося запустити свій штучний супутник — «Експлорер-1». Після чого Вашингтон неодноразово ставив на місце Москву.

Пройшли роки… Радянський Союз, як і весь Східний (Варшавський) блок пішли в небуття, а за ними й півстолітнє міжблокове протистояння, включно із космічною гонкою. Більшість країн, що були сателітами Москви, вирвалися з-під впливу останньої й проклали власні шляхи розвитку.

Втім, такий стан речей виявився не до вподоби Кремлю. Будучи у десятирічний період на периферії нового світоустрою, де безумовне лідерство отримали США, в Росії дочекалися моменту, який похитнув монополярну систему міжнародних відносин.

Таким каталізатором стали терористичні атаки ісламістської організації «Аль-Каїда» на території Америки і подальші події, що продовжили процес підточення безумовного лідерства Вашингтону.

Початок війни проти тероризму, наприкінці 2000-х — падіння світової економіки, «арабська весна», нові військові операції, тощо — хоч і мали в своїй основі характер необхідності, все ж надали певного кризового забарвлення зовнішній політиці США. Через що Росія задумалася над поверненням у велику геополітичну гру, прикладом чого може служити як Мюнхенська промова Володимира Путіна, так і розв’язання ним війни в Грузії і здійснення збройної агресії проти України.

Втім, так би мовити ще один шанс для Російської Федерації випав рік тому, коли світ зіткнувся з надсерйозним викликом — пандемією COVID-19. Цей невидимий ворог став справжнім жахіттям для людства, особливо коли інфекція почала швидко поширюватися планетою, сильно вдаривши по найрозвинутішим країнам Заходу, включно зі США.

Москва не погребувала скористатися ситуацією, направивши свої так звані «гуманітарні конвої» на допомогу постраждалим від коронавірусу країнам ЄС. Однак, як виявилося, російські поставки нерідко виявлялися малокорисними. До того ж, хід операціями координувало Міністерство оборони Росії, а не Міністерство охорони здоров’я, що викликало неабияку тривогу на Заході. «….Росія, яка визнана Генасамблеєю ООН окупантом, взяла COVID у союзники і перефарбувалася в захисники людства. Кінець окупації, насправді, найкращі ліки для самої Росії», — влучно заявив постійний представник України в ООН Сергій Кислиця. Втім, коли урядам західних країн стало зрозуміло, що Росія використовує ситуацію на свою користь, зокрема задля послаблення санкцій, запроваджених проти РФ за вторгнення в Україну, у Москві задумались над черговим кроком. І цим кроком виявилася розробка власного засобу від коронавірусу.

«Супутник V»

Росія нерідко використовує такі хороші та легітимні справи, як боротьба з тероризмом чи подолання пандемій, у якості інструментарію для того, щоб досягти власних геополітичних цілей.

Не стала виключенням і розроблена нею вакцина, яка отримала назву на честь згаданого першого штучного супутника Землі. «…Коли йдеться про російську вакцину, то вона є гібридною зброєю Росії проти

України», — заявив наприкінці минулого року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в інтерв’ю газеті «День». «Супутник V» — «це ліки, як будь-яка вакцина», — зазначив у свою чергу прем’єр-міністр Словацької Республіки Ігор Матович. А також заявив, що «якщо вона походитиме з КНДР, ми її також купимо».

На перший погляд може здатися, що вище наведено діалог представників двох держав, які обговорюють те, чи слід вважати російську вакцину інструментом сучасної гібридної війни. Втім, часовий проміжок між двома повідомленнями вимірюється приблизно у два місяці. Хоча фактична прірва між ними вимірюється роками.

Зазначені позиції урядовців добре демонструють існування різних, по-суті, вимірів. Не секрет, що Україна давно, на власному гіркому досвіді, зрозуміла, яку загрозу несе РФ і для регіону, і для світу. Водночас деякі держави (не лише ті, що віддалені географічно, а й деякі сусідні), видається, іще досі не повністю усвідомлюють тієї небезпеки, яку представляє Москва. І, схоже, Словаччина певною мірою належить до однієї з таких країн. Інакше як пояснити той факт, що на початку березня мав місце прикрий випадок, коли глава уряду Словаччини в ефірі «Radio Expres», відповідаючи на запитання журналіста про те, що він пообіцяв Росії за поставки вакцини від коронавірусу «Супутник V», запропонував українське Закарпаття?

І це, варто наголосити, заявив представник держави, яка сама має проблеми з іредентиською політикою іншої сусідньої держави — Угорщини, уряд якої, після приходу до влади лідера політичної партії «Фідес» Віктора Орбана — одного з небагатьох високопоставлених друзів Кремля в Європі — почав реанімувати концепцію «Великої Угорщини», породивши конфлікти із сусідніми країнами, включаючи Словаччину та Україну. Приміром, нещодавно спалахнув угорсько-словацький скандал навколо рішення офіційної Братислави змінити законодавство про громадянство, яке забороняє у Словаччині подвійне громадянство, що свого часу стало відповіддю на масову роздачу Угорщиною своїх паспортів. На що в Будапешті відреагували бажанням долучитися до дискусій щодо розробки нових норм, викликавши жорстку критику з боку словацького зовнішньополітичного відомства. Міністерства, а не уряду в цілому! Річ у тім, що вже добре відомий в Україні прем’єр Словаччини Ігор Матович розкритикував Івана Корчока — міністра закордонних справ, який, до речі, першим вибачився перед Україною за невдалий жарт свого прем’єр-міністра щодо Закарпаття — за нібито сварки із сусідніми країнами. За що Матович в Словаччині наразився на гостру критику на свою адресу.

З політикою партії «Фідес» Україна також добре обізнана. Так, у 2014 році Орбан, виступаючи в парламенті, заявив, що угорці, які проживають у Карпатському регіоні України, повинні отримати автономію та подвійне громадянство. І висловив занепокоєння становищем 200 тисяч угорців за національністю, які мешкають на території Української держави. Втім, найбільш яскравим прикладом може слугувати негативна реакція угорського уряду щодо прийняття Україною закону «Про освіту», який передбачає, що «мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова», тобто українська. На що Будапешт став погрожувати тим, що, у разі імплементації Києвом «мовної» норми, яка нібито може негативно вплинути на угорську національну меншину Закарпаття, він чинитиме перешкоди на шляху України до членства в Євросоюзі та НАТО.

Таким чином, Росія вдало маніпулює процесами, які відбуваються в Європі. Приміром, у тій ж Словаччині за останні тижні зафіксовано найвищий в світі рівень смертей від коронавірусу на душу населення, через що такі політики як Ігор Матович, шляхом закупівлі російської вакцини «Супутник V», почали свідомо чи несвідомо підігрувати Москві. Словаччина стала новою зручною мішенню для Путіна. Адже вона є однією з найбільш дружніх для України держав з-поміж усіх сусідніх.

Саме з території Словаччини до України здійснюються чималі об’єми реверсних поставок газу. А віднедавна офіційна Братислава підтвердила готовність долучитися до діяльності формату «Кримська платформа» та взяти участь в установчому саміті. І це не може не дратувати Кремль.

Наведене вище, вочевидь, не може не тривожити. Адже гібридні реалії сучасної «супутникової кризи» однозначно несуть загрозу для країн, що обрали демократичний шлях розвитку. Безперечно, урядам потрібно це добре розуміти і не піддаватися на провокації, що несуть хаос та розбрат, а разом з тим й швидкий занепад — на потіху споконвічного антагоніста зі сходу. Отже, усе те, що відбувається в розрізі нової «супутникової кризи», нічим іншим, як черговою неоімперською авантюрою Кремля назвати не можна. Найближчим часом вона, вірогідно, матиме продовження, через що цивілізованому світу варто як бути готовим їй чинити опір, так і діяти на випередження.

Станіслав Желіховський,
кандидат політичних наук,
провідний фахівець Дипломатичної академії України
імені Геннадія Удовенка при МЗС


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: