Російські удари по Києву та Одесі: новий рівень терору в центрі Європи

Чи може війна стати ще жорстокішою? Коли бомби падають на пологовий будинок, а цивільні стають ціллю, ми стикаємося з безпрецедентним викликом людяності. Росія вкотре довела, що для неї немає меж у жорстокості. Ці атаки — не просто військові дії, а свідомий терор проти мирного населення, що змушує світ замислитися над ціною бездіяльності. Україна знову опинилася на лінії фронту, де кожна хвилина — це боротьба за життя і правду.

Вибух російського безпілотника пронизує небо над Києвом, Україна, 10 червня 2025 року. Гліб Гаранич / Reuters

Хроніка нічної атаки: як це було

У ніч на 11 червня 2025 року російські війська здійснили масовані удари дронами та ракетами по двох ключових містах України — Києву та Одесі. За повідомленнями українських офіційних джерел, серед об’єктів, які постраждали, був пологовий будинок в Одесі — символ життя, який став мішенню агресора Reuters. Ця атака стала продовженням найбільшої дронової атаки Росії на Україну, що відбулася напередодні.

Внаслідок ударів загинула щонайменше одна людина, близько двадцяти отримали поранення, серед них — цивільні, а також медичний персонал. Пошкоджено житлові будинки, залізничну інфраструктуру та станцію швидкої допомоги в Одесі, що ускладнює надання невідкладної допомоги постраждалим Укрінформ.

Цивільні об’єкти під прицілом: системність терору

Обстріл пологового будинку — це не випадковість, а частина системної політики, спрямованої на залякування та деморалізацію українського населення. Військові злочини Росії проти цивільних фіксуються постійно: від Маріуполя до Харкова, від Бучі до Ізюму. Українські журналісти-розслідувачі документують ці злочини, збирають свідчення, аналізують відкриті дані та перехоплені розмови окупантів, щоб викрити винних GIJN.

Ці розслідування не лише інформують світ, але й слугують доказовою базою для міжнародних судів. За даними української прокуратури, наразі розслідується понад 120 тисяч кримінальних справ щодо воєнних злочинів РФ Радіо Свобода.

Роль журналістів у війні за правду

У часи війни журналісти стають не просто спостерігачами, а активними учасниками боротьби за справедливість. Вони ризикують життям, працюючи в зоні бойових дій, збираючи докази воєнних злочинів, документуючи свідчення постраждалих та аналізуючи інформацію з відкритих джерел (OSINT). В Україні формується нова школа розслідувальної журналістики, що спеціалізується на воєнних злочинах, а міжнародні організації підтримують ці зусилля, сприяючи підвищенню професійних стандартів та безпеки медійників Могилянська школа журналістики.

Журналісти, такі як Анатолій Остапенко, підкреслюють, що їхня мета — не лише викриття винних, а й руйнування міфу про “туман війни”, де злочинці залишаються безкарними. Вони допомагають правоохоронним органам, передаючи зібрані докази для кримінального переслідування Суспільне.

Міжнародна відповідь і перспективи правосуддя

Світова спільнота засуджує російські удари по цивільних об’єктах, однак питання притягнення до відповідальності залишається відкритим. В Україні та за кордоном активізуються ініціативи зі створення спеціалізованих трибуналів для розгляду воєнних злочинів, скоєних Росією Укрінформ.

Підтримка України у цьому процесі є ключовою для встановлення справедливості та запобігання подальшим злочинам. Санкції, дипломатичний тиск, а також допомога у розслідуваннях мають стати невід’ємною частиною міжнародної політики щодо Росії.

Виклики журналістики в умовах війни

Журналісти-розслідувачі стикаються з численними перешкодами: від фізичної небезпеки до цензури та інформаційних атак. Важливою є також етична відповідальність — балансувати між оперативністю та точністю, не шкодити державним інтересам і водночас не замовчувати правду GIJN.

Підтримка незалежної журналістики, розвиток професійних навичок та міжнародна кооперація є запорукою успіху у документуванні та розслідуванні воєнних злочинів.

Що далі? Перспективи та надії

Війна триває, але правда має силу. Кожна зафіксована історія, кожен викритий злочин — це крок до справедливості. Українські журналісти, правозахисники та міжнародні партнери продовжують боротьбу за те, щоб злочини не залишилися безкарними.

Незважаючи на біль і втрати, Україна демонструє незламність духу та готовність боротися не лише на полі бою, а й у інформаційному просторі. Світ має підтримати цей шлях — інакше ціна бездіяльності буде надто високою.

Джерела: Reuters, Укрінформ, GIJN, Радіо Свобода, Могилянська школа журналістики, Суспільне, GIJN