Російська економіка в «зоні смерті»: як війна та санкції поїдають майбутнє РФ

Росія зберігає видимість стабільності, але платить за це власним майбутнім: економіка воєнного часу працює на виснаження, накопичуючи дефіцити, борг і структурні перекоси, які вже неможливо виправити без нового шоку. Консенсус провідних економістів звучить жорстко: російська модель увійшла в «зону смерті», де система ще функціонує, але поступово знищує власну основу для розвитку.

У статті для The Economist економістка Олександра Прокопенко описує нинішній стан російської економіки як «негативну рівновагу» — ситуацію, коли система ніби тримається на плаву, але вже не здатна відновлювати ресурси, які сама ж витрачає на війну.¹ Це порівнюють з «зоною смерті» у високогірному альпінізмі: організм ще рухається, проте кожен крок коштує йому частини життєвої енергії.

Така модель дозволяє Кремлю продовжувати фінансувати агресію проти України, але робить практично неможливим повернення до нормального зростання без нового кризового обвалу. За даними The Economist, у 2025 році економіка РФ продемонструвала лише близько 1% зростання, а прогнози на 2026 рік виглядають ще слабшими.¹ Між тим усі видимі «успіхи» будуються на воєнних витратах і внутрішньому перерозподілі, а не на інвестиціях у майбутнє.

«Негативна рівновага»: коли система живе, поїдаючи себе

Ключовий образ, який використовує Прокопенко, — це стан рівноваги, що тримається на постійному саморуйнуванні.¹ Доходи бюджету стискаються через санкції та зміну структури світового енергетичного ринку, а витрати — насамперед воєнні — зростають. У 2025 році дефіцит бюджету РФ розширився до приблизно 2,6% ВВП, при цьому виплати за державним боргом уже перевищили сумарні витрати на освіту та охорону здоров’я.⁸

Раніше подібні розриви перекривалися за рахунок «нафтових суперприбутків» і резервних фондів. Тепер же, за оцінками міжнародних інституцій, зокрема МВФ, простір для маневру різко звузився: світ повільно, але невідворотно зменшує залежність від російських енергоносіїв, тоді як видатки Кремля на війну та репресивний апарат залишаються пріоритетом.⁷ Це означає, що економіка змушена «економити» на майбутньому — соціальній сфері, інвестиціях, технологіях.

Дві «метаболічні системи» однієї економіки

За чотири роки повномасштабної війни, за спостереженням Прокопенко, російська економіка розкололася на дві умовні «метаболічні системи».³ Перша — це воєнно-промисловий комплекс та пов’язані з ним галузі, які отримують пріоритетний доступ до бюджету, кредитів, робочої сили та імпортозаміщуваних технологій. Саме тут за останні три роки демонструється приблизно 18% зростання виробництва — але майже повністю за рахунок випуску озброєнь і боєприпасів.⁸

Друга система — це цивільний сектор: малий і середній бізнес, споживчі сервіси, частина промисловості та інноваційних галузей, що орієнтуються на внутрішній попит. Саме цей сегмент стискається: компанії стикаються з дефіцитом кадрів, дорогими кредитами, проблемами із західними комплектуючими й технологіями.⁶ Виходить парадокс: статистика промислового зростання виглядає «пристойно», але реальний добробут та перспективи розвитку деградують.

Військова рента: зростання, яке не залишає сліду

Аналітики Carnegie та Ifri описують російську модель як економіку «військової ренти» — внутрішнього перерозподілу ресурсів на користь галузей, що виробляють активи для руйнування, а не для накопичення й розвитку.⁴ На відміну від «нафтової ренти» нульових років, яка хоча б частково вкладалася в інфраструктуру та споживання, нинішні воєнні витрати не створюють довгострокового мультиплікатора. Танки, ракети й снаряди не приносять прибутку після використання; вони спалюються разом із людським капіталом і металом.

Це й формує ефект «зони смерті»: система отримує тимчасове підживлення у вигляді воєнних замовлень, але кожна додаткова гривня, вкладена у фронт, зменшує потенціал цивільного сектору після війни. У підсумку навіть теоретичний «мирний» сценарій не обіцяє швидкого відновлення — надто багато ресурсів уже конвертовано в руїну.

Перегріта, а потім задушена: як режим бореться з інфляцією

Після періоду відносної стійкості у 2022–2023 роках російська економіка у 2024–2025 роках увійшла у фазу перегріву, що проявився в прискоренні інфляції, дефіциті робочої сили та стрибку зарплат.⁶ Центральний банк РФ, очолюваний Ельвірою Набіулліною, відповів агресивним підвищенням ключової ставки, наближаючи реальну вартість кредитів до рівня, який паралізує інвестиційну активність у цивільному секторі.

Аналітики Anadolu та The Moscow Times відзначають, що Росія намагається «задушити» інфляцію шляхом придушення попиту: скорочення доступного кредитування, стримування державних витрат у невоєнних сферах і спроб заморозити частину зарплат у бюджетному секторі.⁶ При цьому Кремль публічно подає уповільнення зростання як «усвідомлений вибір заради стабільного рубля», фактично визнаючи готовність пожертвувати розвитком заради короткострокової макростабільності.

Демографія війни: дефіцит робочої сили як системна хвороба

Однією з найагресивніших «прихованих» змін стали демографічні наслідки мобілізації та еміграції. За оцінками західних дослідників і російських незалежних економістів, війна й репресії проти мігрантів створили дефіцит у 2–3 млн працівників на ринку праці до 2024 року, який лише поглиблюється.¹² Це б’є як по промисловості, так і по сервісному сектору, змушуючи бізнес або закривати проєкти, або переходити на примітивну автоматизацію.

Дефіцит кадрів парадоксально підвищує зарплати — але при цьому не стимулює продуктивність. За даними The Moscow Times, зростання доходів часто не перетворюється на споживання: заощадження населення зростають на тлі невизначеності, а інфляційні очікування змушують людей утримуватися від великих покупок.^{1 5} Відтак бізнес стикається з подвійним ударом — високі витрати на персонал і недостатній попит.

Санкції: удар не миттєвий, але накопичувальний

Три роки санкцій не призвели до миттєвого обвалу, на який сподівалася частина західних політиків. Проте їхній ефект виявився глибшим, ніж дозволяють зрозуміти офіційні російські цифри. Огляд Economics Observatory і дані МВФ показують, що реальні доходи населення РФ помітно просіли, а потенціал зростання економіки на довгі роки опинився нижчим за світовий середній рівень.^{7 10}

Обмеження на імпорт технологій, комплектуючих і фінансових послуг не зупинили російську промисловість, але фактично заморозили її модернізацію. Компанії змушені купувати обладнання в обхід санкцій через треті країни, переплачуючи й ризикуючи потрапити під вторинні обмеження. Така «сірість» робить будь-які довгострокові плани інвестицій вкрай ризикованими — як для російських, так і для іноземних гравців.

Суверенний фонд і борг: скільки часу триватиме витривалість

Російський режим досі спирається на ресурс, накопичений у попередні десятиліття — суверенний фонд, що слугує фінансовою «подушкою» для покриття дефіциту бюджету та фінансування війни. Оцінки CASE та Euronews свідчать, що на кінець 2025 року обсяг Фонду національного добробуту становив близько 5,9% ВВП, з яких лише частина є ліквідними активами, придатними до швидкого використання.^{1 3}

Паралельно держава нарощує внутрішній борг, активно залучаючи банки й великі корпорації до купівлі облігацій. За прогнозами західних аналітиків, держборг РФ може наблизитися до 18% ВВП у 2025–2026 роках — формально це небагато порівняно з розвиненими країнами, але структура цього боргу та його залежність від внутрішніх інституцій створюють ризики для фінансової системи у разі політичного або економічного шоку.^{1 3}

Інфляція «під контролем» ціною задушеного попиту

Офіційні дані — як-от статистика Росстату, цитована Reuters та іншими ЗМІ, — показують сповільнення інфляції на початку 2026 року до помітно нижчих тижневих показників, ніж роком раніше.⁹ Проте за цією картинкою стоїть стрімке зростання ставок, обмеження кредитування та падіння інвестицій, особливо у невоєнний сектор. Це не перемога над інфляцією, а її відкладення ціною стагнації.

Західні експерти описують модель, яку застосовує Кремль, як «боротьбу з цінами через задушення економіки».^{1 2} Реальні доходи домогосподарств стагнують або падають, споживчі витрати обмежуються товарами першої необхідності, а середній клас скорочується — як у кількісному, так і в якісному вимірі. У довгостроковій перспективі це підриває внутрішній попит — основу будь-якого стабільного зростання.

Чому «колапс» не відбувається — і чому це не добрі новини

Один із ключових висновків статті The Economist полягає в тому, що очікування миттєвого обвалу економіки РФ були помилковими: система виявилася здатною адаптуватися до воєнних умов, переорієнтувати торгівлю та залучити ресурси через нові канали.¹ Проте ця адаптація має дуже високу ціну — усе менше ресурсів залишається для розвитку, і все більше — для підтримання «статус-кво» за будь-яку ціну.

Прокопенко та інші аналітики попереджають: надія на «економічну поразку» Росії як спосіб завершити війну є хибною стратегією.⁸ Кремль готовий жертвувати добробутом власного населення значно довше, ніж це здається можливим із західної перспективи. Тому питання не в тому, «коли впаде економіка РФ», а в тому, якою вона буде на момент неминучого «спуску з гори» — і чи будуть західні країни готові до наслідків.

Перспектива на 2026–2030 роки: стагнація як норма

Прогнози міжнародних організацій сходяться в одному: навіть без додаткових шоків російська економіка у найближчі роки перебуватиме в режимі низького зростання або технічної рецесії.¹⁰¹³ МВФ оцінює середньорічний приріст глобального ВВП у 3,8% у 2000–2019 роках, тоді як для Росії найближчі роки прогнозують помітно нижчу траєкторію, з урахуванням санкцій, демографії та воєнних витрат.

Це означає не раптовий крах, а повільне накопичення відставання. Країна, яка мала історичний шанс модернізувати економіку на початку 2000-х, тепер закріплюється в ніші сировинно-військової держави з усе гіршою якістю людського капіталу. Для сусідів, зокрема України та ЄС, це створює новий тип загрози — не вибухову, а затяжну, коли нестабільність і агресивність поєднуються з економічною фрустрацією.

Що це означає для України та Заходу

Описана The Economist «зона смерті» не є гарантією швидкої поразки Кремля — радше попередженням про те, що Росія здатна триматися в цьому стані роками, не відмовляючись від агресивної політики.¹ Водночас чим довше триває війна, тим дорожчою стає її ціна для самої РФ, а тим більше — для її майбутнього покоління.

Для України та союзників це сигнал: стратегія тиску має залишатися довгостроковою, комплексною й передбачливою. Санкції, технологічне роз’єднання, підтримка української оборони й планування післявоєнної архітектури безпеки мають розглядатися не як тактичні кроки, а як елементи відповіді на країну, що добровільно завела свою економіку у «зону смерті» — і тягне туди власних громадян.

Джерела

1. The Economist: Russia’s economy has entered the death zone, 16 February 2026
2. Economics Observatory: Sanctions effectiveness – what lessons three years into the war on Ukraine, 2025
3. Апостроф (переказ статті The Economist): Российская экономика оказалась в «зоне смерти», 15 February 2026
4. Ifri: Deathonomics – The social, political, and economic costs of war for Russia, 2026
5. Anadolu Agency: Russia’s economic challenges expected to persist into 2026 amid cooling trend, 6 January 2026
6. The Moscow Times: Putin Is Battling Inflation – But Sacrificing Russia’s Economy, 9 February 2026
7. Euronews / CASE: How long can the Russian economy continue to fund the frontline?, 28 October 2025
8. Carnegie Politika Podcast / Alexandra Prokopenko & Alexander Gabuev: What to expect from the Russian economy in 2026, 15 February 2026
9. IMF: Russia – macroeconomic outlook in a fragmenting world economy, 2025
10. Lviv Herald: Russia’s economy in February 2026, 9 February 2026
11. Newssky: Putin is “suffocating” inflation by stifling the economy, 10 February 2026