Різдвяне послання отця Феофана читачам сайту 2024 року

Ексклюзив. Сьогодні ми живемо в світі, який постійно намагається змішувати світло Христове, намагаючись розбавити це світло до того, що світ може прийняти. Різдво стало менше про Христа, а більше про подарунки, комерційність і все, що з цим пов’язано. Я навіть чув, як люди кажуть, що Різдво розвинулося поза межами Христа, і це те, що може святкувати кожен, незалежно від того, у що ви вірите – навіть якщо ви не вірите в Христа.

І я дивлюся на це і кажу – подивіться на назву! Це буквально РІЗДВО – це нарождення! Ви не можете пройти повз це.

Світ постійно намагається приглушити його і сказати: «дивіться, я не хочу, щоб світло Христа було таким яскравим. Ви повинні зменшити його. Ви повинні нанести на нього тінь. Ви можете мати стосунки з Богом, але нехай це буде у вашому серці, не виносьте це назовні, щоб хтось інший побачив. Трохи приглушіть його, щоб ви могли бути навколо всіх». Але дозвольте мені сказати вам, що божественна природа Христа не від цього світу; вона призначена для того, щоб принести світло в темне місце!

Божественність Христа має сяяти крізь вас. Я кажу вам, не приглушуйте це, не затьмарюйте це, тому що сам Христос прагне виявити Себе у Своїх людях сьогодні.

На наріжному камені однієї з стародавніх церков у Палестині латиною написані слова з розкриття святим Іоанном великої таємниці Втілення: Et Verbum Caro Factum Est. І ці слова будь-якою мовою є наріжним каменем Церкви: Слово стало тілом.

Ми можемо не повністю розуміти Втілення, поки ми в цьому світі, але ми віримо, що Ісус із Назарету є Словом Божим, народженим від свого Батька перед вічністю, що Він був присутній і активний у створенні світу та всього, що існує. Як сказав Іван, «без Нього не повстало нічого, що повстало».

І ми віримо, що Вічне Слово Бога прийняло нашу людську природу і народилося від людської матері в стайні близько двох тисяч років тому. Що Він прийшов у світ, як ми з вами, як безпорадна дитина. Хто б міг подумати, що, здавалося б, нікчемна дитина, народжена в, здавалося б, нікчемній людській родині, у надзвичайно недостойному місці, стане Спасителем світу?

Ми святкуємо Різдво, щоб відзначити народження Божого Сина в цьому світі; божественність Христа прийшла смиренно і як немовля народилася в яслах, щоб Ви познали надприродну божественність Спасителя світу, щоб Ви більше не були з цього світу, але щоб ви знали щось інше.

Я кажу Вам, я, як священик та богослов, бачив дивовижні Божі чудеса і речі, про які я ніколи не думав, що вони є можливими. Я пізнав надприродну божественність Христа, яку я ніколи не побачу в цьому світі, але все ж Бог прийшов, щоб принести Свою божественність, щоб Його ім’я було прославлене християнами всіх конфесій.

Але головна проблема полягає в одному факті: Син Божий з неба приходить на землю і народжується в стайні, тому що в корчмі не було місця. Ми чуємо це так часто, що сприймаємо це як належне, але це не здається правильним.

Щоб допомогти нам подумати про цей єдиний факт народження Ісуса, давайте разом подумаємо над трьома запитаннями:

1) Що не так із цією картинкою?

2) Чому Бог це допускає?

3) Чого ми з цього вчимося?

З нашої точки зору, Ісус не повинен був народитися в стайні, але він народився. Звичайно, це був не випадковість, а послання від Бога нашим серцям.

Коли ми роздумуємо про земне життя Ісуса Христа, ми часто думаємо про Його чудеса, проповіді, любов до людей, але мало хто замислюється над тим, якою була Його реальність на землі. Наш Спаситель, який прийшов у цей занепалий світ, став повноцінною людиною, у всьому подібною нам, але без гріха, не мав ані постійного дому, ані місця, де б Його прийняли та сховали від світу. Із самого моменту народження, коли Йому не знайшлося місця в заїзді, до моменту Його хресної смерті — все Його життя було сповнене відсутністю прийняття. Це була та сама Істина, яку святий Іван-Хреститель описує словами: «Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли» (Івана 1:11).

Його шлях був далеким від будь-якої людської гостинності. Він не мав місця, де можна було б покласти голову. Як сказано в Євангелії від Луки: «Лисиці мають нори, а птахи мають гнізда; а Син Людський не має де голови прихилити» (Луки 9:58). Всього себе Він віддав людям, залишивши своє небесне царство, аби служити нам. І замість того, щоб бути прийнятим і визнаним, Його життя було сповнене відмов і відчуження.

Нехай це нагадує нам, чому Ісус Христос приходив на землю. Він не шукав земного прийняття або земної слави, не прагнув до комфорту та безпеки. Його місія була зовсім іншою: принести світло серед темряви, подарувати спасіння через Свою жертву. І навіть коли Він був відкинутий світом, Він не зупинявся, бо знав, що справжнє «місце» для Нього було на хресті, високо піднятим між небом і землею.

Але разом з тим, у Його бездомності, ми бачимо й величезну любов, що розгортається в готовності залишити небесну славу ради нас. Він, хто був без місця на землі, приготував нам місце в своєму небесному Царстві, якщо ми ставимо Його на перше місце в нашому житті. Якщо ми хочемо знайти справжнє місце для себе в світі, ми маємо дозволити Боголюдині бути у центрі нашого життя, слідувати за Ним, ставити Його на перше місце в кожному нашому дні.

Наш Господь Ісус Христос, якого ми славимо цього Різдвяного часу, ще від Свого народження знав, що таке бути бездомним. Він не народився у розкішних палатах чи навіть у затишному домі. Його першим притулком була холодна печера, а першим ложем — ясла (тобто кормушка) для худоби. Протягом усього Свого земного життя Христос залишався мандрівником. Він ходив від міста до міста, проповідуючи Царство Боже, не маючи власного дому, і часто залишався під зірками або в оселях тих, хто відчиняв Йому двері. Але ще більш болісним є те, що Боголюдина й сьогодні часто залишається безпритульною в наших серцях.

Люди можуть захоплюватися традиціями Різдва, співати колядки й ставити ялинки, але водночас не впускати Христа у своє життя. Наші серця можуть бути закритими для Нього, як колись були зачинені двері віфлеємських будинків. Як часто Господь стоїть перед нами, прагнучи увійти, а ми відмовляємо Йому місця в нашій душі, бо вона заповнена іншим: турботами, егоїзмом, гріхом або байдужістю.

Нехай цей урок бездомності Ісуса буде для нас нагадуванням: не місце на землі, а місце в Божому Царстві є справжнім даром, який чекає на нас, якщо ми приймаємо Його в своєму серці і відкриваємо двері для Нього в нашому житті. А ще Різдво нагадує знову й знову нам про дивовижну істину: Боголюдина приходе до нас, щоб не просто бути поруч, але щоб жити в нас. Його місце не в холодній печері і не в тимчасових притулках. Його місце — в нашому серці. Спаситель світу хоче оселитися в ньому назавжди, стати центром нашого життя, нашою надією, нашою любов’ю.

Тому цього Різдва давайте не просто згадувати про народження Христа, але запитаймо себе: чи є в моєму серці місце для Нього? Чи живе Він у моїх думках, у моїх рішеннях, у моїх вчинках? Чи справді я відкриваю Йому двері свого життя? В богослов’ї це має назву Христоцентризм, тобто це коли Христос стає центром усього нашого існування; це коли наші думки обертаються навколо Нього, наші дії підкоряються Його волі, а наша любов наповнюється Його присутністю. Це означає жити так, щоб у кожному моменті життя ми могли сказати разом з апостолом Павлом: «Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).

Найважливіше, щоб Спаситель народився в нашому серці, — це дати Йому місце у нашому повсякденному житті. Не можна просто святкувати Різдво один раз на рік, а потім забути про Його присутність у нашому житті. Боголюдина має бути з нами кожен день, в кожному нашому кроці, в кожній думці, в кожному вчинку. Коли ми ставимо Його в центр нашого життя, коли ми дозволяємо Йому керувати нашими рішеннями та нашими стосунками, тоді ми справді переживаємо Його народження.

Але щоб Ісус Христос народився в нашому серці, ми повинні бути готові змінювати своє життя. Це не просто красиві слова або святкові побажання, це реальність, яка вимагає від нас жертв та часом й рішучих кроків. Іноді це означає відмовитись від власних бажань або пристрастей, іноді — змінити свої звички, іноді — покаятись у своїх гріхах і відновити наші стосунки з Богом. Це процес очищення, який має в собі багато радості, але й багато важкої праці, зусиль та внутрішнього росту.

Проте, коли ми відкриваємо своє серце для Спасителя, Він дарує нам більше, ніж ми можемо уявити. Це не лише про відчуття внутрішнього спокою або радісне святкування, це про зустріч із самим Богом, який приходить, щоб дарувати нам нове життя, нову надію, нову силу. Ісус Христос народжується в нашому серці, щоб ми змогли пережити це свято на глибокому рівні — не тільки зовнішньому, але й внутрішньому. І через це свято ми знаходимо справжнє спокій і радість, яку не дають речі цього світу.

Тому, дорогі браття і сестри, давайте в цей святковий час не лише згадувати подію народження Ісуса, але й відкрити своє серце для Нього. Нехай Його світло осяє кожну темряву в нашому житті, нехай Його любов наповнить нас і дасть нам силу йти шляхом, який Він проклав для нас. Тільки тоді, коли ми справді дозволимо Йому народитись у наших серцях, ми зможемо справді святкувати Різдво в повноті його значення.

Нехай це Різдво стане для нас часом, коли Христос знайде притулок у нашому серці, а ми знайдемо мир, радість і справжнє життя в Ньому.

Божественне прийшло у світ, щоб нам не довелося вмирати, але щоб ми могли пізнати вічне життя, щоб ми могли пізнати цю божественність, щоб ми могли пізнати добро, любов, силу, благодать, усе те, що Бог – щоб ми могли пізнати Ісуса Христа! Ця божественність має сяяти крізь кожного з нас. Це не для злиття, змішування чи компромісу, але для того, щоб виділитися для всіх.

Ця божественність змушує людину жити інакше.

Багато людей у ​​цьому світі живі – вони ходять, дихають, ходять на роботу і роблять те, що збираються робити. Правда полягає в тому, що навіть якщо вони ходять, багато мертві всередині, вони мертві для Бога, вони мертві для речей Бога, вони мертві для Його закону, Його доброти та Його любові.

Ми живемо в зламаному та занепалому світі. Дозвольте мені сказати вам, якщо ви все ще народжені з цього світу, якщо ви не отримали того другого народження, якщо Ви не були перетворені Духом Божим – цей світ упав, він розбитий. Якщо ми народжені з цього світу, ми завжди будемо піддані тій розбитості та втраті, перебуватимемо в розбитому серці та відчаї, тому що це те, з чого складається світ, але Бог прийшов, щоб змінити вас!

Послання Христа цього Різдва полягає в тому, що Бог прийшов, щоб ви могли отримати друге народження! Так само, як та пісня, що ви можете отримати друге народження, що ви більше не будете від світу, що ви більше не будете від тілесності, але ви будете зроблені в духовного чоловіка чи жінку Бога.

Духовні – це ті, хто є перетворений і оживлений Духом Божим. Тільки духовні можуть зрозуміти речі Божі, тільки духовні можуть наблизитися до престолу Божого. Духовні моляться, і вони бачать, що все відбувається. Духовні люди викликають небеса вниз і дивляться, як вогонь Божий падає на вівтар і спалює його. Саме цим Духом ми примиряємося назад з Отцем.

Розумієте, Христос прийшов, щоб змінити ваше найпотаємніше єство; та частина вас, яка складає вас, яка знаходиться всередині оболонки – Він прийшов, щоб перетворити це на духовну істоту, на духовну людину, де ми вже не народжені цим світом, а народжені Богом для життя вічного разом з Ним.

Його пришестя є тим, що освітлює наш внутрішній світ і допомагає нам побачити себе такими, якими ми є насправді. І це дуже важливий момент у нашому духовному житті. В Його присутності ми, як в дзеркалі, можемо побачити наші слабкості, наші гріхи, нашу внутрішню боротьбу.

Іноді ми намагаємось уникнути цього погляду, бо страшно побачити, скільки ще потрібно змінити в нашому житті. Але Ісус Христос не приходить, щоб нас осудити. Він приходить, щоб просвітити нас, щоб ми зрозуміли, хто ми є насправді, і через це мали можливість змінитись, зростати в Його любові та благодаті. Це не завжди легко. Це може бути наш перший арешт, коли ми усвідомлюємо, як далеко ми відходимо від того ідеалу, до якого нас кличе Бог. Але саме в цьому усвідомленні лежить наша надія і можливість для змін.

У цей Різдвяний час давайте прийдемо до Христа, щоб Він просвітив наше серце. Поставмося до Нього з відкритим серцем, готовим прийняти Його світло. Дозвольмо Йому заглянути в найглибші куточки нашої душі і побачити все те, що приховано від інших, навіть від нас самих. Христос приходить, щоб дати нам шанс побачити, ким ми є насправді, і допомогти нам перетворити наше життя на краще.

Нехай цей час стане можливістю для нас зупинитися, поміркувати над нашим життям у світлі Його любові. Різдво — це час, щоб задуматись про своє ставлення до Бога, до людей, до самих себе. Чи відкриваємо ми своє серце для Нього? Чи шукаємо ми Його допомоги, щоб змінити те, що потребує змін у нашому житті? У цей святий час, коли ми святкуємо народження Спасителя, не забуваймо, що це Євангеліє, це добра новина для нас — не лише про подію в минулому, але й про реальну зміну, яку Христос приносить у наше теперішнє життя.

Давайте не просто згадувати подію Його народження, але й попросимо Його допомоги нам стати краще, допомогти нам подолати гріх та наблизитися до Нього. Скажімо Йому, як ми потребуємо Його світла в нашому житті, як ми потребуємо Його сили для того, щоб змінити наші серця і наші вчинки. Христос — це не лише подія в історії, це реальна присутність у нашому житті, яка дає нам можливість відновити і перетворити наше серце.

Сьогодні слова «Слава на висотах Богу, і на землі мир» лунають у світі, що потопає у насильстві, соціальній несправедливості та зневазі до людської гідності. Науковий і технологічний прогрес, хоч і вражає своїми досягненнями, неспроможний торкнутися глибин людської душі, адже людина завжди перевищує межі, які здатні охопити наука та технології.

Сьогодні багато говорять про «мета-людину» й оспівують штучний інтелект. Проте мрія про «надлюдину» не є новою. Ідея «мета-людини» ґрунтується на технологічному поступі, спонукаючи думку, що людина здатна подолати свої природні обмеження. Церква, визнаючи науку як дар Божий, не боїться її досягнень, але водночас застерігає від крайнощів техноцентризму. Вона нагадує, що справжньою мірою всього є Боговтілення. Як наголошує Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій, відповідь на виклики технологічної культури полягає в тайні Божественного Втілення. Христос став Людиною, і це назавжди змінило все: наше розуміння істини, наші цінності й перспективу вічного життя. У світлі Різдва ми згадуємо про велич дарованої Богом свободи — ту свободу, що дозволяє людині відкрити своє серце для Господа.

Христос не вривається силою в наше життя; Він лагідно стукає в двері наших сердець. І лише сама людина, за власним вибором, може ці двері відчинити. Як писав отець Георгій Флоровський: «Без Христа людина не здатна нічого зробити. Але є те, що може зробити лише людина — відповісти на Божий поклик і прийняти Христа».

Відповівши на цей заклик, ми відкриваємо у Христі «шлях, істину і життя» — відповідь на всі прагнення людства. Христос стає єднальною ланкою між минулим, теперішнім і майбутнім. Він не лише Спаситель одного народу, а Викупитель усього людства й усього створіння.

Різдво нагадує нам про це дивовижне одкровення: у тайні Втілення Бог поєднав небо й землю, вічність і час, людську неміч і Божу всемогутність. І саме тому, як підкреслює Вселенський Патріарх Варфоломій, у центрі нашого буття має бути Христос — як міра, як сенс і як мета всього нашого життя.

У цей Різдвяний час давайте прийдемо до Ісуса, щоб Він просвітив наше серце. Поставмося до Нього з відкритим серцем, готовим прийняти Його світло. Дозвольмо Йому заглянути в найглибші куточки нашої душі і побачити все те, що приховано від інших, навіть від нас самих. Христос приходить, щоб дати нам шанс побачити, ким ми є насправді, і допомогти нам перетворити наше життя на краще.

Нехай цей час стане можливістю для нас зупинитися, поміркувати над нашим життям у світлі Його любові. Різдво — це час, щоб задуматись про своє ставлення до Бога, до людей, до самих себе. Чи відкриваємо ми своє серце для Нього? Чи шукаємо ми Його допомоги, щоб змінити те, що потребує змін у нашому житті? У цей святий час, коли ми святкуємо народження Спасителя, не забуваймо, що це Євангеліє, це добра новина для нас — не лише про подію в минулому, але й про реальну зміну, яку Христос приносить у наше теперішнє життя.

Давайте не просто згадувати Його народження, але й попросимо Його допомоги. Скажімо Йому, як ми потребуємо Його світла в нашому житті, як ми потребуємо Його сили для того, щоб змінити наші серця і наші вчинки. Христос — це не лише подія в історії, це реальна присутність у нашому житті, яка дає нам можливість відновити і змінити наше серце.

Нехай цей час Різдва стане не лише святкуванням, а й часом для глибоких роздумів, молитви і змін. Нехай Спаситель, який народився для нас, народиться в нашому серці і дасть нам силу йти шляхом віри, надії і любові. Амінь.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.