Різдвяне послання Отця Феофана читачам сайту. Ексклюзив

06.01.2021 0 Редакция NS.Writer

Може щастя, або навіть благословення полягає саме в тому, що в цьому році Різдво з мінімальними атрибутами секулярного свята Різдва. Ялинки, Дід Морози і т.д.

| Newssky.com.ua

Салатики — мандаринки, індичка в соусі…Все мимо та повз. Може це допоможе побачити основну цінність свята. «Бог став людиною, що б людина стала богом» (свт. Афанасій Олександрійський). Все мовчить, коли «безодня безодню» закликає. Де любов, там єднання, тому що властивість любові — з’єднуватися з тим, кого вона любить. А так як Бог є любов, Він не міг вчинити інакше після гріхопадіння людей. І тому з’єднався з нами, Сам ставши людиною. Душа настільки улюблена Богом, що Христос Божеством своїм злився з людською природою: з нашим тілом, душею та духом. Одне з найбільших проявів любові Божої полягає в тому, що Бог став людиною та прийняв на себе людську плоть, щоб ми стали причасниками Божественного єства. Ісус Христос називав себе Сином людським, щоб ми з вами стали чадами Божими. Христос зійшов на землю, щоб піднести нас на небеса.

Втілення Христа представляє не тільки історичне народження та Його земне життя. Але воно і є певним прообразом індивідуального життя, того, що має статися в людській душі.

Син Божий повинен був народитися не тільки від Діви Марії. Він повинен народитися всередині душі, інакше для нас Його втілення та життя будуть марні. Відродження у Христі, нове серце та оновлене життя — повинні стати нашими. Як Бог став людиною, так і нам необхідно перетворитися в божественний характер.

Свято Різдва Христового, це не святкування дня (або в цілому події) народження Боголюдини, а це питання пізнання рятівної благодаті, що є основоположним питанням всього християнства. «Не всякий, хто говорить Мені: Господи! Господи! ввійде у Царство Небесне» — сказав Ісус (Матф.7:21). А що таке Різдво? Це народження Бога в нашому серці. І бажаю вам всім відкрити його в собі. Але також є і найпростіший спосіб зустрітися з Богом, це запросити Його прийти в своє життя. Сьогодні Різдво. І не важливо за яким календарем. Різдво, воно може трапитися в нашому житті в будь-який день.

Ялинки, Діди-морози, сніжинки, подарунки, знижки, супермаркети…Всі помовчи! Говорить Бог. Говорить в тиші нашого серця. У тиші думок, а світі душі. Христос народжується.

Ісус народився в хліві — бруд, сморід, тварини. Наші серця були, як хлів, коли там народився Христос. Якщо в серці народився Ісус, це означає, що народилася любов, співчуття, милосердя, смирення, довготерпіння — Його почуття. Народження Христа в серці-це не просто виконання всіх правил та приписів, читання молитов, участь в фольклорних ритуалах— це перетворення через прийняття вишнього насіння духу. Ми розуміємо, що сам процес народження — це якийсь якісний перехід, це диво, в якому виникає щось якісно нове, виникає воно всередині вже існуючого, проявленого. Коли ми, грішні і брудні від гріха, перетворюємося та стаємо носіями Його світла. А народження в серці Христа можливо тільки тоді, коли людина готує своє серце для цього — це зречення від гріхів, очищення, звільнення від усього наносного. Це можливо тільки при наявності вірі. Людина повинна жити не зовнішнім, але внутрішнім, слідувати Закону Бога, а не законам світу. І це неможливо зробити самій людині-це відбувається Святим Духом. І це таїнство вкрай важливо для людини, це вибір між життям і смертю душі.

Бог народжується в серці — і це означає, що ми починаємо довіряти Йому, Ми встановлюємо з Ним особистий зв’язок, а не формально виконуємо (як стародавні, або сучасні юдеї та росіяни) формальні приписи і з гордістю не говоримо вже за будь-яку велику духовність. Ми любимо Його, а Він стає для нас джерелом та сенсом життя нашого, теперішнього земного і, сподіваємося, майбутнього з Ним же, Небесного, вічного. Без Нього все втрачає сенс, а з Ним немає безповоротних втрат.

Кам’яне серце-це серце створене, подібно до того, як кам’яна статуя схожа на людину, за образом якої створена. Плотяне серце-подібно статуї, яка ожила та стає такою ж живою, як і образ з якого вона списана. Христос народився на Землі, щоб в нас змогло народитися Боже Царство, Він приніс на Землю Небесне насіння, яке посіяв в живих душах. І нині настав час плодів. Коли птахи висиджують яйця — до часу не можна побачити, що з них станеться — вони зовні не змінюються, але всередині все інакше, все готується до народження. І коли настає дозрівання-шкаралупа тріскається і стає видно — хто з’являється на світ, а які яйця залишилися безплідні.

Напередодні Різдва Господа нашого Ісуса Христа ми готуємо свою душу до зустрічі з Ним і знову просимо нового, більш глибокого проникнення в нас істини, більш глибокого єднання з Богом, з Духом Святим, в якому відбудеться нове народження, заради якого і дана нам це життя. Христос народжується! Славте Його!

Цар живе в палаці, а Христос (Бог і Боголюдина) воліє сходити до народу в намети…Бог каже, «храм потім». Царі всіх народів зазвичай
самовиражалися будівництвом храмів. Коли Рівноапостольний Костянтин Великий побудував храми свв. Петра і Павла в Римі… Коли Святий Юстиніан великий побудував храм Софії (Божественної Мудрості) в Константинополі. Благовірний Ярослав Мудрий побудував собор Софії в Києві… Продовжувати можна до нескінченності. Великий правитель побудував Великий Храм…

Храм під склепіння якого входив Спаситель був реконструйований Іродом Великим. У чому тут урок нам? Храм це ми: «не в колодах, але в ребрах Церква моя… »

Церква-Це народ Божий. Ми повинні творити та ще раз творити як народ Божий. Епоха коли добрий і мудрий (а то і святий) християнський монарх будував «мега супер» розкішний храм, закінчилася. Ті, хто цього не бачить, на жаль заслуговують швидше жалості, ніж осуду. Розкішні стародавні храми, є і будуть; і вони пам’ятник нашої історії. Нагадаю, що храм побудований Соломоном Бог допустив зруйнувати. Що б створити храм в серцях і душах… І це дуже різдвяна тема. Не в мармурі і золоті живе Господь…

Древній літургійний антифон взиває до Спасителя так: «О, Еммануїл, Цар наш і Законодавець, надія і порятунок народів: прийди врятувати нас, Господь наш Бог» (Veni ad salvan dum nos).Прийди спасти нас! Це крик людства в усі часи, що відчуває, що не може впоратися саме з труднощами і небезпеками. Воно потребує того, щоб вкласти свою немічну руку у велику і міцну длань, простягнуту до нього згори. Дорогі брати і сестри, длань ця — Ісус, народжений у Віфлеємі Дівою Марією. Він і є ця длань, простягнута Богом людству, щоб вивести його з хитких пісків гріха і поставити на камені, — міцному камені своєї істини і любові (Пс. 40,3).

Так, саме це означає ім’я Немовляти, — ім’я, яке з волі Божої йому дали Марія і Йосип: його звуть Ісус, «Спаситель» (Мф 1,21; Лк 1,31). Бог Отець послав його, щоб врятувати нас насамперед від зла, глибоко вкоріненого в людині і історії: від зла, що виражається у відділенні від Бога, в гордині самодостатності, в змаганні з Богом і в бажанні замінити його собою, вирішувати, що є добро, і що зло, бути властителем життя і смерті (Бут. 3,1-7). Це велике зло, великий гріх, від якого ми, люди, не можемо врятуватися без допомоги Божої, не волаючи до нього: «Veni ad salvan dum nos! — Прийди спасти нас!».

Вже саме те, що ми підносимо до неба це благання, ставить нас в правильне положення, повертає нас в істину бачення нас самих: ми і є той народ, що кричав до Бога і був врятований (Есф.10,3). Бог-Спаситель, ми-ті, хто знаходиться в небезпеці. Він-лікар, Ми-хворі. Визнання цього є першим кроком до порятунку, до виходу з лабіринту, в який ми самі заганяємо себе з гордині. Підняти очі до неба, молитовно підняти руки і просити допомоги — ось шлях до виходу, за умови, що є хтось, хто слухає і може прийти до нас на допомогу.

Ісус Христос є доказом того, що Бог почув наш крик. Але не тільки! Бог живить до нас настільки сильну любов, що не може залишатися в собі, — він бажає вийти з себе і увійти в нас, в нашу природу, розділивши до кінця наше єство (Вих. 3,7-12). Відповідь, яку Бог дав в Ісусі на крик людини, нескінченно перевершує наше очікування, досягаючи такої солідарності, яка не може бути тільки людською, але Божественною. Тільки Бог, Який є любов і любов, яка є Бог, може вирішити спасти нас цим шляхом, який, безсумнівно, довший, але сааме він зберігає в недоторканності його і нашу істину: це шлях примирення, діалогу і співпраці.

Ісус, Син Божий, Спаситель світу, народився нам. Він народився у Віфлеємі від Діви, виконавши стародавні пророцтва. Діву звуть Марією, її обручника — Йосипом.

Це скромні люди, хоча і царського походження, сповнені надії на доброту Бога, які приймають Ісуса та визнають Його. Точно так же Святий Дух просвітив віфлеємських пастухів, які поспішили до печери і вклонилися Немовляті. Потім Дух повів старців Симеона і Анну в Єрусалимський храм, і вони визнали в Ісусі Месію. «Бачили очі мої спасіння Твоє— – вигукує Симеон — яке ти приготував перед лицем усіх народів» (Лк. 2,30).

Так, брати, Ісус є порятунок для кожної людини і кожного народу!

Сьогодні, в день світлого і великого свята Різдва Христового ми дивимося на ікону та бачимо беззахисне Немовля, яке народилося в убогій печері, не в царському палаці, ми пам’ятаємо, що Його Пречистій Матері не знайшлося місця в Віфлеємі юдейському та волею Божою, той, який врятує людство і примирить людей з Творцем, народився в печері, в якій пастухи ховали худобу від негоди. Він прийшов у світ, який у злі лежить, в світ, у якому панують пристрасті та пороки людські, у світ в якому вмираючий правитель, вражений божевіллям, одержимий гординею, пихою та владолюбством побажав відразу вбити Його; світ, у якому людство розділилося на три табори: на тих, хто хотів Його вбити, тих хто був байдужий і тих, хто його захищав і рятував. Ми з вами знаємо, що Діва Марія та Йосип Обручник з Божественим Немовлям пізнали тяжку долю біженців з рідної країни.

Світло цього першого Різдва було схоже на вогонь, який загорівся в ночі. Навколо було темно, а в печері сяяло справжнє світло, «яке просвіщає всяку людину» (Ін. 1:9). І все це сталося в простоті і відкритості, так, як діяв Бог у всій історії спасіння. Бог любить запалювати маленькі світильники, щоб потім розширити освітлюваний простір до країв Вселенної. Істина та любов, якими вони наповнені, запалюються скрізь, де радіють світлу, яке потім поширюється концентричними колами, через серця і уми всіх тих, які з власної волі відкрили себе його сяйво і самі стали джерелами світла.

Така історія Церкви: вона почала свою подорож у маленькій віфлеємській печері та з часом стала джерелом світла для всього людства. Так і сьогодні, для тих, хто зустрічає це Немовля, Бог запалює вогонь у ночі світу, закликаючи чоловіків і жінок всюди визнати в Ісусі «знак» який, що рятує, звільняє та бажає розширити «ми» до всіх людей світу, віруючих у Христа.

Наші благочестиві предки-українці завжди особливо любили та шанували цей світлий і радісний день, тому що Бог прийшов у світ та зробив нас спадкоємцями Собі, світло Віфлеємської зірки — це світло надії, надії на вічне життя з Богом у Царстві Небесному і надії на те, що в цьому земному житті Господь нам допомагатиме, бо і на нашу святу українську землю прийшов божевільний, одержимий гординею і владолюбством новий Ірод, який вбиває десятки тисяч невинних людей, що захищають свою, Богом дану землю та мріє вбити вільну душу нашого народу, перетворивши нас на рабів у своїй в’язниці, в якій ув’язнений і він сам.

Більше півтора мільйонів біженців, подібно Діві Марії з немовлям, опинилися далеко від своїх рідних домівок і, коли ми радіємо і святкуючи цей світлий день, задумаємося про те, хто ми? Ті, хто байдужий, або ми з тими, хто намагається захистити та допомогти, допомогти не тільки доброю справою, але й молитвою тим, хто на сході захищає нашу землю від нового Ірода. Також згадаємо в своїх молитвах наших лікарів, які ризикують своїм життям, захищають нас від згубної пошесті, задумаємося про тих, хто потребує нашої допомоги та згадаємо слова Христові: «по тій любові, яку будете мати між собою дізнаюся, що ви мої».

Дорогі брати і сестри, нехай Дух Святий просвітить сьогодні наші серця, щоб ми могли визнати в Ісусі Немовляті, народженому у Вифлеємі Дівою Марією, порятунок, дарований Богом кожному з нас, кожній людині і всім народам землі. Нехай сила Христова, яка полягає у звільненні і служінні, дасть відчути себе в багатьох серцях, які страждають від воєн, гонінь і рабства. Нехай ця божественна сила своєю лагідністю пом’якшить серця багатьох людей, занурених в обмірщення і байдужість. Нехай його рятівна сила перекує мечі на орала, перетворить руйнування на творчість, ненависть — на любов і ніжність. Так ми зможемо сказати з радістю: «бачили очі наші спасіння Твоє». Любові, терпіння, мудрості і благополуччя вам і вашим родинам у наступаючому році 2021. І Благості Божої.

ИеромонахІєромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор теології


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: