Рімейк “Дефіляди” 9 травня

Олексій Кафтан

Літературним дебютом і на мій хлопський смак чи не найкращим твором Василя Кожелянка, що довчасно пішов від нас, є “Дефіляда в Москві”. Мірою наближення 9 травня згадую її дедалі частіше. Тому що описаний у книжці парад усе більше нагадує той гротеск, до якого готуються росіяни. Трішки літературної редакції – і…

За колісницею Путіна йшли вожді країн Євразійського пакту. Так, як хотів Сурков, не вийшло. Найвищий керівник КНДР відразу заявив, що Блискучий Товариш, Нова Зоря, не може йти пішки, коли простий смертний, навіть не прибічник Чучхе, їхатиме попереду на золотому візочку. Лідер Молдови зробився хворим, а прем’єр дружньої Угорщини Орбан сказав, що брати участь у цьому содомі йому не дозволяють партнери по коаліції, мовляв, Христос закликав до милосердя і негоже йому топтатись по честі й гідності Брюселя, хай він і гейропейський, отож послав замість себе якогось дипльоматика. Бацька Лукашенко, благодійник і спаситель Білорусі, просто не зважився покинути свою спацифіковану країну бодай на кілька днів, бо боявся генеральської змови. Чеський вар’ят Земан набився сам, та на параді так і не з’явився. Голова КНР, хоч і з’явився, відмовився спускатися з трибуни. Як, зрештою, й елбаси Казахстану.

З чорногорським президентом вийшло якесь непорозуміння, а з французьким — скандал.

Президент Чорногорії Філіп Вуянов

Тому з вождів коаліції йшли лише п’ять керівників держав Таджикистану, Вірменії, Казахстану, Азербайджану, Киргизстану.

Звичайно, і чорногорці, і африканці, і серби, і решта приятелів прислали високих генералів і міністрів, але Путін їх не визнав. Зате допустив до колісниці своїх достойників: кривого Суркова, Кирила в пенсне, обвішаного орденами, тому в розстібнутому пальті, Кисельова, лагідного Шойгу (Мєдвєдєва залишив у Кремлі на ґаздівстві) й зо два десятки генералів.

За версією Кривого (так увесь союзницький загал кликав Суркова), вожді мали бути вбраними у історико-леґендарні костюми, з урахуванням національних мілітарних традицій звитяжних націй.

Бєк Аслан Атамбаєв був у білому гаптованому чепкені, який під дощем набрав якогось мертво-сірого кольору і нагадував дим над узбецькими крамницями після погрому. Вожді кавказьких націй — президент Алієв і президент Саргсян — мусили витримати стиль Аріяням Кшачям, і — витримали. Обидва були в костюмах ахеменідських полководців. Як уже було сказано, директиву Суркова, аби була гарна тепла погода — взірець пізньої теплої весни, не було виконано.

Було холодно і мокро. За колісницею Володимира Путіна йшов президент Таджикістану Емомалі Рахмон.

Йшов Ільхам Алієв задубілий від холоду, в позолоченому шоломі й таких самих обладунках, із голими литками, які набули нездорового синього кольору; він давно промок у ногах і з великими зусиллями волі напускав на себе звичного бундючного вигляду.

Йшов Серж Саргсян, його обладунки були теж позолочені, але якось вибірково, бо в деяких місцях шолом, кіраса і наколінники взялися свіжою іржею від безперервного дощу, литки в нього, як і в його тюркського колеги, теж були синіми, але, на відміну від нього, ще обсипані малиновими сирітками; з плащем Саргсян теж прорахувався — Алієв, затятий франт, замовив собі пурпуровий із золотом плащ — короткий, рівно з колінами, і тепер йшов собі, зосереджений лише на бузувірській холоднечі й пильнуючи, аби під носом не утворювалась підступна прозора крапля, а ось вірменський очільник справив собі теж пурпуровий із золотим облямівком плащ, — але довгий, майже мантію, яка, за його задумом, мала стелитись по землі, що мало 6 підкреслювати ахеменідську велич; тепер президент мусив вибирати — або підібрати мантію і нести її в руках, або волочити її по воді. Президент вибрав друге — пурпуровий плащ волочився за ним по мокрій московській бруківці.

Звичайно, присутнім було очевидно: все це велика комедія, це апогей сурковської пропаґанди, іншими словами, зоряний час Кульгавого, але вийшло з того велике гівно, і це треба розуміти символічно, бо нічого просто так не буває, — усе це свідчить про фальш Російського райху, про його виродження, про те, що дух, який двигав залізними потугами, зіпсувався, і тепер від нього тхне елементарним тоталітаризмом.

…Війська проходили парадним кроком Красною площею — йшли, трохи заплітаючись, бо зранку мусили були напитися. На мавзолеї-піраміді, де все ще лежала мумія невдатного адвоката Ульянова, стояли посинілі від холоду вожді Євразійської коаліції, дехто навіть махав рукою, але недовго.

Дев’ятого травня 2015 року війська прямо з параду йшли, ні, не на фронт, ішли в казарми. Пити.