Рецензія на український кінофільм «Халепа на 5 баксів»

Кіно, яке одразу треба було продати росіянам. (Щоб вони нас іще більше боялися.)

Цей фільм є ілюстрацією того, що з «тітушками» ми війни не виграємо. На фронті боротьби проти російської збройної агресії потрібні переконані воїни, метою дій яких є захист соборної української держави.

Помітно ж, що автори цього фільму знімали комедію, а вийшло не смішно. Базарна психологія і базарна філософія вилізли на перший план, і саме на них базується уся інтрига фільму. Це не по-нашому, не по-пацанячому. Я вже не казатиму, що кожен воїн — то рицар. Не вірите, що ми можемо бути кращими за самураїв? Нехай це залишиться вашим особистим переконанням, але не узагальнюйте його — не виводьте його основним у художньому фільмі, який, наразі, замінює собо літературу і, завдяки тому що він «фільм», та ще й «художній» — потрапить у аннали культури. Його цитуватимуть. Його переглядатимуть. А хтось візьме, та й обере його собі за стандарт поведінки, забуваючи, як називають себе навіть бандити у бандах — «солдатами» — не дрібними торгівцями, не зрадниками усіх і вся, за невеликі гроші. Бо гроші ніколи не були єдиним мотивом будь-якої боротьби. Гроші дістаються побічною нагородою самцеві, який іде на війну. Основними ж є втілення його власних бажань, переконань, покликань та інстинктів.

Так, я говоритиму про ідеологічне наповнення. Так, я говоритиму про моральність видовища.

Нехай там як, а спроба відбулася, автори зачепили увагу аполітичних прошарків населення, показуючи їм просту істину, війна — то смерть. Не твоя, можливо, не сьогодні, але смерть — то єдиний продукт, який виробляє усіляка Війна. Тому, будь обережним.

Хто переможе — той напише свою історію, і переможці смертей не рахуватимуть…

Технічно ж: фільм вийшов майже досконалим — зйомки з різних ракурсів, майстерне затінювання і висвітлювання, фокусування на головному в кадрі — просто очі розбігаються. Ми дивимося справді сучасне екранне видовище.

Звук і музика: мінус. Ну, так до цього ми вже поступово звикаємо, знову списуючи ці вади на on-line перегляд. А якими вони ще будуть, коли проблеми з епідемією коронавірусу посиляться?

Автори досягли ефекту, ніби фільм «Халепа на 5 баксів» є документально-постановочним. Але зовсім позабули про необхідну долю художності. Глядачі йдуть до кінозали, щоб обманутися, а не отримати чергову дозу викривальних моментів з життя базару. Ми й так бачимо базар на кожній площі, ми й так чуємо базар у ВР, і спостерігаємо базар на кожному з телевізійних каналів. Так, люди живуть домовляючись. Але у тому ж і цимус, щоб побачити на екрані зразки благородства, і вийти з зали з відчуттям, хоч і невеличкої, та все ж надії, що наші люди не повбивають одне одного, і все буде добре, і ми переможемо.

Проблеми з жіночими образами: обидва з них є млявими, і, затиснутими в рамки режисерських установок, виглядають непереконливо. Молода жінка випадково вбиває, і її теж випадково вбивають. Неприємне видовище. Мало того, автори навіть не спробували викликати у нас (глядачів) спроби поспівчувати їй, зрозуміти мотиви її вчинків, і винести з її пригод, якісь уроки. Старша пані, чомусь у своєму доволі немолодому віці, усе ще служить в СБУ, а поводиться, немов агент КГБ (Штазі чи SD). Невиправдана жорстокість, невмотивованість дій, і ось вам результат — вона теж залишається розпливчастою плямою, про яку, навряд чи, говоритимуть між собою молоді жіночки з колясками у хвилини дозвілля. А мали б, бо жінки у цьому фільмі грали ролі!

Проблеми з чоловічими образами: усі, вибачте, ходульні. Головний герой реагує повільно, і розмовляє загальмовано, хоча насправді ж він — живчик, і має вийти переможцем з усіх перипетій. А ось упевненості в цьому не виникає. Як і не викликає довіри сцена з убивством секретного агента контейнером на талі. Натягнуто вийшло.

Усі чоловіки у цьому фільмі зраджують одне одного, своїх і чужих, знайомих і незнайомих, жоден не повівся благородно. Про усіх складається враження, ніби вони мають прогалини в освіті та вихованні. Зате російський вояк, чомусь, майстерно володіє французькою, і легко «розводить» українського, типу інтелігента. Співпадіння? Не вірю.

Ейджизм: усі молодші герої виглядають шустрими і привабливими — старші ж, злими та нерозумними слоупоками. І за що їх так?

Відсутні тварини. Цілковито. Чи вам, панове, важко було зафільмувати як собачка задирає ногу на стовпчика, чи мартин викльовує око з трупа терориста, що пропливає Дніпром у районі Оболоні? Не сталося… Тепер цьому фільмові закриті шляхи на деякі з достойних фестивалів. Ось такі іміджеві втрати, і це не моя особиста примха, а вимоги епохи.

Отож, панове, так ми ніколи не продамо своїх кінофільмів до Голлівуду — бо у «Халепа на 5 баксів» не читається гуманізму. За зразок цього фільму, його авторами було взято класичну схему гангсерського бойовика. Але у всіх американських бойовиках, на фоні постійних убивств і обману, цілком зрозуміло читаються ознаки гуманізму, пошани до старших, до жінок, до молодших людей, до тварин. Це ж вийшов фільм про «тітушок» на фоні загарбницької війни Росії проти України. З іншого боку, ми ж пишаємося волелюбними козаками. От автори й показали нам, до якої біди може призвести така «козакувата» поведінка — до зрад, до зриву операцій, і до втрати особливо таємних відомостей.

…Та що ж воно отак усе знову на нашу голову?!

На жаль, цього відкрито не виголошується ніде, упродовж фільму. Навпаки — кінофільм розпочинається із сороміцької сцени розстрілу людьми в українській військовій уніформі інших людей в українській військовій уніформі, які не дозволяють їм провезти через лінію фронту на території, захоплені росіянами, уявіть собі — української горілки!

Я, особисто, проти цензури — але де мій майор, який вже відвоював проти росіян, і перечитує тепер сценарії військових фільмів, перед їх схваленням до виробництва? Нема такого майора у штаті кіностудій — отож і фільми з’являються такі — ідеологічно слизькі, про нас, нібито, але й не для нас водночас.

Гаразд, скажете ви, але ж такі люди існують і живуть серед нас? Згода, тоді введіть позначку на афішах: «Халепа на 5 баксів» — «Не патріотичний фільм», «Фільм про тих, хто підхіхікує з України», «Фільм про тих, хто вважає українців довбанутими, але сміливими і нахабними». Так було би чесніше.

Не знаю, можливо, після перегляду цього фільму молоді без патріотичних переконань стане соромно, і вона ламанеться записуватися до лав ЗСУ? Хіба на це й було розраховано? Чи до лав СБУ? Ой, ні, бо показано ж, що там служать безпринципні звірі. Тоді для чого ще було знімати фільм на майже воєнну тему, з фоновими натяками, ніби ця війна якась не така, і українці на ній поводяться якось не так? То показали б — як саме треба поводитися під час агресивного нападу на твою країну військ кровожерного диктатора з сусідньої країни! Вас би любили усі! Та вам би й ціни тоді було, панове кінематографісти!

А так, ото, посидіть, подумайте. І, якнайшвидше, налаштуйте свої прицільні планки на український лад.

Володимир Сердюк
для Newssky