Реальні визнання ПЦУ – тепер і Кіпр, або вихід з гібрида

Протягом місяця, незважаючи на карантинні обмеження нам належить відсвяткувати дворічний ювілей ПЦУ.

Швидше за все, урочисте богослужіння буде онлайн. А конференції, симпозіуми, п’янки та банкети доведеться або відкласти (хоча б до Різдва Христового, з огляду на те, що ми як християни повинні хоч якось дотримуватися посту), або проводити як-небудь потаємно, на горищах або у підвалах. Але не суть, а суть в тому, що можна сподіватися на те, що гібридні визнання будуть переходити у справжні. Тобто офіційна згадка іменіп Предстоятеля ПЦУ Єпіфанія Київського під час літургії, яку здійснює предстоятель іншої церкви, а потім, що не менш важливо рішення Синоду і обмін посольствами та вірчими грамотами. І не впадаючи в пусте марнославство, позначимо ті реальні досягнення, що звалилися по милості предстоятелів інших церков на наші грішні голови.

Отже, визнання перше (негібридне): 6 січня 2019 року Вселенській Патріарх Варфоломій вручив митрополиту Київському і всієї України Єпіфанію Томос про автокефалію ПЦУ.

Визнання друге (теж реальне). Собор ієрархів Грецької (Елладської) церкви 12 жовтня 2019 року визнав автокефальну ПЦУ.

Визнання третє (теж невіртуальне): 8 листопада 2019 року ПЦУ визнала Олександрійська Православна Церква, юрисдикція якої поширюється на усю Африку. Олександрійський патріарх та папа всієї Африки Феодор II вперше пом’янув під час літургії в кафедральномухрамі Каїра главу ПЦУ Епіфанія як предстоятеля однієї з Помісних Православних Церков, а через через кілька годин Патріархат випустив офіційну заяву, в якій говориться, що «після зрілого роздуми і множинних молитов» ієрархи Олександрійського патріархату прийшли до рішення визнати автокефалію Православної Церкви України та її предстоятеля.

Нагадаємо, що 64-річному Папі Феодору II Україна близько знайома. В юності він у нас вивчав історію мистецтв, літературу та філософію в Одеському університеті, а в 80-х п’ять років служив екзархом Олександрійського Патріархату в Російській Православній Церкві на подвір’ї в Одесі. Пам’ятаємо і причини. Бо керівництво всіх трьох юрисдикцій, які визнали автокефалію ПЦУ, — Константинопольського, Елладського та Олександрійського патріархатів, складають етнічні греки. Феодор — не виняток. Він народився на острові Крит, навчався богослов’я в Афінах та Салоніках, прийняв чернечий постриг на Криті та багато років служив у Греції. А Патріарх Варфоломій є лідером не тільки греків в Туреччині, але всіх греків взагалі. Тобто, для кожного грека, що живе в світі, Варфоломій — етнарх, лідер нації. Це ж, очевидно, стосується представників Олександрійського патріархату, які, хоча і живуть на території Африки, не асоціюють себе ні з одним з цих народів. Всі вони-греки. Природно, переслідуючи непереборне бажання відродження Візантії, кожен грек, навіть якщо це буде неправильно, в будь-якій ситуації підтримає свого етнарха. У зв’язку з цим, можна з упевненістю сказати, що православний світ зараз чітко ділиться на грецький та російський. Іншими словами, Вселенське Православ’я умовно розділене на дві частини — там де сильніше вплив грецького православ’я (Константинополь, Олександрія, Єрусалим, Кіпр, Еллада, Албанія) та російського (Антіохія, Грузія, Сербія, Болгарія, Польща та Чехія-Словаччина). Румунська православна церква не входить ні в одну з цих ліній.

Але тим не менше Москва, як могла підкуповувала всіх та вся, але хитрі греки брали грошики, пафосно (нагадаємо, що пафос і патологія —це слова однокореневі) дякували, але робили по-своєму. Мабуть, прочухали, що в США скоро Байден прийме жорсткі заходи, а московські грошики швиденько закінчаться, а тут треба і обличчя показать Варфоломієві, та й іншим світовим діячам, як на вулиці Уолл-стріт, так в інших менш відомих, але не менш впливових закутках ведуть свою гру. Можливо, і там їм вдасться підпиляти та подоїти «віфанських телиць», а в перекладі з біблійної мови «жирних корів».

До того, нагадємо, що саме на Кіпрі Афродіта народилася з прутня, який відрізав Хронос у свого батька Урана. І мабуть цей міф став там місто-утворюючим, ось і під впливом тих флюїдів, кіпріоти і вирішили до-створити чергового мула у гарного скакуна на світовій арені. Могли тягнути роками, але щось все ж таки їм вдарило у мізки та вони породили таки визнання.

А діло було так. У липні 2018 року лідер Кіпрської церкви, Архієпископ Хризостом II запевняв Кирила Гундяєва в тому, що «кіпрська Церква ніколи не відступить від своєї позиції і всіма своїми силами буде підтримувати позицію Російської Православної церкви в питанні так званої автокефалії в Україні».

18 лютого 2020 року кіпрський Синод виніс рішення про те, що має намір дотримуватися нейтралітету з цієї проблеми. Пізніше Хризостом у різкій формі звинуватив главу РПЦ у вчиненні розколу у світовому православ’ї через небажання визнати канонічність рішення Вселенського Патріархату, проте до нинішнього жовтня так і не наважувався поминати митрополита Єфінанія за літургією.

Але 24 жовтня 2020 року Хризостом II під час Літургії вперше згадав ім’я предстоятеля Автокефальної Православної церкви України, митрополита Київського і всієї України Епіфанія, що фактично є першим (поки ще гібридним кроком) щодо визнанням ПЦУ.

18 листопада 2020 року Вселенський патріарх Варфоломій, написавши відповідь на листа Предстоятеля Кіпрської Православної Церкви Архієпископа Хризостома, у якому той повідомляв за своє рішення Православну Церкву України.

Офіційний сайт Кіпрської церкви 18 листопада повідомив, що між Хризостомом та Єпіфанієм відбулася телефонна розмова, в якій архієпископ підкреслив, що «всі нові церкви отримали автокефалію рішенням Вселенського Патріархату і ні в кого немає підстав сумніватися в канонічності Томасу церкви України», а тому «інші Помісні церкви, в тому числі і Російська, повинні прийняти цей факт». Згодом Кіпрський архієпископ запросив Епіфанія відвідати острів.І це не просто ввічливість….. На (в) Кіпрі знаходяться мощі покровителя нашого предстоятеля, святителя Епіфанія Кіпрського, що сильно боровся з єресями у свій час. Ось і треба буде йому старанно помолитися, щоб перемогти в Україні єресь москво-поклонництва.«Митрополит Епіфаній не міг прибути, тому що у нас є традиція в Церкві, є старші за Диптихом, яких треба відвідати. …ми спілкувалися. Ми говорили про можливість приїхати на Кіпр, і я йому сказав: «Брате! Ви не можете зараз прибути, тому що зустрічі заборонені, ми маємо обмеження через коронавірус», — розповів архієпископ. Однак він висловив сподівання, що Епіфаній прибуде на Кіпр. «Так, через деякий час. Коли прийде час, будемо співслужити», — зазначив він.

13 листопада очільник ПЦУ через свою сторінку в Facebook привітав главу Кіпрської церкви з тезоіменитством і назвав його «прикладом непохитності». Про це повідомили в прес-службі Православної церкви Кіпру.

Священний Синод церкви Кіпру на засіданнях 23 і 25 листопада 2020 року детально обговорив українське церковне питання та проблемну ситуацію, що виникла з поминанням Блаженнішим архієпископом кіпрським Хризостомом Епіфанія як предстоятеля церкви України, і вирішив не виступати проти цього рішення Його Блаженства. А, простіше кажучи, Синод Православної церкви Кіпру схвалив рішення про визнання автокефалії Православної церкви України (ПЦУ). Це рішення було підтримано та ухвалено більшістю голосів. Засідання кіпрського Синоду тривало два дні, а підсумкове рішення викликало невдоволення частини архієреїв та було прийнято 10 голосами проти 7.

На Синоді ПЦУ, який пройшов у Києві 24 листопада, архієреї, «висловивши подяку предстоятелю православної церкви Кіпру блаженнішого архієпископа Нової Юстиніани і всього Кіпру Хризостому II та ієрархам церкви Кіпру, які пішли канонічного рішенням Вселенського патріархату за автокефалію Православної церкви України» постановили «констатувати, що між Православною церквою України та Кіпрської православної церквою встановлено повне церковне спілкування, як між автокефальними православними церквами-сестрами».

Але ідилію неабияк зіпсувала не тільки тягучка кіпріотів у вирішенні цього питання, гра то з Москвою, то з Царгородом, а й те,що деякі ієрархи, підкуплені путінськими агентами, вирішили після бійки руками помахати, адже треба ж грошики відпрацювати. І самий одіозний з них, митрополит Кіккський Никифор (Кіккотіс), після архієрейських зборів заявив, що рішення синодалів «не носить обов’язкового характеру, оскільки це питання віри. Ми виступили проти пропозиції про визнання Єпіфанія, ми з ним не погодилися. Підсумкове рішення нас не пов’язує», — стверджує промосковський архієрей.

Однак, предстоятель Кіпрської Церкви Хризостом суворо попередив противників синодального рішення з українського питання. Про це він заявив в інтерв’ю, переклад якого розмістив на своїй сторінці в Facebook архієпископ ПЦУ Євстратій Зоря. Він заявив, що позиція Кіпрської Церкви стала сильнішою, оскільки отримала синодальне рішення: «Все було виконано, і було потрібно прийняти рішення на Синоді. Рішення Синоду є обов’язковим для всіх ієрархів. Рішення є чіткими. Рішення Синоду є обов’язковим для всіх, і для Архієпископа, і для митрополитів. І ця тема не є ні духовного характеру, ні чогось подібного, це не є «тема віри», — зазначивши Хризостом. За його словами, егоїзм часто не дозволяє комусь побачити реальність.

Зрозуміло, що майже відразу Хризостома II засудили у Московському Патріархаті (а чи могло бути інакше). 20 листопада (як оперативно за п’ять днів до кіпрського Синоду) Синод РПЦ МП ухвалив рішення викреслити ім’я Архієпископа Кіпрського зі свого диптиху (богослужбовий порядок згадки предстоятелів православних церков). Заявивши, що рішення за канонічність ПЦУ було «прийнято архієпископом Хризостомом одноосібно, без узгодження з членами Священного синоду Кіпрської православної церкви і, отже, не має соборного характеру», російські архієреї при цьому констатували неможливість поминання імені архієпископа Кіпрського Хризостома II в диптихах, молитовного та євхаристійного спілкування з ним, а також співслужіння з тими ієрархами Кіпрської церкви, які вступлять в церковне спілкування з представниками українського розколу. Ось так, навіть фразеологію поміняти не можуть, адже ПЦУ вже визнали чотири сильні юрисдикції. А москалики верещать, як різані поросята, за розкол, нічого розумнішого у них немає ні в їхних порожніх кастрованих умах, ні на брехливих устах.

А ще раніше з диптиху російської церкви за визнання ПЦУ були виключені імена духовних лідерів Олександрійського Патріархату та Елладської церкви. З Константинопольською Церквою, глава якої Патріарх Варфоломій був ініціатором створення не залежної від Москви структури в Україні, повністю розірвано євхаристійне спілкування.

Саме про це заявив голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату, митрополит Волоколамський Іларіон (близький соратник, спів-таїнник, а то й щось більше самого лже-патріарха Гундяєва). На думку цього владики, російська православна церква залишається єдиною, консолідованою, а єпископат Російської Православної Церкви — і на Росії, і в Україні, і в Білорусії, і в інших країнах є згуртованим, цей розкол нас ніяк не зачіпає і не чіпає. А ще раніше, митрополит Іларіон заявив, що розкол у світовому Православ’ї ініціював Константинопольський патріарх, і він нібито перетягує на свій бік певних предстоятелів церков такогось з єпископату. І такими маячнями вони засмічують уми не тільки у себе в Путінстані, а й у нас в Україні (Аякже без Московії! пригадує брошурка УПЦ МП, де було таке твердження: «Московський Патріархат був завжди!», тобто існував з часів створення світу як Бог. Історія знає, що він створений був у 1589 р. від як треба брехати! Куди там Мюнхгаузену!)

Але скоро їх пісенька буде заспівана та сами вони не будуть вже кому-небудь цікаві, крім їх таємних нічних відвідувачів та невеликої секти тупих шанувальників.

І частково це відбудеться тому, що автокефалію ПЦУ визнали вже Православна Церква Кіпру, Вселенський Патріархат, Церкви Греції та Олександрійського Патріархату.

І це чотири яскравих діаманта в короні ПЦУ. А що далі? Кіпріоти довго каламутили воду, підсовували нам замість доброго скакуна чергових мулів, але все ж розродилися рішенням на визнання ПЦУ.

Хто за ними піде? Більшість експертів, аналітиків та релігієзнавців вважають, що наступне слово за румунами, які раніше висловили половинчасту позицію в цьому питанні.

Нагадаємо хід справи. 21 лютого 2019 року Священний Синод Румунської Православної Церкви обговорював тему української автокефалії, висловлюючи своє занепокоєння стосовно православних громад на Буковині. У офіційній заяві було зазначено, що необхідно отримати від української церковної та державної влади письмові гарантії того, що етнічна та мовна ідентичність цих румунів буде поважатись, і що ці православні румуни будуть мати можливість самоорганізовуватись у межах Румунського Православного Вікаріату та матимуть можливість розвивати духовні зв’язки з Румунським Патріархатом, щоб отримувати підтримку у вигляді надсилання богослужбових та богословських книг їхньою рідною, тобто румунською мовою. Було підкреслено, що у Румунії Український Православний Вікаріат функціонує з 1990 року.

Це непряме (тобто знову-таки гібридне) визнання української автокефалії. Ця заява не засуджує та не критикує міжнародне визнання української автокефалії, роблячи можливим подальший діалог між церковними та державними владами. Але поспостерігаємо за процесом. Короновірус багато карт нам сплутав, але вже рушив. І почекаємо реального рішення румунів та комічних санкцій у відповідь на це з Мордору.

А постає питання: навіщо вся ця тяганина з визнання, сортуванням їх на реальні та гібридні?

Розкриємо цей момент детальніше. Ті Помісні Православні церкви світу, які визнали ПЦУ, по суті почали з нею євхаристійне спілкування, або, як уже говорилося вище, налагодили «дипломатичний зв’язок».

Для кліриків ПЦУ це дає можливість здійснення спільних богослужінь, а для парафіян церков — право причащатися, вінчатися та приймати інші церковні таїнства в дружніх храмах цих Церков. Також для парафіян ПЦУ тепер буде легально дозволені паломництва на територію, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого патріархату, що нас визнав. Наприклад, віруючим ПЦУ буде дозволений вхід у частину монастирів та скитів на Святій Горі Афон, які знаходяться в юрисдикції Константинопольського Патріархату, в храми Елладської церкви на території Греції, усі храми в Африці, наприклад, Благовіщенський собор в Олександрії, а також їм будуть доступні і святині Кіпру.

Іван Верстянюк