Путін вимагає капітуляції Донбасу й Криму: чому “новий план миру” виглядає як ультиматум США та Україні

Російський президент знову озвучив свій “рецепт миру”: Україна має вивести війська з усієї території Донбасу, визнати окупацію Криму й інших захоплених регіонів, а Захід — зафіксувати це на папері. На тлі інтенсивних контактів між Вашингтоном і Києвом щодо чергового мирного плану Кремль намагається виставити власні вимоги як “фундамент” домовленостей. Формально йдеться про дипломатію, по суті — про легалізацію агресії, яку Україна й більшість європейських столиць називають неприйнятною.

Що саме вимагає Путін: виведення ЗСУ, визнання окупації, “розмова про деталі”

Під час пресконференції в Киргизстані Володимир Путін заявив: Росія припинить бойові дії лише тоді, коли українські війська залишать усю територію Донбасу, включно з частинами Донецької та Луганської областей, які досі контролює Київ¹. До пакета “умов миру” він традиційно додає визнання російського статусу Криму, анексованого у 2014 році, й окупованих районів півдня та сходу України.

“Якщо вони не виведуть війська, ми зробимо це військовим шляхом”, — переказує BBC ключову цитату російського президента¹. Водночас Путін називає оновлений проєкт мирного плану, підготовлений за участі США й Росії, “можливою основою” для майбутньої угоди — але одразу додає, що в ньому є “пункти, які вимагають детальної дипломатичної проробки”¹. Фактично це сигнал: Москва хоче використати будь‑який проєкт як чорнову рамку, в яку потім втиснути власні територіальні вимоги.

Позиція Києва: жодних поступок Донбасом і Кримом

Із точки зору України, “поступка територіями в обмін на мир” залишається червоною лінією. BBC зазначає, що Київ однозначно відкидає ідею відмови від контрольованих частин Донбасу й визнання за Росією статусу окупанта як “законного власника”¹. Офіційний курс — перемога й відновлення територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних кордонів.

Після заяв Путіна Володимир Зеленський у відеозверненні констатував, що Росія “знову продемонструвала зневагу до будь‑яких спроб по‑справжньому завершити війну”¹. Він анонсував новий раунд контактів між українською й американською делегаціями, покликаний перетворити напрацьовані в Женеві наприкінці жовтня пункти на конкретний формат безпекових гарантій. Імен він не назвав, але керівник ОП Андрій Єрмак повідомив, що до Києва очікують візит міністра армії США Дена Дрісколла¹.

Женевський проєкт: як США намагаються “вшити” Україну в переговори з Росією

BBC описує контекст так: протягом останніх тижнів відбувався інтенсивний обмін позиціями між Вашингтоном і Києвом навколо плану, який у жовтні нібито напрацювали представники США та Росії¹. Початковий варіант “істотно віддавав перевагу Москві” — деталями видання не ділиться, але зазначає, що під час подальших консультацій у Женеві документ був модифікований за участю української сторони, а також європейських посередників.

Ключова проблема — статус окупованих територій і гарантії безпеки України. За інформацією BBC, питання Криму й Донбасу в первинній версії плану залишалося неврегульованим, що фактично відкривало простір для російської інтерпретації¹. Путін прямо заявив: саме це й є “серцевиною наших дискусій з американськими колегами”. США намагаються провести тонку межу між бажанням припинити війну й небажанням легалізувати агресію, але Кремль намагається трактувати будь‑які формулювання на свою користь.

Американська делегація: Віткофф, Кушнер і внутрішня оптика Вашингтона

До Москви, за даними BBC, на початку наступного тижня має прибути делегація США на чолі зі спецпосланцем Стівом Віткоффом¹. Президент Дональд Трамп заявив, що Віткоффа “може супроводжувати” його зять Джаред Кушнер, що автоматично додає візиту політичної символіки.

Трамп також натякнув, що особиста зустріч із Зеленським “залежатиме від прогресу в узгодженні мирної угоди”¹. Така постановка питання підкреслює: для нинішньої адміністрації США готовність Києва до участі в мирному процесі — важливий фактор внутрішньої політичної гри. Це водночас дає Путіну можливість розігрувати карту “тиску Вашингтона на Україну”, намагаючись представити будь‑які поступки як результат американського диктату.

Російський наратив: “воювати до останнього українця” і нелегітимність влади в Києві

На тій самій пресконференції Путін повторив класичний для роспропаганди меседж: нібито “київський режим” хоче “воювати до останнього українця”, а Росія “в принципі готова” йти на таку ескалацію¹. Він заявив, що РФ “має перевагу на полі бою”, підкреслюючи, що час буцімто працює на Москву.

Окремо Путін атакував легітимність української влади. За його словами, “немає сенсу підписувати з ними жодні угоди”, бо керівництво в Києві нібито нелегітимне¹. Аргумент будується на тому, що через воєнний стан та неможливість проведення виборів каденція Зеленського формально завершилася б навесні. Насправді ж Верховна Рада конституційною більшістю підтвердила продовження повноважень президента на час дії воєнного стану — механізм, передбачений українським правом.

Фронтова реальність: повільний російський наступ і висока ціна “воєнного шляху”

Попри заяви Кремля про “перевагу”, російський наступ на Донбасі просувається повільно й за величезну людську ціну. Інститут вивчення війни (ISW) зі США оцінює: за поточних темпів боїв Росії знадобиться майже два роки, щоб повністю захопити решту Донецької області¹. І це — за умови, що інтенсивність бойових дій і рівень західної підтримки України залишаться незмінними.

Фактично Москва пропонує Києву “обрати” між повільним, виснажливим воєнним варіантом, де території можуть відходити кілометр за кілометром, і швидкою політичною здачею, яка одразу закріплює втрату регіонів на папері. Для України, яка спирається на міжнародне право й підтримку союзників, обидва варіанти в нинішньому вигляді виглядають неприйнятними.

Європейська недовіра: скепсис до “щирості” Кремля

Поки Білий дім і Трамп демонструють обережний оптимізм щодо перспектив переговорів, європейські лідери набагато жорсткіші в оцінках. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн звинуватила Росію в тому, що вона й надалі мислить у парадигмі “післявоєнних сфер впливу” й сприймає європейський континент як шахівницю, де суверенні держави можна “ділити” між великими силами¹.

Європейці продовжують попереджати: навіть якщо буде досягнута якась проміжна домовленість, небезпека нового російського наступу нікуди не зникне, поки в Кремлі лишається влада, яка відкрито не визнає право України й інших сусідів на безпековий вибір. Сам Путін у відповідь називає розмови про потенційне вторгнення РФ до країн ЄС “сміховинними”, але водночас продовжує апеляції до історичних “прав” Москви на сусідні території¹.

Що стоїть за “мирними” пропозиціями Кремля

Якщо розглядати заяви Путіна у зв’язці з реаліями фронту й дипломатії, вимальовується кілька цілей:

• легалізувати здобуте: закріпити окуповані території як “нову норму”, примусивши Україну й Захід визнати їхній статус де‑факто;
• посіяти розкол у таборі союзників: виставити Київ “негнучким”, натиснувши на ті столиці, які втомилися від війни або бояться її ескалації;
• виграти час: тягнути переговорний процес, паралельно продовжуючи повільний наступ і нарощування озброєнь;
• демонструвати внутрішній аудиторії, що Росія нібито “за мир”, а винен у продовженні бойових дій Захід, який “відмовляється врахувати законні інтереси Москви”.

У такій конфігурації будь‑який “мирний план”, який не передбачає відновлення українського контролю над окупованими територіями, стає для України фактично пропозицією оформити власну поразку.

Українська перспектива: як читати цю гру

Для Києва важливо не лише відкинути неприйнятні умови, а й переконливо пояснити партнерам, що:

• визнання російських територіальних захоплень підірве саму основу повоєнного міжнародного порядку, побудованого на незмінності кордонів силою;
• будь‑які “гарантії безпеки” без повернення територій і контролю над кордоном будуть настільки ж крихкими, як Будапештський меморандум;
• поступка Донбасом і Кримом не зніме загрози нової агресії — лише відсунe її на час, поки Росія перегруповується й відновлює армію.

Поточний раунд дипломатії — тест не лише для України, а й для Заходу: чи готові США й ЄС наполягати на принципах, а не йти на короткострокову “паузу” ціною чужих територій.

Джерела

1. BBC News: Putin doubles down on demands for Ukrainian territory ahead of talks with US, 2025
2. Institute for the Study of War: Russian offensive operations in Donetsk Oblast — tempo and projections, 2025
3. Заяви лідерів ЄС, зокрема Урсули фон дер Ляєн, щодо російської загрози та концепції “сфер впливу”, 2025