Путін і його війни: як Кремль перетворив гібридні конфлікти на інструмент виживання режиму

Чи можна зрозуміти Путіна, не потрапивши у пастку його міфів? Чи є у його війнах стратегічний сенс, чи це лише імітація імперської величі на уламках радянської армії? Коли аналітики сперечаються про природу російської агресії, реальність на фронті змінюється щодня: від Чечні до України, від брутального бліцкригу до затяжної війни на виснаження. Сучасна Росія — це не просто держава, що воює. Це держава, яка живе війною, і для якої поразка означає не лише втрату територій, а й крах усього політичного проєкту. Саме тому книжка Марка Ґалеотті «Putin’s Wars: From Chechnya to Ukraine» стає не просто хронікою конфліктів, а путівником у лабіринті авторитарної стратегії, де кожна війна — це частина великої гри за виживання. Цей огляд — спроба зібрати найгостріші аналітичні голоси, щоб розібратися, чому російські війни ніколи не закінчуються і чому Захід досі не знайшов на них ефективної відповіді.

Війни Путіна: стратегія, що розгортається у кількох актах

Марк Ґалеотті у своїй книзі Putin’s Wars: From Chechnya to Ukraine пропонує не просто хронологію конфліктів, а глибокий аналіз еволюції російської військової доктрини. Від Чечні до України — кожна війна стає лабораторією для випробування нових тактик і технологій, а також способом зміцнення особистої влади Путіна. Авторитетний експерт з російської безпеки показує, як Кремль використовує регулярні війська, спецслужби, приватні військові компанії та інформаційні операції для досягнення цілей, які часто виходять за межі суто військових.

Ґалеотті підкреслює: війна для Путіна — це не лише зовнішньополітичний інструмент, а й механізм внутрішньої мобілізації, відволікання від соціальних проблем і консолідації еліт навколо «фортеці в облозі». Саме тому навіть провал у Києві 2022 року не став для Кремля приводом до перегляду стратегії, а лише підштовхнув до нових форм ескалації (Small Wars Journal, The Strategy Bridge).

Гібридна війна: коли правда — лише одна зі зброї

Одна з центральних тем книги — гібридна війна. Росія майстерно поєднує класичні бойові дії з кібератаками, пропагандою, дезінформацією та використанням приватних військових компаній (зокрема «Вагнер»). Така багаторівнева стратегія дозволяє Кремлю діяти без формального оголошення війни, розмивати відповідальність і ускладнювати відповідь Заходу (TDHJ, NDTV).

Гібридна війна — це не лише про військову силу, а й про маніпуляцію свідомістю, створення атмосфери страху та невизначеності, підрив довіри до інституцій. Саме це робить російську стратегію такою небезпечною для відкритих суспільств, які не мають готових рішень для протидії таким багатокомпонентним загрозам.

Війна на виснаження: ставка на час і масу

Після провалу блискавичної кампанії в Україні Кремль зробив ставку на затяжну війну, сподіваючись виснажити українське суспільство й західних союзників. Інститут вивчення війни (ISW) підкреслює: стратегія Путіна — це війна на виснаження, де головний ресурс — людські резерви та здатність терпіти втрати (RBC-Ukraine, NewsSky). Щомісяця Росія мобілізує 8–9 тисяч нових військових, розширює лінію фронту й намагається «продавити» Україну масою.

Водночас, експерти застерігають: така стратегія має межі. Виснаження резервів, економічний тиск і зростання соціальної напруги можуть зіграти проти Кремля. Але поки що Путін демонструє готовність іти до кінця, адже для нього поразка — це особистий кінець.

Військова модернізація: ілюзії реформи та реальність корупції

Ґалеотті й інші аналітики наголошують: російська армія пережила низку реформ, але більшість із них залишилися фасадними. Модернізація торкнулася лише окремих підрозділів (батальйонно-тактичних груп), тоді як більшість армії залишилася на рівні пострадянської неефективності (The Strategy Bridge). Корупція, некомпетентність, відсутність зворотного зв’язку — усе це призвело до провалів у логістиці, плануванні та взаємодії між родами військ, що особливо проявилося у 2022–2024 роках.

Авторитаризм і «ефект бункера»: чому Путін не бачить реальності

Одна з найгостріших проблем російської стратегії — концентрація влади в руках однієї людини. Авторитарний лідер оточує себе лоялістами, які підлаштовують інформацію під його очікування, що призводить до стратегічних помилок. Саме так сталося з оцінкою українського спротиву та єдності Заходу: Путін розраховував на швидку перемогу, але отримав затяжну війну й міжнародну ізоляцію (Small Wars Journal, East/West: Journal of Ukrainian Studies).

Порівняння з іншими автократіями: Китайський досвід і російська агресія

Ґалеотті порівнює російську модель з китайською: Пекін використовує економічний і технологічний тиск, тоді як Москва — грубу силу й дестабілізацію. Китай інтегрується у глобальні ринки, Росія — провокує санкції й опір. Це пояснює, чому російська стратегія менш стійка та більш руйнівна для самої РФ і світу (Small Wars Journal).

Чечня, Грузія, Сирія, Україна: одна логіка — різні масштаби

Від Грозного до Алеппо, від Тбілісі до Києва — російська армія діє за схожим сценарієм: масовані бомбардування, знищення інфраструктури, атаки на цивільних, спроби нав’язати свою волю через терор (WUNC, Small Wars Journal). Але щоразу опір виявляється сильнішим, ніж очікував Кремль, а «перемоги» стають пірровими.

Війна як екзистенційний вибір: чому Путін не може зупинитися

Для Путіна війна — це не лише зовнішня політика, а й питання виживання режиму. Поразка на фронті означає крах усієї системи. Саме тому Кремль готовий іти на ескалацію, шантаж, погрози ядерною зброєю, лише б не допустити розвалу вертикалі влади (NewsSky, NewsSky). Навіть західні лідери визнають: переговори з Москвою без реального тиску не мають сенсу, адже для Путіна будь-який компроміс — це поразка.

Реакція Заходу: санкції, військова допомога і стратегічна невизначеність

Санкції, військова допомога, політична ізоляція — усе це створює для Кремля додатковий тиск, але не зупиняє війну. Експерти NewsSky підкреслюють: лише довгострокова підтримка України, ритмічне постачання зброї та єдність Заходу можуть змусити Росію переглянути стратегію. Але для цього потрібна не лише політична воля, а й розуміння, що війна — це марафон, а не спринт.

Чи є межа російській агресії?

Навіть якщо Росія досягне тактичних успіхів, її апетити зростатимуть. Кремль неодноразово порушував усі домовленості, і немає гарантій, що після «замороження» війни не почнеться новий наступ. Тому для Європи й світу питання України — це питання власної безпеки на десятиліття вперед (RUSI).

Висновки: як читати війни Путіна — і що робити Заходу

«Putin’s Wars» — це не лише про минуле, а й про майбутнє. Це застереження для демократій: авторитаризм завжди шукає вихід у зовнішній агресії, а війна стає способом легітимізації влади. Захід має навчитися протидіяти не лише танкам, а й пропаганді, кібератакам, підривній діяльності. І головне — не вірити жодному слову Кремля, бо там, де кажуть «мир», насправді готують нову війну.