Публічна соціологія як засіб онтологічної геолокації

05.05.2020 0 By NS.Writer

Зберігати адекватне уявлення про світ стає все складніше: шалене прискорення, яке «починає перевищувати адаптаційні можливості як окремої людини, так і цілих суспільств». Його відображає парабола підсумкового графіку в статті Математична модель структурної еволюції суспільних продуктивних сил (мал.3 с.57).

Головною перешкодою адаптації є ми самі, коли зубами тримаємося за незмінність наявного, боїмося майбутнього так, що навіть сам цей страх витіснений з нашої свідомості.

Яким чином можна виявити і подолати страх, пристосуватися до небаченого в історії прискорення? Хтось практикує йогу чи вживає таблетки, хтось з міста їде на село чи до лісу, хтось ходить до психолога…

А наша рубрика пропонує онтологічне. Якщо особа (спільнота) бачить в подіях певний сенс, знайомиться з грамотними прогнозами, то отримує більш загальну картину, додаткові точки опори. Людина краще орієнтується: де їй подають правду, де починається ілюзія, хто, коли і навіщо качає масовий психоз.

Наприклад, опитування громадської думки політики і політологи стали скорочено називати соціологією. Звичайно, це просто професійний сленг, але журналісти транслюють його без пояснень і коментарів, перетворюючи прикладні дослідження на всю наукову дисципліну. Так телевізор навіяв десяткам мільйонів українців, що знань про суспільство (як вище згадана Математична модель, наприклад) взагалі не існує.

На користь такої омани грає той факт, що українська соціологія лише зрідка надає масштабні аналізи суспільних процесів. Перша причина — на поверхні: у професіоналів немає замовлень. Немає замовлень — немає фінансування — немає концептуального Бачення. «Варіативність нинішньої соціології та її фінансування західними спонсорами роблять неможливим проведення багаторічних досліджень. Результати потрібні швидко, не кажучи вже про ексклюзивність. Але короткострокові обстеження не дають змоги розібратися в складних проблемах сучасності — таких, наприклад, як проблема перерозподілу власності та влади, механізми міжнаціональних та міжрелігійних чи міжконфесійних конфліктів тощо».

Не дивно, що запитання «Де ті образи і проекти майбутнього, які б об’єднували нас?» ставили чимало інтелектуалів, зокрема і перший віце-президент НАНУ Володимир Горбулін. Будучи керівником Національного інституту стратегічних досліджень, академік попереджав про національну небезпеку, яку викликає брак концептуального мислення: «Чи здатні нинішні еліти, військово-політичне керівництво країни прийняти цю нову реальність і мислити стратегічними, а не тактичними категоріями? [Адже]…прийняття нової логіки діяльності — це не питання політичної дискусії, це екзистенційна рамка існування України…»

Оскільки риторичні запитання та застереження здавна залишаються без відповіді, до вирішення проблеми звернулися спільноти громадських візіонерів (від візія/бачення майбутнього). Так відбувся суттєвий порух в напрямку концептуальних пропозицій, оскільки, на відміну від державних та «академічних», громадські дослідження прямо не залежать від держави і від ринку.

В рамках кількох візійних проектів було створено чимало оригінальних і корисних напрацювань, але автори не зазначають, хто і як використає ті напрацювання: бо з радянських часів панує уявлення, що єдиним виконавцем є держава, її інститути.

Для громадських дослідників ця проблема стала головною «засідкою», бо вони знехтували відомим фактом: державні інститути у нас приватизовані різними угрупуваннями олігархів. Вони користуються інституціями лише у власних інтересах, до яких створення Стратегії не належить: бо такий Документ суттєво обмежить масштаби економічних афер і адміністративної ренти. Не впоралися візіонери також і з деякими іншими важливими проблемами, перш за все — з питанням Національної ідеї.

Виходило, що отримали глухий кут: професіонали не хочуть, бо їм за це не платять, а громадські візіонери не можуть, бо в їх спільнотах бракує професійних знань.

Виклик і віталізм публічної соціології

Вийти із кута допомогла публічна соціологія — звернення професійних соціологів до прямої співпраці громадськістю. Саме такий шлях вважає головним викликом публічної соціології її провідний ініціатор професор Університету Каліфорнії Берклі Майкл Буравой, президент Міжнародної соціологічної асоціації (2010–2014 рр.).

Прагнення американського професора надати нового дихання світовій соціології в багатьох країнах підтримують чимало професіоналів: що може бути для них природнішим, ніж безпосереднє спілкування з певними спільнотами суспільства? Такий шлях має багату історію і передісторію, різноманітні форми та їх сполучення, а ми відзначимо головне: процес взаємного навчання.

Суттєвий імпульс «взаємного навчання» надала група «Спільний Проект», до участі в якій були запрошені публічні філософи і соціологи, що поєднало професійний і громадський «полюси» дослідників своєрідним містком. «Знизу» група стала доносити громадські напрацювання і вимоги до представників «офіційної» науки, зверху — сприяння філософів та соціологів. Так 2012 року почалася продуктивна професійна дискусія (за участі громадських активістів) в специфічній міждисциплінарній сфері: соціальної філософії, соціології, правознавства, економіки, макросоціальної психології, політології, ІТ-технологій…

Роль провідника-посередника спряла акумуляції інтелектуальних ресурсів, а відкритість і прозорість Спільного Проекта дозволили максимально використати ефект колективного розуму. Першу редакцію комплексного документу «Концепція мережаної демократії як позитивний форсайт-сценарій» група надала ІІ Конгресу Соціологічної асоціації України. В Києві документ був презентований на семінарі факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка.

Поступово група заповнила лакуни, що заважали громадським дослідникам створити цілісні Візії, і за п’ять років в основному завершила проект публікацією «Український шлях: до прийдешньої перемоги» в науково-популярному виданні «Суспільно-політичні процеси» Випуск 3(10) — 2018 с.319-366. Таким чином вся робота і результат Спільного Проекту стали фактом публічної соціології в Україні.

За висновком Агенції досліджень системних технологій Сценарій охоплює теорію соціального проектування, містить аналіз подій Революції Гідності, сформулював пропозиції щодо конструктивно-об’єднавчої діяльності громадян, волонтерських і добробатівських структур, зосередив увагу на концепції Єдиної Візії (спільного бачення) майбутнього України і запропонував методологію створення Стратегії та Програми реформ.

Візія має досить підстав стати суспільним замовленням (своєрідним проектним завданням) на прийдешню державну Стратегію України. Принаймні, поки що це єдиний з оприлюднених візійних проектів, що отримав позитивну рецензію профільної наукової установи.

Під рубрикою «Публічна соціологія» читачі Newssky побачать, за яких умов Україна зможе реалізувати Позитивний сценарій, отримати відповіді на інші запитання. Чому і яким чином перспективний Проект має бути спільним, соціальний суб’єкт — відповідальним, мандат виборця — персональним, об’єднавча платформа — парасольковою, чому програма платформи має містити у згорнутому вигляді кондиційну Візію, чому лише мережана демократія (mesh-democracy) має перспективу, як і навіщо розкривати українську ентелехію etc…

Олександр ТЕРТИЧНИЙ,