Прощавай, 2020-й: рік без армії, без мови і без віри

13.11.2020 0 By NS.Writer

Коли ти вже, й справді, забереш свої пожитки і підеш зовсім, мій 2020-й?

Мій 2020-й — тому що частинка мого життя, життя наших рідних і друзів.

А йти вже час, бо і далі жити так, як жили з тобою, мій 2020-й, не вдасться.

2020-й… Рік не здійснених мрій і сподівань. Рік — брехун. Рік — обманщик. Рік — блазень. Рік корабельної сосни і зеленої парасольки. Рік без керма і вітрил. Рік мільярдів — у асфальт, а тисяч — у ковідні реанімації.

Важко порівнювати 2020-й із 2019-м, адже нинішня влада, від котрої — як дивовижно виявилося для переважної більшості — насправді багато залежить, ще не рулила повний календарний термін. Але наприкінці 2020-го вже можна сказати, що він був неповноцінним. Тому що ми прожили його без армії, без мови, без віри.

Ми прожили 2020-й без армії, тому що це вже не та армія. що була до виборів.

Та армія, колишня, довиборна, не отримувала наказів на відступ. А зараз такі накази є, як би їх не називали. А армія, що відступає і поступається, — це завжди є армією деморалізованою.

Та, колишня, армія не отримувала у будь-якому форматі заборону відповідати на обстріли. Армія, яка хоча б не відстрілюється, це теж армія деморалізована. Але коли замислитись, що і відступи, і заборона вести вогонь по ворогові — мають за мету саме деморалізувати армію, тоді все стає зрозуміло.

Як зрозумілими стають і дії, спрямовані на позбавлення армії минулого рівня харчування, продовольчого забезпечення. Уже промайнуло повідомлення про масові отруєння.

Словом, голодна армія, що відступає і не має право відстрілюватися — це не та армія, що потрібна Україні в час найпідступнішої зі сучасних воєн — російсько-української війни. Ми — без армії. А ще армію залишають гідні бойові, фронтові досвідчені командири, яких — за чиєїсь вишуканої у своїй підступності волі — штабна братія завалила вимогами на кожен крок і на кожну стріляну гільзу писати пояснення, звіти, рапорти. Справжні офіцери не бачать для себе перспективи бути бухгалтерами у окопах. Так, ми — без офіцерів, без командирів, а значить — без армії.

А ще ми — без мови. Легке зауваження, хоча його легкість — саркастична. Легше ж бути саркастичним, ніж істеричним. Отож, пробачте гру слів, красномовне дослідження про мову: у нашому сумнозвісному 2020-му частка російської мови на каналах «великої шістки» виросла до 46%. Майже половина. А найменшим цей «руськоговорящій» показник був у 2018 році — моніторинг виявив тоді лише 7,3% російської мови в ефірі цих великих і таких політично гнучких, політично гутаперчевих каналів. І на довершення — розочка на тортик мовного питання, червона бубочка на носики блазням українського політичного шапіто: Верховний Суд визнав, що Президент України зобов’язаний спілкуватися державною мовою під час виконання службових обов’язків. Ну, це все одно, що Суд Франції наказав Макрону спілкуватися французькою. Словом, мови нема — без мови.

Таки важкий він, наш 2020-й. Коли «нехороші попередники» встигли повернути українцям Віру-Церкву, то владоможці-2020 відібрали в пересічного українця віру у щасливе сьогодення, а тим більше — у щасливе майбутнє. 2020-й поволі вбивав 2021-й. 2020-й поволі вбив 2021-й?

Але таким важким 2020-й був не для всіх і такі безрадісні перспективи — не для всіх. Бюджет-2021 підказує, що себе «слуги» не забули і не забудуть, на відміну від згаданих потреб армії.

А 2020-й став просто роком безмежних можливостей для тих, хто із владою по-дорослому дружить. Заасфальтовані мільярди — дуже наочне. А є і чимало менш помітного, але більш прибуткового для вождів-2020 та їхнього оточення. Наприклад, держава пробачить 30 мільярдів коломойських боргів «Укрнафті». Це чудовий феєрверк-2020 на честь виборців-2019 під їхню улюблену заїжджену платівку: «Ну, і харашо — аби не Порох!». ФОПи і євробляхери вже доспівалися, а їхня доля у тих 73-х відсотках була дуже відчутною. Зробили разом — співають разом, але вже — на кутні зуби, та й ті скоро доведеться покласти на полицю всеохоплюючої любові до блазнів. Пам’ятаєте, як голомозі «кварталопітеки» співали «горіла хата, палала», а ви, виборці, реготали? Даремно, то була пісня про ваші хати, про нашу загальноукраїнську хату-неньку…

А підсумок короткого аудиту-2020 — такий: усього цього дерибану, сорому і жахіття можна було б уникнути, якби переважна більшість думала, що саме кидає у виборчу урну-2019, щоб не кинути до урни історії усі подальші роки українського життя-буття. Місцеві вибори-2020, щоправда, трішечки якусь віру відновили… Але роздумів і сумнівів, на жаль, — більше…

Коли додати до поверхневих підсумків-2020 ще й катастрофічні результати аудиту держави, який зафіксував пусті полиці розпроданих «слугами» державних резервів, виникне дивне відчуття мавпеняти, що розривається між анекдотичним, але не смішним «українським вибором»: і 2020-й хочеться забути, і 2021-й страшить невідворотністю своєї непередбачуваності…

ЩеневсеСергійко Щеневсе
для Newssky


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: